ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/6409/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "26" лютого 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7304-57У від 12 листопада 2019 року. Крім того, позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року вказаний адміністративний позов задоволено.
Також вказаним судовим рішенням стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн 00 коп.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску перебуває у прямій залежності від наявності реєстрації такої фізичної особи відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Однак Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить відомостей щодо такої фізичної особи-підприємця як ОСОБА_1 , у зв'язку з чим позивач не зобов'язаний сплачувати єдиний внесок.
У частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в цьому випадку є не співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову, значенням справи для сторони, у зв'язку з чим його необхідно зменшити до 2000,00 грн (за підготовку позову та його подання в суд).
Позивач, не погоджуючись із судовим рішенням в частині відмови в стягненні судових витрат у повному обсязі, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою стягнути судові витрати в розмірі 5000,00 грн.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що відповідач не заперечував проти розміру витрат на правову допомогу, лише у відзиві на позов загальною фразою, не наводячи жодного аргументу чи критерію неспівмірності витрат на правову допомогу, не надаючи будь-яких розрахунків цін чи розцінок на адвокатські послуги, не посилаючись на будь-які рекомендації з ціноутворення, зазначив про неспівмірність витрат щодо складності справи, що, на думку скаржника, не узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 17.02.2022 у справі № 120/2553/19-а.
Також скаржник зазначив, що судом першої інстанції не наведено жодних критерій неспівмірності витрат на правову допомогу зі складністю справи, крім загальної фрази.
Крім того, судом першої інстанції не наведено будь-якого розрахунку, відповідно до якого сума витрат на правову допомогу в розмірі 2000,00 гривень є обґрунтованою.
На думку скаржника, надання консультації відповідно до процесуального законодавства, а саме: п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України: « ... та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо ..» вважаються судовими витратами на правову допомогу і не можуть бути ідентичні «написанню позовної заяви» і, які відповідно, підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, скаржник в апеляційній скарзі просить замінити ГУ ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) правонаступником - ГУ ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, зокрема ГУ ДПС у Київській області.
Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 24.12.2020 №755 розпочато з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до п.1 постанови №893.
Відповідно до ч.1 ст.52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Наведене клопотання є обґрунтованим та підлягає задоволенню шляхом заміни відповідача ГУ ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) її правонаступником ГУ ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797) та після такої заміни усі дії, вчинені в адміністративному процесі до її вступу, обов'язкові для ГУ ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797) в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для ГУ ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377).
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16.
Також, колегія суддів зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд наголошує на тому, що належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, у якій таку допомогу надано.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.05.2018 по справі №821/1594/17.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI ).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI ).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17.
На підтвердження фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. позивачем подано до суду копії:
договору про надання правової допомоги від 07.07.2020;
додаткової угоди №1 від 07.07.2020 до договору про надання правової допомоги від 07.07.2020 № АА14;
свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії від 13.06.2006;
ордеру на надання правової допомоги серії ЧК №168178 від 27.07.2020;
довідки про відкриття рахунку та квитанції від 27.07.2020 № 0.0.1782753627.1 про сплату гонорару адвокату Фещенку М.Л. у розмірі 5000,00 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у наступних розмірах:
консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування боргу за вимогою ГУ ДПС у Київській області -1500,00 грн - 1,5 год;
написання та оформлення позовної заяви у Київський окружний адміністративний суд, подання до суду - 2000,00 грн - 2 год;
підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду - 1500,00 грн -1,5 год.
Суд першої інстанції, враховуючи незначну складність справи, дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в цьому випадку є не співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову, значенням справи для сторони, у зв'язку з чим його необхідно зменшити до 2000,00 грн (за підготовку позову та його подання в суд).
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на частини шосту, сьому статті 134 КАС України, якими встановлено право суду за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, за умови недотримання критеріїв співмірності.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 520/14230/19, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти стягнення судових витрат та зазначив, що у подібних справах сформована стала судова практика , що спростило роботу адвоката при підготовці адміністративного позову у цій справі. Отже, визначений проміжок часу у підготовці цього позову та вартість таких послуг у розмірі 5000,00 грн не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом послуг.
З огляду на викладене, колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції, що співмірним розміром витрат на оплату послуг адвоката в цьому випадку є 2000,00 грн, які належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Доводи скаржника про те, судом першої інстанції не наведено будь-якого розрахунку, відповідно до якого сума витрат на правову допомогу в розмірі 2000,00 гривень є обґрунтованою, колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції зазначив, що 2000,00 грн витрат на правничу допомогу стягується за підготовку позову та його подання в суд.
Посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 17.02.2022 у справі № 120/2553/19-а, від 05.09.2019 у справі № 826/841/17, від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15, від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, від 16.05.2019 у справі № 826/2638/18, від 22.12.2018 у справі № 826/856/18, від 13.03.2019 у справі № 283/2065/14-ц, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки такі позиції сформовані за інших фактичних обставин, тому, колегія суддів їх не враховує під час перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Проаналізувавши інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини щодо витрат на правничу допомогу та ухвалив судове рішення у відповідній частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "26" лютого 2021 р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2022 року.
Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків