ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/13513/21 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від "26" травня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області протиправною через грубе порушення ст.ст. 3, 8, 17, 19, 21, 22, 58 та 64 Конституції України, які є прямої дії, рішень Конституційного Суду України, Європейського Суду з прав людини та правових норм міжнародних договорів та зобов'язань, до яких приєдналася Україна, а також статей 43, 51, частин 1,3 ст. 63 Закону України № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постанов Кабінету Міністрів України № 45 і № 988, щодо відмови у здійсненні перерахунку ОСОБА_1 пенсії, за вислугу років, на яку він набув право, на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 07.05.2021 №37, виданої Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області, станом на 19 листопада 2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити відповідно до ч. 3. 18 статті 43, ч. 3 ст.51. ч. 1. 3 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ, положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», та постанови КМУ № 45, новий перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років, на яку він набув право, в основному розмірі 90% сум грошового забезпечення з 01 грудня 2019 року згідно з довідкою №37 від 07.05.2021 року, виданою Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» станом на листопад 2019 року з урахуванням виплачених сум, без обмеження граничного розміру, з видатків за рахунок власних надходжень та виплачувати, в подальшому.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії згідно довідки від 07.05.2021 №37, виданої Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області, станом на 19.11.2019 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2019 на підставі довідки від 07.05.2021 №37, виданою Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області», з урахуванням виплачених сум; у задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.
До суду першої інстанції від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі щодо стягнення з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 32 889,00 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2022 відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в адміністративній справі №320/13513/21.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, пов'язану з розглядом цієї справи, оскільки у матеріалах справи відсутнє платіжне доручення з відміткою банку, або інший банківський документ на підтвердження фактичної оплати позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 32 889,00 грн.
Позивач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати його та постановити нову постанову, яким заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник вважає помилковими аргументи суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати наданих послуг, оскільки такий підхід не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та наведеними висновками Верховного Суду, зокрема в постанові від 02.10.2019 у справі № 815/1479/18.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено, що звертаючись до суду із адміністративним позовом, позивач просив також стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, зазначивши, що документальне підтвердження судових витрат буде надано не пізніше п'яти днів після ухвалення рішення суду.
21.02.2022 Київський окружний адміністративний суд ухвалив рішення по суті позовних вимог.
У подальшому, позивач подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну допомогу.
Як зазначалось, постановляючи ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, пов'язану з розглядом цієї справи, оскільки у матеріалах справи відсутнє платіжне доручення з відміткою банку, або інший банківський документ на підтвердження фактичної оплати позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 32 889,00 грн.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для постановлення ухвали про відмову в ухваленні додаткового рішення, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За правилами ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з п. 3 ч. 1, ч. 4 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
У постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 640/6209/19 щодо застосування статті 252 КАС України сформульовано правовий висновок, відповідно до якого додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід'ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог, отже, незалежно від результату вирішення ним передбачених частиною першою статті 252 КАС України вимог або питань, процесуальна форма його викладення та порядок його оскарження є таким, що і для основного рішення у справі.
Означені у частині першій статті 252 КАС України питання не можуть вирішуватись по суті шляхом постановлення ухвали про відмову в ухваленні додаткового судового рішення. Така ухвала постановляється виключно у випадку відсутності передбачених законом підстав для ухвалення додаткового судового рішення.
Отже, у випадку, коли суд визнає, що ним не було вирішено питання про судові витрати в основному судовому рішенні і розглядає питання наявності/відсутності підстав для стягнення судових витрат з тієї чи іншої сторони, суд має ухвалити судове рішення у формі «додаткового рішення» або «додаткової постанови» з урахуванням форми ухваленого основного судового рішення.
Тож, згідно з указаною позицією Верховного Суду постановлення за наслідками розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення і висновку про відсутність підстав для стягнення судових витрат судового рішення у формі ухвали є порушенням норм статті 252 КАС України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що, постановляючи оскаржувану ухвалу судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права щодо форми судового рішення та його змісту, позаяк за наявності на те процесуальних підстав питання щодо ухвалення додаткового судового рішення по суті заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу судом не вирішувалося.
Викладені обставини, у свою чергу, свідчать, що у межах апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не надається оцінка наявності підстав для присудження за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розрізі положень ч. 9 ст. 139 КАС України, оскільки повноваженнями щодо ухвалення додаткового рішення у справі наділений той суд, який приймав рішення по суті позовних вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що суд першої інстанції, вказуючи на відсутність доказів, а саме: платіжного доручення з відміткою банку, або іншого банківського документу на підтвердження фактичної оплати позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 32 889,00 грн, не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 29.10.2020 у справі №686/5064/20, від 05.03.2021 у справі №200/10801/19-а, від 16.03.2021 у справі №520/12065/19, від 03.10.2019 у справі №922/445/19, згідно з якою відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат, за відсутності факту оплати, вбачається також із практики ЄСПЛ.
Так, у рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява №4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: «...хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin v. Ukraine), п. 97)».
Отже, доводи апеляційної скарги позивача частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції.
Згідно з приписами ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від "26" травня 2022 р. - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Повний текст постанови складено 21.12.2022.
Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків