ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/30639/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "04" лютого 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними дій,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 вересня 2015 року №3824/17-01.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки в акті перевірки податковий орган помилково встановив порушення у вигляді неподання декларації про доходи та несплату податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік з доходу, отриманого внаслідок переміщення через митний кордон України валютних цінностей. Позивач зазначає, що доходів в розмірі 60 000,00 доларів США з джерела їх походження в Україні в 2014 році позивач не отримував, а задекларовані позивачем 16 серпня 2014 року кошти в розмірі 60 000,00 доларів США ввезені ним в Україну із-за її меж, а не отримані в Україні. На думку скаржника, отримані в кредит кошти не є доходами та не підлягають оподаткуванню за законодавством України, а Податковий кодекс України взагалі не визначає об'єктом оподаткування та не містить такого доходу як «дохід, отриманий внаслідок переміщення через митний кордон України валютних цінностей». Також позивач зазначив, що в період проведення перевірки та прийняття оскаржуваного рішення позивач перебував за межами України (в Об'єднаних Арабських Еміратах) та не знав про проведення перевірки і прийняття такого рішення. Крім того, з 2011 року позивач не проживав за адресою: АДРЕСА_1 , і з 2013 року по цей час постійно проживає у місті Дубай, Об'єднані Арабські Емірати, що свідчить про незаконність проведеної перевірки та податкового повідомлення-рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від "04" лютого 2022 р. позов задоволено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів порушення позивачем вимог Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на доходи фізичних осіб та, відповідно, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 168 003,50 грн, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.
Відповідач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що ввезення в Україну 60 000 доларів США та заповнення митної декларації з надання митним органам України підтвердження їх походження, не звільняє позивача від заповнення податкової декларації, що як наслідок, призвело до несплати податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб.
Також скаржник вказує, що ОСОБА_1 пояснення й документальні підтвердження на письмові запити ДПІ, декларацію про майновий стан і доходи за 2014 р. на момент перевірки не надав, а отже слід вважати, що дані кошти є доходом.
Серед вказаного, скаржник стверджує, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги посилання позивача про те, що він являється нерезидентом України, оскільки позивачем не надано інформації щодо громадянства Об'єднаних Арабських Еміратів, а надано лише копії віз та дозволу на постійне проживання, а отже, позивач не є громадянином ОАЕ, і, як наслідок, є резидентом України, відповідно, повинен був сплатити дохід, отриманий з джерел за межами України.
Крім того, на думку скаржника, посилання позивача на те, що отримані в кредит кошти не є доходами та неї підлягають оподаткуванню є безпідставним, оскільки позивач не надав доказів отримання кредиту, зокрема, договору укладеного з банком, а надана виписка з банку на іноземній мові свідчить лише про зняття, нарахування та рух коштів на певну дату, а не про надання кредиту.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції.
У поданій апеляційній скарзі скаржник просив здійснювати розгляд справи за участю його представника.
Колегія суддів встановила, що суд першої інстанції розглянув справу за правилами ст. 262 КАС України в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом апеляційної інстанції можуть бути розглянуті без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
З огляду на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про участь скаржника в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що податковим повідомленням-рішення ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 22 вересня 2015 року №0038241701, прийнятим на підставі акта перевірки від 21 серпня 2015 року №1461/17-01-01/ НОМЕР_1 , за порушення пункту 164.4 статті 164, пункту 167.1 статті 167, статей 170, 176, 179 Податкового кодексу України ОСОБА_1 , збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 168 003,50 грн.
Відповідач не надав до суду Акт перевірки, на підставі якого прийняте зазначене податкове повідомлення-рішення.
Проте, з розрахунку податку на доходи фізичних осіб до податкового повідомлення-рішення за результатами перевірки ОСОБА_1 , копія якого міститься у справі, вбачається, що перевірко встановлено такі порушення: статті 176, пункту 164.4 статті 164, статті 170, пункту 167.1 статті 167, статті 179 Податкового кодексу України, фізичною особою ОСОБА_1 не подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік, не задекларовано дохід, отриманий внаслідок переміщення 16 серпня 2014 року через митний кордон України валютних цінностей у розмірі 60 000,00 доларів США (в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 807 000,00 грн. (1 дол. = 13,45 грн.), не нарахований та не сплачений у бюджет податок з доходів фізичних осіб за 2014 рік у розмірі 134 266,80 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб об'єктом оподаткування резидента є:
загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;
доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);
іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Відповідно до пункту 163.2 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування нерезидента є:
загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні;
доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Доводи позивача зводяться до того, що він є нерезидентом України і тому отримані ним доходи оподатковуються в особливому порядку.
На підтвердження своїх доводів позивач зазначає, що з жовтня 2013 року та по теперішній час він отримав дозвіл на постійне проживання в Об'єднаних Арабських Еміратах, де і проживає, що підтверджується копією відповідних віз, зокрема з 28 жовтня 2013 року по 27 жовтня 2016 року, з 11 жовтня 2016 року по 10 жовтня 2019 року та з 27 травня 2019 року по 26 травня 2022 року.
Отже, визначення того факту, чи є позивач резидентом або нерезидентом України, має вирішальне значення для того, чи може він вважатися платником податку на доходи фізичних осіб, адже для цього, як нерезидент позивач повинен був отримати доходи з джерела їх походження в Україні.
Колегія суддів зазначає, що за визначенням підпункту «в» підпункту 14.1.122 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України нерезиденти - це в) фізичні особи, які не є резидентами України.
У свою чергу підпункт «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає, що резиденти - це, зокрема, фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.
Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.
Судом першої інстанції достовірно встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_1 має місце постійного проживання в Україні, що підтверджує доводи позивача, що він вважається нерезидентом України.
Отже, згідно з вимогами чинного законодавства України об'єктом оподаткування нерезидента є виключно доходи з джерела їх походження в Україні.
Згідно з висновками відповідача, позивач не задекларував дохід, отриманий внаслідок переміщення 16 серпня 2014 року через митний кордон України валютних цінностей у розмірі 60 000,00 доларів США.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідач всупереч ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, на якого покладено обов'язок доказування у цьому спорі, не надав доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 отримав протягом 2014 року будь-які доходи з джерела їх походження в Україні.
Також відповідач не довів жодними доказами, що позивач переміщував 16 серпня 2014 року через митний кордон України валютні цінності у розмірі 60 000,00 доларів США і, що вказані кошти вважаються доходом позивача та є об'єктом оподаткування.
Крім того, на думку колегії суддів, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені пунктом 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, не містить вид такого доходу, як «переміщення через митний кордон України валютних цінностей».
Отже, оскільки у матеріалах справи відсутні докази про отримання позивачем інших видів доходу протягом 2014 року, які є об'єктом оподаткування, то у позивача у 2014 році відсутній об'єкт оподаткування, відповідно, він не зобов'язаний подавати декларацію про майновий стан і доходи.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач не довів порушення позивачем вимог Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на доходи фізичних осіб та, відповідно, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 168 003,50 грн, тому податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 22 вересня 2015 року №0038241701 є протиправним і підлягає скасуванню.
Доводи скаржника про те, що ОСОБА_1 не надав письмові пояснення на письмові запити ДПІ (листи від 20.03.2015 № 2702/7/26-59-17-03, від 09.04.2015 №4165/ГР/2659/17-03) щодо отриманого доходу від переміщення у 2014 році валютних цінностей, колегія суддів відхиляє, оскільки в матеріалах справи відсутні такі запити, у тому числі відсутні докази про отримання згаданих запитів.
Що стосується доводів скаржника про те, що позивач є резидентом України, тому повинен був сплатити дохід, отриманий з джерел за межами України, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки доказів того, що позивач перебував у 2014 р. в Україні не менше 183 днів, тобто мав центр життєвих інтересів саме в Україні, відповідачем також не надано.
Проаналізувавши інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "04" лютого 2022 р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2022 року.
Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків