ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/1269/21 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М, за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "02" червня 2022 р. у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.02.2018 року № 0080901302 про нарахування штрафу у сумі 3935,41 грн. за платежем єдиний податок з фізичних осіб;
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві № 2326/26-15-13-14-26/3016017534 від 27.12.2018 про виключення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві поновити реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП. НОМЕР_1 ) як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% з 31.12.2018 року та включити до реєстру платників єдиного податку.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач будь-якої інформації про проведення перевірки щодо своєчасності сплати єдиного податку за 2018 рік, у якому за твердженням податкового органу виникла недоїмка, яка призвела до припинення у позивача статусу платника єдиного внеску, як і самого акту перевірки, податковий орган на адвокатській запит не надано. Крім того, при проведенні камеральної перевірки актом № 426/26-15-13-02-11/ НОМЕР_2 від 17.01.2018, на підставі якого винесено податкове повідомлення - рішення від 23.02.2018 № 0080901302 не враховано, що 19.02.2017 є вихідним неробочим днем (неділя), а, відтак, останній (граничний) термін сплати податкового зобов'язання припадає на наступний день 20.02.2017, тобто прострочення строку оплати на 1 календарний день, як це зазначено в акті перевірки, не відбулося. Позивач зазначає, що сплачував єдиний податок, проте один з платежів було здійснено на неправильний рахунок, унаслідок чого відповідна сума не була відображена в інтегрованій картці платника єдиного податку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від "02" червня 2022 р. позов задоволено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач сплатив податкове зобов'язання з простроченням строку оплати на 1 день (наступний робочий день після вихідного дня), кінцева дата якого припадала на вихідний день (неділя), то граничний строк сплати податкового зобов'язання переноситься на наступний робочий день, тому спірне податкове повідомлення-рішення від 23.02.2018 року № 0080901302 про нарахування штрафу в сумі 3935, 41 грн. є протиправним.
Щодо позовних вимог щодо скасування рішення відповідача про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку, суд першої інстанції дійшов висновку, оскільки несплата позивачем суми грошового зобов'язання з єдиного податку протягом двох послідовних кварталів встановлена контролюючим органом на підставі аналізу даних ІС "Податковий блок" в інтегрованій картці платника, а не на підставі акта перевірки, то відповідачем порушено умови і порядок прийняття рішення про виключення позивача з реєстру платника єдиного податку.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача поновити реєстрацію позивача, як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% з 31.12.2018 та включити до реєстру платників єдиного податку, то суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин, прийшов до висновку про необхідність задоволення таких позовних вимог.
Також суд першої інстанції відмовив у стягненні правничої допомоги у зв'язку з відсутністю документальних підтверджень надання такої допомоги.
Відповідач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що граничні терміни сплати єдиного податку в 2017 році не переносились, якщо останній день строку припадав на вихідний або святковий день, тому оскаржуване рішення від 23.02.2018 є обґрунтованим.
Також скаржник зазначив, що згідно з інтегрованою карткою платника по єдиному податку у позивача був наявний податковий борг по єдиному порядку з фізичних осіб, який утворився на підставі оскаржуваного рішення від 23.02.2018, у зв'язку з чим прийнято рішення від 27.12.2018 про виключення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав
У поданій апеляційній скарзі скаржник просив здійснювати розгляд справи за участю його представника.
Колегія суддів встановила, що суд першої інстанції розглянув справу за правилами ст. 262 КАС України в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом апеляційної інстанції можуть бути розглянуті без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
З огляду на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про участь скаржника в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 19.08.2014 номер запису 20720000000031288. Позивач є платником єдиного податку з 19.08.2014 по 31.12.2018 третьої групи оподаткування за ставкою 5% відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку № 6204/у/26-541740/20 від 29.08.2014 га перебуває на обліку у ДПІ у Святошинському районі м. Києва.
ГУ ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку з питання своєчасності сплати до бюджету самостійно визначеного грошового зобов'язання з єдиного податку, за результатами якої складено акт камеральної перевірки від 17.01.2018 № 426/26-15-13-02-11/ НОМЕР_2 , який надіслано 17.01.2018 (номер поштового відправлення 0101122641741) на податкову адресу платника; АДРЕСА_1 та повернувся 19.02.2018 у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
На підставі висновку акту перевірки ГУ ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 23.02.2018 №0080901302 на суму 3 935,41 грн., яке надіслано 23.02.2018 (номер поштового відправлення 0101122903517) на податкову адресу платника: АДРЕСА_1 та повернулося 26.03.2018 у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Згідно з даними інтегрованої картки платника по єдиному податку з фізичних осіб (18050400) у ФОП ОСОБА_1 був наявний податковий борг по єдиному податку з фізичних осіб:
01.07.2018 - 2311,37 грн.;
01.08.2018 - 2311,37 грн.;
01.09.2018 - 38466,37 грн.;
01.10.2018 - 2329,10 грн.;
01.11.2018 - 2329,10 грн.;
01.12.2018 - 39119,10 грн.
Відповідно до змісту доповідної записки від 21.12.2018 №22040/26-15-13-14-17 заступника начальника управління - начальника відділу адміністрування податків із самозайнятих осіб вбачається прохання про надання дозволу щодо проведення заходів по анулюванню реєстрації платників єдиного податку, які мають заборгованість на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів за період з 01.07.2018 по 01.12.2018 та самостійно не здійснили перехід на сплату інших податків і зборів.
ГУ ДФС у м. Києві за недотримання платником єдиного податку ФОП ОСОБА_1 вимог п.п.8 п.п.298.2.3 п.298.2 ст.298 Кодексу на підставі доповідної записки від 21.12.2018 №22040/26-15-13-14-17 було прийнято рішення №2326/26-15-13-14-26 від 27.12.2018 про виключення з реєстру платників єдиного податку, яке направлено 28.12.2018 (номер поштового відправлення 0101127176222) на податкову адресу платника; АДРЕСА_1 та повернулося 29.01.2019 у зв'язку з закінченням терміну зберігання. Акт перевірки не складався.
Представником позивача направлено ГУ ДПС у м. Києві адвокатський запит б/н від 21.12.2020 про надання інформації щодо підстав виключення позивача з реєстру платників єдиного податку, надати копію рішення, копію акта перевірки, який був підставою прийняття оскаржуваного рішення, копії документів, що підтверджують направлення оскаржуваного рішення позивачу, інформацію щодо наявності податкового боргу.
Листом про розгляд адвокатського запиту від 30.12.2020 № 4527Адв//26-15-33-16-15 відповідач повідомив, що податковий борг виник 18.04.2018 на підставі податкового повідомлення-рішення від 23.02.2018 № 0080901302, винесеного на підставі акту перевірки № 426/26-15-13-02-11/ НОМЕР_2 від 17.01.2018. Відповідачем було прийнято рішення №2326/26-15-13-14-26 від 27.12.2018 про виключення з реєстру платників єдиного податку.
Станом на 17.02.2021 заборгованість з єдиного податку ФОП ОСОБА_1 відсутня, що не заперечується сторонами.
Не погодившись з прийнятим відповідачем рішенням про виключення з реєстру платників єдиного податку № 2326/26-15-13-14-26/3016017534 від 27.12.2018 та податковим повідомленням-рішенням від 23.02.2018 року № 0080901302 про нарахування штрафу у сумі 3935.41 грн. за платежем єдиний податок з фізичних осіб, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, із внесеними Законами змінами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII та від 03.10.2017 №2148-VIII/надалі - Закон №2464).
Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Права та обов'язки платника єдиного внеску визначені статті 6 Закону №2464, у пунктах 1, 2, 4, 11 та 12 частини 2 якої зазначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема (але не виключно):
- своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;
- вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;
- подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю;
- у випадках, передбачених цим Законом і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, стати на облік в органі доходів і зборів як платник єдиного внеску;
- виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 51 та 16 частини першої статті 4 цього Закону (частина 3 статті 6 Закону №2464).
При цьому, за вимогами частини 1 статті 5 Закону №2464 облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до частини 2 та частини 3 статті 5 Закону №2464 взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.
Платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 15 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.
Поряд із цим пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 передбачається, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (частина 5 статті 7 Закону №2464).
Отже, починаючи з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов'язані нараховувати єдиний внесок на суму доходу/прибутку, отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Згідно із цим стаття 7 Закону №2464 покладає обов'язок визначати базу нарахування єдиного внеску саме на фізичну особу-підприємця. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019, №К/9901/28514/19 (справа №440/2149/19), де зазначено, що шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Водночас, згідно із частиною 2 та частиною 3 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина 4 статті 9 Закону №2464).
За вимогами частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.
У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина 11 статті 9 Закону №2464).
Крім того, відповідно до частин 2-4 статті 25 Закону №2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №2464).
Також процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. №449 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Інструкція №449).
Розділом VI Інструкції №449 визначений порядок стягнення заборгованості з платників, у п.1 якого викладено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
За вимогами пункту 2 розділу VI Інструкції №449 У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
При цьому, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Отже, аналіз викладених норм свідчить про те, що фізичні особи-підприємці, які відповідно до Закону №2464 є платниками єдиного внеску, зобов'язані самостійно нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі невиконання ФОП-платником єдиного внеску обов'язку щодо своєчасності сплати єдиного внеску контролюючим органом до таких платників застосовуються заходи впливу та стягнення. Зокрема, орган доходів із зборів наділений повноваженнями у відношенні такого платника сформувати та надіслати (вручити) вимогу про сплату боргу з моменту виникнення, зростання або частково зменшення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), яка є обов'язковою до виконання. При цьому вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, згідно із чим облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.
Контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України) (п.п. 20.1.4 ст. 20 Податкового кодексу України).
Відповідно до п.61.1 ст.61 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно з п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
У силу пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Відповідно до п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.
Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.
Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (п. 76.2 ст. 76 Податкового кодексу України).
Приписами п. 86.2 ст. 86 Податкового кодексу України визначено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу. який проводив перевірку платника податків, протягом п'яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу.
У разі якщо платник податків виявив бажання брати участь у розгляді його заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів, зазначивши про це в запереченні та/або листі про надання додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такому платнику податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень та/або листа про надання додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду. Повідомлення має бути надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Участь керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.
Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.
Контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.
Податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
Судом першої інстанції, встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення від 23.02.2018 № 0080901302 про нарахування штрафу у сумі 3935, 41 грн прийнято на підставі акту перевірки від 17.01.2018 № 426/26-15-13-02-11/3016017534, який складено за результатами проведеної камеральної перевірки своєчасності сплати до бюджету єдиного податку ФОП ОСОБА_1 за 2015 - 2017 роки.
Також судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_1 до ДПІ у Святошинському районі подано за півріччя 2015 податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи - підприємця №1500049180 від 10.08.2015, в якій задекларовано суму податку, що підлягає сплаті до бюджету 5 917,00 грн. (рядок 14 декларації). Станом на 19.08.2015 (термін сплати податкового зобов'язання за півріччя 2015) незарахування коштів на відповідний рахунок призвело до утворення податкового боргу, в результаті чого була розрахована позакартково штрафна санкція в сумі 426,13 гривні. Борг погашено 20.08.2015 року. Платником подано податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за рік 2016 (№ 1700042027 від 09.02.2017), в якій задекларовано суму податку, що підлягає сплаті до бюджету 36 750,00 грн (рядок 14 декларації). Станом на 19.02.2017 (термін сплати податкового зобов'язання за рік 2016) незарахування коштів на відповідний рахунок призвело до утворення податкового боргу, в результаті чого була розрахована позакартково штрафна санкція в сумі 3 509,29 гривні. Борг погашено 20.02.2017 року.
Доводи позивача зводяться до того, що податковим органом нарахування штрафних санкцій здійснено без врахування обставин, що 19.02.2017 є вихідним неробочим днем (неділя), а відтак остаточний (граничний) термін сплати податкового зобов'язання припадає на наступний день 20.02.2017, тобто прострочення строку оплати на 1 календарний день, як це зазначено в акті перевірки, не відбулося.
Суд першої інстанції встановив, що сплата грошового податкового зобов'язання за результатами податкової річної декларації платника єдиного податку 3 групи за 2016 рік встановлена у термін з 01 січня 2017 року по 19 лютого 2017 року, включно.
Однак, сума податкового боргу була погашена платником у безготівковій формі шляхом перерахування коштів до бюджету 20.02.2017.
Відповідно до статті 31 Податкового кодексу України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.
Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.
Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених статті 31 Податкового кодексу України.
За приписами пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно із пунктом 126.1. статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.1. статті 126 Податкового кодексу України, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що нормами Податкового кодексу України, які діяли на момент виникненя спірних правовідносин, не передбачено перенесення термінів сплати податків і зборів, якщо останній день сплати податкового зобов'язання припадає на вихідний або святковий день. Тому, якщо останній день сплати податку припадає на вихідний або святковий день, то його необхідно сплатити напередодні встановленого граничного терміну.
Разом з цим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних відносин, які склалися між сторонами в цій справі, застосовується Європейська конвенція про обчислення строків (ETS № 76) від 16 травня 1972 року (далі - Конвенція).
Вказана Конвенція підписана державами-членами Ради Європи. Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Статуту Ради Європи" №395/95, Україна приєдналася до Статуту Ради Європи 31.10.1995 року.
Відповідно до преамбули конвенції, враховуючи, що метою ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами, зокрема шляхом прийняття спільних правових положень, переконані у томі, що уніфікація порядку обчислення строків як для національних, так і міжнародних цілей, сприятиме досягненню цієї мети.
Отже, Україна, як учасниця Статуту Ради Європи зобов'язана дотримуватись спільних правових положень, в тому числі, прагнути уніфікації порядку обчислення строків як для національних, так і міжнародних цілей.
За положеннями статті 1 Конвенції, вона застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, включаючи процедуру стосовно таких справ, якщо такі строки встановлені законом або судовим чи адміністративним органом; органом арбітражу, якщо такий орган не встановив порядку обчислення строків; або сторонами, якщо порядок обчислення строків не був безпосередньо чи опосередковано узгоджений між сторонами і не визначається існуючою практикою відносин між сторонами.
У цьому випадку законодавством не визначено перенесення граничного строку сплати податкового зобов'язання у разі, якщо останній день сплати припадає на вихідний (святковий) день, що цілком узгоджується з положеннями частини першої статті 1 Конвенції.
Відповідно до статті 5 Конвенції, при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо diesadquem (означає день, у який цей строк спливає, стаття 2) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк подовжується на перший робочий день, який настає після них.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року №1906-IV чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
За змістом пункту 3.2 статті 3 ПК України, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені пункту 3.2 статті 3 ПК України, застосовуються правила міжнародного договору.
При цьому, пунктом 56.21 статті 56 ПК України встановлено, що у разі коли норма пунктом 56.21 статті 56 ПК України чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі пунктом 56.21 статті 56 ПК України, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Колегія суддів зазначає, що вказана Конвенція застосовується судовою владою, про що свідчать постанови Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі № 820/3917/17, від 23.10.2018 року у справі №804/3230/17.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про перенесення граничного строку сплати податкового зобов'язання, якщо останній день сплати припадає на вихідний день, що обумовлює протиправність спірного податкового повідомлення-рішення від 23.02.2018 року № 0080901302 про нарахування штрафу у сумі 3935, 41 грн.
Що стосується позовних вимог щодо скасування рішення відповідача про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених пункту 299.10 статті 299 ПК України.
Пунктом 299.11 статті 299 ПК України передбачено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Аналіз викладених правових норм дає підстави суду для висновку, що контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп у разі встановлення під час проведення перевірки факту наявності у такого платника податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що повинно бути зафіксовано у відповідному акті перевірки. При цьому, реєстрація платника єдиного податку анулюється з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №313/1465/17.
Судом першої інстанції достовірно встановлено, що не заперечується відповідачем, акт за результатами перевірки не приймався.
Відповідно до поданої відповідачем інформації заборгованість з єдиного податку виникла 18.04.2018 згідно з податковим повідомленням - рішення від 23.02.2018 №0080901302, винесеного на підставі акта про результати камеральної перевірки податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця від 17.01.2018 №426/26-15-13-02-11/ НОМЕР_2 .
В інтегрованій картці платника за ФОП ОСОБА_1 був наявний податковий борг по єдиному податку з фізичних осіб: 01.07.2018 - 2311,37 грн., 01.08.2018 - 2311,37 грн., 01.09.2018 - 38466,37 грн., 01.10.2018-2329,10 грн., 01.11.2018 - 2329,10 грн., 01.12.2018 - 39119,10 гривень.
Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що оскільки несплата позивачем узгодженої суми грошового зобов'язання з єдиного податку протягом двох послідовних кварталів встановлена контролюючим органом на підставі аналізу даних ІС "Податковий блок" в інтегрованій картці платника, а не на підставі акта перевірки, яка, в свою чергу, ним не проводилася, і позивач заперечує щодо існування відповідної заборгованості, то відповідачем порушено умови і порядок прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку.
Варто зазначити, що позивачем 23.11.2018 у сумі 3700, 00 грн. та 27.11.2018 у сумі 2000, 00 грн. (за три квартали 2018 року) здійснено оплату єдиного податку помилково на інший рахунок, а саме: за назвою коду бюджетної класифікації «податок на прибуток приватних підприємств», що було виправлено шляхом подання податковому органу заяви про повернення помилкових та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені № 24412417 від 04.06.2020 та № 24864259 від 10.06.2020. Тобто заборгованості, що зазначена податковим органом не існувало.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правових наслідків помилки, допущеної позивачем, та її наслідків в аспекті спірних правовідносин.
Так, відповідно до частин 2, 5 статті 78 Податкового кодексу України казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється органами Казначейства України відповідно до частини 2 , 5 статті 78 Податкового кодексу України.
Податки і збори та інші доходи місцевого бюджету визнаються зарахованими до місцевого бюджету з дня зарахування відповідно на єдиний казначейський рахунок та рахунки, відкриті в установах банків державного сектору згідно з частиною другою цієї статті, і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до місцевих бюджетів податків і зборів та інших доходів місцевих бюджетів відповідно до законодавства.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що оскільки станом на 27.12.2018 позивачем був сплачений єдиний податок, то борг з єдиного податку, що обліковувався в інтегрованій картці позивача, мав технічний характер і не міг бути причиною для анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку.
Аналогічний підхід до застосування положень пункту 299.10 статті 299, підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України у випадках виникнення у платників єдиного податку "технічного" податкового боргу унаслідок сплати податку на інші рахунки, у тому числі і ті, що не призначені для сплати єдиного податку, був викладений в постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі №813/676/17, від 05 червня 2018 року в справі №813/4266/17, від 24 січня 2019 року в справі №813/1346/18, від 14 травня 2019 року в справі №813/1373/16.
У цих справах Верховний Суд дійшов висновку, що сплата єдиного податку на помилковий бюджетний рахунок не є перешкодою для його зарахування на єдиний казначейський рахунок, де він акумулюється, у зв'язку з чим така помилка не є підставою вважати, що єдиний податок був несплачений взагалі, чи був сплачений несвоєчасно та/або бути підставою для виключення платника податку з реєстру платників податку з підстав, передбачених пунктом 299.10 статті 299 та підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України.
У спірних правовідносинах контролюючий орган зосередився виключно на інформації, що була відображена в його інформаційній системі, проігнорувавши істотні для прийняття рішення обставини, тобто діяв необґрунтовано.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржуване рішення відповідача № 2326/26-15-13-14-26/3016017534 від 27.12.2018 є протиправним і підлягає скасуванню.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача поновити реєстрацію позивача, як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% з 31.12.2018 та включити до реєстру платників єдиного податку, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до змісту статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З системного аналізу вказаних норм Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду, у випадку визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд також звертає увагу, що Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За наведених обставин, обґрунтованим є рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Головного управління Державної податкової служби у місті Києві поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% з 31.12.2018 та включити до реєстру платників єдиного податку.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про задоволенні позовних вимог.
Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "02" червня 2022 р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2022 року.
Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків