ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/1035/21 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М, за участю секретаря: Висоцького А.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від "27" квітня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) щодо виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) пенсії, із застосуванням обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з 11.11.2020 та здійснювати виплату пенсійного забезпечення без обмеження максимального розміру, встановлених для осіб, які втратили працездатність із врахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що обмеження пенсії максимальним розміром є порушенням конституційних прав позивача. Також в підтвердження протиправності дій відповідача позивач зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262, на підставі якого відповідач обмежує розмір призначеної позивачу пенсії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від "27" квітня 2022 р. позов задоволено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що обмеження розміру пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 06.12.2016 № 1774-VIII, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені ч. 7 ст. 43 Закону України № 2262-XII, визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016.
Відповідач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що на момент призначення позивачу пенсії редакція ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачала обмеження максимального розміру пенсій. Зазначена норма, на думку скаржника, має застосовуватися не тільки для призначених пенсій, а й щодо перерахованих. Також Головне управління Пенсійного фонду у Київській області зазначило, що рішення Конституційного Суду України №7рп/2016, яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, розповсюджує свою дію на період в часі з 20.12.2016 по 31.12.2016, в той час як пенсія призначалася 11.11.2020. Отже, скаржник вважає, що обмеження максимального розміру пенсії, передбачені положеннями ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», мають застосовуватися у спірних правовідносинах.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області 06 квітня 1996 року (а.с 9).
Позивач має статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, що підтверджується довідкою Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради № 42 від 28.10.2020 (а.с. 13).
Згідно з Розрахунком пенсії по пенсійній справі № 1001025016 ОСОБА_1 призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 80% від грошового забезпечення з 11 листопада 2020 року (а.с. 14).
До моменту виходу на пенсію позивач перебував на службі в Збройних Силах України.
Відповідно до наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (по стройовій частині) від 01.07.2020 №131 полковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу контролю виконання заходів у зонах діяльності управління запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України, звільненого наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 18.06.2020 №127 з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Ірпінсько-Бучанського об'єднаного міського військового комісаріату Київської області. Вислуга років у Збройних Силах станом на 02 серпня 2020 року складає: календарна - 25 років 00 місяців 12 днів, пільгова - 01 рік 04 місяці 18 днів, загальна - 26 років 05 місяців 00 днів (а.с.53).
Згідно з Розрахунком пенсії позивача, позивачу було призначено пенсію у розмірі 26441,33 грн. Основний розмір пенсії 80% від грошового забезпечення в розмірі 21153,06 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії: 17120 грн. на підставі Закону України №2262-XII (а.с 14).
Судом встановлено, що відповідачем при обчисленні пенсії враховувалися наступні види грошового забезпечення позивача за останнім місцем служби: посадовий оклад 8180,00 грн., оклад за військове звання 1480,00 грн., процентна надбавка за вислугу років (50%) 4830,00 грн., середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за останні 24 календарні місяці, у тому числі робота з таємними виробами, носіями, документами (15%), надбавка за специфічні умови проходження служби (68,3 %), премія (35%) 11951,33 грн.
01.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про здійснення перерахунку раніше призначеної пенсії без її обмеження максимальним розміром (а.с. 15).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 12.01.2021 №1000-0203-8/2543 позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром через відсутність правових підстав для цього (а.с 16).
Не погоджуючись з відмовою відповідача у здійсненні перерахунку пенсії та вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі Закон № 2262-XII) визначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які, зокрема, перебували на військовій службі.
Стаття 10 Закону № 2262-XII передбачає, що призначення і виплата пенсій, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто, заходи спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Водночас положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 з урахуванням обмеження її розміру підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у виплаті пенсії ОСОБА_1 у повному розмірі.
Відповідно, зважаючи на протиправність дій відповідача, що полягали у застосуванні обмеження граничного розміру при виплаті позивачу пенсії, підлягають задоволенню й похідні вимоги щодо зобов'язання відповідача виплачувати позивачу пенсію в повному розмірі, без обмеження максимальним розміром, з 11.11.2020.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про задоволенні позовних вимог.
Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від "27" квітня 2022 р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2022 року.
Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків