ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/15229/20 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Собківа Я.М.
При секретарі: Шепель О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні;
зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 листопада 2018 року по 25 червня 2020 року.
В обґрунтування позову зазначено, що в порушення вимог законодавства щодо своєчасного та повного розрахунку в день виключення зі списків особового складу відповідачем не було проведено остаточного розрахунку з позивачем. Грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій позивачу було виплачено лише 25 червня 2020 року. Таку бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного і повного розрахунку з позивачем при звільненні останній вважає протиправною.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2022 року даний адміністративний позов - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Національного університету України імені Івана Черняховського щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
Зобов'язано Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 листопада 2018 року по 24 червня 2020 року у розмірі 18 100,50грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
В обґрунтування скарги зазначено, що відповідач при проведенні розрахунку з позивачем діяв відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та оскільки компенсація за невикористані дні додаткової оплачувальної відпустки як учаснику бойових дій до грошового забезпечення військовослужбовця не входить, то підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні відсутні.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 статті 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022 та від 12 серпня 2022 року № 573 строк дії воєнного стану в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Враховуючи те, що розгляд апеляційної скарги здійснюється в умовах воєнного стану, що суттєво обмежує можливість вирішення справи у строк, встановлений статтею 309 КАС України, колегія суддів з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу в умовах діючого воєнного стану, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського, де отримував грошове забезпечення.
Наказом Міністра оборони України №631 від 03 жовтня 2018 року позивач був звільнений у запас (за станом здоров'я) з посади начальника навчальної частини інституту державного військового управління Національного університету оборони України імені ОСОБА_2 .
Наказом начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (по стройовій частині) №223 від 16 листопада 2018 року позивач був виключений зі списків особового складу частини та направлений для зарахування на військовий облік до Дарницького районного у м. Києві військового комісаріату.
Грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій позивачу було виплачено 25 червня 2020 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року у справі №640/23840/19, що підтверджується копією виписки з карткового рахунку.
Позивач, вважаючи, що бездіяльністю відповідача було порушено його права та діюче законодавства, посилаючись на приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просив зобов'язати відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки у виплаті належних йому при звільненні сум по день фактичного розрахунку.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку, наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Колегія суддів погоджується з даним висновком, виходячи з наступного.
Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України), згідно зі статтею 1, регулює трудові відносини виключно працівників, до кола яких особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, як спеціальні суб'єкти права, не належать, оскільки не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять саме службу цивільного захисту на умовах контракту.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас, спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ч. 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Однак, ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби середнього заробітку. У той же час, такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року по справі №120/2005/19-а та від 30 квітня 2020 року по справі № 140/2006/19, відтак, застосування трудового законодавства до даних правовідносин вбачається за можливе.
Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, з наведеного слідує, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність задля захисту майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що розмір невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової щорічної відпустки склав 33 280, 79 грн.; період затримки виплати з 16 листопада 2018 року (перший день після виключення позивача із списків особового складу і видів забезпечення) по 24 червня 2020 року склав 587 днів; не виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової щорічної відпустки пов'язана з наявністю спору між сторонами; про ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивач у позовній заяві не зазначив; згідно довідки-розрахунку про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 за період вересень-жовтень 2018 року від 27 липня 2022 року №182/3/1063 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 593,46грн.; розмір середньомісячного заробітку за період затримки розрахунку з 16 листопада 2018 року по 24 червня 2020 року становить 348 361, 02 грн.
Колегія суддів наголошує на тому, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до норм ч. 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що сума заборгованості складала 33 280, 79 грн, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 348 361, 02 грн, що очевидно є неспівмірним та порушує баланс справедливості.
Зокрема, суд вважає зазначену суму очевидно неспівмірною із розміром грошової компенсації за невикористані дні додаткової щорічної відпустки; суттю цієї виплати; відсутністю майнових втрат позивача за період затримки; перебігом строку звернення до суду і тривалістю розгляду справи судом та набранням рішенням законної сили.
Натомість співмірною і справедливою суд вважає виплату в розмірі середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 у сумі 18 100,50грн., тому вимога про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу кошти обґрунтовано задоволена саме у цій частині.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції мав підстави зменшити суму стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення заявленої позивачем у позові компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості у сумі 348 361,02 було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 вересня 2020 року у справі № 260/348/19, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17.
На підставі викладеного, з урахуванням суми заборгованості, істотності цієї суми порівняно із сумою середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, принципу співмірності, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18 100,50грн, який має компенсаторний характер та є співмірним.
Посилання відповідача на те, що частина позовних вимог, пред'явлених позивачем у справі, що розглядається, є тотожною з позовними вимогами, заявленими позивачем по справі №640/27177/21, а саме період, за який позивач просить нарахувати і стягнути з університету середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні по цій справі - з 16 листопада 2018 року по 25 червня 2020 року повністю входить у період, зазначений в іншій справі - з16 листопада 2018 року по 20 вересня 2021 року, критично оцінюється судом, оскільки у справі №640/15229/20 та у справі №640/27177/21 розглядаються різні підстави виникнення такої заборгованості - грошова компенсація за невикористані дні додаткової щорічної відпустки та індексації грошового забезпечення відповідно.
При цьому, на даний час рішення у справі №640/27177/21 не прийнято, тобто наразі не може йти мова про наявність тотожних справ. В той же час, питання про повернення позовної заяви на підставі п.5 ч.4 статті 169 КАС України має вирішувати суд саме в межах справи №640/27177/21, оскільки провадження у ній відкрито пізніше від справи №640/15229/20.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Згідно з приписами ч. 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 20 грудня 2022 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Я.М. Собків