ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/11687/21 Головуючий у 1 інстанції: Шевченко А.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Ключковича В.Ю.
Кузьмишиної О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - Головне управління), в якому просила:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за № 104250008224 від 11.08.2021 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зменшенням пенсійного віку з моменту досягнення пенсійного віку 55 років.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за № 104250008224 від 11.08.2021 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зменшенням пенсійного віку з моменту досягнення пенсійного віку 55 років, тобто з 01.06.2021 відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що законодавчо передбачена можливість призначення позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутня, а надане позивачу рішення про відмову в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку є законним та обґрунтованим.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 20.04.1994, виданого Київською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянкою, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
Згідно з відомостями, що містяться у паспорті серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 27.07.1990 була зареєстрована у в/ч НОМЕР_3 в АДРЕСА_1 та по теперішній час із 17.10.2001 проживає в АДРЕСА_1 , що відноситься до території 4 зони посиленого радіоекологічного контролю.
Згідно з відміткою в паспорті, між ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_2 з 31.01.1988 зареєстровано шлюб в органі РАЦС Маслівської сільської ради.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 одружившись у січні 1988 року, постійно проживала в с. Ольшаниця разом із чоловіком у в/ч НОМЕР_3 з 1988 по липень 1990 року, однак, факт реєстрації місця проживання було здійснено лише з 27.07.1990, у зв'язку із тривалим оформленням, що обумовлено підготовкою відповідних документів.
27 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою, в якій просила призначити відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку, оскільки, їй має виповнитись 55 років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.06.2021 № 104250008224 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком. Зазначено, що пенсійний вік визначений статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» становить 55 років. Вік заявниці на дату звернення (27.05.2021) становив 54 роки 11 місяців 26 днів. Необхідний страховий стаж визначений статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» становить 20 років. Страховий стаж особи становить 34 роки 5 місяців 17 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховані всі періоди. Щодо документів причетності до ЧАЕС: відсутнє посвідчення постраждалого на ЧАЕС. Заявниця надала довідку № 310 від 19.05.2021 щодо проживання в місцевості, яке відноситься до 4 зони при рівнях забрудненості ізобатами радіоцезією від 5 до 10 кі/кв.км, однак село Ольшаниця Білоцерківського району Київської області відсутнє в переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення, що унеможливлює призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Працює. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату 01.06.2026. На обліку в територіальних органах ПФУ не перебуває та пенсію не отримує.
ОСОБА_1 подала заяву до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.08.2021 (зареєстрована 05.08.2021) про скасування рішення від 03.06.2021 № 104250008224, в якій, також, просила призначити їй пенсію із зменшенням пенсійного віку з моменту досягнення пенсійного віку.
Рішенням від 11 серпня 2021 року № 104250008224 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Вказане рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 станом на 01.01.1993 постійно проживала (або постійно працювала) у зоні посиленого радіологічного контролю менше 4 років. Крім того, вік заявниці 55 років 2 місяці 4 дні. Зазначено також, що у 2021 році право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796 матимуть особи за наявності страхового стажу не менше 23 років. Страховий стаж позивача становить 34 роки 8 місяців 17 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховані всі періоди. Однією із обов'язкових умов для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796 є факт, що особа постійно проживала чи постійно працювала у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років. Документами підтверджено факт проживання станом на 01.01.1993 - 2 роки 04 місяці 25 днів. Право на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 55 Закону - відсутнє. Не працює. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату 01.06.2026 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На обліку в територіальних органах ПФУ не перебуває та пенсію не отримує.
Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
За приписами ст. 9 Закону № 1058-ІV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Частиною 1 статті 55 Закону № 796-XII закріплено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - вік зменшується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Відповідно до Примітки до вищевказаної статті, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Згідно ч. 2 ст. 55 Закону № 796-XII, пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Водночас, положеннями статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено умови призначення пенсії за віком.
Згідно ч. 1 ст. 26 вищевказаного Закону, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Отже, при підтвердженні наявності права на зниження пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, пенсія за віком може бути призначена жінкам, зокрема, які народилися після 01.04.1966 - при досягненні 55 років.
У відповідності до частини 1статті 44 Закону № 1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Згідно пп. 5 п. 2.1 порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 03 серпня 2021 року (зареєстрованою відповідачем 05.08.2012 року), в якій, зокрема, просила призначити пенсію із зменшенням пенсійного віку з моменту досягнення пенсійного віку (а.с. 9-10).
Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 11 серпня 2021 року № 104250008224 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку (а.с. 11).
Так, у даної рішенні відповідача зазначено, що страховий стаж позивача становить 34 роки 8 місяців 17 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховані всі періоди.
Разом з тим, підставою для відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку вказано те, що однією із обов'язкових умов для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796 є факт, що особа постійно проживала чи постійно працювала у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, водночас, документами підтверджено факт проживання станом на 01.01.1993 - 2 роки 04 місяці 25 днів. Таким чином, право на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 55 Закону - відсутнє.
Так. згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» с. Ольшаниця Рокитнянського району Київської області належить до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
Отже, при визначенні наявності у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, слід керуватися приписами пункту 2 статті 55 Закону № 796-XII щодо осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, а не осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, як про це зазначає відповідач у оскаржуваному рішенні від 11.08.2021 № 104250008224.
Як було вищевказано, відповідач заперечує наявність у ОСОБА_3 факту проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше 4 років та зазначає, що документами підтверджено факт проживання станом на 01.01.1993 - 2 роки 04 місяці 25 днів.
З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами статті 9 Закону № 796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 11 Закону № 796-ХІІ передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Згідно статті 14 Закону № 796-ХІІ, для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
У відповідності до ч.ч. 3-4 ст. 15 Закону № 796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Пунктом 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4 серії НОМЕР_2 від 20.04.1994) передбачено, що особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з пунктом 10 вказаного Порядку, видача посвідчень провадиться, зокрема серед інших, іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, є відповідне посвідчення.
Водночас, різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 15 січня 2021 року у справі № 520/7846/17, від 30 вересня 2020 року у справі №572/1921/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 572/47/17.
Матеріали справи свідчать, що 20 квітня 1994 року Київською обласною державною адміністрацією було видано ОСОБА_1 посвідчення громадянки, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_2 (а.с. 7).
При цьому, відповідачем не надано доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції.
Враховуючи вищезазначене, оскільки, факт постійного проживання ОСОБА_1 не менше чотирьох років на території зони посиленого радіоекологічного контролю, станом на 01.01.1993 був установлений при видачі їй посвідчення громадянки, яка постійно проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, доводи апелянта про відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку є необгрунованими.
Беручи до уваги викладене, судом першої інстанції правомірно визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за № 104250008224 від 11.08.2021 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку та зобов'язано відповідача призначити позивачу пенсію зі зменшенням пенсійного віку з моменту досягнення пенсійного віку 55 років, тобто, з 01.06.2021, відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.