ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/3263/22 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Собківа Я.М.
При секретарі: Шепель О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року у справі за адміністративним ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Чернігівській області) про:
- визнання дій протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8650-17 від 17 травня 2019 року в розмірі 21030,90 грн. та №Ф-8650-17 від 18 листопада 2020 року в розмірі 32588,74 грн.;
- зобов'язання відповідача привести у відповідність облік сплаченого єдиного внеску та скасувати всі нарахування, які відбулись внаслідок винесення оскаржуваних вимог та які були нараховані а автоматичному режимі в сумі 37788,74 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач підприємницьку діяльність фактично не здійснював та доходи від цієї діяльності не отримував, тому у відповідача відсутні правові підстави для нарахування єдиного внеску. Крім того, позивач зазначив, що він отримував заробітну плату в 4 кварталі 2020 року та в січні 2021 року за основним місцем роботи в ТОВ «Міськжитлобуд» та за нього роботодавцем було сплачено страхові внески, встановлені законом. Також позивач звертав увагу на те, що відповідач, всупереч норм податкового законодавства, вимогу про сплату боргу не надіслав рекомендованою кореспонденцією за його адресою реєстрації, оскільки з 2007 року позивач був знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи вказане, ОСОБА_1 вважає, що вимоги податкового органу є протиправними та підлягають скасуванню.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року в задоволенні даного позову - відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що в оскаржуваний період позивач у встановленому порядку не припинив свою підприємницьку діяльність, був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відтак належав до кола платника єдиного внеску, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, що мають сплачувати єдиний внесок.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.
На думку апелянта, оскаржуване рішення винесене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.
Зокрема, скаржником зазначено, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI в редакції Закону № 592-ІХ від 13 травня 2020 року для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, законодавець 13 травня 2020 року вніс зміни до вказаного пункту та визначив для платника податків як ПРАВО, а не ОБОВ'ЯЗОК самостійно визначати базу нарахування єдиного внеску.
З 17 травня 2005 року позивач фактично не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував дохід, що виключає наявність необхідної умови для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а саме: провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності. Факт отримання позивачем прибутку за період 2019-2021 року відповідачем не доведений.
Також апелянт постався на те, що контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17 травня 2019 року на адресу позивача направлена 23 липня 2019 року, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18 листопада 2020 року - 23 листопада 2020 року, однак вказані вимоги позивач не отримував. Відмітка про отримання вимоги від 17 травня 2019 року в поштовому повідомленні особисто позивачем не відповідає дійсності, оскільки в повідомленні про вручення поштового відправлення почерк, яким написане прізвище « ОСОБА_1 », виконаний не почерком позивача, а підпис біля прізвища взагалі не схожий на підпис позивача.
Твердження відповідача про те, що вимога від 17 травня 2019 року була отримана особисто позивачем спростовується тим, що позивач 23 жовтня 2007 року був знятий з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 та 10 січня 2008 року був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .
Вказане свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Крім того, судом першої інстанції не враховано того факту, що згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи за період з 1 кварталу 2019 року по 3 квартал 2021 року, позивач отримував дохід від ТОВ «Біокарт-Агро» та заробітну плату в 4 кварталі 2020 року та в січні 2021 року за основним місцем роботи в ТОВ «Міськжитлобуд» та за нього були сплачені страхові внески, встановлені законом.
З огляду на викладене відповідачем безпідставно нараховано єдиний внесок в сумі 35588,74 грн., оскільки ТОВ «Біокарт-Агро» та роботодавцем ТОВ «Міськжитлобуд» такі внески з позивача були вже утримані та сплачені до бюджету в 4 кварталі 2020 року - січні 2021 року.
Отже, з метою уникнення подвійного нарахування та утримання єдиного внеску, вимоги ГУ ДПС у Чернігівській області про нарахування та сплату боргу (недоїмки) мають бути визнані судом неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.
Також позивачем було подано доповнення до апеляційної скарги, де він послався на зміни, внесені Законом України від 13 травня 2020 року №592 «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінацій за колом платників», а саме п. 9-15 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2464, згідно якого контролюючими органами за заявами платників податків списувались несплачені станом на день набрання чинності Законом №592 суми недоїмки, а також штрафні санкції та пені, нараховані на ці суми недоїмки за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності законом України №592, тобто до 01 березня 2021 року.
Відтак, на переконання позивача, керуючись принципом рівності платників, податковий орган повинен був застосовувати однаковий підхід при визначенні обсягу податкових прав і обов'язків у тотожних правовідносинах, оскільки юридична рівність в оподаткуванні може бути забезпечена лише за умови однакового розуміння і тлумачення правової норми; неоднакове застосування фіскальним органом податкових та інших законодавчих норм є проявом дискримінаційного підходу та призводить до порушення прав платників у сфері оподаткування.
Відповідач подав до суду відзив на скаргу, в якому зазначив, що з її вимогами не погоджується, в задоволенні просить відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивач з 2005 року є фізичною особою - підприємцем та вказаного статусу позбавився лише 06 травня 2022 року згідно рішення про припинення підприємницької діяльності. Станом на 18 листопада 2020 року (дату формування вимоги) ФОП ОСОБА_1 у державного реєстратора не припинив свою підприємницьку діяльність, в інформаційній картці платника ІС «Податковий блок» по платежу єдиний соціальний внесок було нараховано суму єдиного внеску: з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2020 року, що в загальному становить 35 588,74 грн (8448,00 грн за 2017 рік; 9828,72 грн за 2018 рік; 11016,72 грн за 2019 рік та 6295,30 грн за І-ІІІ квартал 2020 року). Вказана сума позивачем не сплачена. Враховуючи вимоги чинного законодавства, позивач з 2017 року, не припинивши діяльність, повинен сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 статті 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022 та від 12 серпня 2022 року № 573 строк дії воєнного стану в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Враховуючи те, що розгляд апеляційної скарги здійснюється в умовах воєнного стану, що суттєво обмежує можливість вирішення справи у строк, встановлений статтею 309 КАС України, колегія суддів з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу в умовах діючого воєнного стану, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 13 травня 2005 року зареєстрований Чернігівською районною державною адміністрацією Чернігівської області в якості фізичної особи підприємця, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця (а.с. 15).
24 травня 2005 року ФОП ОСОБА_1 взято на податковий облік, що підтверджується довідкою податкового органу №218 від 25 травня 2005 року (а.с. 18).
Відповідно до ідентифікаційних відомостей платника 06 травня 2022 року проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням (а.с. 49).
Згідно відомостей про джерела і суми доходів ОСОБА_1 у спірний період отримував доходи від ТОВ «Біокарт-Агро» в 4 кварталі 2020 року, та від ТОВ «Міськжитлобут» в 4 кварталі 2020 року - січні 2021 року (а.с. 21-22). Вказане також підтверджується довідкою форми ОК-7 (а.с. 58).
Головним управлінням ДПС в Чернігівській області сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8650-17 від 17 травня 2019 року в розмірі 21030,90 грн. та №Ф-8650-17 від 18 листопада 2020 року в розмірі 35588,74 грн. (а.с. 19, 20).
Вказані вимоги направлені позивачу відповідачем на адресу: АДРЕСА_1 . Вимоги від 17 травня 2019 року вручена ОСОБА_1 25 липня 2019 року (а.с. 19 зворот), а поштова кореспонденція із вимогою від 18 листопада 2020 року повернута 28 грудня 2020 року відправнику із зазначенням причин повернення «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 20 зворот).
Не погоджуючись з вимогами, винесеними відповідачем за результатами перевірки, вважаючи їх протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з такого.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визнаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Пунктом 2 ч.1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 ч. 1 статті 4 вказаного Закону визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно п. 1 ч. 2 та ч. 3 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (ч.8 статті 9 Закону).
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 статті 9 Закону).
З 01 січня 2017 року відповідно до п.2 ч.1 статті 7 Закону №2464 базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону №2464, була сума доходу (прибутку), отриманою від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не могла бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі, якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого, цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року з 01 січня 2017 року для фізичних осіб - підприємців, які перебували на загальній системі оподаткування, було обов'язковим.
З 01 січня 2018 року фізичні особи-підприємці, що застосовують загальну систему оподаткування, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч.8 статті 9 Закону № 2464).
Згідно ч.3 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Водночас, особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.4 статті 4 Закону №2464-VI).
Відповідно до положень статті 25 Закону №2464 Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (ч.4).
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція), визначено порядок стягнення заборгованості з платників.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Відповідно до абз.11 п.3 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Відповідно до абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Державна реєстрація фізичних осіб - підприємців регулюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-ІУ (далі - Закон №755).
Державна реєстрація проводиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР).
Згідно положень Закону № 2464 для фізичних осіб-підприємців обов'язки платників єдиного внеску виникають з дня їх державної реєстрації підприємцями та припиняються з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (ч. 8 статті 4 Закону № 755).
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника ЄСВ, в частині діяльності, здійснюваної нею як фізичною особою - підприємцем (ч. 4 статті 6 Закону N 2464).
Взяття на облік у контролюючому органі осіб, зазначених, зокрема, у пункті 4 частини першої статті 4 Закону № 2464, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», - здійснюється на підставі відомостей про державну реєстрацію створення юридичної особи її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації їх припинення, наданих згідне із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у день отримання зазначених відомостей (абз. 4 ч. 1 статті 5 Закону № 2464).
При цьому, взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пункті 4 частини першої статті 4 Закону № 2464, здійснюється податковим органом з внесенням Пенсійним фондом України відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (ч. 2 статті 5 Закону № 2464).
Підставою для зняття фізичної особи - підприємця як платника податків з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням. Дата зняття з обліку фізичної особи - підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, Законом № 2464 передбачений обов'язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску. Саме Закон № 2464 визначив розмір зобов'язань платника податків з єдиного внеску.
Тобто, факт реєстрації особи як фізичної особи-підприємця породжує її обов'язок сплачувати податки у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності у строки, встановлені чинним законодавством.
Оскільки позивач до 06 травня 2022 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, то за ним зберігався обов'язок сплачувати єдиний внесок у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску. Варто зауважити, що випадків звільнення осіб, зазначених у пунктах 4 та 5 1 частини першої цієї статті, від сплати за себе єдиного внеску, щодо позивача не встановлено.
Щодо посилання позивача на отримання ним заробітної плати та сплати роботодавцем у визначеному Законом порядку єдиного внеску, нарахованого на суму такої заробітної плати, як на підставу звільнення позивача від обов'язку сплачувати єдиний внесок за здійснення підприємницької діяльності, не пов'язаної із трудовою діяльністю, слід зазначити таке.
Дійсно, у випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Матеріалами справи підтверджується, що оскаржувані вимоги винесені податковим органом щодо наявності боргу (недоїмки) з єдиного внеску за період 2017, 2018, 2019 та І-ІІІ квартал 2020 років.
В той же час, згідно Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи за період з І кварталу по 3 квартал 2021 року позивач отримував заробітну плату в 4 кварталі 2020 року та в січні 2021 року за основним місцем роботи в ТОВ «Міськжитлобуд».
Тобто, з зазначеного слідує, що в періоди січень-грудень 2017 року, січень-грудень 2018 року, січень-грудень 2019 року, січень-вересень 2020 року страхові внески не сплачувалися ані позивачем, ані його роботодавцями.
Таким чином, в ході розгляду справи судом встановлено, що позивач у 2017-2020 роках у встановленому порядку не припинив свою підприємницьку діяльність, був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, відтак належав до кола платників єдиного внеску, передбачених п. 4 ч. 1 статті 4 Закону №2464-VI. При цьому обов'язок нарахування та сплати єдиного внеску, з огляду на норми абз. 2 п. 2 ч. 1 статті 7, ч. 12 статті 9 Закону №2464-УІ, не залежав від отримання ним доходу (прибутку) від підприємницької діяльності у ці періоди та його фінансового стану.
Щодо посилання позивача на неотримання ним оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки), то відповідно до п.4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Згідно п.5 розділу VI Інструкції № 449 у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначених у вимозі сум недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
Крім того, відповідно до п. 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Як вже було зазначено, вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8650-17 та №Ф-8650-17 були направлені позивачу на адресу: АДРЕСА_1 . Вимоги від 17 травня 2019 року № Ф-8650-17 вручена ОСОБА_1 25 липня 2019 року, в той час, як поштова кореспонденція із вимогою від 18 листопада 2020 року повернута відправнику 28 грудня 2020 року «за закінченням терміну зберігання».
Позивач в обґрунтування вимог апеляційної скарги наполягає на тому, що відмітка про отримання вимоги від 17 травня 2019 року № Ф-8650-17 в поштовому повідомленні особисто позивачем не відповідає дійсності, оскільки в повідомленні про вручення поштового відправлення почерк, яким написане прізвище « ОСОБА_1 », виконаний не почерком позивача, а підпис біля прізвища взагалі не схожий на підпис позивача. Колегія суддів критично оцінює такий довід скаржника, оскільки він жодним чином не підтверджений, а суд не наділений повноваженнями експерта визначати справжність підпису особи.
Посилання позивача на те, що вимога від 17 травня 2019 року не могла бути отримана особисто позивачем, оскільки він 23 жовтня 2007 року був знятий з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 та 10 січня 2008 року був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , також критично оцінюється судом.
Так, за приписами пп.70.2.4 п. 70.2 статті 70 Податкового кодексу України до облікової картки фізичної особи-платника податків серед іншого вноситься інформація про місце проживання.
Відповідно до п. 70.7 статті 70 ПКУ фізичні особи - платники податків зобов'язані подавати контролюючим органам відомості про змін) даних, які вносяться до облікової картки протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Однак, як зазначає відповідач та не спростовує позивач, контролюючий орган про зміну податкової адреси платника, в порушення приписів пункту 70.7 статті 70 ПК України, повідомлений не був, у зв'язку з чим при листуванні з позивачем відповідач правомірно керувався інформаційною базою даних, яка є в його розпорядженні та направив оскаржувані вимоги на відому йому адресу.
Слід зазначити, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків (постанова Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 440/5993/18).
За таких обставин, відповідно до приписів до п.4 розділу VI Інструкції № 449 спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) вважаються врученими платнику належним чином.
Щодо посилання позивача на зміни, внесені Законом України від 13 травня 2020 року №592 «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінацій за колом платників», а саме п. 9-15 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2464, згідно якого контролюючими органами за заявами платників податків списувались несплачені станом на день набрання чинності Законом №592 суми недоїмки, а також штрафні санкції та пені, нараховані на ці суми недоїмки за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності законом України №592, тобто до 01 березня 2021 року, то слід зазначити таке.
Згідно п. 9-15 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464 підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на 1 грудня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки включно до дати подання заяви про списання недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання до 1 березня 2021 року:
а) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше;
б) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше.
З аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою умовою для списання платнику несплачених сум недоїмки, нарахованих платникам єдиного внеску, є подання таким платником заяви про списання недоїмки, чого позивачем зроблено не було.
За наведених обставин, враховуючи несплату позивачем єдиного внеску за вказаний період, суд дійшов висновку, що спірні вимоги прийняті контролюючим органом у межах його компетенції. Відтак, в контексті наведених вище норм, відсутні правові підстави вважати, що оскаржувані вимоги є протиправними, відповідно, відсутні підстави для їх скасування.
З огляду на викладені правові норми, фактичні обставини справи та враховуючи наявність недоїмки, слід погодитись з твердженням податкового органу та суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 21 грудня 2022 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Я.М. Собків