ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/6496/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Беспалова О. О.
суддів: Парінова А. Б., Ключковича В. Ю.
за участю секретаря: Рожок В. В.
представника позивача Супрун І. І., представника відповідача Шабатіної І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 23.05.2022) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, у якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20.01.2020 № 170271.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну, в якій апелянти просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Зокрема зазначено, що окрім іншого, судом першої інстанції не враховано, що згідно товарно-транспортної накладеної доданої до матеріалів справи позивач не являвся перевізником, а лише водієм, а тому до нього не можуть бути застосовані адміністративного-господарські санкції.
До Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого відповідачем щодо задоволення вимог апелянта заперечено.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, заслухавши пояснення осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Управлінням Укртрансбезпеки у Хмельницькій області проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу МАN НОМЕР_1 та напівпричіпу VAN HOOL НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_1 , на а/д М-03 М-03 169 км, про що складено акт від 18.11.2019 № 032232 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідку від 18.11.2019 №037982 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, якими зафіксовано перевезення позивачем вантажу із перевищенням встановленого осьового навантаження, а саме навантаження на одиночну вісь транспортного засобу становила 12400 кг та на строєну вісь становила 30% на загальну масу 50000 кг.
Також за результатами перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом від 18.11.2019 №177670, яким встановлено порушення позивачем перевезення вантажу з перевищенням габаритно-вагових норм без відповідного дозволу з перевищенням встановлених вагових норм на 27%.
На підставі вказаного акта Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято постанову від 02.01.2020 №170271 про застосування адміністративно-господарського штрафу, згідно якої на позивача на підставі абзацу шістнадцятого частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" накладено штраф у розмірі 34000,00 грн.
Вважаючи протиправною постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері перевезення вантажів регулюються Законом України від 05.04.2001 №2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-III).
Статтею 6 Закону №2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т. ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 у редакції постанови Кабінету міністрів України від 25.04.2018 № 320 (далі - Порядок №1567), державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Частинами 14, 17 статті 6 Закону №2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
За визначенням, наведеним в абзаці 54 статті 1 Закону №2344-III, рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб'єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об'єкти, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).
Пунктами 12, 14 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Пунктами 16, 17 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка проводиться групою посадових осіб Укртрансбезпеки у кількості не менш як дві особи. Рейдова перевірка проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення.
Частиною 2 статті 29 Закону України від 30.06.1993 №3353-XII «Про дорожній рух» встановлено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 33 Закону України від 08.09.2005 №2862-IV «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 (далі - Правила №30) передбачено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила №1306, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Відповідно до абзаців 1, 4 пункту 4 Правил №30 рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
В силу статті 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Статтею 48 Закону №2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі - Порядок №879).
Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції (пункт 3 Порядку №879).
Згідно з пунктами 4, 6 Порядку №879 робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується Укртрансбезпекою, її територіальними органами, службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку.
Власники (балансоутримувачі) пунктів габаритно-вагового контролю здійснюють фінансування робіт (послуг) з їх утримання, обслуговування та забезпечення функціонування.
Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
Пунктами 12, 13 Порядку №879 визначено, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 по справі №819/586/16.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, посадовими особами управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області перевірка транспортних засобів, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення МАN НОМЕР_1 та напівпричіпу VAN HOOL НОМЕР_2 , про що складені акти від 18.11.2019 №032232 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та акт №177670 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт підчас виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю, якими зафіксовано перевезення позивачем вантажу із перевищенням встановленого осьового навантаження 1) 6950; 2) 12400; 3) 8700; 4) 10450; 5) 11500; повна фактична маса транспортного засобу - 50,00 кг. при нормативно допустимій 40,00 т.
Зі змісту акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом слідує, що від підпису та пояснень щодо встановленого порушення водій транспортного засобу відмовився, про що в акті посадовими особами Укртрансбезпеки вчинено відповідний запис.
Таким чином, за результатами габаритно-вагового контролю вказаного транспортного засобу встановлено, що навантаження на строєну вісь склало 30,65 т. при нормативно допустимому - 24 т.
Як вірно зауважено судом першої інстанції, переміщення сипучого вантажу під час руху (соя) є неприпустимим, оскільки його переміщення спричиняє збільшення динамічної маси транспортного засобу при гальмуванні, а також порушує стійкість транспортного засобу, що є загрозою для безпеки дорожнього руху.
Чинним законодавством взагалі забороняється перевезення подільних вантажів з перевищенням вагових параметрів автомобільними дорогами (пункт 22.5 Правил дорожнього руху), тому дозвіл на рух такого вантажу не видається, а може лише бути застосована відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Крім того, наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.2014 року "Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні" на водія та перевізника покладено ряд обов'язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажу.
Відповідно до п. 8.14-8.15 гл. 8 зазначених правил, завантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху.
Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладними, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньо для здійснення його безпечного перевезення.
Згідно з п. 12.1 гл. 12 зазначених правил, при транспортуванні вантажів слід дотримуватися вимог Правил дорожнього руку України.
Пунктом 12.5 гл. 12 вказаних правил передбачено, що для транспортування вантаж потрібно рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
У відповідності до п. 8.21 гл. 8 зазначених правил виходячи з вимог безпеки руху, водій зобов'язаний перевірити відповідність габаритів вантажу розмірам, що зазначені у Правилах дорожнього руху України.
Відтак, водій, що здійснює вантажні перевезення, зокрема, сипучого вантажу великогабаритним автомобільним транспортом, зобов'язаний дотримуватись встановлених правил з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху, а тому суд не приймає до уваги доводи позивача щодо сипучості вантажу, так як вони є необґрунтованими.
Законодавством не встановлено Методики зважування, яка б надавала можливість достовірно визначити перевезення вантажу з перевищенням допустимих вагових параметрів, оскільки пункт 19 Порядку №879, яким передбачено, що під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку, виключено згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №671, яка набрала законної сили 08.09.2017.
Поряд із цим, відсутність такої методики не є підставою, яка звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу та обов'язку перевізників по внесенню плати за це.
Аналогічну за змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у своїй постанові від 03.07.2019 у справі №819/1381/16.
Твердження апелянта щодо недостовірності показів вимірювальної техніки суд вважає безпідставним і надуманим, а його сумніви щодо точності вимірювання є лише його припущеннями, які не можуть слугувати доказом у справі.
При цьому, суд критично оцінює також доводи апелянта, що позивач не погодившись із вимірами одразу поїхав до іншої станції габаритно-вагового контролю, де за результатами зважування перевищення навантаження на осі не підтверджено, оскільки такі доводи не підтверджуються жодними доказами.
Більш того, в судовому засіданні, на запитання колегії суддів представником позивача зазначено, що позивач хоч і здійснив зважування іншій станції габаритно-вагового контролю, однак задовольнившись озвученим результатом довідки про результати вимірювання не отримував та вирішив повернутись на попереднє місце контрольного зважування, для повідомлення співробітникам Державної служби України з безпеки на транспорті Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки результатів такого зважування.
Доводи позивача про те, що відсутність перевищення нормативних параметрів, визначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України підтверджується товарно-транспортною накладною, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до змісту абзацу двадцять сьомого глави 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, товарно-транспортна накладна не є первинним документом, що підтверджує фактичну масу товарно-матеріальних цінностей, що перевозяться, а використовується виключно для обліку таких товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей.
Тобто, сам факт наявності товарно-транспортної накладної не виключає перевезення, одночасно й інших товарно-матеріальних цінностей, не вказаних в первинних документах, що впливає на загальну вагу транспортного засобу.
Також не знайшли свого підтвердження доводи апелянта в частині порушення відповідачем порядку розгляду справи про правопорушення.
Згідно пунктів 26, 27 Порядку №1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Як встановлено судом, рекомендоване поштове відправлення з повідомленням про розгляд справи про автомобільний транспорт надіслано відповідачем 18.12.2019, розгляд справи та винесення оскаржуваної постанови відбулося 02.01.2020, що свідчить про наявність у позивача можливості отримати таке відправлення до прийняття оскаржуваної постанови.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем здійснено усі передбачені Порядком №1567 заходи щодо повідомлення позивача про час та місце розгляду справи про порушення.
При цьому відповідач не може відповідати за обставини вручення та фактичного отримання поштової кореспонденції, які від нього не залежать, та обов'язок якого обмежується додержанням відповідного строку направлення повідомлення та виду послуги відправлення.
Надсилання повідомлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцезнаходженням позивача є належним виконанням обов'язків відповідачем щодо його інформування. При цьому відносини між оператором поштового зв'язку, який доставляє лист, та адресатом (позивачем), перебувають поза контролем відправника (відповідача).
Суд наголошує, що за своєю правовою природою розгляд справи суб'єктом владних повноважень передбачає ніщо інше, як прийняття ним відповідного рішення, що прямо передбачене Порядком №1567, який закріплює, що під час розгляду справи, за наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Крім того, суд враховує, що у постанові від 22.05.2020 у справі №825/2328/16 Верховний Суд зазначив, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18.
Також, при апеляційному розгляді справи не знайшли свого підтвердження доводи апелянта в частині протиправності дій відповідача щодо накладення на позивача адміністративно-господарської санкції, оскільки останній не являвся перевізником, а лише виступав в якості водія.
Дійсно, з копії товарно-транспортної накладної від 18.11.2019 року № V554 вбачається, що в якості перевізника значиться ОО «Кронік-ТЕК». Поряд із цим, як до суду першої інстанції так і до апеляційної скарги позивачем не надано доказів, що транспортний засіб яким здійснювалось перевезення вантажу, та належить позивачу на праві власності передавався у користування вказаному суб'єкту господарювання та/або, що позивач перебуває із таким перевізником в трудових чи інших відносинах.
На запитання колегії суддів представник позивача зазначив, шо йому не відомо вказаних обставин.
З огляду на встановлені обставини колегія суддів у повному обсязі погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявленого позову та відсутності підстав для задоволення позову.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.
Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 19.12.2022)