ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 755/5945/22 Суддя першої інстанції: Хромова О.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
при секретарі - Масловській К.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу громадянина Узбекистану ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом громадянина Узбекистану ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2022 року громадянин Узбекистану ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - Відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області) про скасування постанови ПН МКМ №011018 від 30.06.2022 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина Узбекистану ОСОБА_1 та закриття справи.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03.11.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що органи Державної міграційної служби України відновили свою роботу у безпечних районах України, зокрема, у місті Києві, з 15.03.2022, а доказів вчинення будь-яких дій, спрямованих на продовження строку легального перебування на території України, Позивачем не надано. Окремо суд зауважив, що з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що переклад протоколу зроблено Позивачу усно; до того ж у своїх поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що розуміє українську мову та не потребує перекладача.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом безпідставно встановлено факт володіння Позивачем українською мовою та залучення Відповідачем перекладача під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Наголошує, що суд не звернув уваги на те, що лікар при складанні медичної документації вказав, що ОСОБА_1 не володіє українською чи принаймні російською мовами.
Після усунення визначених в ухвалі від 06.12.2022 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2022 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.12.2022.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.06.2022 співробітниками Управління патрульної поліції у м. Києві було виявлено та запрошено до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області ОСОБА_1, перевіркою щодо якої встановлено наступне:
- Позивач є громадянином Узбекистану, ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- із слів останньої вона прибула в Україну 12.02.2022 за паспортом громадянина Узбекистану № НОМЕР_1 , терміном дії з 19.01.2022 до 18.01.2032;
- до територіальних органів/підрозділів ДМС України з питань продовження строку перебування в Україні та оформлення документів, які дають право на законне перебування на території України, не зверталася з особистих переконань;
- проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не працює, проживає за власні збереження.
Матеріали справи свідчать, що 30.06.2022 уповноваженою посадовою особою ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Циганок Марією Олександрівною складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ №011039 (а.с. 50-51). У цьому протоколі зафіксовано, що 30.06.2022 о 12 год. 00 хв. за адресою: м. Київ, Харківська площа, 1, було виявлено громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка порушила правила перебування іноземців на території України; місце скоєння правопорушення - АДРЕСА_1 . За вказане адміністративне правопорушення передбачена відповідальність відповідно до ч. 1 ст. 203 КпАП України.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що Позивачу роз'яснено зміст статті 63 Конституції України та статті 268 КпАП України, де під вказаним роз'ясненням ним було поставлено підпис (а.с. 51).
У згаданому протоколі також зафіксовано, що відповідно до пояснень Позивача він в Україну прибув 12.02.2022 через ПП «Бориспіль» з приватною метою. Заїхав по паспорту серії НОМЕР_1 , терміном дії від 19.01.2022 до 18.01.2023. На території України до державної міграційної служби за проведенням будь-якої процедури оформлення документів на право проживання - не зверталась з особистих переконань. Через збройну агресію російської федерації на території України не виїхала, хоча мала можливість. Через цей збіг обставин порушила вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Усвідомлювала, що порушила міграційне законодавство України. Українську мову розуміє, перекладача не потребує, що засвідчено підписом ОСОБА_1 (а.с. 49).
За наслідками розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення 30.06.2022 уповноваженою посадовою особою ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Петровим Дмитром Васильовичем прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МКМ № 011018, відповідно до якої Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 5 100,00 грн (а.с. 52-53).
Із змісту постанови вбачається, що громадянин Узбекистанву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушила правила перебування в Україні, а саме - проживає без документів на право проживання в Україні, що є порушенням ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 26, 33, 68 Конституції України, ст. ст. 7, 9, 33, 203, 245, 248, 251, 252, 268, 278-280 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України), ст. ст. 3, 4, 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон), а також Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення Державною міграційною службою України, що затверджена наказом МВС України від 28.08.2013 №825 (далі - Інструкція №825), прийшов до висновку, що оскаржуваний індивідуальний акт прийнятий із дотриманням порядку і процедури, а матеріалами справи його протиправність не підтверджується.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Положеннями ч. 1 ст. 203 КпАП України передбачено, що порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як було встановлено раніше, підставою для притягнення Позивача до відповідальності за ч. 1 ст. 203 КпАП України Відповідачем визначено те, що останній порушив правила перебування в Україні, а саме - проживає без документів на право проживання в Україні.
Відповідно до п. 6 ст. 1 Закону іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Приписи ст. 3 Закону, які кореспондують положеннями ст. 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначені у статті 4 Закону.
За правилами ч. 3 ст. 9 Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Підпунктом 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150 (далі - Порядок №150) передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Оскільки Позивач є громадянином Узбекистану, який належить до держав із безвізовим порядку в'їзду, то йому дозволено перебувати на території України не більше 90 днів протягом 180 днів.
Питання продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України врегульовано статтею 17 Закону. Поряд з цим належних і допустимих доказів, що ОСОБА_1 скористалася відповідною процедурою, матеріали справи не містять.
Посилання Позивача на те, що граничний строк для письмового звернення іноземця про продовження строку перебування в Україні взагалі не настав з огляду на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №165 «Деякі питання реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб», судовою колегією оцінюється критично, оскільки, по-перше, цим актом Уряду України зупинено строк надання адміністративних послуг, а не строки, встановлені Законом і Порядком №150, по-друге, як правильно підкреслив суд першої інстанції, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відновило свою діяльність з 15.03.2022.
У розрізі наведеного судова колегія зауважує, що відповідно до п. 14 ст. 1 Закону нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Як було встановлено раніше та підтверджується матеріалами справи, Позивач порушив правила перебування в Україні, що знайшло свій вияв у тому, що він проживав на території України без документів на право проживання в Україні. Суть цього порушення та відповідальність, яка за нього передбачена, були зафіксовані належним чином у протоколі про адміністративне правопорушення (а.с. 50-21), із змістом якого ОСОБА_1 ознайомилася та примірник якого отримала. Крім того, сам протокол і оскаржувана постанова відповідають вимогам КпАП України та Інструкції № 825.
Щодо посилання Апелянта на те, що при складанні протоколу та винесенні постанови Відповідач не залучив захисника, що з огляду на те, що Позивач не є фахівцем у галузі права, унеможливило надання останнім пояснень щодо причин його перебування в Україні та свідчить про те, що він не розумів, які документи підписує, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Так, із змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ №011039 вбачається, що Позивач своїм особистим підписом засвідчив факт роз'яснення змісту ст. 63 Конституції України, а також його прав та обов'язків, передбачених ст. 268 КпАП України (а.с. 50-51). Позивач надав свої пояснення, в яких зазначив, що факт порушення вимог Закону визнає, українську мову розуміє та перекладача не потребує, а розгляд справи про адміністративне правопорушення просить здійснювати за її відсутності.
До того ж, як свідчить зміст указаного протоколу, переклад останнього зроблено усно за участі перекладача - Ахмедова Фозілжана.
Відповідно до п. 2.6 Інструкції №825 у разі коли особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не володіє мовою, якою ведеться провадження, протокол про правопорушення складається за участю перекладача.
Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою жестової мови (для спілкування з особами з вадами слуху).
Перекладачами також можуть бути залучені особи, відомості про яких унесено до Довідково-інформаційного реєстру перекладачів відповідно до Порядку ведення Державною міграційною службою України Довідково-інформаційного реєстру перекладачів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 березня 2013 року № 228, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 травня 2013 року за № 801/23333.
Отже, всупереч доводів Апелянта, чинним законодавством не передбачено обов'язкового залучення перекладача виключно серед тих, до відомості про яких унесено до Довідково-інформаційного реєстру перекладачів.
Викладене, з урахуванням встановлених вище обставин свідчить, що оскаржувана постанова серії ПН МКМ №011018 прийнята щодо ОСОБА_1 правомірно, з урахуванням всіх фактичних обставин, а застосування санкції у вигляді штрафу у розмірі 5 100,00 грн відповідає граничному розміру санкції, передбаченої ч. 1 ст. 203 КпАП України, з огляду на перебування Позивача в Україні без наявних на те правових підстав та встановлений факт відсутності бажання легалізувати своє перебування в Україні з особистих причин.
Указаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.07.2019 у справі № 219/8869/17.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу громадянина Узбекистану ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено 21 грудня 2022 року.