21.12.2022
№642/1976/22
№ 1-кс/642/1064/22
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , розглянувши клопотання слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, старшого лейтенанта Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 , винесене в кримінальному провадженні за № 62022170020000804 від 04.10.2022 за підозрою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, про арешт майна -
ВСТАНОВИВ:
до Ленінського районного суду м. Харкова надійшло клопотання слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно, а саме на майно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом позбавлення права на його відчуження, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .
Як зазначено у клопотанні, Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022170020000804 від 04.10.2022 за підозрою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що в період часу з квітня 2022 року по вересень 2022 року, більш точну дату та час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_4 будучи громадянином України, обіймаючи посаду інспектора відділу реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції Головного управління поліції в Харківській області, з особистих мотивів, діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів військової агресії РФ проти України, з власної ініціативи, добровільно перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану та співпрацював з представниками збройних формувань РФ, які здійснили окупацію м. Ізюма Харківської області за наступних обставин.
В період часу з квітня 2022 року по вересень 2022 року, більш точну дату та час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_4 , перебуваючи у приміщенні колишнього Центру надання адміністративних послуг м. Ізюм в Харківській області, розташованому за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Соборна, 50, в якому представниками окупаційної адміністрації території м. Ізюм Харківської області незаконно створено «Ізюмське районне управління поліції Харківської області», будучи працівником правоохоронного органу України, протиправно, умисно, за власним бажанням, з особистих мотивів, не маючи на те відповідних повноважень, без отримання будь-яких вказівок від керівництва Національної поліції України, з метою переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану, прийняв пропозицію від невстановлених в ході досудового розслідування представників збройних формувань РФ та окупаційної адміністрації території м. Ізюм Харківської області про перехід на їх сторону та здійснення функцій дільничного інспектора поліції, а в подальшому начальника відділу дільничних інспекторів поліції на окупованій території м. Ізюм району Харківської області в незаконно створеному органі «Ізюмське районне управління поліції Харківської області», за умови співпраці вказаного органу з представниками РФ та за законодавством РФ. При цьому ОСОБА_4 , з метою забезпечення зміцнення окупаційної влади РФ на вказаній території та безпечного перебування військовослужбовців збройних сил та інших військових формувань РФ, представників окупаційної влади РФ на окупованій території м. Ізюма Харківської області, своїми діями повинен був проводити роботу з населенням на адміністративній дільниці щодо охорони громадського порядку, громадської безпеки, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, попередження та розкриття злочинів та адміністративних правопорушень.
Продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення державної зради шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинений в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 прийняв пропозицію невстановлених представників збройних формувань РФ та окупаційної адміністрації території м. Ізюм Харківської області і обійняв посаду «дільничного інспектора поліції, а в подальшому - начальника відділу дільничних інспекторів поліції в незаконно створеному окупаційною адміністрацією РФ органі - Ізюмському районному управлінні поліції Харківської області».
В подальшому, перебуваючи на вказаній посаді, у період з квітня 2022, більш точну дату та час органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_4 , будучи працівником правоохоронного органу України, з особистих мотивів, діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, добровільно погодившись на співпрацю з представниками окупаційної влади РФ, користуючись повноваженнями представника окупаційної адміністрації, здійснював функціональні обов'язки дільничного інспектора поліції та проводив роботу з населенням на адміністративній дільниці щодо охорони громадського порядку, громадської безпеки, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, попередження та розкриття злочинів та адміністративних правопорушень, в тому числі з участю представників збройних формувань РФ та окупаційної адміністрації території м. Ізюм Харківської області.
В ході досудового розслідування встановлено, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, у приватній сумісній власності ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебуває квартира АДРЕСА_1 .
В обгрунтування копотання слідчий посилається на те, що У кримінальному проваджені ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яка передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, у тому числі, підлягає можливої конфіскації. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, метою арешту майна є забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Під час судового засідання слідчий клопотання підтримав та просив задовольнити.
Слідчий суддя, вислухавши доводи слідчого, розглянувши клопотання, дослідивши додані до клопотання документи матеріалів кримінального провадження вважає, що клопотання підлягає задоволенню.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном.
Частиною другої цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 р., будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві».
У даному кримінальному провадженні ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яка передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.
В обгрунтування клопотання сторона обвинувачення посилається на необхідність відповідно до вимог ч. 2 ст. 170 КПК України накласти арешт на майно з метою:
- забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Стороною обвинувачення доведено, що вищевказане майно, має значення для забезпечення даного кримінального провадження, а саме забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, яке передбачено ч. 2 ст. 111 КК України.
Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку про наявність правових підстав до арешту майна, вказаного в клопотанні сторони обвинувачення, враховує можливість конфіскації як виду покарання, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження завданням кримінального провадження, а тому клопотання про арешт майна підлягає задоволенню.
Застосування заходу забезпечення у вигляді арешту майна у вказаний спосіб відповідає належній правовій процедурі та завданням кримінального провадження.
Керуючись ст. ст. 131-132, 171-173, 376 КПК України, -
УХВАЛИВ:
Клопотання - задовольнити.
Накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом позбавлення права на його відчуження, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної спільної сумісної власності.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню.
Підозрюваний, його захисник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а особами які не були присутні при проголошенні ухвали в той же строк з моменту отримання копії ухвали слідчого судді.
Слідчий суддя ОСОБА_1 ОСОБА_8