Справа № 445/434/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/907/22 Доповідач: ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальне провадження № 445/434/20 про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернополя, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 2 ст. 350 КК України,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника-адвоката ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
за апеляційними скаргами прокурора ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_9 на вирок Золочівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2022 року,
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Золочівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2022 року ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та йому призначено покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн 00 коп.
На підставі п.1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_5 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у зв'язку із закінченням строку давності.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що він 04 листопада 2019 року близько 13 год. 20 хв., знаходячись поблизу будинку АДРЕСА_2 ), під час словесного конфлікту, який виник між ним та ОСОБА_9 , з метою припинити її дії щодо повідомлення на лінію «102» про вчинення правопорушення, через неприязне відношення до неї, маючи прямий умисел на спричинення тілесних ушкоджень, умисно завдав потерпілій ОСОБА_9 один удар лівим кулаком в обличчя, внаслідок чого спричинив потерпілій тілесне ушкодження у виді рани у середній частині слизової оболонки верхньої губи, яке відповідно до висновків судово-медичних експертиз №88/2019 від 5 листопада 2019 року та №101/2019 від 28 грудня 2019 року відноситься до легкого тілесного ушкодження.
На вирок суду прокурор ОСОБА_10 , обвинувачений ОСОБА_5 , потерпіла ОСОБА_9 подали апеляційні скарги.
Прокурор у своїй апеляційній скарзі просить вирок Золочівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2022 року щодо ОСОБА_5 скасувати у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації кримінального правопорушення та ухвалити у цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст 350 КК України, та призначити йому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі; на підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки з покладенням на ОСОБА_5 обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
В обґрунтування апеляційних вимог прокурор зазначає, що ОСОБА_5 як особа, якій напряму заборонено рішенням суду, постановленим за зверненням міської ради як органу місцевого самоврядування, проводити будівельні роботи на спірній земельній ділянці, завдав ОСОБА_9 як представнику місцевого самоврядування тілесні ушкодження саме поблизу спірної земельної ділянки і саме у той момент, коли потерпіла повідомляла на лінію «102» про порушення ОСОБА_5 рішення суду про заборону будівельних робіт у рамках виконання свого службового обов'язку, а саме - сприяння виконанню ухвали суду в інтересах громади міста у формі припинення правопорушення (невиконання ухвали суду) та повідомлення про нього органам влади.
Апелянт не погоджується з висновком суду про відсутність у потерпілої ОСОБА_9 організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а, отже, статусу службової особи у розумінні ч. 3 ст. 18 та ч. 2 ст. 350 КК України.
Вважає, що комплексний аналіз свідчить, що законодавець виділяє 4 рівнозначні ознаки службової особи: організаційно-розпорядчі функції; адміністративно-господарські функції; представник влади; представник місцевого самоврядування.
На думку прокурора, ОСОБА_9 як провідний спеціаліст-юрист Золочівської міської ради є представником місцевого самоврядування, тобто відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України є службовою особо.
Потерпіла ОСОБА_11 у своїй апеляційній скарзі просить вирок суду щодо ОСОБА_5 , скасувати повністю та ухвалити новий, яким притягнути ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 350 КК України.
Потерпіла не погоджується із рішенням суду щодо перекваліфікації дій ОСОБА_5 на ч. 1 ст. 125 КК України.
Апелянт звертає увагу, що вона 04.11.2019 на площі Вічевій в м. Золочеві, повідомляючи поліцію про вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення - умисного невиконання ухвали Золочівського районного суду Львівської області від 17.05.2017 у справі № 445/32/17, діяла як представник органу місцевого самоврядування - Золочівської міської ради у кримінальному провадженні № 2017140210000584 від 10,10.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1, ч. 1 ст. 382 КК України.
Стверджує, що ОСОБА_5 достеменно було відомо, що провідний спеціаліст - юрист Золочівської міської ради діє як представник (службова особа) органу місцевого самоврядування, представник Золочівської міської ради (потерпілого) та виконує свої службові обов'язки.
Обвинувачений ОСОБА_5 у своїй апеляційній скарзі просить вирок суду щодо нього скасувати та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 за недоведеністю участі у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
В обґрунтування апеляційних вимог ОСОБА_5 покликається на те, що конфлікт спровокувала сама ОСОБА_9 .
Стверджує, що його дії були не умисними, а рефлекторними, коли він захищався від нападу ОСОБА_9 .
Звертає увагу, що в день реєстрації кримінального правопорушення в ЄРДР 04.11.2019 слідчий ОСОБА_12 виніс постанову про призначення судово-медичної експертизи, проте відповідно до пояснень ОСОБА_9 , після обстеження в лікарні вона пішла додому і ніякого скерування на СМЕ слідчий ОСОБА_12 їй не надавав, а 05.11.2019 ОСОБА_9 зранку пішла до експерта та повернулася знову додому. Тим не менш у матеріалах справи є заява ОСОБА_9 від 05.11.2019 про передачу слідчому ОСОБА_12 медичної документації, яка ніде не зареєстрована.
Окрім того, зазначає, що сторона захисту не мала можливості ознайомитися з оригіналами цих медичних документів, оскільки в матеріалах справи містяться їх неналежно завірені копії.
Апелянт вважає, що оскільки органом досудового розслідування не дотримано порядку отримання медичних документів, то висновок експерта у цьому випадку слід вважати недопустимим доказом.
Стверджує, що у матеріалах провадження відсутня постанова керівника слідчого підрозділу про призначення слідчого у цьому кримінальному провадженні, що тягне за собою визнання усіх доказів недопустимими. При цьому апелянт покликається на практику Верховного Суду з цього питання.
Зазначає, що до матеріалів справи мають бути долучені докази того, що експертиза проводилася повноваженою особою, а також того, що даних які виключають можливість проведення саме цим експертом судової експертизи, не виявлено.
Окрім цього, апелянт вважає, що власноручний підпис експерта про те, що йому відомі вимоги статей КК про кримінальну відповідальність, не може вважатися попередженням про кримінальну відповідальність в розумінні ч. 3 ст. 223 КПК України.
Також вважає, що висновок експерта № 88/2019, не відповідає вимогам ч. 1 ст. 102 КПК України, зокрема у ньому відсутні опис проведених досліджень, відомості про методи, застосовані у дослідженні.
Вважає, що оскільки висновок № 101/2019 зроблений на підставі постанови слідчого ОСОБА_13 про проведення додаткової судово-медичної експертизи, а також те, що висновок № 88/2019, враховуючи вищенаведені обставини, є недопустимим доказом, відповідно не може бути і додаткової експертизи. Окрім цього, зазначає, що експерти у висновку № 101/2019 вийшов за межі своїх повноважень, вказуючи на ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, при тому, що експерту ставилося питання, чи могли такі утворитися за певних обставин, тобто лише про механізм утворення.
Стверджує, що ОСОБА_5 для ознайомлення було надано копії, а не оригінали відеозаписів, а захиснику за його клопотанням речові докази для ознайомлення взагалі не відкривалися; не надано жодного доказу, у який спосіб було залучено спеціаліста ОСОБА_14 ; судом з технічних причин не досліджено частину дисків та процесуальних документів, а тому такі слід визнати недопустимими доказами.
Звертає увагу на розбіжності між зміною підозри, яка була йому оголошена 16.12.2019 та обвинувальним актом, поданим до суду. При цьому зазначає, що підозра від 11 грудня 2019 року йому не оголошена і не вручена, відповідно, підозра, датована 16 грудня 2019 року, не може бути на заміну неоголошеної підозри.
Заслухавши доповідь судді, прокурора ОСОБА_7 та потерпілу ОСОБА_9 які підтримали доводи апеляційних скарги прокурора та потерпілої, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 заперечили, обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_8 на підтримку апеляційної скарги обвинуваченого, апеляційні скарги прокурора та потерпілої вважають необґрунтованими та такими, що задоволення не підлягають, обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за обставин, описаних у вироку, є обґрунтованим, вмотивованим і відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
Обвинувачений ОСОБА_5 у суді першої та апеляційної інстанцій вину у вчиненому не визнав. Повідомив, що жодного умислу на спричинення тілесних ушкодженьпотерпілій ОСОБА_9 не мав, а ОСОБА_9 сама почала його штовхати, оскільки він фільмував її дії на камеру, а їй такі його дії не сподобалося. Стверджував, що ОСОБА_9 почала закривати камеру, розбивши при цьому його телефон, а він, захищаючись та відмахуючись, міг випадково її зачепити.
Незважаючи на невизнання ОСОБА_5 вини, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, яким суд дав належну оцінку й навів у вироку із розкриттям їх змісту, зокрема: показаннями в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_9 щодо обставин вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_5 ; свідка ОСОБА_15 , який послідовно і в деталях розповів про обставини спричинення обвинуваченим потерпілій тілесного ушкодження; свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які хоч і не були очевидцями подій, однак у судовому засіданні суду першої інстанції ствердили про те, що про факт спричинення потерпілій тілесного ушкодження дізналися зі слів потерпілої та свідка ОСОБА_15 ; свідка ОСОБА_18 - лікаря-травматолога, який оглядав потерпілу після вказаного конфлікту.
Показання свідків є чіткими, послідовними і не викликають сумнівів у їх достовірності, так як узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні, а саме: медичною карткою амбулаторного хворого ОСОБА_9 ; висновком експерта Золочівського районного відділення КЗ ЛОР «ЛОБСМЕ» В.В.Бейко № 88/2019 від 05.11.2019, згідно з яким при зверненні за медичною допомогою в Золочівську ЦРЛ та при судово-медичній експертизі в громадянки ОСОБА_9 виявлена рана на слизовій оболонці верхньої губи, що утворилась від дії тупого предмету, можливо 04.11.2019; протоколом огляду предмета від 07.11.2019, а саме оптичного диску «СD-R», із серійним номером НОМЕР_1 , із компакт-диском до протоколу, на якому міститься відеофайл, де зафіксовані події, які відбувалися 04.11.2019 на площі Вічевій, в м. Золочів Львівської області, та згідно з яким о 13 год. 26 хв. чоловік схожий на ОСОБА_5 відбиває своєю лівою рукою ліву руку особи схожої на ОСОБА_9 та наносить своєю лівою рукою удар в обличчя особі схожій на ОСОБА_9 ; протоколом огляду документа від 21.11.2019, а саме оптичного диску «СD-R», із серійним номером НОМЕР_1 , із комапкт-диском до протоколу, на якому містяться відеофайли, де зафіксовані події, які відбувалися 04.11.2019 на площі Вічевій, вул. Максима Кривоноса, бульвар Сковороди м. Золочів Львівської області; протоколом огляду документа від 27.11.2019 та комапкт диском до протоколу; протоколом огляду предмета від 27.11.2019; протоколом огляду місця події від 04.11.2019; протоколом огляду документа від 25.11.2019; протоколом огляду інформаційних систем від 18.11.2019; листком непрацездатності серії АДХ № 716513 від 05 листопада 2019 року, згідно з яким ОСОБА_9 перебувала на амбулаторному лікуванні у КНП «Золочівська ЦРЛ» з 05.11.2019 по 09.11.2019; протоколом проведення слідчого експерименту від 26.11.2019 з ілюстративною таблицею до протоколу, за участю потерпілої ОСОБА_9 , в ході якого остання розповіла та показала, як відбувались події 04.11.2019, близько 13 год. 30 хв. на п. Вічевій, 1 в м. Золочів; протоколом проведення слідчого експерименту від 26.11.2019 з ілюстративною таблицею до протоколу, за участю свідка ОСОБА_15 , в ході якого останній розповів та продемонстрував, як відбувались події 04.11.2019, близько 13 год. 30 хв. на п. Вічевій, 1 в м. Золочів; висновком експерта № 101/2019 від 26.12.2019, згідно з яким в громадянки ОСОБА_9 виявлена рана на слизовій оболонці, можливо заподіяна 04.11.2019 при нанесенні удару рукою, як встановлено при проведенні слідчого експерименту від 26.11.2019 із потерпілою ОСОБА_9 та при проведенні слідчого експерименту від 10.12.2019 із свідком ОСОБА_15 і відноситься до легкого тілесного ушкодження; протоколом огляду документа від 05.11.2019, а саме медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_9 , згідно з яким оглянуто медичну карту амбулаторного хворого ОСОБА_9 №011488; повідомленням міського голови ОСОБА_19 на запит адвоката В.Розмана №2 007 від 22.06.2021, згідно з яким спеціаліст юрист Золочівської міської ради ОСОБА_9 станом на 04.11.2019 перебувала на роботі; 05.11.2019 перебувала на лікарняному; 04.11.2019 отримала заробітну плату; за 05.11.2019 отримала виплату за тимчасову непрацездатність; обідня перерва відповідно до колективного договору в міській раді з 13.00 год. до 13.45 год.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи викладені у вироку висновки, покликався на безпосередньо досліджені ним у судовому засіданні докази, дав їм оцінку як належним і допустимим доказам, і які в своїй сукупності є достатніми для прийняття рішення про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення (кримінального проступку).
Кримінально протиправні дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України, й неправильного застосування кримінального закону допущено не було.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілої щодо необґрунтованої перекваліфікації дій обвинуваченого з ч. 2 ст. 350 КК України на ч. 1 ст. 125 КК України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що органом досудового розслідування безпідставно кваліфіковано дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 350 КК України, як умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження особі, яка виконує службовий обов'язок у зв'язку з службовою діяльністю.
Для вирішення питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинений злочин в обов'язковому порядку мають бути встановлені усі елементи складу злочину, зокрема, об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона, а обов'язок доведення наявності вказаних елементів покладається на сторону обвинувачення.
Частина 2 ст. 350 КК України передбачає відповідальність за умисне нанесення побоїв, заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких.
Основний безпосередній об'єкт злочину - правомірна діяльність підприємств, установ, організацій, встановлений порядок виконання громадських обов'язків. Додатковими об'єктами виступають здоров'я особи, право власності.
Потерпілими від злочину є, зокрема, службові особа (крім тих осіб, які виступають потерпілими від інших посягань, передбачених, зокрема, статтями 345, 346, 377, 405)
З об'єктивної сторони злочин виражається, в тому числі, у заподіянні легкого тілесного ушкодження службовій особі у зв'язку з її службовою діяльністю.
Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України (в частині нанесення побоїв та заподіяння легкого тілесного ушкодження), є осудна особа, яка досягла 16-річного віку. За умисне заподіяння середньої тяжкості та тяжкого тілесного ушкодження несуть відповідальність осудні особи, які досягли 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 350, характеризується прямим або непрямим умислом. Обов'язковою ознакою цього злочину є мета - припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або змінити характер цієї діяльності в інтересах того, хто погрожує. Умисне нанесення побоїв або заподіяння тілесного ушкодження має бути викликане службовою чи громадською діяльністю потерпілої особи.
Верховний суд у постанові в справі № 283/1399/15-к від 14.05.2019 вказав, що поняття «службова особа», перебуває у системному зв'язку з положеннями частини 3 статті 18 КК України, відповідно до якої службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом. Для визначення того, чи є особа спеціальним суб'єктом інкримінованого злочину, суду слід виходити із сукупності всіх обставин, які можуть свідчити про наявність чи відсутність ознак службової особи.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що обов'язковою умовою притягнення до кримінальної відповідальності є встановлення того, що дії винної особи перебували у безпосередньому зв'язку з службовими повноваженнями потерпілої особи, були зумовлені тими фактичними можливостями, що вони походять від службового становища особи, виконуваних функцій і наданих повноважень, що існує неподільний зв'язок між службовим становищем, компетенцією службової особи, змістом і обсягом наданих повноважень та їх використанням для вчинення злочину.
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» адміністративно-господарськими обов'язками є обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємство, відомчих ревізорів та контролерів тощо.
Організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири).
Так, ОСОБА_9 працює на посаді провідного спеціаліста-юриста Золочівської міської ради, відповідно до Посадової Інструкції провідного спеціаліста-юриста Золочівської міської ради у своїй діяльності керується Законами України та вирішує за дорученням міського голови питання діяльності міської ради, є працівником органу місцевого самоврядування, про що зазначено, зокрема, у п.1.2 Посадової Інструкції.
Разом з тим, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року у редакції станом на 13 лютого 2022 року та ст.2, п.3 ч.3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року у редакції станом на 1 серпня 2021 року, Посадової Інструкції провідного спеціаліста-юриста Золочівської міської ради, ОСОБА_9 не обіймає в органах місцевого самоврядування, посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, і не виконує такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом місцевого самоврядування або законом, що виключає відповідальність обвинуваченого за ч. 2 ст. 350 КК України.
Апеляційний суд також відкидає твердження потерпілої ОСОБА_9 про те, що того дня вона виконувала усне доручення міського голови на підставі доручення та посадової інструкції провідного спеціаліста-юриста Золочівської міської ради Львівської області, оскільки у матеріалах кримінального провадження відсутні підтвердженого того, що що ОСОБА_9 наділена повноваженнями в рамках забезпечення заходів для виконання ухвал суду, оскільки примусове виконання судових рішень покладено на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
У той же час, як правильно встановлено судом першої інстанції, виходячи з характеру, хронології і послідовності дій обвинуваченого ОСОБА_5 , а також об'єктивна спроможність дорослої осудної людини оцінювати життєву ситуацію, ОСОБА_5 дійсно вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, а саме: умисно наніс удар лівим кулаком в обличчя потерпілої, внаслідок чого спричинив потерпілій ОСОБА_9 тілесні ушкодження у виді рани у середній частині слизової оболонки верхньої губи, яка відповідно до висновків судово-медичної експертизи відноситься до легкого тілесного ушкодження.
Щодо тверджень обвинуваченого про те, що у нього не було умислу завдавати ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, то такі спростовуються вищеперерахованими доказами у справі, у тому числі показаннями ОСОБА_20 та свідка ОСОБА_15 , які ствердно та послідовно надали показання про те, що ОСОБА_5 через спробу потерпілої повідомити на лінію «102» про проведення ним будівельних робіт умисно завдав потерпілій удар лівим кулаком в обличчя. Такі показання узгоджуються і з іншими доказами у справі, зокрема, відеозаписом події, яка мала місце 04.11.2019 (оптичний диск «СD-R» із серійним номером НОМЕР_1 , із компакт-диском до протоколу огляду предмета від 07.11.2019), згідно з яким о 13 год. 26 хв. чоловік, схожий на ОСОБА_5 , відбиває своєю лівою рукою ліву руку особи, схожої на ОСОБА_9 , та наносить своєю лівою рукою удар в обличчя особі, схожій на ОСОБА_9 .
Зазначене спростовує твердження ОСОБА_5 про те, що він, захищаючись від нападу ОСОБА_9 , лише відмахнувся від неї.
Не бере апеляційний суд до уваги доводи обвинуваченого про недопустимість як доказів СD-R та DVD-R дисків з тих підстав, що такі є копіями, а не оригіналами.
Згідно з ч. 3 ст. 99 КПК оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - ще і його відображення, якому надається таке ж значення як документу. Водночас за ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.
Згідно з потановою об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к), для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8). Відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. При цьому Суд зауважив, що питання ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені уповноваженою особою, яка його створила (за допомогою спеціальних програм порахувати контрольну суму файлу або каталогу з файлами - CRC-сума, hash-сума), або за наявності відповідних підстав шляхом проведення спеціальних досліджень.
Апеляційний суд погоджується з зауваженням суду першої інстанції про те, що сторона захисту не оспорює достовірності відображення слідчих дій на вказаних записах, а тому сам факт долучення до матеріалів провадження копій цих записів, зафіксованих на оптичних дисках, не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що усі доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, були предметом розгляду у суді першої інстанції, та їм була надана правова оцінка. Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Також слід звернути увагу, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, судом першої інстанції допущено не було.
Призначаючи вид та розмір покарання ОСОБА_5 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, які відноситься до кримінальних проступків, фактичні обставини справи, особу обвинуваченого, який не усвідомив протиправність своїх дій, у вчиненому не розкаявся, раніше не судимий, позитивну характеристику з місця проживання, думку потерпілої щодо призначення покарання, відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, та дійшов висновку, що ОСОБА_5 , необхідно призначити покарання за в межах санкцій ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Апеляційний суд вважає, що покарання обвинуваченому ОСОБА_21 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Також, у зв'язку із закінченням строку давності притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності, визначеного п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, а також відсутністю згоди обвинуваченого на звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про звільнення ОСОБА_5 від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не містять правових підстав для скасування чи зміни вироку, й визнає їх необґрунтованими.
Вирок суду ухвалений з дотриманням вимог глави 29 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, і підстав для його зміни чи скасування немає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Вирок Золочівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2022 року щодо ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_9 , прокурора ОСОБА_10 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
СУДДІ:
ОСОБА_22 ОСОБА_23 ОСОБА_24 ОСОБА_25