Дата документу 07.12.2022 Справа № 331/2772/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУ № 331/2772/22 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Провадж. №11-кп/807/1376/22 Доповідач 2 інст. ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 в режимі відеоконференції з ДУ «Запорізький слідчий ізолятор»,
розглянула 7 грудня 2022 року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі матеріали судового провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11 листопада 2022 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 4 ст. 111-1 КК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, в провадженні Ленінського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 4 ст. 111-1 КК України.
В судовому засіданні прокурором подано письмове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п. 1.3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ухвалою Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11 листопада 2022 року задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 строком до 9 січня 2023 року.
Приймаючи таке рішення, суд послався дані про особу обвинуваченої, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що унеможливлює застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
У апеляційній скарзі та додатках до неї обвинувачений ОСОБА_7 вказує, що прокурор не обґрунтував ризики, передбачені ст. 177 КПК, не виконав вимоги ч. 2 ст. 184, ч. 1 ст. 199 КПК України щодо подачі клопотання до суду та обвинуваченому. Зазначає, що в порушення положень ст. 324 КПК було порушено конфіденційну бесіду із адвокатом та час на його ознайомленням із справою. Крім того, згідно ст. 89 КПК судимості у нього погашені, що залишилося поза увагою суду. Звертає увагу, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про повернення обвинувального акту, який на думку апелянта, сфабрикований. Просить ухвалу суду скасувати.
В судове засідання апеляційної інстанції захисник, будучи належним чином повідомлений про час і дату судового засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності, чому не заперечував обвинувачений, тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути провадження за відсутності захисника, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405КПК України та відповідає ч. 4 ст. 422-1 КПК України.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.
Прокурор висловив заперечення вимогам апеляційної скарги.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Положенями ст. 331, ст. 199 КПК України регламентований порядок продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку перебування під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Тримання під вартою та продовження строку такого тримання може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Апеляційний суд відмічає, що зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримані в повному обсязі.
Що стосується тверджень обвинуваченого про те, що клопотання прокурора подано з порушенням вимог ст. 199 КПК України, оскільки копія клопотання не була вручена обвинуваченому, то їх слід визнати необґрунтованими, оскільки положення вказаної норми Кримінального процесуального закону розповсюджуються лише на стадію досудового розслідування кримінального провадження, а провадження, яке вже перебуває на стадії судового розгляду в місцевому суді і вирішення питання судом щодо запобіжного заходу регламентовано статтею 331 КПК України, положення якої не зобов'язують прокурора звертатися до суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою під час судового розгляду кримінального провадження.
Відповідаючи на інші доводи апеляційної скарги, судова колегія виходить із наступного.
Так, під час вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених ст. 177 КПК України, оскільки в судовому засіданні прокурором доведено, що ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ст. 177 КПК України не відпали і продовжують існувати.
З висновками місцевого суду про наявність певних ризиків негативної поведінки погоджується і апеляційна інстанція.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні нетяжкого та особливо тяжкого злочинів, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 4 ст. 111-1 КК України, за які, зокрема за ч. 2 ст. 111 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічного позбавленням волі, з конфіскацію майна у разі визнання останнього винним, отже існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину, може вдатися до втечі.
Одночасно суд враховує, що ОСОБА_7 сталих,міцних соціальних зв'язків не має, надані матеріали не вказують на наявність місця проживання на підконтрольній території, що додатково засвідчує існування ризику переховування обвинуваченого від правосуддя.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України також знайшов своє підтвердження, оскільки ОСОБА_7 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, наявні відомості щодо збільшення об'єму обвинуваченням, що не оспорює апелянт. Сукупність наведених обставин вочевидь свідчить про усталеність протиправної поведінки та підтверджує наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.
Крім того, на переконання судової колегії в умовах воєнного часу та з урахуванням даних про особу обвинуваченого, який зокрема не має постійного джерела прибутку, приймаючи до уваги вагомість та об'єм висунутого обвинувачення, ризик вчинення нових злочинів є цілком обґрунтованим.
Отже, виходячи з даних матеріалів судового провадження, є вірним висновок суду першої інстанції відносно того, що ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є дійсними та триваючими і на даний час вони виключають можливість зміни запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 на більш м'який.
При цьому, суд врахував тяжкість обвинувачення, очікуване покарання, необхідність виконання процесуальних дій, а також зважаючи на доведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, суд, керуючись наданими йому законом повноваженнями, дійшов висновку про доцільність продовження відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає його особі, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Отже, приймаючи до уваги тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, які суд оцінює у сукупності з іншими даними, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки відсутні об'єктивні підстави вважати, що інший (менш суворий) запобіжний захід, зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, та забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Доводи апеляційної скарги щодо необгрунтованості ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки при розгляді клопотання прокурором доведено існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 . При цьому, будь-яких відомостей, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту під час апеляційного розгляду не встановлено.
Навіть зі спливом часу сукупність даних про особу ОСОБА_7 та висунуте обвинувачення, не схиляють суд до висновку про можливість застосування альтернативного запобіжного заходу.
Посилання обвинуваченого щодо відсутності у нього судимостей згідно ст. 89 КК слід визнати неспроможними в контексті сутності прийнятого рішення та такими, що не здатні спростувати відомості щодо притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності, що береться судом до уваги в якості обставин, які характеризують особу обвинуваченого.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з наведених підстав є неспроможними.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду, у провадженні не вбачається.
З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми доказами, дослідженими та оціненими судом, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2022 року, якою обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 до 9 січня 2023 року включно залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
СУДДІ:
ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11