КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року Справа №320/9207/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Войтович І.І., розглянувши порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області , Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач -1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач-2), в якому, зокрема, просить суд:
- визнати дію Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку, оформленого рішенням про відмову у призначенні пенсії №104850005750 від 27.06.2022 протиправною та скасувати його;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку з дня звернення за призначенням пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що спірним рішенням їй відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з незаконних на те підстав, відповідач не звернув уваги на записи в трудовій книжці щодо періоду проживання та роботи у зоні безумовного відселення з моменту аварії на ЧАЕС та надані документи, які підтверджують період проживання та роботи у зоні безумовного відселення не менше 4 років до 01.01.1993. Також, позивач вказала, що має посвідчення 2 категорії потерпілого від аварії на ЧАЕС та довідку № 8898 від 26.10.1992 виданої Поліською райдержадміністрацією, з якої вбачається проживання у відповідній зоні з моменту аварії по 26.10.1992. Позивач не погоджується зі спірним рішенням та вважає, що нею було надано всі необхідні документи для призначення їй пенсії із застосуванням зниження пенсійного віку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2022 вказану позовну заяву за ч. 1 ст. 169 КАС України було залишено без руху з підстави невідповідності останньої ч. 5 ст. 160 КАС України.
27.10.2022 позивачем недоліки позовної заяви повністю усунуто.
01.11.2022, ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач-1 позов не визнав, 01.12.2022 надав суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що обов'язковою умовою призначення позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є постійне проживання та/або робота в зоні у зоні безумовного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 2 років, та згідно приміток до ст. 55 вказаного Закону, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. З наданих позивачем до Пенсійного фонду документів, зокрема, довідки Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Іванківський відділ, вбачається що ОСОБА_1 була прописана за адресами: АДРЕСА_1 , в період з 12.09.1989 р. по 02.02.1993 р. та по АДРЕСА_2 , в період з 02.02.1993 р. по 10.02.1995 р., у зв'язку з чим, вона проживала в зоні безумовного (обов'язкового) відселення на 01.01.1993 в період з 12.09.1989, що дає їй право на зниження пенсійного віку встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на 3 роки, відповідно право на призначення даного виду пенсії вона набуде в 57 років.
Станом на час вирішення справи судом, відповідачем-2 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області до суду не подано відзиву на позовну заяву, заяв чи клопотань з даного приводу до суду не надходило.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає необхідним розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження с. Поліське, Поліський район, Київської області, що підтверджено копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 , та є громадянином України, про що свідчить паспортом з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_2 , виданий 20.12.2017, орган видачі - 3240.
На підставі заяви від 12.03.1993, ОСОБА_1 отримала довідку від Адміністрації Поліського району №8898 про те, що вона з моменту аварії по 26.10.1992 постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення у Поліське Київської області. Дана довідка є підставою для видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської АЕС, віднесеного до категорії 2.
13.04.1993 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (категорії 2) серії НОМЕР_3 .
Відповідно до довідки Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Іванківський відділ від 23.07.2021 №М-5552/6/8012-21/80.3230/5573-21, вбачається що ОСОБА_1 була прописана за адресами: АДРЕСА_1 , в період з 12.09.1989 р. по 02.02.1993 р. та по АДРЕСА_2 , в період з 02.02.1993 р. по 10.02.1995 р.. Інші відомості відсутні.
Відповідно до копії атестата про середню освіту виданого 05.06.1986 вбачається, що ОСОБА_1 закінчила Поліську середню загальноосвітню школу №2 Поліського району Київської області.
Згідно копії диплома НОМЕР_4 від 30.04.1988 навчалась у фінансовому технікумі у м. Ростов-на-Дону з 1986 року по 30.04.1988 рік.
З копії трудової книжки НОМЕР_5 вбачається:
- згідно наказу № 8 від 31.05.1988 з 01.06.1988 працювала молодшим спеціалістом на посаді інспектора по основній діяльності в інспекції Держстраху Чорнобильського району та згідно наказу № 11 від 30.12.1988 звільнена із займаної посади у зв'язку із переведенням на посаду з 02.01.1989 в інспекцію Держстраху Поліського району;
- наказом від 03.01.1989 (номер не читається) з 02.01.1989 призначена по переводу на посаду інспектором за основною діяльністю Поліського району, з 29.03.1990 була переведена на посаду інспектора ІІ категорії, 02.01.1992 переведена на посаду інспектора ІІ категорії районного відділення Укрдержстраху, 01.04.1992 переведена на посаду інспектора І категорії районного відділення Укрдержстраху та наказом №40 від 29.10.1992 звільнена у зв'язку з ліквідацією відділення з 30.10.1992;
з 02.11.1992 прийнята на роботу до Іванківського районного відділення Укрдержстражу на посаду спеціаліста першої категорії та наказом №54 від 16.09.1998 звільнена з 16.09.1998 з роботи у зв'язку з переселенням із забрудненої території внаслідок аварії на Чорнобильській атомній станції.
Судом встановлено, що позивач 27.06.2022 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак вказана заява, за правилами екстериторіальності, була надіслана до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та розглянута вказаним Пенсійним фондом.
За результатом розгляду отриманих документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №104850005750 від 27.06.2022.
У вказаному рішенні відповідач-1 зазначив, що підставою для відмови в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з недосягненням відповідного віку, необхідного для дострокового виходу на пенсію.
Відповідач-1 також зазначив, що за наданими документами страховий стаж заявника становить 33 роки 1 місяць 17 днів.
Вказане, на думку відповідача, свідчить про те, що право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач набуде у віці 57 років.
Не погоджуючись з рішенням відповідача-1, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статі 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1058-IV) передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років. Мають право на зниження пенсійного віку на 4 роки, та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.
Згідно з приміткою до цієї норми початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Таким чином, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі вказаних абзаців пункту другого статті 55 Закону №796-XII - є факт проживання та/або праці такої особи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення протягом двох років з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року. При цьому, особам, які додатково проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 4 роки.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17, від 26.09.2018 у справі №205/4589/16-а та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
З матеріалів справи вбачається, що страховий стаж позивача для розрахунку пенсії складає 33 років 1 місяць та 17 днів (зазначено відповідачем-1 у спірному рішенні). Заперечень щодо даного страхового стажу позивач в позові не зазначила.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV обумовлено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Згідно зі ст. 9 Закону №796-XII (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі позивачу посвідчення 2 категорії ) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до ст. 11 Закону 796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій.
Статтею 14 Закону № 796-XII передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Відповідно до п. 4 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 2), потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження і особам, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989 р. № 224), віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення сірого кольору, серія Б.
Згідно з пунктом 10 Порядку видачі посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення 2 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796-XII, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі №572/47/17 та від 15.01.2021 у справі №520/7846/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищенаведену позицію Верховного Суду, суд не приймає до уваги твердження відповідача-1 щодо відсутності підстав для призначення позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку з огляду на ненадання позивачем належним документів та зазначає, що саме посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони безумовного (обов'язкового) відселення, надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Як було вказано раніше, 13.04.1993 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає на території безумовного (обов'язкового) відселення (категорії 2) серії НОМЕР_3 .
Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач-1 зазначив, що надані позивачем документи не підтверджують факт її проживання або роботи в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше 2 років до 01.01.1993, однак суд повторює, що таким документом є саме посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території безумовного (обов'язкового) відселення (категорії 2), яке, як було вказано вище, видавалося лише за умови, що станом на 1 січня 1993 року такий громадянин прожив або відпрацював чи постійно навчався у цій зоні не менше трьох років.
З наявних у справі документів, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з часу події аварії на Чорнобильській АЕС, а саме з 26.04.1986 по 31.07.1986 проживала, отримувала освіту в с. Поліське, Поліського району, Київської області.
Згідно довідки №8898 від 26.10.1992 виданої Поліською адміністрацією підтверджено постійне проживання позивача у зоні безумовного (обов'язкового) відселення по 26.10.1992, на підставі якої, їй було видано посвідчення категорії 2 серії НОМЕР_3 від 13.04.1993. Таким чином, підтверджено її проживання у відповідній зоні з 26.04.1986 по 26.10.1992, що відповідно вже надає їй право застосувати початкову величину для зменшення пенсійного віку для призначення пенсії на 4 роки.
Відповідно до довідки ДМС у м. Києві та Київській області від 23.07.2021 підтверджено її прописку з 12.09.1989 по 02.02.1993 та з 02.02.1993 по 10.02.1995 в смт. Поліське та враховуючи записи в трудовій книжці, суд вважає підтвердженим факт роботи на території зони безумовного (обов'язкового) відселення з 12.02.1989 по 02.02.1993, що складає 3 роки 11 місяців та 20 днів.
Суд враховує також, що у спірному рішенні, відповідачем-1 вказано страховий стаж позивача - 33 роки 1 місяць 17 днів.
На момент звернення до Пенсійного фону позивач досягла віку - 53 роки 3 місяці 10 днів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо її проживання та роботи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного (на 01.01.1993) з урахуванням положень ст. 26 Закону №1058-IV та ст. 55 Закону №796-XII, за умови досягнення нею 52 років (60 років - 4 роки (період проживання та навчання в с. Поліське з 26.04.1986 по 31.07.1986, початкова величина) - 3 роки 11 місяців 20 днів (період роботи в с. Поліське з 12.02.1989 по 02.02.1993).
Суд також зазначає, що решта записів в трудовій книжці, починаючи з 02.02.1993 по жовтень 1992 року підтверджують її період роботи в зоні безумовного (обов'язкового) відселення с. Поліське.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (27.06.2022) із заявою про призначення пенсії досягла віку, необхідного для такого призначення (52 роки) - 53 роки 3 місяці 10 днів (дата досягнення віку - ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження НОМЕР_1 ).
Суд зазначає, що відповідач-1 не обґрунтував належними та достатніми доказами не взяття до уваги надані позивачем документи до заяви про призначення їй пенсії за ст. 55 Закону №796-XII, серед яких була зокрема, довідка № 8898 від 26.10.1992 та відповідно посвідчення категорії 2 серії НОМЕР_3 , а також записи в трудовій книжці НОМЕР_5 .
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 27.06.2022 №104850005750 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону №796 суд зазначає, що такі вимоги не є втручанням у дискреційні повноваження даного відповідача-2, з огляду на таке.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач-1 неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача-2 відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач подала заяву про призначення спірної пенсії 27.06.2022, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV на дату такого звернення минуло більше 3 місяців з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто звернення відбулось пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досягла необхідного пенсійного віку (52 роки), пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку має бути призначена їй з 27.06.2022, а саме з дати звернення до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 призначити позивачу з 27.06.2022 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону 796-XII.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач-1 по справі не надав суду належних та достатніх доказів в силу положень абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України в обґрунтування правомірності своїх дій та прийнятого спірного рішення згідно ч. 2 ст. 2 КАС України. Відповідач-2 у справі не скористався процесуальним правом щодо надання суду відзиву з обґрунтування правової позиції відносно заявлених позовних вимог позивача.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи, що позивач відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» 08.07.2011 № 3674-VI звільнена від сплати судового збору, у суду відсутні відповідні процесуальні підстави для вирішення питання за ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №104850005750 від 27.06.2022 щодо відмови ОСОБА_1 призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 з 27.06.2022 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.