КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року Справа №320/9586/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Войтович І.І., розглянувши порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пристоличної сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Пристоличної сільської ради (далі - відповідач, сільрада) протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 1069-7-VІІІ від 7 вересня 2021 року Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га в с.Щасливе;
- зобов'язати Пристоличну сільську раду Бориспільського району Київської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га в с.Щасливе Бориспільського району Київської області.
В позовній заяві позивач зазначив, що 21.07.2021 він звернувся до Пристоличної сільської ради із заявою про надання земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Щасливе Бориспільського району Київської області та до заяви надав, зокрема, графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. Не отримавши довгий час рішення від сільради, позивач через свого представника звернувся до відповідача із офіційним запитом та отримав рішення № 1069-7-VІІІ від 07.09.2021 Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, яке ОСОБА_1 вважає протиправним оскільки останнє прийнято без дотримання сільрадою порядку розгляду його заяви визначеного положенням ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 5, 13- 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ч.ч. 7, 8 ст. 25 Регламенту Пристоличної сільської ради не оприлюднивши проект спірного рішення на офіційному порталі Пристоличної сільської ради та враховуючи положення ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, яка передбачає виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідачем дана норма земельного законодавства не дотримана, рішення містить лише формальні посилання на підстави відмови, без зазначенням обґрунтувань та доказів такого прийняття.
Просить суд скасувати спірне рішення та зобов'язати відповідача надати відповідний дозвіл на розробку проектів землеустрою.
20.10.2022, ухвалою Київського окружного адміністративного суду задоволено клопотання ОСОБА_1 , визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення №1069-7-VІІІ від 7 вересня 2021 року Пристоличної сільської ради, зобов'язання вчинити дії, відкрито провадження в адміністративній справі та розгляд справи визначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Також, на підставі ст. 80 КАС України, даною ухвалою суду від 20.10.2022, витребувано від відповідача докази по справі із визначенням строку для їх надання до суду.
10.11.2022 до суду надійшли пояснення та документи від відповідача, в якому представник зазначив про те, що спірне рішення, саме відмова була прийнята згідно положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, зазначив, що вказана в викопіюванні з публічної кадастрової карти земельна ділянка відповідно до діючого Генерального плану с. Щасливе знаходиться за межами населеного пункту на землях лісогосподарського призначення, що підтверджує викопіюванням з Генерального плану с. Щасливе.
Станом на 19.12.2022 відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надійшло, причина не надання до суду відзиву не відома.
Вказану ухвалу суду від 20.10.2022 отримано відповідачем 21.10.2022 через засоби електронного зв'язку, що підтверджується наявною у справі довідкою.
Клопотань чи заяв від відповідача до суду не надходило.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За ч. 5 та ч. 8 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Таким чином, суд вважає можливим розглянути справу у порядку письмового провадження, за правилами спрощеного позовного провадження та за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані сторонами по справі, судом встановлено наступне.
Позиція позивача базується на тому, що відповідач не мав законодавчих підстав для відмови у наданні дозволу на розробку спірного проекту землеустрою.
Враховуючи отримані пояснення від відповідача, суд вважає можливим врахувати останні, з яких вбачається підстава відмови така, що бажана для позивача земельна ділянка знаходяться на землях лісогосподарського призначення.
Таким чином, предметом розгляду у даній справі є прийняте рішення Пристоличною сільською радою № 1069-7-VІІІ від 7 вересня 2021 року про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Щасливе з підстави невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і технічно-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим суд вважає необхідним встановити законність чи протиправність такого рішення відповідача з дотриманням останнім положень ч. 2 ст. 2 КАС України.
Частинами 2, 3 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Зокрема, в силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень та зобов'язання вчинити певні дії.
За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, враховуючи з'ясовані обставини по справі, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вимогами ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада у межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Частиною 1 статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - за текстом - ЗК України) та Законом України «Про землеустрій».
Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно ч. 1 та ч. 2 статті 116 Земельного кодексу, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 ЗК України).
Відповідно до п. г) ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно, підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
При цьому, відповідно до положень статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Відповідно, з аналізу наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо вирішення відповідного клопотання чи заяви та відповідно до вказаної ч. 2 ст.19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 118 ЗК України вбачається, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, підставами для відмови у наданні дозволу є: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Дані підстави є вичерпними та не передбачають підміну за собою іншої підстави ніж визначена чиним законодавством. Зокрема, такої відмови, як належність земельної ділянки Держлісгоспу.
Дана позиція суду узгоджується із висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 щодо вичерпного переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначеного ст. 118 ЗК України.
Суд зауважує що передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Такий правовий висновок суду узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №826/5737/16, у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 11.06.2019 у справі № 826/841/17 та від 12.06.2020 у справі №808/3187/17.
Також, у своїй постанові від 03.04.2019 у справі 509/4722/16-а, Верховний Суд зазначив, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів.
Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із заявою від 21.07.2021, яка була отримана відповідачем 27.07.2021, про що свідчить відбиток штампу на заяві, в якій ОСОБА_1 просив надати земельну ділянку в межах норм безоплатної приватизації площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Щасливе Бориспільськго району Київської області, та до даної заяви надав, зокрема, графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
Вказана заява від 21.07.2021 та графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки наявні матеріалах справи та досліджені судом.
Та, відповідач на офіційний запит представника позивача від 20.05.2022 №20/05/22, листом №02-14-1010 від 26.05.2022, надіслав рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області № 1069-7-VІІІ від 7 вересня 2021 року про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Щасливе з підстави невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і технічно-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, своїм рішенням відповідач по справі відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки.
З урахуванням вище зазначених положень ч. 7 ст. 118 ЗК України суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України в разі прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.
При цьому суд зазначає, що перевірка відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів та нормативно-правовим актам належить до повноважень відповідача, у зв'язку з чим відповідач може прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову у наданні такого дозволу, якщо на підставі такої перевірки буде виявлено невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно пояснень представника та наданих до суду Протоколу засідання постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища, благоустрою та збереження навколишнього природного середовища Пристоличної сільської ради від 06.08.2021 №13, викопіювання з Генерального плану с. Щасливе, вбачається, що підставою для відмови зазначено - «.. не відповідає містобудівній документації (землі лісгоспу)».
Таким чином, відповідач наполягає, що бажана для позивача земельна ділянка розташована на землях лісогосподарського призначення, землі Дежлісгоспу, що підтверджує викопіюванням з Генерального плану с. Щасливе.
Оцінюючи правомірність таких мотивів відмови суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч. 2 ст. 19 ЗК України).
Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (ч. 3 ст. 19 ЗК України).
Частинами 1 та 2 статті 20 ЗК України передбачено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.
Та віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо:
земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу;
земельних ділянок приватної власності - їх власниками.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, віднесених до категорій земель житлової та громадської забудови, земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а також земельних ділянок (крім земельних ділянок, розташованих на територіях, об'єктах природно-заповідного фонду), на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, який використовує земельні ділянки на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, може здійснюватися землекористувачем. У такому разі зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження відповідною земельною ділянкою.
Зміна землекористувачем цільового призначення земельної ділянки державної, комунальної власності, наданої йому в користування (крім постійного користування) без проведення земельних торгів для провадження певної діяльності, не повинна призводити до провадження ним на такій земельній ділянці іншої діяльності (крім випадків розташування на земельній ділянці будівель, споруд, що перебувають у власності землекористувача).
Відповідно до ч. 3 ст. 20 ЗК України категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.
Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, у випадках: передачі земельної ділянки державної, комунальної власності відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»; консервації деградованих і малопродуктивних, техногенно забруднених земель; віднесення земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами).
За ч. 6 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує:
розроблення документації із землеустрою (крім випадків формування земельної ділянки із земель державної та комунальної власності, не сформованих у земельні ділянки);
прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування (крім рішень про встановлення і зміну цільового призначення земельних ділянок, розпорядження якими здійснюють такі органи).
Зокрема, за ч. 7 ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій, а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, - з Кабінетом Міністрів України.
Зміна цільового призначення земель сільськогосподарського, лісогосподарського призначення здійснюється за умови відшкодування власником земельної ділянки (а для земель державної та комунальної власності - користувачем) втрат сільськогосподарського, лісогосподарського виробництва, крім випадків, визначених законом. Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про зміну цільового призначення земельної ділянки в таких випадках здійснюється за умови надання її власником (а для земель державної та комунальної власності - користувачем) забезпечення виконання зобов'язання з відшкодування втрат сільськогосподарського, лісогосподарського виробництва, крім випадків, визначених законом, у вигляді гарантії. Державний кадастровий реєстратор, який вносить до Державного земельного кадастру відомості про зміну цільового призначення такої земельної ділянки, за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру негайно повідомляє установу, що видала гарантію, про настання підстави для відшкодування втрат сільськогосподарського, лісогосподарського виробництва (ч. 8 ст. 20 ЗК України).
Відповідно до ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;
в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках;
г) полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.
За ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про землеустрій» 22.05.2003 № 858-IV (далі - Закон № 858-IV) документація із землеустрою (землевпорядна документація) - це затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель тощо та проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
За ч. 1 ст. 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об'єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає:
а) пояснювальну записку;
б) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);
в) розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);
г) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);
ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;
д) кадастровий план земельної ділянки.
У разі формування земельної ділянки чи зміни цільового призначення земельної ділянки для потреб, пов'язаних із забудовою, до проекту додається витяг із відповідної містобудівної документації із зазначенням функціональної зони території, в межах якої розташована земельна ділянка, та обмежень у використанні території для містобудівних потреб. Ці вимоги не поширюються на випадки, якщо відповідно до закону передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб може здійснюватися за відсутності зазначеної містобудівної документації.
За встановленими обставинами у даній справі позивач подав заяву щодо надання йому земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Щасливе за ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України із наданням графічного матеріалу розташування бажаної земельної ділянки, що мала бути розглянута відповідачем відповідно з дотриманням вказаних вище положень ст.ст. 118 та 122 ЗК України та прийняття одного з рішень, яке має предмет надання дозволу на розробку проекту землеустрою за запитуваною земельною ділянкою або відмова у такому дозволі.
Позивачу було відмовлено у наданні такого дозволу, прийнято сільрадою спірне рішення, в якому вказано невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, вказано зокрема, що запитувана земельна ділянка належить до земель Держлісгоспу.
З наданих до суду пояснень та викопіювання генерального плану земель с. Щасливе, представник відповідача вказує на знаходження земельної ділянки за межами населеного пункту та на землях лісогосподарського призначення.
Та, суд звертає увагу, що представником відповідача не надано належних та допустимих доказів тому, що запитувана земельна ділянка ОСОБА_2 належить до земель Держлісгоспу, не надано документів, які б підтверджували, що була проведена перевірка, відповідно до результатів якої встановлено невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів та нормативно-правовим актам та жодних доказів на підтвердження знаходження спірної ділянки на землях лісогосподарського призначення, не надано доказів невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Застосовуючи принцип правової визначеності, як одну із визначальних вимог до рішень суб'єкта владних повноважень, суд переконаний, що рішення про відмову у наданні дозволу позивачеві має бути вмотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних підстав для цього.
Суд зазначає, що знаходження земельної ділянки на землях лісогосподарського призначення не є підставою для відмови особі у праві на отримання на праві користування чи у власність відповідної земельної ділянки із земель державної та комунальної власності, оскільки за нормою вказаної вище ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, зокрема, замкнені земельні ділянки, можуть передаватись безоплатно або за плату площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Законодавство також передбачає умови та порядок зміни цільового призначення земельної ділянки, тому наявність на генплані відмітки про знаходження земельної ділянки на землях лісогосподарського призначення ще не є підставою для відмові особі надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, обмежити її у праві на безоплатне отримання земельної ділянки у користування чи власність відповідно до та з дотриманням положень чинного законодавства.
Відповідно розроблений проект землеустрою, має за собою на меті затвердження в установленому порядку текстових та графічних матеріалів, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, відповідно встановлення меж такої земельної ділянки, її обмеження, можливість чи відсутність такої для зміни цільового призначення останньої та відповідно наслідок послідуючого рішення суб'єкта владних повноважень щодо отримання чи відмови у отриманні земельної ділянки у користування чи безоплатно у власність.
Таким чином, суд констатує відсутність обґрунтованої відмови у спірному рішенні сільради, у зв'язку з чим, останнє підлягає скасуванню.
При цьому, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, що не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій: розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
Відповідно суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій чи рішень. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18.
У цій справі відповідачем було безпідставно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки наявність тих обставин, які були покладені в основу спірного рішення про відмову, не були доведені відповідачем, а тому спростовується судом.
Враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельних ділянок відсутні, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві відповідного дозволу.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 . 2 ст. 77 КАС України).
Відповідно судом встановлено неправомірність прийнятого Пристоличною сільською радою рішення від 07.09.2021 №1069-7-VІІІ про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою за спірною земельною ділянкою, таке рішення не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та підлягає скасуванню, позивачем підтверджено протиправність спірного рішення, відповідачем не спростовано твердження позивача в позовній заяві належними та достатніми доказами з дотриманням норм ст. 77 КАС України.
Задля належного захисту встановленого судом порушеного права позивача суд вважає необхідним зобов'язати Пристоличну сільську раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою за спірною земельною ділянкою.
Також повторно зауважує для відповідача, що надання дозволу на розробку землевпорядної документації не є рішенням про передачу у власність спірних земельних ділянок у власність позивачу.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд зазначає, що Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд, обравши відповідний спосіб захисту встановлених порушених прав позивача, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Решта доводів позивача не впливає на визначений судом спосіб захисту порушеного права та прийняте відповідне рішення.
Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
Суд зазначає, що у зв'язку із розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.08.2022 №2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII.
Зокрема, суд зазначає, що пунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану, визначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до п. 5, п. 23 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України визначено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, а саме, безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
У період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан.
Положення цього пункту, які передбачають особливості правового регулювання земельних відносин щодо укладення договорів оренди земельної ділянки, передачі прав землекористування, встановлення і зміни цільового призначення земельних ділянок у період, коли функціонування Державного земельного кадастру призупинено на всій території України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, застосовуються через 30 робочих днів з дня прийняття такого рішення і діють до дня прийняття зазначеним органом рішення про відновлення функціонування Державного земельного кадастру.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на вказані вище дії, прийняття відповідних рішень.
Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду щодо зобов'язання надати дозвіл позивачу на розроблення документації із землеустрою, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.
За наслідками вирішення справи, суд також зазначає, що за правилами ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1984,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.2685121538.1, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачений судовий збір у відповідній сумі.
Суд зазначає, що позивачем в позовній заяві зазначено про попередній розрахунок судових витрат за договором про надання правової допомоги з Адвокатським об'єднанням «Щиглов та партнери», який орієнтовно складає 9000,00 грн. та остаточний розмір витрат на професійну правничу допомогу позивач надасть у відповідності до вимог процесуального законодавства.
Суд зазначає, що на час вирішення справи, позивачем не заявлено до стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу, не надано до суду відповідних доказів, у зв'язку з чим, вирішенню судом такі витрати за ст. 134 та ст. 139 КАС України, під час винесення рішення у даній справі, не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд,-
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 1069-7-VІІІ від 7 вересня 2021 року Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с.Щасливе.
Зобов'язати Пристоличну сільську раду Бориспільського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Щасливе Бориспільського району Київської області.
Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1984,80 грн. (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області (код ЄДРПОУ 04527520, 08325 вул. Фестивальна, 39, с. Щасливе, Бориспільський район, Київська область).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.