КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2022 року № 320/12236/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 № 0032514-2403-1027 (форма «Ф») на суму 23653,77 грн. - з податку на нерухоме майно за 2020 рік, відмінне від земельної ділянки;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 № 0032515-2403-1027 (форма «Ф») на суму 42379,58 грн. - з податку на нерухоме майно за 2020 рік, відмінне від земельної ділянки;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 № 0032517-2403-1027 (форма «Ф») на суму 6232,20 грн. - з податку на нерухоме майно за 2020 рік, відмінне від земельної ділянки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.10.2021 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення щодо сплати позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 72265,55 грн. Вказав, що він являється співвласником виробничої бази із виробництва меблів, яка складається із нежитлових будівель по АДРЕСА_1 . Зауважив, що будівлі виробничого та невиробничого призначення, інженерні споруди різного функціонального призначення є об'єктами класифікації в Державному класифікаторі 018-2000, відтак будівлі промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують ДК 018-2000, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Вказав, що також, підпунктом «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, а тому підставою для звільнення платника податків від обов'язків щодо нарахування та слати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
На думку позивача, зазначене свідчить, що відповідач при винесенні оскаржуваних податкових-повідомлень-рішень порушив вимоги податкового законодавства України, тому вони повинні бути скасовані.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечував. Вказав, якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах відповідно до норм чинного законодавства. Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власником об'єкту промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду її діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Наголосив на тому, що в зв'язку з тим, що платником для своєї підприємницької діяльності використовується в тому числі вид діяльності «надання в оренду власного чи орендованого майна», «надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.», та платником не надано документальні підтвердження щодо здійснення виробничої діяльності, не має можливості визначити використання приміщень за функціональним призначенням.
Вважає, що контролюючий орган правомірно нарахував позивачу вказаний вище податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки належне позивачу нерухоме майно не належить до тієї категорії нерухомого майна, яке не оподатковується податком, тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам чинного законодавства.
Позивач надав до суду відповідь на відзив, у якому проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, заперечував. Зазначив, що ним разом із позовною заявою наданні відповідні докази на підтвердження того, що він здійснює виробничу діяльність, а саме виготовлення меблів, та використовує належні йому об'єкти промисловості за прямим функціональним призначенням, тому вважає, що ним доведено дві обов'язкові умови: наявність будівель промисловості та здійснення виробничої діяльності (виготовлення меблів) на них.
Представник позивача у судовому засіданні призначеному на 25.11.2021 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити даний адміністративний позов. Крім того, заявив клопотання про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Відповідач про час, дату та місце проведення судового засідання належним чином повідомлений, у судове засідання призначене на 25.11.2021 явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.
Протокольною ухвалою від 25.11.2021, керуючись ч. 3 ст. 194 та ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вирішив подальший розгляд даної адміністративної справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що даний адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 07.09.2001 про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 23530170000007232.
Видами діяльності за кодом КВЕД: 31.09 виробництво інших меблів (основний); 46.47 оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям; 47.59 роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах; 47.89 роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами; 47.99 інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 43.39 інші роботи із завершення будівництва; 43.22 монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування.
З матеріалів справи вбачається, що позивачеві належать на праві приватної спільної часткової власності нежитлові будівлі: літ. "А", пл. 722,2 кв.м., "В", пл. 515,0 кв.м., "Г", пл. 243,2 кв.м., "Д", пл. 2435,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (дане, зокрема підтверджується наявними в матеріалах копіями свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.11.2007 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16505733 від 01.11.2007).
Головним управлінням ДПС у Київській області згідно з п.п.54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.п.266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.02.021 № 0032514-2403-1027 (форма «Ф») на суму 23653,77 грн, від 16.02.2021 № 0032515-2403-1027 (форма «Ф») на суму 42379,58 грн., від 16.02.2021 № 0032517-2403-1027 (форма «Ф») на суму 6232,20 грн., згідно з якими позивачу за податковий період 2020 року визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» у розмірі 72265,55 грн.
Вважаючи протиправними вказані податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ПК України).
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено, що платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов'язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, набрав чинності з 01.01.2015 (Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України вказує, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до положень пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
В свою чергу, пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлює податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, чинній станом на 01.01.2020) встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
З вказаних норм вбачається, що пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до п. 30.1 та 30.2 статті 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
При цьому, передбачаючи податкову пільгу у пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Суд акцентує увагу, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Крім того, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до вказаного Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові (група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості).
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові, який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.
Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Отже, застосування пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, а саме: у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Вищенаведений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.
У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.05.2018 (справа №806/2676/17), та вказала, що застосування пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та перебування у власності промислових підприємств.
А отже, перебування нерухомого майна у власності фізичної особи не є перешкодою для застосування положень пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, у разі якщо такі об'єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Отже, на підставі вищевикладеного, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є саме правовий статус будівлі.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постановах від 10.04.2020 у справі №823/1751/17 та від 24.07.2020 по справі №500/90/19, які в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідач вказуючи на правомірність винесення оскаржуваних рішень вказав, що у зв'язку із тим, що позивач у своїй підприємницькій діяльності використовує вид діяльності «надання в оренду власного чи орендованого майна», не має можливості використання за функціональним призначенням об'єктів нежитлової нерухомості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують надання позивачем в оренду нерухомого майна за адресою: вул. Мельника, 18А, м. Біла Церква, Київська область, відповідачем суду не надано.
Водночас, в обґрунтування протиправності винесення Головним управлінням ДПС у Київській області оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік, позивачем зазначено про безпідставність нарахування контролюючим органом податкового зобов'язання, оскільки належні позивачу на праві приватної власності об'єкти нерухомості, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , складаються з будівель промисловості, а тому не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельного податку. Наголошено на тому, що позивач є співвласником виробничої бази із виробництва меблів, яка складається із зазначених будівель.
Суд зауважує, що одним із видів діяльності позивача за кодом КВЕД є 31.09 Виробництво інших меблів.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, а саме з технічного паспорту, свідоцтва на право власності та інформації з єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачеві належить на праві приватної спільної часткової власності нежитлові будівлі: літ. "А", пл. 722,2 кв.м., "В", пл. 515,0 кв.м., "Г", пл. 243,2 кв.м., "Д", пл. 2435,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач як орган влади не надав ніякого обґрунтування позбавлення позивача на застосування названого положення щодо не оподаткування об'єктів нерухомого майна промислового призначення. Будь-яких об'єктивних причин для виправдання відмінності у ставленні та застосуванні вказаної норми в залежності від організаційно-правової форми господарювання (ТОВ чи ФОП) чи способу використання об'єкта нежитлової нерухомості (оренда чи безпосереднє користування) для здійснення виробничої діяльності відповідачем не зазначено.
За висновком суду, припущення контролюючого органу щодо можливості надання в оренду нерухомого майна, яке стало підставою для нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік, не може бути достатньою підставою для нарахування такого зобов'язання.
Отже, належні позивачу на праві приватної власності об'єкти нерухомості, а саме: нежитлові будівлі: літ. "А", "В", "Г", "Д" за адресою: АДРЕСА_1 , підпадають під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у зв'язку з чим не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відтак, зважаючи на нарахування контролюючим органом спірними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які не є об'єктом оподаткування зазначеним податком, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 16.02.021 № 0032514-2403-1027 (форма «Ф»), від 16.02.2021 № 0032515-2403-1027 (форма «Ф»). від 16.02.2021 № 0032517-2403-1027 (форма «Ф») та про наявність підстав для їх скасування.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.
Отже, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області.
Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому, з імперативних положень ч. 6 ст. 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).
У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу ч. 6 ст. 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 5 ст. 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 01.09.2021 між ОСОБА_1 (Замовник) та адвокатом Вдовиченком А.В. (Виконавець) укладено договір про надання правничої (правової) допомоги №02/0109/2021, за умовами якого Виконавець зобов'язується надавати Замовнику послуги зі складання позовної заяви, заяв, клопотань, скарг, відповіді на відзив, інших процесуальних документів, розрахунків, надання консультацій, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги (виконанні роботи).
Пунктом 3.1 зазначеного договору визначено, що початкова вартість послуг визначається в розмірі 5000,00 грн. - за ознайомлення із документами Замовника, формування правової позиції, складання та подання позовної заяви про скасування 3-х ППР від 16.02.2021 на загальну суму 72265,55 грн.; складання необхідних заяв, клопотань та запитів. Розрахунок витрат на правову допомогу (початкової вартості послуг) приведено в додатку №1 до цього Договору.
Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. додано копію договору про надання правничої (правової) допомоги №02/0109/2021 від 01.09.2021, копію додатку №1 до договору про надання правничої (правової) допомоги №02/0109/2021 від 01.09.2021, копію акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 26.09.2021 до договору №02/0109/2021 від 01.09.2021, копію довіреності від 22.11.2021 №1383.
Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Відповідачем не було спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.021 №0032514-2403-1027 (форма «Ф»), винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 №0032515-2403-1027 (форма «Ф»), винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 №0032517-2403-1027 (форма «Ф»), винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
5. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797).
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правову допомогу в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.