Україна
Донецький окружний адміністративний суд
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року Справа№200/19124/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі Головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 26288796, юридична адреса 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 2), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 37967785, юридична адреса87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр.-т. Миру, 68) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області в якому просить суд:
визнати протиправними дії та бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, що полягали у не проведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 , за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року включно, з 01 січня 2006 року по 02 грудня 2010 року включно заробітної плати, складовою якої є посадовий оклад у відповідності до ч. 2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів": заробітної плати за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року включно, за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та за період з 22 травня 2008 року по 02 грудня 2010 року включно, складовою якої є надбавка за вислугу років до заробітної плати у відповідності до ч. 4 ст. 44 Закону України “Про статус суддів”, та заробітної плати за час відпустки та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованого посадового окладу та надбавки за вислугу років за вказані періоди;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , у відповідності до ч.2 ст.44 Закону України “Про статус суддів” за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року заробітну плату, складовою якої є посадовий оклад у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України, а саме 50 відсотків його окладу, який складав 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням раніше сплачених сум;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , у відповідності до додатку 6 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03 вересня 2005 року "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2011 року заклад, визначений з розміру мінімальної заробітної Державний бюджет України на 2006-2011 роки на момент нарахування щомісячної заробітної плата, з урахуванням раніше сплачених сум;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року включно, за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно заробітну плату, складовою якої є надбавка за вислугу років в розмірі, визначеному ч. 4 ст. 44 Закону України “Про статус суддів” з урахуванням перерахованого посадового окладу за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та з 01 січня 2006 року по 02 грудня 2010 року, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, індексації доходу, надбавки 50 відсотків, персональної надбавки 30 відсотків, надбавки за інтенсивність, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, з урахуванням раніше сплачених сум;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року включно, за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та за період з 22 травня 2008 року по 02 грудня 2010 року включно заробітну плату за час відпустки та матеріальні допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованого посадового окладу та надбавки за вислугу років за вказані періоди;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , суму незаконно недоплаченої заробітної плати згідно наведених у позові вимог період роботи з 01 січня 2003 року по 02 грудня 2010 року індексацію відповідно до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , суму незаконно недоплаченої заробітної плати згідно наведених у позові вимог період роботи з 01 січня 2003 року по 02 грудня 2010 року компенсацію відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 15.10.2001 працював на посаді судді Краматорського міського суду, з 08.10.2007 року безстроково. Постановою Верховної Ради України від 08.10.2013 року № 619-VII призначена на позаду Апеляційного суду Донецької області. Наказом Апеляційного суду Донецької області від 02.07.2018 року позивач відрахований зі штату внаслідок припинення повноважень судді.
Позивач зазначає, що з 01.01.2003 по 02.12.2010 відповідач невірно обраховував розмір щомісячної заробітної плати, що привело до заниження розміру належних щомісячних виплат грошового забезпечення, заробітної плати за час відпуски та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.12. 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
06.01.2022 року через відділ документообігу та архівної роботи суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_2 , в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що відповідно до покладених на них завдань виконують функції розпорядників певних бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції. Так, схеми посадових окладів керівників та суддів судів всіх рівнів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 "Про оплату праці суддів". Зазначив, що незважаючи на скасування Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” від 03 вересня 2005 року №865, відповідно до якого розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться, аналогічні положення були передбачені Постановою Кабінету Міністрів України “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів” від 21 грудня 2005 року №1243. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865. Крім того, зазначив, що на думку позивача “загальна сума щомісячного заробітку”, зазначена у частині 4 статті 44 Закону України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ, включає в себе оклад, надбавку за вислугу років, інші надбавки та премії. На момент виникнення спірних правовідносин чинне законодавство України не містило визначення “загальна сума щомісячного заробітку”, а відтак ДСА України не вбачає за можливе ототожнювати поняття “заробітна плата” та “загальна сума щомісячного заробітку”. Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ надбавка за вислугу років є однією зі складових частин заробітної плати. Тобто, у випадку ототожнення вищевказаних понять надбавка суддям за вислугу років мала би обчислюватися виходячи з грошової суми, до складу якої входила б сума надбавки за вислугу років. Також вказує, що на думку Позивача, з дати прийняття рішення Конституційного суду України від 22 травня 2008 року по справі № 10-рп/2008 надбавка за вислугу років позивачу мала нараховуватись з урахуванням посадового окладу, премій, доплати за кваліфікаційний оклад, надбавки за вислугу років та інших надбавок. Державна судова адміністрація України не погоджується із доводами позивача з огляду на наступне. Пунктом 61 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року № 107-УІ змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, проте не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 61 розділу Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України вищезазначеного рішення. Після 22 травня 2008 року (дати винесення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008) - Закон України “Про статус суддів” та постанова Кабінету Міністрів України “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” від 03 вересня 2005 року № 865 по-різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років. Оскільки Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ не містив поняття “загальна сума щомісячного заробітку”, а положення постанови Кабінету Міністрів України “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” від 03 вересня 2005 року № 865 судом неконституційними не визнавалися, надбавка за вислугу років позивачу нараховувалася у період з 04 квітня 2007 року по 31 грудня 2007 року, а також з 01 червня 2008 року по 31 грудня 2011 року у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас. Вважає, що дії відповідача, в даному випадку ґрунтуються на Законах України “Про судоустрій України” та “Про статус суддів”, а заявлені позовні вимоги необґрунтованими.
На підстав зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою суду від 16.02.2022 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб, тобто до 25.04.2022.
21.04.2022 на засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 18.04.2022 № 259 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".
Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 на 30 діб.
Указом Президента України від 18.05.2022, затвердженим Верховною Радою України (законопроекти №7389 та №7390), продовжено строк дії воєнного стану із 25 травня 2022 на 90 діб (тобто до 23 серпня 2022).
Ухвалою суду від 06.06.2022 року адміністративну справу №200/19124/21 прийнято до провадження судді Галатіної О.О. та призначено підготовче судове засідання по справі. Визначено, що підготовче провадження у справі № 200/19124/21 буде призначено до розгляду відразу після відновлення можливості безпечного для учасників судового процесу проведення судових засідань у приміщенні суду або після встановлення судом технічної можливості у всіх учасників судового процесу для проведення судового засідання в режимі відеоконференцзв'язку.
Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженим Законом України № 2500-IX від 15.08.2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 07.11.2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України № 2738-IX від 16.11.2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Представник третьої особи - Управління Державної казначейської служби України у м. Слов'янську Донецької області правом подання до суду пояснення щодо позову не скористався.
Ухвалою суду від 06 червня 2022 року прийнято до провадження адміністративну справу №200/19124/21 до свого провадження та призначення підготовчого судового засідання по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Підготовче судове засідання призначено на 22 грудня 2022 року о 10 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 22 грудня 2022 року закрито підготовче провадження за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Призначено справу до судового розгляду по суті на 22 грудня 2022 року в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: 49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4.
22 грудня 2022 року до судового засідання сторони не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Від позивача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий Краматорським МВ УМВС України в Донецькій області).
Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 :
- з 30.10.2001 року позивач працював на посаді судді Краматорського міського суду,
- з 21.03.2002 року присвоєно п'ятий кваліфікаційний клас,
- з 20.04.2005 року присвоєно четвертий кваліфікаційний клас,
- 08.02.2007 року обрано на посаду судді Краматорського міського суду безстроково,
- з 29.05.2008 року присвоєно третій кваліфікаційний клас,
- відраховано зі штату Краматорського міського суду, вважати такою, що звільнено з посади судді Краматорського міського суду у зв'язку з обранням суддею Апеляційного суду Донецької області;
- 01.11.2013 року зараховано до штату суддею Апеляційного суду Донецької області;
- 02.07.2018 року звільнено з займаної посади у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Листом від 12.11.2021 №05-4148/21 Територіальне управління державної адміністрації України в Донецькій області на звернення позивача стосовно перерахунку заробітної плати від 18.10.2021, повідомило останнього про відсутність правових підстав для перерахунку та виплати коштів за минулі роки суддям, які на сьогодні не перебувають у трудових відносинах із судами та звільнені з посади судді.
Крім того, позивачем надані особові рахунки про розмір суддівської винагороди із зазначенням її складових, нарахованих, утриманих та виплачених сум за період з 01.01.2003 по 31.12.2011, з яких вбачається що у вказаний період часу позивачу нараховувались такі види виплат: оклад; заохочувальні виплати, доплата, персональна надбавка, надбавка за вислугу років; надбавка, премія щомісячна; премія квартальна; додатковий посадовий оклад; відпускні, соцпобутові тощо.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано позовні вимоги, суд виходить з такого.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату позивачу у відповідності до додатку 6 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 3 вересня 2005 року "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" за період з 01.01.2006 по 02.12.2010 заробітну плату, складовою якої є посадовий оклад, визначений з розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлена законами України про Державний бюджет України на 2006-2011 роки на момент нарахування щомісячної заробітної плати, з урахуванням раніше сплачених сум, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 44 Закону України “Про статус суддів” заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Разом з тим, на рівні Закону України “Про статус суддів” посадові оклади професійних суддів не встановлювались, а тому на реалізацію цього закону постановою Кабінету Міністрів України “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” від 03 вересня 2005 року № 865, яка набрала законної сили з 1 січня 2006 року, затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Постановою Кабінету Міністрів України “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів” від 21 грудня 2005 року № 1243 встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865” від 31 грудня 2005 року № 1310 доповнено постанову Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 пунктом 4-1 наступного змісту: “Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться”.
Позивач, обґрунтовуючи свою позицію посилається на постанову Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року № 2/174, якою пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України №865 від 3 вересня 2005 року "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів", яким мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 332 грн., визнано протиправним і скасовано та на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 по справі №2/174. З цього приводу, суд зазначає наступне.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” від 03 вересня 2005 року № 865.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року вказану постанову залишено без змін. Питання щодо повороту виконання судового рішення не прийнято.
Водночас, визнання незаконним пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, при наявності постанов Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 та від 31 грудня 2005 року №1310, які також стосуються питання обчислення заробітної плати суддів, не давало підстав відповідачу у період з 03 грудня 2007 року (дата набрання постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року законної сили) до 01 січня 2012 року (дата втрати чинності скасованої нею постанови Кабміну) здійснювати виплату заробітної плати у заявлених розмірах.
В подальшому, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865. Питання щодо повороту виконання судового рішення не прийнято.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року (К-37929/09-С) скасовано вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України.
Крім того, в цій постанові Вищій адміністративний суд України зазначив, що Кабінет Міністрів України при прийнятті оскаржуваних постанов не зменшив розрахунок посадових окладів суддів, а отже, й не обмежив матеріальний і соціальний захист суддів.
При цьому, суд зазначає про відсутність правових підстав для здійснення нарахування та виплати позивачу заробітної плати у заявлених розмірах в період з період з 01.01.2006 по 02.12.2010 з огляду на наступне.
Відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяв в спірний період) нормативно-правовий акт може бути визнаний адміністративним судом незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, між тим втрачає чинність він лише при умові наявності відповідного запису про це у резолютивній частині рішення суду про визнання такого нормативно-правового акту нечинним.
У резолютивній частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 зазначено: “визнати незаконними постанову Кабінету Міністрів України “Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів” від 21.12.2005 № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865” від 31.12.2005 №1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” від 03.09.2005 №865”.
Разом з тим, рішення про визнання нечинними вказаних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, судом не приймалось.
Вказана правова позиція викладена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 24.02.2015 №К/9991/31121/11, Постанові ВС від 03.06.2020 по справі №2а-19282/10/0570.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовної вимоги, про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу у відповідності до ч.2 ст.44 Закону України “Про статус суддів” за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року заробітну плату, складовою якої є посадовий оклад у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України, а саме 50 відсотків його окладу, який складав 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням раніше сплачених сум, суд зазначає наступне.
Частиною першою, другою статті 44 Закону України "Про статус суддів" передбачалося, що заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Тобто, згідно з цією нормою гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.
У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов'язки на адміністративних посадах, з тим, щоб досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи.
Відповідно до частини 2статті 8 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року №108/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 13 вказаного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
30.06.2005 Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України" та постанову №514 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України", якими підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.
Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України "Про статус суддів". Лише 03.09.2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №865 "Про оплату праці суддів", якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України "Про статус суддів" співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.
Однак, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України "Про статус суддів" і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 01.06.2005, оскільки надав постанові "Про оплату праці суддів" від 03.09.2005 №865 чинності з 01.01.2006 (пункт 5 постанови).
Внаслідок цього з 01.06.2005 до 01.01.2006 оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України "Про статус суддів".
Постановою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 у справі за позовом Особи до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці суддів" від 03.09.2005 №865 визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865. Визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 №513 та №514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01.06.2005.
Таким чином, незважаючи на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом статтею 44 Закону України "Про статус суддів", а не статтею 8 Закону України "Про оплату праці", виплата заробітної плати судді підпорядкована нормам Закону України "Про оплату праці", зокрема статті 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом.
Оскільки у період з 01.06.2005 по 01.01.2006 жодних змін ні в об'ємі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постановах № 513 та № 514) законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.04.2016 року у справі № 822/494/13-а, від 30.03.2016 у справі № 822/504/13а
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 01.01.2003 по 31.12.2005 включно, за період з 01.01.2007 по 31.12.2007 включно та за період з 22.05.2008 по 31.12.2011 включно заробітну плату, складовою якої є надбавка за вислугу років в розмірі, визначеному ч. 4 ст. 44 Закону України “Про статус суддів” з урахуванням перерахованого посадового окладу за період з 01.06.2005 по 31.12.2005 та з 01.01.2006 по 02.12.2010, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, індексації доходу, надбавки 50 відсотків, персональної надбавки 30 відсотків, надбавки за інтенсивність, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, з урахуванням раніше сплачених сум, суд зазначає наступне.
Підставою для звернення позивача до суду слугувала та обставина, що відповідач нараховував та виплачував надбавку за вислугу років виходячи із суми розміру посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас, та відповідачем при розрахунку надбавки за вислугу років не враховувалися інші виплати та надбавки, що зазначені в розрахункових листах.
Відповідач визнає, що нараховував та виплачував надбавку за вислугу років виходячи із суми розміру посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас, але вважає що діяв в межах діючого на той час законодавства.
Між сторонами відсутній спір з приводу відсотку надбавки за вислугу років, спір виник з приводу складових які повинні були бути враховані при розрахунку.
Відповідно до частин 1, 4 статті 44 Закону України "Про статус суддів" заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Відповідно до статті 113 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 №3235-IV встановлено, що у 2006 році суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах, передбачених частиною четвертою статті 44 Закону України "Про статус суддів", від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Неконституційним Закон України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" в частині виплати суддям щомісячної надбавки за вислугу років не визнавався, а тому у 2006 році щомісячна надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
З 01.01.2007 вказана вище надбавка мала нараховуватися відповідно до частини 4 статті 44 Закону України "Про статус суддів". Положеннями пп. "б" пп. 2 п. 61 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 №107-VІ змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, проте не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 № 19, якою затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865, зазначену постанову було доповнено п. 2-2 такого змісту: "Суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п'ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків".
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення пп. "б" пп. 2 п. 61 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, з 01.01.2006 по 31.12.2006 (під час дії статті 113 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік") та з 01.01.2008 до 22.05.2008 (з дати набрання чинності Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до винесення Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а у спірних періодах з 01.01.2003 по 31.12.2005 включно, за період з 01.01.2007 по 31.12.2007 включно та за період з 22.05.2008 по 02.12.2010 включно надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
У відзиві відповідач зазначає, що підставою для неврахування при розрахунку суми надбавки за вислугу років загальної суми щомісячного заробітку (з урахуванням інших виплат та надбавок) слугувала та обставина, що чинне на момент виникнення спірних відносин законодавство України не містило визначення поняття "загальна сума щомісячного заробітку".
З цього приводу суд зазначає, що відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття "загальна сума щомісячного заробітку" не може бути підставою для не врахування при визначенні суми надбавки за вислугу років інших виплат та надбавок, зокрема, щомісячних премій, премій до свят та інших надбавок, оскільки стаття 44 Закону України "Про статус суддів" 15.12.1992 №2862-XII, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначала, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Вказана правова позиція викладена в постанові ВС від 18.12.2018 у справі №816/301/16, від 16.04.2020 по справі №821/429/18.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення цієї позовної вимоги, а саме шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року включно, за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та за період з 22 травня 2008 року по 31.12.2011 року включно заробітну плату, складовою якої є надбавка за вислугу років в розмірі, визначеному ч. 4 ст. 44 Закону України "Про статус суддів", з урахуванням раніше сплачених сум.
В частині перерахунку з урахуванням перерахованого посадового окладу за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та з 01 січня 2006 року по 31.12.2011 року, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, індексації доходу, надбавки 50 відсотків, персональної надбавки 30 відсотків, надбавки за інтенсивність, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, слід відмовити, висновки з цього приводу викладені вище.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року включно, за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та за період з 22 травня 2008 року по 02.12.2010 включно заробітну плату за час відпустки та матеріальні допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованого посадового окладу та надбавки за вислугу років за вказані періоди, суд зазначає наступне.
Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.
Дана норма ставить у залежність суму заробітної плати за період відпустки від виплат, які нараховуються особі за 12 календарних місяців роботи.
Додатковий посадовий оклад та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань були виплачені позивачу при наданні щорічної основної відпустки відповідно до пп. 2 п. 2-1 Постанови про оплату праці суддів №865 від 03.09.2005.
Відповідно до пп. 2 п. 2-1 цієї Постанови в редакції від 01.04.2016 у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п'ятої статті 44 Закону України "Про статус суддів", а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх cередньомісячної заробітної плати.
Редакція даного пункту не змінювалась до 02.12.2010 (до закінчення спірного періоду).
Таким чином, вказані вище виплати заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань взаємозалежні від заробітної плати судді.
Крім того, суд звертає увагу, що у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013 у справі №1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що під заробітною платою, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Таким чином, заробітна плата за час відпустки, допомога по тимчасовій непрацездатності та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань підлягають перерахунку, оскільки вони входять до складових заробітної плати суддів.
Таким чином, для здійснення перерахунку сум, які входять до складових заробітної плати, перерахунку підлягають також суми, які були обраховані на основі зазначених вище складових.
Вказана позиція викладена в постанові ВС від 18.12.2018 справа №816/301/16.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 01.01.2003 по 31.12.2005 включно, за період з 01.01.2007 по 31.12. 2007 включно та за період з 22.05.2008 по 02.12.2010 року включно заробітну плату за час відпустки та матеріальні допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказані періоди, з врахуванням виплачених сум.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу на суму незаконно недоплаченої заробітної плати згідно наведених у позові вимог період роботи з 01 січня 2003 року по 02.12.2010 року індексацію відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та нарахувати та виплатити позивачу на суму незаконно недоплаченої заробітної плати згідно наведених у позові вимог за період роботи з 01 січня 2003 року по 02.12.2010 року компенсацію відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Ст. 3 Закону №2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Суд звертає увагу, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст. 1- 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, постанові ВС від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16.
Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України від 03 липня 1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення", в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) згідно із нормами статей 1 та 2 якого індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг. Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Частиною 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі, Заробітна плата (грошове забезпечення).
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 частини 4 вищевказаного Порядку).
Таким чином, індексація заробітної плати є її складовою частиною та в умовах зростання цін її віднесено до державних соціальних гарантій, що є обов'язковим для підприємств, установ та організацій всіх форм власності. Несвоєчасна виплата заробітної плати є підставою для виплати компенсації.
Позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на суму незаконно недоплаченої заробітної плати згідно наведених у позові вимог у період роботи з 01 січня 2003 року по 02.12.2010 року індексацію відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та нарахувати та виплатити позивачу на суму незаконно недоплаченої заробітної плати згідно наведених у позові вимог за період роботи з 01 січня 2003 року по 02.12.2010 року компенсацію відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Враховуючи те, що обчислення суми компенсації прямо залежить від індексу інфляції в період невиплати доходу тому відповідачу необхідно врахувати при проведенні нарахування чи перевищила величина індексу споживчих цін поріг індексації (станом на момент виникнення правовідносин), при перевищенні якого проводиться індексація грошових доходів населення
На підставі викладено, враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Дослідивши надані докази, та з'ясував доводи сторін суд дійшов висновку, що відповідач діяв з порушенням п.1, 3, 5, 8 ч.2 ст.2 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Щодо решти доводів сторін суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 26288796, юридична адреса 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 2), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 37967785, юридична адреса87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр.-т. Миру, 68) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, що полягала у не проведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року включно, за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно, складовою якої є надбавка за вислугу років до заробітної плати у відповідності до ч. 4 ст. 44 Закону України "Про статус суддів", та заробітної плати за час відпустки та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказані періоди.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року включно, за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно заробітну плату, складовою якої є надбавка за вислугу років в розмірі, визначеному ч. 4 ст. 44 Закону України "Про статус суддів", з урахуванням раніше сплачених сум.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року включно, за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та за період з 22 травня 2008 року по 02 грудня 2010 року включно заробітну плату за час відпустки та матеріальні допомоги на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказані періоди, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на суму незаконно недоплаченої заробітної плати згідно наведених у позові вимог за період з 01 січня 2003 року по 02 грудня 2010 року включно, індексацію відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на суму незаконно недоплаченої заробітної плати згідно наведених у позові вимог за період з 01 січня 2003 року по 02 грудня 2010 року включно, компенсацію відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повідомити сторін, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну пошту суду або через особистий кабінет в системі «Електронний суд».
Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.
Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.
Суддя О.О. Галатіна