Україна
Донецький окружний адміністративний суд
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року Справа№200/312/22
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на день звільнення з зі служби, 11 березня 2019 року, йому не було виплачене у повному обсязі належне грошове забезпечення, а остаточний розрахунок з ним проведений лише 27 жовтня 2021 року в частині виплати грошової компенсації як учаснику бойових дій та 09 грудня 2021 року в частині виплати індексації грошового забезпечення. Вказані виплати були проведені на виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду у справах № 200/10072/21 та № 200/10073/21.
Позивач вважає, що відповідач, всупереч статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не провів з ним усіх необхідних розрахунків при звільненні, що зумовило виникнення підстав для стягнення на його користь середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на вищевикладене, ОСОБА_1 просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу його середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 по 09.12.2021 включно;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з з 12.03.2019 по 09.12.2021 включно.
В установлений законом строк, відповідачем відзив на адміністративний позов не поданий. Згідно з приписами статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. Частиною другою вказаної статті КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
17 січня 2022 року Донецький окружний адміністративний суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху через наявність в ній недоліків, про що виніс відповідну ухвалу.
Ухвалою від 14 лютого 2022 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 200/312/22 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 22 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 № 573/2022, від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затверджених Законами України «Про продовження дії воєнного стану в Україні» від 15 березня 2022 № 2119, від 21 квітня 2022 року № 2212, від 22 травня 2022 року № 2263, від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, від 16 листопада 2022 року № 2738-IX відповідно, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 год 30 хв 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 5 год 30 хв 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 5 год 30 хв 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 5 год 30 хв 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 5 год 30 хв 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_2 та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з відомостями програмного забезпечення Діловодства спеціалізованого суду та з матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року по справі № 200/10072/21, задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 11.03. 2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 11.03.2016 р. по 28.02.2018 р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 11.03.2019 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 11.03.2019 із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації. В іншій частині позовних вимог, - відмовлено.
10 грудня 2021 року, на виконання вищезазначеного рішення, відповідачем було здійснено виплату індексації грошового забезпечення у розмірі 72 864,28 грн., що підтверджується випискою АТ «ОЩАДБАНК» з карткового рахунку позивача та не заперечується відповідачем.
Крім того, згідно з відомостями програмного забезпечення Діловодства спеціалізованого суду та з матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року по справі № 200/10073/21 задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 березня 2019 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 березня 2019 року. В решті позовних вимог відмовлено.
27 жовтня 2021 року, на виконання вищезазначеного рішення, відповідачем було здійснено виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у розмірі 18 208, 32 грн., що підтверджується випискою АТ «ОЩАДБАНК» з карткового рахунку позивача та не заперечується відповідачем.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
За приписами ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Щодо наявності у позивача права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та поширення на спірні правовідносини приписів статей 116,117 КЗпП України, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу відповідача на те, що під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
За загальним правилом у правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства (на які посилається відповідач), що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, проте, порядок виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок не врегульовано, суд доходить висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
За правилами статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Вказані доводи, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положення КЗпП України узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 в справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 в справі № 815/1767/17 та від 19.04.2018 в справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.
В силу норм статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, Конституційний Суд України в рішенні N 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів ст. 116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 805/977/16-а.
Проте, відповідачем вказаних вимог КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку не дотримано.
Відповідно до витягу за наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України № 57 від 11.03.2019 позивача звільнено зі служби 11.03.2019.
Враховуючи те, що 11 березня 2019 року вважається днем звільнення позивача, цей день був останнім днем виконання відповідачем обов'язку провести розрахунок з позивачем, отже у цей день відповідач ще не може вважатися таким, що прострочив виконання цього обов'язку.
Таким, що прострочив виконання вказаного обов'язку, відповідач є лише з наступного дня після звільнення позивача, тобто, з 12 березня 2019 року.
Крім того, суд зауважує, що повний розрахунок з ОСОБА_1 було проведено 10.12.2021, а тому середній заробіток за час затримки має бути нарахований та виплачений по 09.12.2021 включно.
Суд також, вважає за необхідне зазначити, що при нарахуванні на виплаті середнього заробітку відповідач має керуватись постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та не виплати позивачу його середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 по 09.12.2021 включно та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 908, 00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 118, 139, 159-165, 199, 244-247, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення нарахування та не виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 по 09.12.2021 включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 12.03.2019 по 09.12.2021 включно.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908, 00 (дев'ятсот вісім) гривень за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2022.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб