№ 336/5589/21
н/п 2/336/539/2022
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2022 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Боєва Є.С., за участю:
секретаря судового засідання Журавель Д.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Аксьонової С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права спадкування по закону, визнання права власності на 1/8 частку квартири як спадкоємиці по заповіту,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, зазначивши, що вона 03.09.1982 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , спільних дітей у подружжя не було. У ОСОБА_3 є дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає в російській федерації. Подружжя 03.09.1998 року купило квартиру, розташовану в АДРЕСА_1 , та з 03.09.1998 року були зареєстровані за цією адресою і стали проживати в цій квартирі. Вказана квартира була куплена подружжям по 1/2 частці кожному.
Як вказала позивач, 03.04.2007 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким заповів їй все своє майно, а в разі її смерті, або неприйняття нею спадщини - її сину, ОСОБА_4 . Заповіт посвідчений в 5-й Запорізькій державній нотаріальній конторі за реєстровим номером № 4-5980.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер після тяжкої хвороби (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 ). Як вказала позивач, вона отримала свідоцтво про спадщину за заповітом від 27.01.2021 року на 3/4 частки спадкового майна. У видачі свідоцтва на право спадщини за заповітом на 1/8 частку квартири, розташованої по АДРЕСА_2 їй відмовлено, оскільки дочка померлого - ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини після померлого батька. Нотаріус роз'яснила, що ОСОБА_2 є пенсіонеркою за віком, а тому має право на обов'язкову частку в спадщини, незалежно від заповіту.
ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ОСОБА_2 зі своїм батьком практично не спілкувалася, уваги йому не приділяла, ОСОБА_3 не отримував від неї ніякої допомоги, коштів, подарунків. Останній раз вона приїздила до батька приблизно в 2008, 2009 роках. В 2014 році ОСОБА_3 тяжко захворів, переніс 2 інсульти. Був паралізований, погано говорив, потребував стороннього догляду та лікування, був безпорадним. Як вказала позивач, вона по телефону повідомила про це ОСОБА_2 , сказала їй, що необхідні кошти на лікування. ОСОБА_2 відповіла, що це її чоловік, якого повинна доглядати та лікувати дружина. Як сказала ОСОБА_2 , вона допомагати не буде. Після цього ОСОБА_2 перестала дзвонити та цікавитися станом батька, фактично відмовившись від батька.
Також позивач зазначала, що вона сама є інвалідом 2-ї групи, зі своїм слабким здоров'ям вона доглядала за паралізованим чоловіком, коли їй було зовсім погано, то зверталася за допомогою до свого сина. Оскільки хвороба чоловіка прогресувала і йому встановили діагноз сосудиста деменція, вона вже не могла за станом свого здоров'я доглядати за ним. З 13.10.2018 року він знаходився в Комунальній Установі «Михайлівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради. Через рідну тітку ОСОБА_2 вона сповістила останню про стан батька, проте його дочка так і не приїхала провідати батька та допомогти. Позивач також зазначала, що вона провідувала чоловіка кожний місяць, возила йому їжу, з дозволу адміністрації спілкувалася с ним, кормила його, цікавилась станом його здоров'я. Возив в інтернат її син. Уваги та допомоги від ОСОБА_5 не було. Коли ОСОБА_3 помер, вона з сином поховали його в Запоріжжі, про день поховання ОСОБА_2 повідомила її тітка, проте дочка не приїхала, матеріальної допомоги на поховання не надала, де могила батька ОСОБА_6 не знає.
ОСОБА_2 більше 12 років не приїздила до батька, ніколи не допомагала йому, коли він тяжко захворів і був безпорадним, фактично відмовилась від нього, ніяких коштів на лікування та на забезпечення догляду за ним батькові не надсилала, тобто вона умисно ухилялася від надання допомоги своєму батькові ОСОБА_7 , 1938 року народження, який був людиною похилого віку, а з 2014 року був тяжко хворий, безпорадний, потребував стороннього догляду та лікування.
Посилаючись на викладені обставини та положення статті 1224 ЦК України, позивач ОСОБА_1 просила суд усунути від права на спадкування по закону ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті її батька - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 в зв'язку з тим, що ОСОБА_2 ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві ОСОБА_3 , який через похилий вік, тяжку хворобу, з 2014 року був безпорадним та потребував стороннього догляду та лікування. Також позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/8 частку квартири, розташованої по АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , як спадкоємиці за заповітом від 03.04.2007 року, посвідченого в 5-й Запорізькій державній нотаріальній конторі за номером р № 4-5980.
В відзиві представник відповідача адвокат Аксьонова С.В., що надійшов до суду 17.02.2022 , виклала свої заперечення проти позовної заяви.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20.07.2022 року відкрито у справі загальне позовне провадження, визначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання, за клопотанням позивача витребувано матеріали спадкової справи.
Судом звернувся із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду задля вручення відповідачу копій ухвали відкриття провадження у справі, копії позову із додатками до нього.
Підготовче судове засідання, призначене на 06.09.2021 року, було відкладено на 03.11.2021 року через відсутність даних про належне сповіщення відповідача та невиконання судового доручення про вручення документів.
09.09.2021 року від Михайлівської державної нотаріальної контори Запорізької області надійшла копія спадкової справи № 10/2020, що заведена після смерті ОСОБА_3 .
02.12.2021 підготовче судове засідання відкладено через перебування судді у нарадчій кімнаті у справі № 336/3394/20.
Підготовче судове засідання, призначене на 03.01.2022 року, відкладено також через відсутність даних про виконання судового доручення та відомостей про сповіщення відповідача.
В підготовче судове засідання 10.01.2022 з'явилася представник відповідача за довіреністю Таран Зоя Іванівна, яку суд не допустив до участі у справі на підставі ч. 1 ст. 60 ЦПК України, підготовче судове засідання відкладено на 02.03.2022.
17.02.2022 від адвоката Аксьонової С.В. надійшов відзив на позовну заяву.
Оскільки завданнями підготовчого провадження відповідно до ст. 189 ЦПК України є, зокрема, з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, та підготовче провадження у справі ще не було закрито, суд поновив строк на подачу відзиву.
Підготовче судове засідання, призначене на 02.03.2022, було відкладено на підставі наказу голови суду № 5 від 01 березня 2022 року задля забезпечення безпеки відвідувачів суду, працівників суду в умовах воєнної агресії проти України.
19.09.2022 було проведено підготовче судове засідання, закрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду на 15.11.2022.
У судовому засіданні 15.11.2022 було заслухано вступне слово учасників справи, допитані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та досліджено частину письмових доказів. У судовому засіданні оголошено перерву через сплив часу, відведеного для його проведення, та необхідністю участі судді у колегіальному розгляді кримінального провадження № 322/264/18.
Заявлені позивачем свідки ОСОБА_4 та державний нотаріус третьої Запорізької державної нотаріальної контори до ОСОБА_11 до суду не з'явилися, позивач вважала за можливе розглянути справу без допиту вказаних свідків.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В силу ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Під час ухвалення рішення суд у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України повинен вирішити чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 03.09.1982 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 . Спільних дітей у подружжя не було. У ОСОБА_3 є дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає в Російській Федерації, у позивачки син - ОСОБА_4 .
03.09.1998 року подружжя купило квартиру, розташовану в АДРЕСА_1 , та з того дня проживали в цій квартирі. Вказана квартира була куплена подружжям по 1/2 частці кожному.
03.04.2007 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким заповів їй все своє майно, а в разі її смерті, або неприйняття нею спадщини - її сину, ОСОБА_4 . Заповіт посвідчений в 5-й Запорізькій державній нотаріальній конторі за реєстровим номером № 4-5980 (а.с. 13).
Усе життя ОСОБА_3 мав достатній дохід, після виходу на пенсію за «гарячим стажем» мав кілька кіосків на ринку, де здійснював разом із позивачкою та її сином продаж шпалер, що підтверджується поясненнями позивача та всіх свідків.
Відповідач народилася та все життя мешкала в російській федерації, є її громадянкою, отримує пенсію за віком з 10.07.2019 в сумі 11 280 російських рублів у місяць (а.с. 125-132).
Ухвалою арбітражного суду міста Санкт-Петербург і Ленінградської області від 19.10.2021 року у справі № А56-105159/2020 закінчено процедуру реалізації майна боржника ОСОБА_2 , останню звільнено від подальшого виконання вимог кредиторів, та знято заборону на виїзд за межі рф, що встановлений 06.05.2014 року (а.с. 133-136).
У березні та жовтні 2014 року ОСОБА_3 переніс два інсульти, що підтверджується випискою з медичної карти амбулаторного хворого та довідкою (а.с. 15, 16), та не заперечується учасниками справи.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.08.2018 у справі № 336/3931/18 ОСОБА_3 визнаний недієздатним, над ним встановлено опіку, опікуном призначено позивачку (а.с. 137-138).
З 13.10.2018 ОСОБА_3 перебував в Комунальній установі «Михайлівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради (а.с. 117, 149).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у вказаній установі настала смерть ОСОБА_3 (а.с. 14, 118).
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до вимог статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
За змістом частини 1 статті 1241 малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Як на правову підставу позову ОСОБА_1 посилається на положення ст. 1224 ЦК України.
Зокрема, абз. 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК України визначено, що не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Згідно з частиною 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
При вирішенні спорку суд враховує положення абз. 1 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», в якому роз'яснено, що правило абзацу другого частини третьої ст.1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно із нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід врахувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.
Стаття 51 Конституції України встановлює, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Обов'язок утримувати батьків визначений ст. 202 Сімейного кодексу України, відповідно до якої повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність в батьків майна, що може приносити дохід тощо.
Дослідженими судом доказами встановлено, що ОСОБА_3 отримував достатній дохід - його пенсія складала від 4762,14 грн. станом на 01.11.2018 по 5525,36 станом на 01.07.2019.
Під час перебування у КУ «Михайлівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради він відповідно до ст. 48 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мав право отримувати 25 % призначеної пенсії. Вказані 25 відсотків пенсії отримувала позивачка як опікун ОСОБА_3 (а.с. 149).
Між тим відповідачка сама є особою пенсійного віку, отримує пенсію, що співрозмірна пенсії ОСОБА_3 (а.с. 131, 132).
Крім того, судом не встановлено, що ОСОБА_3 потребував допомоги саме від своєї дочки - ОСОБА_2 , оскільки зі змісту позовної заяви та з показань свідків видно, що батько і дочка не бачилися приблизно з 2013 року. Докази щодо звернення ОСОБА_3 до дочки з проханням надати йому матеріальну допомогу та відмови дочки від надання такої допомоги, в справі відсутні. Навпаки, як зазначила ОСОБА_1 в позові, ОСОБА_3 сам неодноразово допомагав своїй дочці та її сину ОСОБА_12 ).
Також судом не встановлено, що ОСОБА_3 (або уповноважена ним особа) звертався до суду з позовом до своєї дочки ОСОБА_13 про стягнення з неї аліментів на батька або витрат на догляд та лікування батька (як-то передбачено ст. ст. 205-206 СК України).
З огляду на вищевикладене суд вважає, що відсутні правові підстави для застосування положень абз. 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК для вказаних правовідносин.
Щодо іншої підстави позову - ч. 5 ст. 1224 ЦК України - суд зазначає таке.
Відповідно до роз'яснень, наданих у абз. 3 п. 6 вищезазначеної постанови Пленуму ВСУ, безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Виходячи зі змісту ч.5 ст. 1224 ЦК України, суд при вирішенні такої справи повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Таке тлумачення в повній мірі висловлює Верховний Суд у постанові від 17.10.2018 року у справі №727/3905/16-ц в якому зазначає, що, правове значення при вирішенні спору має доведеність сукупності обставин: ухилення спадкоємця (умисні винні дії або бездіяльність) від надання допомоги (1) при можливості її надання спадкодавцю (2), який перебуває у безпорадному стані через похилий вік чи хворобу (3), потреба спадкодавця в допомозі саме цього спадкоємця (4).
Отже, для задоволення позовних вимог про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність вказаних обставин, оскільки лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 не мала об'єктивної можливості надавати фізичну допомогу ОСОБА_3 особисто, адже щодо неї ще 06.05.2014 було застосовано заборону на виїзд за межі російської федерації, що вбачається із змісту ухвали арбітражного суду міста Санкт-Петербург і Ленінградської області від 19.10.2021 року у справі № А56-105159/2020. А тому суд не вбачає умисного ухилення відповідачки від надання допомоги під час перебування спадкодавця в безпорадному стані.
Отже, суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи не доведена одночасна сукупність усіх обставин, визначених ч. 5 ст. 1224 ЦК України, з якими закон пов'язує можливість усунення спадкоємця від спадкування.
Інші обставини, на які посилається позивач, а саме, що ОСОБА_2 не спілкувалася с батьком, уваги йому не приділяла, не цікавилася станом батька, не приїхала провідати хворого батька, фактично відмовившись від нього, матеріальної допомоги на поховання не надала, на його похорони не приїхала, не є тими обставинами, які є підставами для усунення особи від права спадкування відповідно до положень ст. 1224 ЦК України.
З огляду на наведене суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права спадкування по закону слід відмовити. Також не можуть бути задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на 1/8 частку квартири як спадкоємиці по заповіту, оскільки вони є похідними від позовних вимог про усунення від права на спадкування, в задоволенні яких позивачці відмовлено.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 1216-1218, 1223, 1224, 1233, 1241, 1261-1265 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 81, 89, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України зазначаються наступні відомості:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_4 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 22.12.2022.
Суддя Є.С. Боєв 20.12.22