УХВАЛА
21 грудня 2022 року
м. Київ
справа №640/23222/19
адміністративне провадження №К/990/34227/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року
у справі №640/23222/19
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Київської обласної прокуратури
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Києво - Святошинська місцева прокуратура Київської області
про поновлення на роботі,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2019 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, до Прокуратури Київської області (адреса: 01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, ідентифікаційний код 02909996) (надалі - відповідач, Прокуратура), в якому, з урахуванням поданих уточнень згідно заяви № 326/05/21-Р від 27 травня 2021 року «Про зміну предмету позову», просив суд:
- визнати незаконними дії Прокуратури Київської області про призначення ОСОБА_1 прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури на підставі наказу № 52 від 26 липня 2019 року;
- зобов'язати Прокуратуру Київської області протягом 3-х календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 про виключення запису стосовно призначення прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури на підставі наказу № 52 від 26 липня 2019 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Київської області від 24 жовтня 2019 року № 615к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора окружної прокуратури, яка є рівнозначною посаді, займаної (28 жовтня 2020 року) ОСОБА_1 ;
- стягнути з Прокуратури Київської області (код ЄДРПОУ 02909996, адреса: 01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2019 року по момент винесення рішення по даній справі;
- стягнути з Прокуратури Київської області (код ЄДРПОУ 02909996, адреса: 01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку скасовано та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
Зобов'язано Київську обласну прокуратуру (адреса: 01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 27/2, ЄДРПОУ 02909996) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що становить 19 975 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) гривень 18 копійок, без вирахування розміру обов'язкових платежів.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року залишено без змін.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями в частині відхилених позовних вимог позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Підставою касаційного оскарження за даною скаргою скаржник вказує пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 6 Розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» N 113-ІХ, у подібних правовідносинах.
При цьому зазначає, що згідно даної норми з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
При цьому, як вказує заявник, дана норма має розбіжності з висновками наведеними у рішенні Конституційного суду України від 21 липня 2021 року по справі № 3-107/2020(221/20) про недопустимість нівелювання важливих гарантій від незаконного звільнення, а саме персонального попередження не пізніше ніж за 2 місяці до звільнення.
У зв'язку з цим, на думку позивача, є проблема при застосуванні даної норми до спірних правовідносин, що є в свою чергу визначальним для правильного вирішення даного спору.
В той же час, Суд звертає увагу скаржника, що Верховним Судом неодноразово висловлену правову позицію щодо персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Зокрема в постанові від 28 червня 2022 року у справі №640/1397/20 Верховний Суд зазначив наступне.
Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону України "Про прокуратуру". Пункт 9 частини першої цієї статті встановлює, що прокурор звільняється з посади у разі, зокрема, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Безпосередні умови звільнення прокурора з посади, передбачені статтями 52 - 60 цього Закону, норми яких корелюються з нормами щодо загальних умов звільнення, що встановлені частиною першою статті 51 цього Закону.
Зокрема, щодо приписів пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, то їм корелюють положення статті 60 цього Закону, якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Водночас cуд зауважив, що дію статті 60 зупинено до 01 вересня 2021 року (абзац четвертий пункту 2 розділу II Закону № 113-IX), а тому з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", прокурора не може бути звільнено з посади в період зупинення дії цієї норми, тобто в період проходження ним атестації.
Частиною п'ятою статті 51 зазначеного Закону визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
Отже, саме з 25 вересня 2019 року особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, статей 42, 421 частин першої - третьої статті 491, статті 74, частини третьої статті 121 Кодексу законів про працю України установлюються Законом України "Про прокуратуру".
Суд прийшов до висновку, що з 25 вересня 2019 року саме цей Закон, а не Кодекс законів про працю України поширюється на правовідносини між позивачем і відповідачами.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно який вже наявний висновок Верховного Суду у справі №640/1397/20.
Разом з тим, скаржник зазначає, що також відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 7 Розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» N 113-ІХ з урахуванням статті 41 Закону України «Про прокуратуру» та можливість застосування до прокурора, який не призначений на вакантну посаду
після припинення повноважень на адміністративній посаді, пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 113-ІХ.
В даному випадку, обґрунтування скаржника наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: твердження скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 7 Розділу II Закону N 113-ІХ з урахуванням статті 41 Закону України «Про прокуратуру», є достатньо мотивованими та потребують перевірки у межах таких доводів.
Скарга відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для залишення касаційної скарги без руху, її повернення чи відмови у відкриті касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 3, 329, 334 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Відкрити провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року у справі №640/23222/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Києво - Святошинська місцева прокуратура Київської області про поновлення на роботі.
Витребувати з Київського окружного адміністративного суду міста матеріали справи №640/23222/19.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали разом із копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів.
Встановити строк для подачі відзиву на касаційну скаргу - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали - та роз'яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій і доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Ухвала оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
О.В. Калашнікова
Ж.М. Мельник-Томенко
М.В. Білак ,
Судді Верховного Суду