УХВАЛА
19 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 420/5416/19
адміністративне провадження № К/990/35041/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року у справі № 420/5416/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заробітної плати за період відпустки, грошової допомоги за період відпустки, компенсації втрати частини доходу та моральної шкоди,
УСТАНОВИВ:
13 вересня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (далі - відповідач, ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області), у якому, з урахуванням уточнень, просив суд:
- визнати протиправним та скасувати абз.2 ч.1 наказу ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області №768-В від 24 вересня 2019 року;
- зобов'язати ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за час відпустки тривалістю 33 календарних днів за період роботи з 01 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року;
- стягнути з ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період відпустки з 01 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 147 297,57 грн;
- стягнути з ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу за період відпустки з 01 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 98 874,25 грн;
- стягнути з ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв'язку з несвоєчасною заробітною платою за період відпустки з 01 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 156239,05 грн;
- стягнути з ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв'язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки з 01 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 107446,59 грн;
- стягнути з ГУ Держпродспоживслужби на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5000 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Не погоджуючись частково з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасовано. Прийнято у вказаній частині нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період відпустки з 01 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року в сумі 116988,25 грн. Стягнуто з ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу за період відпустки з 01 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року в сумі 48801,52 грн. Стягнуто з ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати за період відпустки з 01 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року в сумі 9888,43грн. Стягнуто з ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв'язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки з 01 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року в сумі 4720,65 грн. Стягнути з ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 3000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цим судовим рішенням, ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке передбачене законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), статей 83, 235 КЗпП України, статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III).
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту рішення суду апеляційної інстанції, оприлюдненого в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що підставою позовних вимог було, на думку позивача, протиправні накази відповідача в частині, стягнення заробітної плати за період відпустки, грошової допомоги за період відпустки, компенсації втрати частини доходу та моральної шкоди.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково адміністративний позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивача за рішенням суду було поновлено на роботі з 01 лютого 2008 року на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області. Суд апеляційної інстанції констатував, що з огляду на наявні у матеріалах справи документи, у період з 01 лютого 2008 року по 01 лютого 2009 року позивач не перебував у відпустці. Отже, з урахуванням установлених обставин справи та заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, судом апеляційної інстанції з'ясовано, що спірним у межах досліджуваного питання є період з 01 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року, а тому заробітна плата за вказаний період відпустки, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 116988,25 грн.; компенсація втрати частини доходу в зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати за період відпустки - 9888,43 грн; компенсація втрати частини доходу в зв'язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки - 4720,65 грн. Крім того, позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 пов'язує саме із неодноразовим порушенням роботодавцем його трудових прав, що на думку суду апеляційної інстанції 3000 грн є розумним та справедливим розміром моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню на користь позивача.
Норми, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування яких посилається скаржник, є загальними та регулюють порядок виплати грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасно виплаченою заробітною платою та грошовою допомогою за період відпустки.
Водночас необхідно враховувати, що вирішуючи такі спори, суд застосовують положення статей в залежності від обставин, установлених у кожній конкретній справі.
Проте скаржником не наведено належних обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції положень статті 24 Закону № 504/96-ВР, статей 83, 235 КЗпП України, статті 2 Закону № 2050-III та їх неправильного застосування апеляційним судом з урахуванням індивідуальних обставин цієї справи.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться здебільшого до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі.
У касаційній скарзі скаржник також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції та зазначає, що судове рішення оскаржуються з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Однак, скаржник у касаційній скарзі лише обмежився частковим цитуванням положень пункту 4 частини другої статті 353 КАС України.
Проте, вказавши пункт 4 частини другої статті 353 КАС України, скаржник не зазначає які саме докази на підставі яких суд встановив обставини цієї справи, є недопустимими.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставини справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, вказати які саме докази та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року у справі № 420/5416/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заробітної плати за період відпустки, грошової допомоги за період відпустки, компенсації втрати частини доходу та моральної шкоди - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько