УХВАЛА
20 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/5480/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,
представників учасників справи:
позивача - ОСОБА_1 - Лоскот С.С., адвокат (ордер від 01.11.2022 №1108098, договір від 01.03.2021 №106784),
відповідача - Антимонопольного комітету України - Чернюшок М.І. (у порядку самопредставництва),
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2021 (суддя Бондаренко- Легких Г.П.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 (головуючий суддя - Алданова С.О., судді: Майданевич А.Г. і Зубець Л.П.)
у справі № 910/5480/21
за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач)
до Антимонопольного комітету України (далі - АМК; відповідач)
про визнання недійсним рішення.
РУХ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до АМК про визнання недійсним рішення АМК оформлене листом-повідомленням "Про результати розгляду заяви" від 08.02.2021 № 130-26.13/07-1941 (далі - рішення АМК).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АМК неправомірно відмовив позивачу у розгляді справи за його заявою від 04.11.2020 про порушення приватним підприємством "Науково-дослідне бюро судових експертиз "Сантодор" (далі -ПП "НДБСЕ "Сантодор", приписів статті 13 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення таких умов надання послуг, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, та поширення неправдивої інформації щодо умов надання послуг, що вводить в оману споживачів при здійсненні послуги з дублювання ідентифікаційного номера на транспортному засобі при наявності у споживача всіх передбачених чинним законодавством документів для надання вказаної послуги.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022, у справі № 910/5480/21 в задоволенні позову ОСОБА_1 до АМК про визнання недійсним рішення відмовлено.
Суди дійшли висновку про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення АМК, він діяв у межах своїх дискреційних повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом; висновки, викладені у рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі до Верховного Суду Кривогуз О.Ю. (з урахуванням уточнених вимог касаційної скарги) зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення судами першої та апеляційної інстанції незаконних судових рішень, а тому просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Скаржник у касаційній скарзі, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на неврахування висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, від 18.03.2020 № 129/1033/12-ц та у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Судами неправильно застосовано пункт 9.5.7 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 № 379 "Про затвердження інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них" (далі - Наказ №379), оскільки у зазначеному пункті 9.5.7 назва підприємства - ПП "НДБСЕ "Сантодор" не зазначено, згідно цього пункту транспортний засіб з висновком Департаменту ДАІ надається до Науково-дослідного бюро судових експертиз "Сантодор" або до іншої визначеної МВС спеціалізованої експертної установи.
Наказом № 379 не передбачено можливості Науково-дослідному бюро судових експертиз "Сантодор" відмовити у здійсненні дублювання ідентифікаційного номеру транспортного засобу, оскільки таке право надано лише ГСЦ МВС України відповідно до пункту 9.5.6 цього наказу.
Позивачу встановили вартість послуги з дублювання ідентифікаційного номеру транспортного засобу вищу, ніж зазначено у постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної Міграційної служби, і розміру плати за їх надання", а судами неправильно застосовані положення цього наказу та пункту 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" щодо поширення інформації що вводить в оману.
Всі висновки про здійснення дублювання ідентифікаційного номеру транспортного засобу ГСЦ МВС України направляє виключно до ПП "НДБСЕ "Сантодор", що на думку скаржника є зловживанням монопольним становищем ПП "НДБСЕ "Сантодор" за підтримки ГСЦ МВС України. У позивача чи іншого громадянина України відсутня альтернативна можливість здійснити дублювання ідентифікаційного номеру транспортного засобу в іншій визначеній Міністерством внутрішніх справ спеціалізованій експертній установі.
Доводи іншого учасника справи
Від АМК надійшов відзив на касаційну скаргу в якому останній заперечує доводи касаційної скарги та просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022-без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Позивач звернувся до АМК із заявою про порушення ПП "НДБСЕ "Сантодор" законодавства про захист економічної конкуренції, зловживання монопольним становищем, в якій позивач просив:
- розпочати розгляд справи про порушення ПП "НДБСЕ "Сантодор" законодавства про захист економічної конкуренції, про що повідомити ОСОБА_1 у встановлений законодавством термін;
- визнати ПП "НДБСЕ "Сантодор" таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;
- визнати вчинення ПП "НДБСЕ "Сантодор" порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- припинити ПП "НДБСЕ "Сантодор" порушення законодавства про захист економічної конкуренції та зобов'язати ПП "НДБСЕ "Сантодор" здійснити дублювання ідентифікаційного номера на транспортному засобі Toyota RAV 4, номерний знак НОМЕР_1 , відповідно до раніше наданих ОСОБА_1 документів та висновку головного сервісного центру МВС від 18.09.2020 № 22336.
Згідно із заявою, працівниками ПП "НДБСЕ "Сантодор" заявнику було відмовлено у дублюванні ідентифікаційного номера на належному заявникові на праві приватної власності автомобілі Toyota RAV 4, номерний знак НОМЕР_1 , з підстав того, що експертне дослідження з метою визначення справжності ідентифікаційних номерів транспортного засобу і реєстраційних документів проводилося не в ПП "НДБСЕ "Сантодор", а в Харківському науково - дослідному інституті судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса. Зазначена відмова, на думку заявника є протиправною та вказує на наявність ознак зловживання ПП "НДБСЕ "Сантодор" монопольним становищем в ході надання послуг з дублювання первинних ідентифікаційних номерів складових частин транспортного засобу, так як інші спеціалізовані установи, які б здійснювали надання таких послуг на території України відсутні.
Також, ПП "НДБСЕ "Сантодор" не була задоволена в повному обсязі заява заявника про повернення йому грошових коштів сплачених за дублювання ідентифікаційного номера на належному заявникові на праві приватної власності автомобілі, в розмірі 3 800, 00 грн, а було повернуто лише половину сплачених коштів - 1 800, 00 грн, з посиланням на включення до вартості сплаченої заявником послуги двох її складових елементів (1) проведення дослідження та (2) дублювання, адже дослідження автомобіля було проведено. Вказане на думку заявника свідчить про поширення ПП "НДБСЕ "Сантодор" інформації, що вводить в оману споживачів послуг, адже сайт ПП "НДБСЕ "Сантодор" не містить інформації, що послуга дублювання ідентифікаційного номера транспортного засобу складається із двох елементів, що замовлення обох елементів є обов'язковим, та що в кінцевому результаті послуга з дублювання може бути не надана за результатами проведеного дослідження.
Отже, у своїй заяві від 04.11.2020 позивач повідомив АМК про наявність у діях ПП "НДБСЕ "Сантодор" вчинених по відношенню до позивача порушень передбачених статтею 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".
Листом від 08.02.2021 № 130-26.13/07-1941 АМК повідомив ОСОБА_1 про відмову у розгляді справи, обґрунтовуючи це тим, що:
- за результатами проведеного АМК розслідування були встановлені обставини, які спростовують доводи заявника щодо підстав відмови ПП "НДБСЕ "Сантодор" у наданні послуги з дублювання заявнику;
- за результатами проведеного АМК розслідування було встановлено, що існує альтернатива отримання послуги дублювання ідентифікаційного номера на транспортному засобі в інших експертних установах, окрім ПП "НДБСЕ "Сантодор";
- за результатами проведеного Комітетом розслідування не доведено, що ПП "НДБСЕ "Сантодор" займає монопольне становище на ринку, натомість зібраними Комітетом доказами доведено, що відмова ПП "НДБСЕ "Сантодор" у наданні позивачу послуги з дублювання була обґрунтована;
- у діях ПП "НДБСЕ "Сантодор" не вбачається ознак порушення передбаченого статтею 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції";
- за результатами проведеного Комітетом розслідування було встановлено, що повідомлення ПП "НДБСЕ "Сантодор" на своєму вебресурсі щодо надання послуги з дублювання первинного (заводського) ідентифікаційного номера транспортного засобу за умови виконання положень наказу МВС № 379 відповідає дійсності;
- в діях ПП "НДБСЕ "Сантодор" не вбачається ознак порушення передбаченого статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".
На підставі зазначених тверджень АМК зробив висновок про те, що у нього відсутні підстави для початку розгляду справи про порушення ПП "НДБСЕ "Сантодор" законодавства про захист економічної конкуренції.
Судами встановлено, що з тексту рішення АМК вбачається, що правовою підставою для відмови у розгляді справи став пункт 20 Правил розгляду справ, тобто АМК не було виявлено в діях ПП "НДБСЕ "Сантодор" ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
АМК дослідив зазначений нормативний порядок проведення дублювання ідентифікаційних номерів ТЗ та обставини, які супроводжували етапи проведення дублювання ідентифікаційного номера автомобіля Toyota RAV 4, номерний знак НОМЕР_1 , і встановив, що підставою для відмови у проведенні дублювання стало виявлення в ході додаткової перевірки ТЗ ознак невідповідності ідентифікаційного номера автомобіля Toyota RAV 4, номерний знак НОМЕР_1 ідентифікаційному номеру, позначеному на передбачених заводом - виробником інформаційних носіях кузова, про що було складено відповідну доповідну записку від 05.10.2020, яка в свою чергу була направлена з листом від 07.10.2020 № 23 до ГСЦ МВС.
Суди також встановили, що автомобіль Toyota RAV 4, номерний знак НОМЕР_1 не міг бути об'єктом дублювання не лише у ПП "НДБСЕ "Сантодор", а й у будь - якій іншій спеціалізованій експертній установі, так як має ознаки невідповідності ідентифікаційного номера.
З рішення АМК вбачається, що ПП "НДБСЕ "Сантодор" повернуто позивачу частину сплачених за послугу з дублювання коштів, у розмірі 1 900, 00 грн, при цьому підприємством було взято плату за проведення додаткового дослідження ТЗ та документів, яке фактично було виконано.
Також встановлено і те, що повідомлення ПП "НДБСЕ "Сантодор" на своєму вебресурсі щодо надання послуги з дублювання первинного (заводського) ідентифікаційного номера ТЗ за умови виконання положень наказу МВС України № 379 - відповідає дійсності. Оскільки з огляду на зміст нормативно - правових актів, якими регулюється сфера дублювання ідентифікаційних номерів на ТЗ, при наявності висновку ГСЦ МВС установа не може відмовити у наданні послуги з дублювання, однак може прийняти рішення про неможливість проведення технічної процедури дублювання, як частини цілісної послуги.
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним рішення АМК про відмову у розгляді заяви.
Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права (позивачем конкретно не вказано, які саме норми) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/12-ц та у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, Верховний Суд зазначає таке.
Так, як вбачається зі змісту постанови від 03.07.2019 у справі №342/180/17, на яку посилається скаржник, Верховний Суд скасував судові рішення судів попередніх інстанцій та зазначив, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "ПриватБанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону N 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Велика Палата Верховного Суду у справі №910/23000/17, постановою від 02.07.2019 скасувала рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду у справі та ухвалила нове рішення, яким задовольнила позовні вимоги про визнання недійсним рішення АМК про відмову у розгляді справи за заявою. Визнала недійсним рішення АМК про відмову у розгляді справи за заявою.
При цьому Велика Палата Верховного Суду визнала передчасними висновки АМК про відсутність ознак недобросовісної конкуренції (порушення статті 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції») у діях товариства, адже АМК не було взято до уваги, що під час реалізації квитків позивачу не було повідомлено інформацію про те, які саме додаткові послуги надаються і скільки коштує кожна із цих послуг.
Також Суд зазначив, що між публічним акціонерним товариством, яке було прямо визначене постановою Кабінету Міністрів України як замовник послуг з продажу квитків на пісенне шоу, та приватним підприємством був укладений договір комісії. За вказаним договором приватне підприємство було визначено єдиним суб'єктом господарювання, уповноваженим на продаж квитків на пісенне шоу. Договором надавалося право приватному підприємству додавати до установленої номінальної вартості квитків суму сервісного збору, розмір якої обмежувався 6 %, та плату за додаткові послуги, яка встановлювалася приватним підприємством самостійно, без обмежень. Отже, оскільки розмір плати за додаткові послуги встановлювався приватним підприємством як монополістом самостійно, без жодних обмежень, АМК не надав обґрунтованої відповіді щодо тверджень заявника про наявність ознак зловживання приватним підприємством своїм монопольним становищем (надання додаткових послуг, склад і вартість яких не були відомі і від одержання яких заявник не мав змоги відмовитися на момент купівлі квитка).
Зазначила Велика Палата Верховного Суду і про те, що АМК у межах цієї справи надав позивачу формальну відповідь про відмову в розгляді справи, яка ґрунтувалася на суперечливій та нерелевантній аргументації. Оскільки чинним законодавством майже не врегульовано процедури та критеріїв, за якими АМК ухвалює рішення про відкриття чи відмову в розгляді справи, рішення АМК про відмову має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинне розкривати заявникові мотиви його ухвалення. Дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.
При цьому Верховний Суд враховує, що у справі, що розглядається, судами встановлено, що Криовгуз О.Ю. звернувся до ПП "НДБСЕ "Сантодор" для отримання від останнього послуги з дублювання ідентифікаційного номера на належному йому транспортному засобі Toyota RAV 4, номерний знак НОМЕР_1 .
Здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них відбувається в порядку, визначеному Інструкцією про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них (далі за текстом - Інструкція про порядок державної реєстрації транспортних засобів), затвердженою наказом № 379.
У пункті 9.5. Інструкції про порядок державної реєстрації транспортних засобів внормовано, що на зареєстрованих у підрозділах ДАІ транспортних засобах, ідентифікаційні номери складових частин яких пошкоджені (один чи кілька символів номера візуально не визначаються) під впливом корозії, знищені (пошкоджені) чи підроблені (змінено один або кілька символів номера, замінено панель (табличку) або частину панелі (таблички) з номером) внаслідок незаконного заволодіння або в разі, коли проведена заміна таких складових частин після дорожньо-транспортної пригоди, здійснюється дублювання первинних ідентифікаційних номерів складових частин (у разі встановлення відповідності ідентифікаційного номера таким засобам) згідно з вимогами міжнародних і державних стандартів.
Згідно із пунктом 9.5.2. Інструкції про порядок державної реєстрації транспортних засобів за наявності підстав для дублювання ідентифікаційних номерів транспортних засобів надається власником або уповноваженою ним особою на експертне дослідження ідентифікаційних номерів до спеціалізованих експертних установ.
Експертне дослідження транспортного засобу проводиться фахівцями експертної служби МВС або експертами інших експертних установ, які мають свідоцтво на право проведення відповідного виду криміналістичних досліджень, а також судовими експертами за постановою органів дізнання, досудового слідства чи суду, які внесені до Реєстру атестованих судових експертів (у разі необхідності проведення судових експертиз) відповідно до вимог Закону України "Про судову експертизу" та наказу МВС від 10.11.2005 N 987 "Про затвердження Інструкції про проведення огляду транспортних засобів та їх реєстраційних документів під час реєстрації, перереєстрації і зняття з обліку", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2005 за N 1424/11704 (пункт 9.5.3 Інструкції про порядок державної реєстрації транспортних засобів).
За результатами експертного дослідження власнику транспортного засобу або уповноваженій ним особі експертною установою, яка його проводила, надається відповідний висновок, який повинен містити не менше шести кольорових ілюстрацій - загального вигляду транспортного засобу та детального вигляду ідентифікаційного номера (номерних позначень) транспортного засобу (пункт 9.5.4 Інструкції про порядок державної реєстрації транспортних засобів).
Якщо за результатами експертного дослідження встановлено повний зміст первинного (заводського) ідентифікаційного номера транспортного засобу, а також ознаки його нанесення в умовах підприємства-виробника, власник транспортного засобу або уповноважена ним особа звертається до Департаменту ДАІ МВС щодо можливості дублювання ідентифікаційних номерів транспортного засобу (пункт 9.5.5 Інструкції про порядок державної реєстрації транспортних засобів).
За результатами розгляду поданих матеріалів працівниками Департаменту ДАІ МВС складається аргументований висновок, який затверджується керівництвом Департаменту ДАІ МВС, щодо дублювання ідентифікаційного номера транспортного засобу або надається письмова обґрунтована відмова в проведенні такого дублювання (пункт 9.5.6. Інструкції про порядок державної реєстрації транспортних засобів).
Транспортний засіб з висновком Департаменту ДАІ МВС, відповідними матеріалами підрозділу внутрішніх справ (довідка про факт незаконного заволодіння та перебування в розшуку транспортного засобу, довідка про дорожньо-транспортну пригоду тощо) надається до Науково-дослідного Бюро судових експертиз "Сантодор" або іншої визначеної МВС спеціалізованої експертної установи, де після проведення необхідної додаткової перевірки транспортного засобу та документів, що його супроводжують, на металевих невід'ємних складових частинах транспортного засобу проводиться дублювання ідентифікаційних номерів транспортного засобу (пункт 9.5.7. Інструкції про порядок державної реєстрації транспортних засобів).
Про дублювання ідентифікаційних номерів ТЗ власнику або уповноваженій ним особі видається окрема довідка з фототаблицею місць нанесення дублюючих номерів та їх вигляду. Довідка є невід'ємним додатком до висновку експертного дослідження автомобіля (пункт 9.5.8. Інструкції про порядок державної реєстрації транспортних засобів).
Після проведення дублювання ідентифікаційних номерів транспортного засобу спеціалізована експертна установа, яка його здійснювала, направляє у встановленому порядку до Департаменту ДАІ МВС відповідну інформацію (пункт 9.5.9. Інструкції про порядок державної реєстрації транспортних засобів).
Судами попередніх інстанцій досліджено, що порядок здійснення дублювання ідентифікаційних номерів транспортного засобу встановлений наказом № 379, і зазначеним наказом визначено Науково-дослідне Бюро судових експертиз "Сантодор" установою якій надаються матеріали, необхідні для дублювання та яка здійснює дублювання після проведення необхідної додаткової перевірки транспортного засобу та документів, що його супроводжують.
Комітет дослідив зазначений нормативний порядок проведення дублювання ідентифікаційних номерів транспортного засобу та обставини, які супроводжували етапи проведення дублювання ідентифікаційного номера автомобіля Toyota RAV 4, номерний знак НОМЕР_1 , і встановив, що підставою для відмови у проведенні дублювання стало виявлення в ході додаткової перевірки транспортного засобу ознак невідповідності ідентифікаційного номера автомобіля Toyota RAV 4, номерний знак НОМЕР_1 ідентифікаційному номеру, позначеному на передбачених заводом - виробником інформаційних носіях кузова, про що було складено відповідну доповідну записку від 05.10.2020, яка в свою чергу була направлена із листом від 07.10.2020 № 23 до ГСЦ МВС.
Також суди встановили і те, що автомобіль Toyota RAV 4, номерний знак НОМЕР_1 не міг бути об'єктом дублювання не лише у ПП "НДБСЕ "Сантодор", а й у будь - якій іншій спеціалізованій експертній установі, так як має ознаки невідповідності ідентифікаційного номера.
Щодо відсутності альтернативної можливості звернутися до будь-якої іншої установи, окрім ПП "НДБСЕ "Сантодор", щодо надання послуги з дублювання ідентифікаційного номера на транспортного засобу, Комітет встановив, що послуга з нанесення спеціальних індивідуальних та дублюючих ідентифікаційних номерів транспортного засобу може надаватися підрозділами експертної служби МВС, про що зазначено в пункті 35 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 № 795.
Згідно пунктом 35 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання вартість послуги з дублювання складає 2 961,00 грн.
Отже, проаналізувавши постанови Верховного Суду у справах № 910/23000/17, № 342/180/17, на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, послався скаржник, Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту перелічених судових рішень вбачається, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається (№910/5480/21), оскільки названі справи суттєво відрізняються за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що виключає подібність названих справ за змістовним критерієм.
Посилаючись на постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/12-ц, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 скаржник зазначає про неврахування судами висновків щодо застосування стандартів доказування, а саме стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Водночас необхідно зазначити, що відповідно до приписів частини першої та другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що посилаючись на висновки викладені у постановах Верховного Суду у справах № 129/1033/12-ц, № 910/18036/17, №917/1307/18, № 902/761/18, № 917/2101/17, № 924/233/18 щодо застосування стандартів доказування, то такі доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов'язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями «обставини справи» і «докази у справі», порушуючи питання, пов'язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як «суду права», а не «суду факту», повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.
Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/5480/21 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, Кривогуз О.Ю. у касаційній скарзі не наводить.
Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі ЄСПЛ «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд з огляду на викладене зазначає, що надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Водночас суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві АМК України на касаційну скаргу, у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 у справі №910/5480/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко