УХВАЛА
17 листопада 2022 року
м. Київ
Справа № 910/8115/19 (910/13492/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г.
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
за участю представників:
Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго": Яковченка Р. Г.
Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Тек Україна": Лєшкова Г. Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022
у складі колегії суддів: Сотнікова С. В. (головуючого), Отрюха Б. В., Гарник Л. Л.
та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.02.2022
у складі судді Івченка А. М.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зв'язоктехсервіс" в особі ліквідатора Шевцова Євгена Вікторовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Тек Україна"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про визнання договору недійсним
в межах справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Систем пауер інжиніринг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зв'язоктехсервіс"
про банкрутство
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст та підстави заявлених вимог
1. У межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Зв'язоктехсервіс" (далі - ТзОВ "Зв'язоктехсервіс") ліквідатор боржника - арбітражний керуючий Шевцов Є. В. звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Тек Україна" (далі - ТзОВ "Ай-Тек Україна") про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 01.07.2016 № 01/07.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач стверджував, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, отже має бути визнаний недійсним, оскільки укладений з порушенням норм цивільного законодавства, що врегульовують факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", пункту 11 частини першої статті 4, частини п'ятої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг") через те, що право вимоги було відступлено на користь ТзОВ "Ай-Тек Україна", яке не є фінансовою установою, не має і не мало відповідної ліцензії з надання фінансових послуг.
Фактичні обставини, установлені судами попередніх інстанцій
3. Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - НЕК "Укренерго") і ТзОВ "Зв'язоктехсервіс" укладено договір підряду від 14.12.2011 № 335/01-11, згідно з пунктом 1.1 якого (з урахуванням додаткової угоди від 27.12.2013 № 9) ТзОВ "Зв'язоктехсервіс" (генпідрядник) зобов'язалося у 2011-2014 роках виконати та здати замовнику в установлений цим договором строк закінчені роботи (об'єкт будівництва).
4. Згідно з пунктом 3.3 цього договору підряду (в редакції додаткової угоди від 25.03.2014 № 10) загальна ціна робіт (об'єкта будівництва) складає 96 724 452,56 грн (з ПДВ).
5. 01.07.2016 між ТзОВ "Зв'язоктехсервіс" (первісний кредитор) та ТзОВ "Ай-Тек Україна" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 01/07 (далі - договір відступлення, оспорюваний договір), за умовами якого на користь останнього відступлено за плату (сума продажу - 1 000 000,00 грн) право вимоги за договором підряду від 14.12.2011 № 335/01-11, який був укладений між НЕК "Укренерго" та ТзОВ "Зв'язоктехсервіс".
6. Відповідно до пункту 1.1 цього договору:
- право вимоги означає всі, як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні, як заявлені, так і такі, що можуть бути заявлені, права вимоги відповідача до третьої особи за договором підряду;
- борг означає заборгованість за договором підряду, в тому числі за обладнання та програмне забезпечення в розмірі 17 335 901,01 грн; за виконані роботи в розмірі 37 398 777,60 грн; 3% річних; інфляційні втрати;
- сума продажу означає грошові кошти, які відповідач зобов'язується перерахувати на рахунок позивача в якості оплати права вимоги до НЕК "Укренерго", та становить суму в розмірі 1 000 000,00 грн.
7. У пункті 2.1 договору відступлення сторони узгодили предмет договору, а саме в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі первісний кредитор зобов'язується відступити новому кредиторові право вимоги, а новий кредитор зобов'язується сплатити первісному кредитору суму продажу. Новий кредитор набуває право на отримання від боржника усієї суми боргу та право на отримання будь-яких інших сум, що виникнуть у майбутньому з права вимоги. Сторони розуміють та погоджуються з тим, що операція відступлення права вимоги не є операцією факторингу.
8. Згідно з пунктом 2.2 договору відступлення право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання сторонами даного договору.
9. У пункті 2.3 договору відступлення сторони узгодили, що з моменту переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора, новий кредитор набуває всіх прав позивача щодо стягнення з боржника боргу та інших грошових сум, що випливають із права вимоги, в судовому порядку.
10. На підставі цього договору відступлення права вимоги ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі № 910/27184/14 за позовом ТзОВ "Зв'язоктехсервіс" до НЕК "Укренерго" про стягнення заборгованості за договором підряду від 14.12.2011 № 335/01-11 здійснено заміну позивача - ТзОВ "Зв'язоктехсервіс" правонаступником - ТзОВ "Ай-Тек Україна".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
11. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 відмовлено повністю у задоволенні заяви ТзОВ "Зв'язоктехсервіс" в особі ліквідатора Шевцова Є. В. про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01.07.2016 № 01/07, укладеного між ТзОВ "Зв'язоктехсервіс" та ТзОВ "Ай-Тек Україна".
12. Мотивуючи таке рішення суд першої інстанції пославшись на статті 512, 514, 1077, 1078 ЦК України дійшов висновку, що оспорюваний договір відступлення права вимоги від 01.07.2016 № 01/07 не є договором факторингу, оскільки не має за мету фінансування новим кредитором первісного кредитора, адже за його змістом: право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора відразу з моменту підписання сторонами договору відступлення права вимоги (пункт 2.2.); оплата відступленого права вимоги відбувається із значним відтермінуванням - 1095 днів з моменту підписання вказаного договору (пункт 3.1.); у пункті 2.1 договору прямо визначено, що вказаний договір не є операцією факторингу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
13. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 апеляційну скаргу НЕК "Укренерго" залишено без задоволення та ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 залишено без змін.
14. Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції послався на зміст оспорюваного договору та статті 509-514, положення глави 73 ЦК України, статті 1, 4, 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та зазначив, що предметом оспорюваного договору є відступлення права вимоги до третьої особи (замовника за договором підряду) за плату (купівля-продаж), отже, за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором купівлі-продажу майнового права, тому погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір не є договором факторингу.
Короткий зміст вимог та підстав касаційної скарги
15. 28.09.2022 НЕК "Укренерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) з вимогою їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
16. В якості підстави касаційного оскарження касант визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилаючись в контексті цієї підстави на неврахування судами попередніх інстанцій при оцінці правової природи оспорюваного договору висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 02.02.2022 у справі № 910/21682/15 (910/18583/20), від 21.12.2021 у справі № 910/5617/21 стосовно правової природи договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги, критеріїв їх розмежування та оцінки.
17. В обґрунтування доводів касаційної скарги НЕК "Укренерго" посилається на ухвалення оскаржуваних рішень з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, як наслідок помилковість висновків судів про те, що оспорюваний договір не є договором факторингу, позаяк:
- сама по собі умова зафіксована в пункті 2.1 оспорюваного договору про те, що цей договір не є операцією факторингу, не змінює дійсної природи оспорюваного договору, про що зазначено у пункті 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16;
- твердження місцевого господарського суду про те, що передане за оспорюваним договором право вимоги не обмежується грошовими вимогами суперечить змісту правочину та встановленим судами обставинам справи;
- безпідставним є посилання суду на умову відтермінування оплати за оспорюваним договором, як ознаку саме договору купівлі-продажу права вимоги, адже зазначене за усталеною судовою практикою не віднесено до критеріїв розмежування договору факторингу від інших договорів відступлення права вимоги;
- судами помилково залишено поза увагою те, що розмір права вимоги (заборгованість за обладнання та програмне забезпечення в розмірі 17 335 901,01 грн; за виконані роботи в розмірі 37 398 777,60 грн; 3% річних; інфляційні втрати) набагато перевищує суму його продажу (1 000 000,00 грн) за оспорюваним договором, отже вказує на отримання фактором плати за надання фінансової послуги (факторингу), що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16;
- апеляційний суд не мотивував відхилення доводів апелянта про необхідність врахування правових висновків щодо природи та ознак договору факторингу, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, натомість послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18, не зазначивши які саме правові висновки касаційної інстанції підлягають врахуванню у цій справі.
Доводи інших учасників справи
(ТзОВ "Ай-Тек Україна")
18. У відзиві на касаційну скаргу ТзОВ "Ай-Тек Україна" просить залишити її без задоволення, зазначаючи, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову у позові, позаяк:
- оспорюваний договір є саме договором про відступлення права вимоги, оскільки не передбачає надання новим кредитором фінансової послуги первісному кредитору, а надана судами оцінка цього правочину відповідає актуальним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у справах № 906/1174/18 та № 346/1305/19;
- скаржником (ПрАТ "НЕК "Укренерго") не доведено яким чином сам факт укладення оспорюваного договору про відступлення права вимоги у 2016 році порушує його права і обов'язки, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 910/14255/18.
Позиція Верховного Суду
19. Розглянувши в судовому засіданні матеріали касаційної скарги НЕК "Укренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.
20. Об'єктом касаційного перегляду є ухвала Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022, якою відмовлено повністю у задоволенні заяви ТзОВ "Зв'язоктехсервіс" в особі ліквідатора Шевцова Є. В. про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01.07.2016 № 01/07, укладеного між ТзОВ "Зв'язоктехсервіс" та ТзОВ "Ай-Тек Україна".
21. Відхиляючи доводи позивача про те, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, суди виходили зі змісту цього договору та статей 509-514, глави 73 ЦК України, статей 1, 4, 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", відтак дійшли висновку, що між відповідачами укладено договір купівлі-продажу майнового права, оскільки: його предметом є відступлення права вимоги до третьої особи (замовника за договором підряду) за плату (купівля-продаж); договір відступлення права вимоги не має на меті фінансування новим кредитором первісного кредитора, адже за його змістом право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора відразу з моменту підписання сторонами договору відступлення права вимоги (пункт 2.2 договору); оплата відступленого права відбувається із значним відтермінуванням - 1 095 днів з моменту підписання договору (пункт 3.1 договору), а також у пункті 2.1 договору сторони прямо визначили, що вказаний договір не є операцією факторингу.
22. При цьому суд апеляційної інстанції послався на відповідність такої оцінки оспорюваного договору висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18, відхиливши посилання апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 стосовно визначення різниці між реальною ціною вимоги і ціною вимоги, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається, як однієї з форм плати клієнта за послугу фінансування у правовідносинах факторингу.
23. Натомість, касант із такою мотивацією не погоджується, стверджуючи у касаційній скарзі, що суди попередніх інстанцій застосували помилкові критерії розмежування договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги, при цьому безпідставно залишивши поза увагою, що "номінальна вартість" права вимоги (заборгованість за обладнання і програмне забезпечення в розмірі 17 335 901,01 грн; за виконані роботи в розмірі 37 398 777,60 грн; 3% річних; інфляційні втрати) набагато перевищує ціну його продажу (1 000 000,00 грн) за оспорюваним договором, що вказує на надання фактором фінансової послуги за плату та є визначальною ознакою договору факторингу відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/21682/15 (910/18583/20), від 21.12.2021 у справі № 910/5617/21.
24. Проаналізувавши предмет та підстави позовних вимог, висновки судів попередніх інстанцій, доводи скаржника та аргументи сторін, колегія суддів дійшла висновку про наявність у цій справі проблематики, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо ґрунтовного розмежування договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права грошової вимоги з дисконтом, відтак необхідності уніфікації підходів до кваліфікації таких договорів та тлумачення їх умов відповідно до статей 512-519, 656, 1077-1079 ЦК України та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18.
1. Правові висновки Великої Палати щодо розмежування договорів факторингу та відступлення права вимоги
1.1. Справа № 909/968/16
25. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 визначила, що договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що:
а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);
б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);
в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;
г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату;
д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;
е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.
26. У цій самій постанові Велика Палата Верховного Суду висновує, що якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 ЦК України). Сама по собі назва договору не змінює його правової природи.
27. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі погодилась з кваліфікацією оспорюваного договору відступлення права вимоги, як договору факторингу, позаяк за цим договором первісний кредитор (клієнт) отримав фінансування в розмірі 1 693 908,74 грн, а новий кредитор (фактор) набув право одержання прибутку у формі різниці між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, що виразилася в отриманні прав вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань, інших прав вимоги, які випливають зі змісту кредитного договору та факту його неналежного виконання боржником.
28. Таким чином, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 був сформульований чіткий підхід до розмежування договору факторингу та інших договорів відступлення прави вимоги за яким, зокрема, передання права грошової вимоги з отриманням первісним кредитором від нового кредитора плати у розмірі меншому, ніж номінальна вартість такої вимоги, є факторинговою операцією.
1.2. Справа № 906/1174/18
29. Відступаючи від власного загального висновку у справі № 909/968/16 щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичних осіб, у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду стосовно критеріїв розмежування договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги акцентувала, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
30. У цій справі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання та на підставі аналізу статей 509, 510, 512, 513, 514 ЦК України визначила такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
31. У свою чергу договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
32. Якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з'ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).
2. Опис проблематики правозастосування
33. У судовій практиці питання розмежування договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги проблематично і досі не втратило своєї актуальності навіть після прийняття Великою Палатою Верховного Суду зазначених вище постанов, зокрема при оспорюванні дійсності договору, за яким відступлено право грошової вимоги, з підстав приналежності до операцій (договорів) факторингу та недотримання встановлених законом спеціальних вимог до таких договорів.
34. Так, при вирішенні спору щодо дійсної природи договору відступлення права грошової вимоги, визначальним критерієм віднесення його до договорів факторингу у судовій практиці залишається "надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату)", позаяк визначення на розсуд сторін в оспорюваному правочині його предмету і мети не можуть вважаться об'єктивним чи визначальним критерієм для його оцінки.
35. Водночас за недостатньої конкретизації цього критерію у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18, вирішуючи спори про визнання недійсним договору відступлення грошової вимоги (купівлі-продажу) з підстав недотримання вимог закону до укладення договорів факторингу, суди звертаються до відповідних висновків, викладених у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, зокрема про те, що:
- договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу (пункт 63);
- плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається (пункт 64);
- така різниця може виражатися в отриманні новим кредитором (фактором) від первісного кредитора таких прав щодо боржника: а) права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; б) права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов'язаних з цим сум; в) права будь-яких інших вимог згідно генерального договору та кредитного договору (пункт 72).
36. Не відступаючи від цих висновків Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 за позовом про визнання недійсним договору відступлення права грошової вимоги, реалізованого на електронних торгах, зазначила, що можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
37. Варто наголосити на тому, що у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від загального висновку, сформульованого у постанові від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації (пункт 62 постанови).
3. Різні підходи в судовій практиці до кваліфікації оспорюваних договорів факторингу та відступлення права вимоги
38. Часткова конкуренція правових висновків у справах № 909/968/16 та № 906/1174/18 та недостатня конкретизація такого висновку в останній справі не забезпечують належної сталості та єдності судової практики з окресленої проблематики, навіть в касаційній інстанції.
39. Аналіз судової практики щодо застосування статей 512-519, 656, 1077-1079 ЦК України після прийнятих Великою Палатою Верховного Суду зазначених вище постанов свідчить про наявність протилежних підходів Верховного Суду при кваліфікації правочинів із застосуванням одного і того ж критерію - наявність/відсутність різниці між номінальною вартістю права грошової вимоги та його ціною за договором про відступлення права вимоги (купівлю-продаж), як достатньої і визначальної ознаки факторингової операції:
(І) - у постанові від 06.08.2021 у справі № 639/6370/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що розмір грошової вимоги (822 304,94 грн - заборгованість, 260 456,34 грн - пеня) перевищує ціну відступлення вимоги (833 304,94 грн), тому оспорюваний договір є договором факторингу, оскільки вказана різниця є платою (фінансовою вигодою), яку отримує фактор за договором факторингу;
- у постанові від 10.08.2021 у справі № 755/7758/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що укладені договори про відступлення права вимоги (незважаючи на їх назву) є договорами факторингу, оскільки за договором про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ "ФК "Морган Кепітал" передало грошові кошти ПАТ "Банк Форум" як клієнту, за що отримало право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а банк як клієнт, отримавши грошові кошти, передав право вимоги до боржника і сплатив за отримані кошти. Цією платою є різниця між розміром заборгованості 2 148 210,06 грн і сплаченою фактором сумою 1 554 426,00 грн, тобто розмір грошової вимоги значно перевищує ціну її відступлення;
- у постанові від 19.01.2022 у справі № 766/10404/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку дійшов правильного висновку про те, що між сторонами укладено саме договір факторингу, а не оплатний договір відступлення права вимоги, оскільки, уклавши 29.03.2019 договір наступного відступлення права грошової вимоги, ТОВ "ФК "Еліт-Фактор" отримало фінансування у розмірі 275 270 грн, а ОСОБА_2, у свою чергу, укладаючи вказаний договір, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною відступлення, що передбачена договором відступлення права вимоги;
- у постанові від 04.10.2021 у справі № 712/10515/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір відступлення прав вимоги від 28.12.2016 має ознаки договору факторингу, оскільки за цим договором БФ "Розвиток Черкащини" передало грошові кошти ТОВ "Фінстрим" як клієнту, за що отримало право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а ТОВ "Фінстрим" як клієнт, отримавши грошові кошти, передало право вимоги до боржника і сплатило за отримані кошти. Цією платою за фінансування є різниця між розміром заборгованості 790 726,93 грн і сплаченою фактором сумою 275 399,00 грн, тобто розмір грошової вимоги значно перевищує ціну її відступлення;
- у постанові від 21.12.2021 у справі № 910/5617/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з висновком апеляційного суду про те, що за правовою природою оспорюваний договір купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 є саме договором факторингу, позаяк оплата клієнтом послуги фінансування фактору відбулася шляхом дисконтування у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в оспорюваному договорі (255 100 285,00 доларів США), та її сплаченою вартістю (123 547 000,00 доларів США) у розмірі 131 533 285 доларів США;
- у постанові від 26.01.2022 у справі № 761/41749/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що оспорюваний у цій справі договір про відступлення права вимоги за договорами кредиту та поруки, незважаючи на його назву, за своєю правовою природою є договором факторингу з огляду на те, що розмір вимог, які відступаються (87 997,31 швейцарських франків) є більшим, ніж сума, яку новий кредитор сплатив за відступлення такої вимоги (227 000,00 грн):
- у постанові від 02.02.2022 у справі № 910/21682/15 (910/18747/20) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що укладені між відповідачем 1 та відповідачем 2 договори про відступлення права вимоги від 20.11.2017 № Т-АП/17/1, № Т-АП/17/2, № Т-АФХ/17/1, № Т-АФХ/17/2, № Т-АФХ/17/3, № Т-АФХ/17/4 за своєю правовою природою (незважаючи на їх назву як договори про відступлення права вимоги) є договорами факторингу, оскільки відповідач 1 набув право на стягнення за договорами окрім основної суми боргу, додатково ще процентів, штрафів та пені (інших сум, що належать до сплати та передбачені неоплаченими договорами), що підтверджується зазначеним договором та заявою про визнання кредиторських вимог, яка подана відповідачем 2 із загальною сумою дисконту 7 856 387,30 грн;
- у постанові від 02.02.2022 у справі № 910/21682/15 (910/18583/20) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що оспорювані договори про відступлення права вимоги від 20.11.2017 №11/17-ЛИ, № 11/17-ЛО, № 11/17-ОЛ, № 11/17-ОН, № 11/17-ДН, № 11/17-З, № 11/17-К, № 11/17-КДН, № 11/17-КЗ, № 11/17-КЛО, № 11/17-ДЕ є договорами факторингу (незважаючи на їх назву як договори про відступлення права вимоги), оскільки передбачали дисконт від ціни відступлення у вигляді права на стягнення крім суми заборгованості також додатково ще процентів, штрафів та пені тощо;
- у постанові від 08.06.2022 у справі № 723/779/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погодився із обґрунтованістю висновку суду апеляційної інстанції про те, що укладений 19.12.2019 року між АТ "БМ-2018" та ТОВ "ФК "Флексіс" договір про відступлення права вимоги (незважаючи на його назву) є договором факторингу, оскільки за договором про відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення ТОВ "ФК "Флексіс" передало грошові кошти АТ "БМ-2018" як клієнту, за що отримало право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а АТ "БМ-2018" як клієнт, отримавши грошові кошти, передало право вимоги до боржника і сплатило за отримані кошти. Цією платою є різниця між розміром заборгованості 1 240 655,87 грн і сплаченою фактором сумою 20 866,42 грн, тобто розмір грошової вимоги значно перевищує ціну її відступлення.
(ІІ) - у постанові від 11.08.2021 у справі № 760/5625/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодився із обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що оспорювані договори є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору) та не містять ознак договору факторингу незважаючи на те, що ПАТ "Дельта Банк" отримало фінансування в розмірі 577 061 грн, а ТОВ "ЮК ПІК", в свою чергу, набуло права одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, яка щонайменше становить 1 667 823,96 грн;
- у постанові від 27.10.2021 у справі № 910/1755/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 44 від 25.06.2018 та договору відступлення прав за договорами застави від 25.06.2018 мотивованого тим, що за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як "договір про відступлення права вимоги") останні є договором факторингу, оскільки з урахуванням розміру заборгованості, право вимоги якої відступлено, наявна різниця між ними є дисконтом, тобто платою (фінансовою вигодою), яку отримав за договором факторингу ТОВ "ФК "Форінт" дійшовши висновку, що зазначені вище договори є змішаними, бо містять елементи різних договорів, зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору);
- у постанові від 09.11.2021 у справі № 759/14346/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погодився із обґрунтованістю висновку суду апеляційної інстанції про те, що оспорювані позивачем договір від 30.09.2015 № 009 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 05.12.2006 № 27/10-7211 та договір від 07.12.2015 про відступлення прав за іпотечним договором від 05.12.2006 № 027/Д39461 за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу майнового права, які договори не можуть бути віднесені до договорів факторингу незважаючи на те, що предметом договору № 009 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 05.12.2006 № 27/10-7211 було відступлення права грошової вимоги, що складає 30 689,13 доларів США, що є еквівалентом 660 661,60 грн за офіційним курсом Національного банку України, яке здійснюється на платній основі за ціною 38 000,00 грн;
- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2022 у справі № 530/1374/19 зазначено, що за змістом оспорюваного договору його предметом є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж), а метою укладення - отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації, отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, попри те, що позивач доводив, що відступлення права вимоги відбулося з дисконтом у сумі 220 175,09 грн;
- у постанові від 21.06.2022 у справі № 910/8115/19 (910/18547/20) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що предметом спірного договору є відступлення права вимоги до позивача за плату (купівля-продаж). У пункті 1.2 Договору відступлення сторони встановили, що обумовлена договором операція відступлення права вимоги не є операцією факторингу. Відтак, хоча право грошової вимоги до боржника було відступлене із значним дисконтом, суди вважали, що за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.
4. Мотиви щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
40. Викладене вище свідчить про існування різних підходів у судовій практиці Верховного Суду щодо застосування статей 512-519, 656, 1077-1079 України при кваліфікації договору факторингу та інших договорів відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права грошової вимоги у випадку наявності/відсутності дисконту у різних варіаціях між загальним розміром права вимоги та ціною його продажу тощо.
41. Звідси ключовою проблемою, яка постала на вирішення суду касаційної інстанції у цій справі в якій, з поміж іншого, ціна продажу вимоги в 40 разів менша за суму такої вимоги, є необхідність кваліфікації оспорюваного договору із застосуванням такого критерію, як наявність/відсутність різниці між номінальною вартістю права грошової вимоги та його ціною за договором про відступлення права вимоги (купівлю-продаж).
42. Проблема уточнення критеріїв такого розмежування правочинів з відступлення права вимоги є нагальною через значну кількість спорів у яких дійсність договору за яким відступлено право грошової вимоги оспорюється саме з підстав приналежності до операцій (договорів) факторингу та недотримання встановлених законом спеціальних вимог до таких операцій, зокрема, щодо форми, суб'єктного складу чи умов оплати послуг фактора.
43. Відповідно до статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
44. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
45. Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
4.1. Відступ від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
46. Враховуючи те, що з окресленої вище проблематики існують протилежні підходи в різних касаційних судах необхідним є формування єдиної правозастосовчої практики шляхом передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю відступу від висновків щодо застосування статей 512-519, 656, 1077-1079 ЦК України у подібних правовідносинах викладених в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.08.2021 у справі № 639/6370/18, від 10.08.2021 у справі № 755/7758/19, від 19.01.2022 у справі № 766/10404/19, від 04.10.2021 у справі № 712/10515/17, від 26.01.2022 у справі № 761/41749/19, від 08.06.2022 у справі № 723/779/20 про те, що умови оспорюваного договору про передання права грошової вимоги з отриманням первісним кредитором від нового кредитора оплати меншої, ніж номінальна вартість такої вимоги, та/або з правом на стягнення додаткових нарахувань, штрафних санкцій, процентів тощо, якщо їх суми не були в повній мірі компенсовані первісному кредитору, свідчить про проведення факторингової операції, з таких підстав.
47. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
48. Тобто, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права.
49. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
50. Отже, факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є одним із випадків відступлення права вимоги (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).
51. Водночас, для цілей оподаткування Податковий кодекс України (далі - ПК України) диференціює операції факторингу та відступлення права вимоги, адже за змістом підпункту 196.1.5 цього Кодексу до операцій, що не є об'єктом оподаткування, віднесено серед іншого управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ, відступлення права вимоги, переведення боргу, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи
52. За визначенням у пункті 14.1.255 ПК України відступлення права вимоги це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.
53. За визначенням у статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
54. За змістом статей 4, 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг вважається фінансовою послугою, що відповідно до положень цього Закону надається суб'єктами господарювання на підставі договору.
55. У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
56. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
57. У розвиток положень статті 1077 ЦК України щодо змісту факторингу пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
58. У частині третій статті 1079 ЦК України визначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
59. За змістом статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
60. Отже, з огляду на специфіку факторингу, на думку колегії суддів, якщо в договорі зазначено, що одна зі сторін має тільки обов'язок передати іншій стороні право грошової вимоги до третьої особи (боржника), а інша сторона договору має тільки зобов'язання прийняти це право вимоги та сплатити за нього певну грошову суму, то такий договір не можна визнати договором факторингу, адже в цьому договорі не передбачено зобов'язання однієї сторони з надання в розпорядження іншій стороні грошові кошти за плату та зобов'язання іншої сторони щодо здійснення оплати за фінансові послуги.
61. Як уже зазначалося, відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права та може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони договору купівлі-продажу відповідно до частини третьої статті 656, 627 ЦК України можуть на власний розсуд визначити ціну продажу цього права.
62. За змістом частини третьої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
63. Положення цього Кодексу, що регулюють відносини відступлення права вимоги та купівлі-продажу, не встановлюють порядку визначення ціни такого договору.
64. За загальним правилом ціна договору визначається на розсуд його сторін (стаття 627, 632 ЦК України).
65. Таким чином, прямої заборони на встановлення ціни права грошової вимоги, що відступається за договору купівлі-продажу, у розмірі меншому, ніж номінальний розмір таких вимог, законом не встановлено.
66. Водночас, отримання права грошової вимоги у розмірі більшому, ніж сума сплачених за нього коштів, як за договором купівлі-продажу грошової вимоги, так і за договором факторингу, може але не обов'язково засвідчує отримання новим кредитором реальної вигоди.
67. Передбачати, що покупець отримує вигоду (плату, прибуток) у будь-якому випадку відчуження права вимоги за меншою ціною необ'єктивно, адже менша за номінал ціна продажу права вимоги може бути зумовлена його низькою ліквідністю, залежно від імовірності задоволення такої вимоги, зокрема через наявність спору щодо неї або складний фінансовий стан боржника, а у процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення тощо.
68. Отже, щодо купівлі-продажу права вимоги, то наявність дисконту в договірній ціні вимоги скоріше є підтвердженням волевиявлення сторін щодо встановлення справедливої для них на дату укладення договору ціни за актив - право грошової вимоги.
69. Тому, на думку колегії суддів формальна імовірність отримання новим кредитором прибутку у вигляді різниці між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та його ціною за договором про відступлення права вимоги не може безумовно вважатися "платою" новому кредитору (фактору), що є обов'язковою та кваліфікуючою умовою договору факторингу.
4.2. Відступ від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених в раніше ухвалених постановах Великої Палати Верховного Суду
70. Приймаючи до уваги викладене вище, щоб вважати, що сторонами все ж таки укладено договір факторингу необхідно виявити інші характерні ознаки (умови), які б підтверджували такі наміри сторін, і тільки в такому випадку наявність різниці в ціні права вимоги слід розцінювати як оплату за послугу фактора.
71. Питання щодо необхідної і достатньої сукупності таких істотних ознак для кваліфікації договору, як операції факторингу, є визначальним.
72. Цілком очевидною та необхідною є уніфікація підходу до кваліфікації таких договорів у тому числі із застосуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 після прийняття яких, як зазначалось вище, в різних касаційних судах розвинулась протилежна судова практика.
73. Тому колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 щодо застосування статей 512-519, 656, 1077-1079 ЦК України при кваліфікації правочину з відступлення права грошової вимоги (купівлі - продажу), як договору факторингу, шляхом конкретизації таких висновків стосовно визначальних критеріїв розмежування цих договорів, зокрема:
1) введення об'єктивного критерію ліквідності права вимоги для встановлення реальної вартості активу на час укладення оспорюваного договору про його відступлення (купівлю-продаж) та для оцінки різниці між номінальною вартістю права вимоги, та його ціною за договором відступлення, як такої що може свідчити про отримання плати новим кредитором, як фактором;
та/або
2) визначення для такої кваліфікації необхідної сукупності основних ознак:
- надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, що може виражатися у істотній різниці між реальною вартістю права грошової вимоги на час її відступлення та ціною такого права, зазначеної у договорі про його відчуження;
- наявність у договорі спеціальних умов факторингу, зокрема, про надання послуги фінансування за плату;
- спеціального суб'єктного складу, який зокрема передбачає встановлення для покупця права вимоги ознаки систематичності таких господарських операцій в його діяльності тощо.
74. Конкретизація висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є формою відступлення від нього, про що свідчить практика Великої Палати Верховного Суду (пункт 42 постанови від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, пункт 62 постанови від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).
75. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ у справі "BRUMARESCU v. ROMANIA" від 28.10.1999).
76. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ "LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA" від 29.11.2016). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ "S.W. v. THE UNITED KINGDOM" від 22.11.1995).
77. У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).
78. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини" (Aksis and Other v. Turkey) зазначено, що очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики стали причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд.
79. За приписами частин третьої, четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду або в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, частинами третьою, четвертою статті 302, статтями 303, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
УХВАЛИВ:
1. Справу № 910/8115/19 (910/13492/21) разом із касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді В. І. Картере
В. Г. Пєсков