РІШЕННЯ
Іменем України
21 грудня 2022 року м. Чернігівсправа № 927/930/22
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом:Акціонерне товариство "РВС Банк",
код 39849797, вул. Введенська, 29/58, м. Київ, 04071, office@rwsbank.com.ua
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно",
код ЄДРПОУ 39262403, вул. Івана Мазепи, 66, м. Чернігів, 14014,
про стягнення 255 218,86 грн
без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання)
Обставини справи.
Акціонерне товариство "РВС Банк" звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" 255 218,86 грн заборгованості, в тому числі: 215280,00 грн - основної заборгованості, 13978,45 грн - 30 % річних, 2368,08 грн інфляційних та 23592,33 грн - пені.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за Договором про надання гарантії №Д-3335-18Г від 30.05.2018, на підставі ч.1 ст. 569 Цивільного кодексу України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.22 справа №927/930/22 передана на розгляд судді Белову С.В.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 31.10.22 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та всіх доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі; позивачу встановлено строк протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання відзиву на позов для подачі до суду відповіді на відзив з одночасним надсиланням копії відповіді на відзив та доданих до неї доказів відповідачу; відповідачу встановлено строк протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення на відповідь позивача на відзив з одночасним надсиланням його копії разом з доданими до нього документами позивачу.
Позивачем ухвалу суду від 31.10.22 отримано 07.11.22, що підтверджено поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення №1400055569322 від 01.11.22.
08.11.22 на адресу Господарського суду Чернігівської області підприємством зв'язку повернуто поштове відправлення, а саме ухвалу суду від 31.10.22, надіслану судом відповідачу із зазначенням причини повернення: "адресат відсутній за вказаною адресою".
З'ясовуючи належність повідомлення сторін про розгляд справи та можливість вирішення даного господарського спору, суд виходить з такого.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо.
Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно із частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, відсутністю адресата за вказаною адресою.
Судом встановлено, що адреса відповідача, яка зазначена у позовній заяві повністю збігаються з адресою, зазначеною у рекомендованому повідомленні.
Ухвала суду, яка направлялась на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" (вул. Івана Мазепи, 66, м. Чернігів, 14014) міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повернулась із відміткою поштового відділення: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Заяв про зміну місцезнаходження чи місця проживання від відповідача не надходило.
Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, а також близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.
Враховуючи викладене вище та факт надсилання судом ухвали на офіційну адресу відповідача у справі, враховуючи повернення вказаної ухвали із відміткою поштового відділення: "адресат відсутній за вказаною адресою", суд доходить висновку про належне повідомлення учасника судового процесу про відкриття провадження у справі №927/930/22.
Відповідачем у встановлений судом строк відзив на позов не наданий.
Відповідач у справі не повідомляв суд про намір подати відзив на позовну заяву у більш тривалий строк згідно положень п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній доказами та матеріалами.
Суд встановив.
Як убачається з матеріалів справи, 05.06.2018 між Міністерством оборони України (замовником) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" (постачальником) укладено договір про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/18/209, за умовами якого відповідач зобов'язався у 2018 році поставити позивачу індивідуальне обмундирування (35810000-5) (лот 1. (35811300-5) Військова уніформа (Джемпер): 1) Джемпер синього кольору; 2) Джемпер чорного кольору; 3) Джемпер захисного кольору)) (товар), а позивач, в свою чергу, зобов'язався забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі.
Відповідно до п. 1.4. договору №286/3/18/209 від 05.06.2018 товар постачається на об'єднанні центри забезпечення після приймального контролю (якості) представниками Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України (представник замовника).
Згідно із п. 1.5. договору №286/3/18/209 від 05.06.2018, в редакції додаткової угоди № 1 від 05.06.2018, товар постачається партіями, які формуються відповідно до рознарядки та ростовки Міністерства оборони України, які є невід'ємними частинами цього договору.
За умовами п. 5.1. договору №286/3/18/209 від 05.06.2018 товар постачається на умовах DDP склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно з положеннями договору.
В силу п. 5.2. договору №286/3/18/209 від 05.06.2018, в редакції додаткової угоди № 1 від 05.06.2018, місцем поставки товару є об'єднані центри забезпечення Тилу Збройних Сил України (одержувачі замовника) згідно з рознарядкою та ростовкою Міністерства оборони України, які є невід'ємною частиною договору, з обов'язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень. Поставка товару здійснюється транспортом постачальника. Витрати щодо перевезення товару до місця приймання одержувачем замовника несе постачальник.
Відповідно до п. 10.1. договору, в редакції додаткової угоди № 3 від 19.12.2018, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 березня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.
30 травня 2018 року між Публічним акціонерним товариством "РВС БАНК" (далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" (далі - Принципал) було укладено Договір про надання гарантії № Д-3335-18Г від 30.05.2018 (далі - Договір банківської гарантії), відповідно до п. 1.1. якого, за заявою Принципала Банк надає на користь Бенефіціара Гарантію, за якою зобов'язується сплатити Бенефіціару на його письмову вимогу грошову суму у разі гарантійного випадку та дотримання умов Гарантії цього Договору.
Сума Гарантії складає 215 280,10 грн. Гарантія вступає в силу з моменту її надання та строк дії до 01.02.2019 включно (п. 1.2. та п. 1.4. Договору банківської гарантії).
Згідно з п. 3.1. Договору банківської гарантії, шляхом отримання оригіналу Гарантії у Банку Принципал підтверджує, що він ознайомлений та згоден з її змістом.
Якщо на вимогу Бенефіціара Банк виплачує кошти за Гарантією, Принципал зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів, з моменту отримання одержання повідомлення від Банку, але не пізніше дня закінчення строку Гарантії, повністю відшкодувати Банку такі виплати та усі пов'язані з цим витрати Банку, у валюті Гарантії. До повного такого відшкодовування Принципал сплачує Банку проценти від суми боргу в розмірі 30% (тридцять) процентів річних (за методом факт/факт (фактична кількість днів у місяці/фактична кількість днів у році - 365(366)) у валюті Гарантії, за період з моменту виконання Банком вимоги Бенефіціара до моменту зарахування суми боргу на належні рахунку Банку (п. 4.2. Договору банківської гарантії).
Принципал не може бути звільнений від виконання зобов'язань та/або відповідальності за цим Договором ні при яких обставинах, у тому числі навіть тих, що не залежить від Принципала (п. 5.3. Договору банківської гарантії).
Цей Договір є укладений з дня його підписання представниками Сторін та діє до повного виконання зобов'язань Сторонами по цьому Договору (п. 6.1. Договору банківської гарантії).
04 червня 2018 року ПАТ "РВС БАНК" (Гарант) було видано Банківську гарантію № 3335-18Г (далі - Гарантія), за якою Бенефіціар - це Міністерство оборони України, Принципал - це Товариство з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно", предмет забезпечувального зобов'язання - договір на закупівлю: індивідуальне обмундирування (35810000-5) (лот 1. (35811300-5) Військова уніформа (Джемпер): 1) Джемпер синього кольору; 2) Джемпер чорного кольору; 3) Джемпер захисного кольору.
Відповідно до умов Гарантії, Гарант безумовно та безвідклично зобов'язується виплатити Бенефіціару суму, що складає 215 280 грн, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання письмової вимоги Бенефіціара, підписаної уповноваженою особою та у якій Бенефіціар заявляє про те, що Принципал не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов'язання за договором про закупівлю стосовно асортименту, кількості, якості та строків.
Гарант має право відмовити Бенефіціару в задоволенні його вимог, у випадку, якщо вимога по Гарантії надана Банку-Гаранту після закінчення строку дії Гарантії. Зобов'язання Гаранта за цією Гарантією припиняються у разі: 1) сплати Бенефіціару загальної суми цієї Гарантії; 2) закінчення строку, на який видана Гарантія; 3) відмови Бенефіціара від своїх прав за Гарантією. Ця гарантія діє з моменту її підписання по 01.02.2019 включно.
Як зазначає позивач у позовній заяві, за наслідком невиконання Принципалом зобов'язань за Договором № 286/3/18/209 Банком було отримано вимогу Бенефіціара про сплату за Гарантією.
У зв'язку з відмовою ПАТ "РВС БАНК" у сплаті за Гарантією Бенефіціар звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Банку, за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно", про стягнення 215 280 грн за Гарантією.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.21 у справі № 910/899/21 за позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до АТ "РВС БАНК", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" у задоволенні позову про стягнення грошових коштів за банківською гарантією в розмірі 215 280 грн було відмовлено повністю.
Водночас, Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 задоволено апеляційну скаргу Керівника Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 у справі №910/899/21, рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 у справі №910/899/21 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги військового прокурора Київського гарнізону задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "РВС Банк" на користь Міністерства оборони України 215 280 грн основного боргу.
На виконання вказаного судового рішення, АТ "РВС БАНК" було сплачено суму за банківською гарантією в розмірі 215 280 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 17.07.2022 року (а.с. 15).
АТ "РВС БАНК" звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" з регресною вимогою вих. № 623/22-БТ від 20.07.22 про відшкодування АТ "РВС БАНК" всіх витрат за Гарантією та сплату Банку, зокрема, 215 280 грн грошових коштів за гарантією.
Вказана вимога була надіслана Товариству з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" 22.07.22, що підтверджується описом вкладення у цінне відправлення № 0100104570032, накладною № 0100104570032 від 22.07.22 та фіскальним чеком від 22.07.22.
Однак, регресна вимога позивача щодо сплати грошових коштів за гарантією була залишена відповідачем без відповіді та належного виконання, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
Матеріалами справи підтверджено, що 05.06.18 між Міністерством оборони України і Товариством з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" укладено договір про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/18/209, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ст. 662 ЦК України).
За приписами ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, гарантією.
Згідно зі ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до частини першої ст. 200 ГК України, гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (далі - Положення), відповідно до пп. 9 п. 3 розділу І якого, гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.
Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що гарантія - це односторонній правочин, за яким гарант приймає на себе обов'язок сплатити бенефіціару на його вимогу певну грошову суму внаслідок невиконання боржником (принципалом) взятих на себе зобов'язань, забезпечених гарантією. Основна функція гарантії полягає в забезпеченні належного виконання зобов'язань принципала перед бенефіціаром. Отже, підставою для пред'явлення вимог до гаранта є порушення принципалом виконання своїх зобов'язань перед бенефіціаром за основним зобов'язанням. Тобто гарант сплачує бенефіціару відповідну суму за гарантією при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов'язань (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.07.2021 у справі № 910/7575/20).
Частинами першою, другою та третьою ст. 563 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії; вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі, до якої додаються документи, зазначені у гарантії, та вказується, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Суд зазначає, що гарантія може забезпечувати як грошове, так і не грошове зобов'язання боржника, оскільки законом не встановлено будь-яких обмежень щодо можливості застосування такого способу забезпечення в залежності від правової природи основного зобов'язання.
При цьому відповідальність гаранта перед кредитором носить виключно грошовий характер. При порушенні боржником основного зобов'язання гарант повинен лише сплатити грошову суму відповідно до умов гарантії в розмірі, що не перевищує максимальний, який встановлений гарантією, а не виконати забезпечене зобов'язання в натурі (передати товар, виконати роботи, надати послуги, тощо) або відповідати за Принципала за порушення виконання зобов'язання.
Враховуючи приписи ст. 560, 563, 565 ЦК України, обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає (подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19).
Відповідно до частини першої ст. 565 ЦК України, гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Отже при вирішенні судами спору про стягнення коштів за гарантією суди мають з'ясувати у першу чергу, (1) чи настав гарантійний випадок (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а також мають встановити, (2) чи відповідала пред'явлена кредитором (бенефіціаром) гаранту письмова вимога про сплату грошової суми або додані до неї документи умовам гарантії та (3) чи була подана ця вимога та додані до неї документи у межах строку дії гарантії (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 910/3500/19).
Як встановлено судом, умовами Договору про надання гарантії № Д-3335-18Г від 30.05.2018 передбачено, що за заявою Принципала Банк надає на користь Бенефіціара Гарантію, за якою зобов'язується сплатити Бенефіціару на його письмову вимогу грошову суму у разі гарантійного випадку та дотримання умов Гарантії цього Договору. Сума Гарантії складає 215 280 грн. Гарантія вступає в силу з моменту її надання та строк дії до 01.02.2019 включно.
Відповідно до умов Банківської гарантії № 3335-18Г 04.06.2018 Гарант безумовно та безвідклично зобов'язується виплатити Бенефіціару суму, що складає 215 280 грн, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання письмової вимоги Бенефіціара, підписаної уповноваженою особою та у якій Бенефіціар заявляє про те, що Принципал не виконав свої зобов'язання за договором про закупівлю.
Як убачається з матеріалів справи, Військова прокуратура Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до АТ "РВС БАНК" про стягнення грошових коштів за Банківською гарантією № 3335-18Г від 04.06.2018 в розмірі 215 280 грн, у зв'язку з порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" прийнятих на себе зобов'язань за Договором про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/18/209 від 05.06.2018.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.21 у справі № 910/899/21 за позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до АТ "РВС БАНК", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" у задоволенні позову про стягнення грошових коштів за банківською гарантією в розмірі 215 280 грн було відмовлено повністю.
За наслідками апеляційного оскарження рішення від 24.11.21, постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 задоволено апеляційну скаргу керівника Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 у справі №910/899/21, рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 у справі №910/899/21 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги військового прокурора Київського гарнізону задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "РВС Банк" на користь Міністерства оборони України 215 280 грн основного боргу.
У постанові судом апеляційної інстанції було встановлено наступне. Бенефіціар звертався до АТ "РВС БАНК" з вимогою № 286/6/639 від 29.01.2019 щодо сплати гарантійного платежу у розмірі 215 280 грн, і останнім безпідставно відхилено вимогу оскільки письмова вимога бенефіціара підписана не уповноваженою особою й не скріплена печаткою бенефіціара всупереч вимог банківської гарантії №3335-18Г від 04.06.2018. До того ж, гарантом вказано, що порушення, яке зазначене бенефіціаром, не є гарантійним випадком, до того ж фактично у вимозі відсутнє належне обґрунтування порушення боржником основного зобов'язання. Факт отримання відповідачем указаної вимоги визнаний ним у відзиві та відповіддю позивачу на вимогу, №167/19-БТ від 06.02.2019. При цьому, указаним листом відповідачем було повідомлено позивача про неможливість задоволення направленої вимоги. Указана обставина не заперечувалась та не була спростована в суді апеляційної інстанції. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТАЛТЕКС МЕРІНО" порушено зобов'язання за договором поставки, що установлено у справі № 927/950/19 та згідно зі ст. 75 ГПК України не підлягає доведенню. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.02.2020 у справі № 927/950/19 набрало законної сили і не було оскаржене.
Як слідує зі змісту довіреності від 17.12.2018 № 220/569/Д, Гулєвичу В.В. надано повноваження на підписання від імені Міністерства оборони України вимог щодо стягнення (повернення) забезпечення тендерної та/або цінової пропозицій, стягнення забезпечення виконання договорів та укладення договорів (додаткових угод) на закупівлю продукції (товарів), майна (обладнання) продовольчої, речової та служби пально-мастильних матеріалів, виконання робіт, надання послуг відповідно до бюджетних асигнувань на 2019 рік на централізовану оплату за бюджетними програмами. Відтак, визначені даною довіреністю повноваження Гулєвича В.В. обмежені щодо бюджетних асигнувань на 2019 рік лише у частині укладення договорів (додаткових угод) на закупівлю товарів, послуг тощо. Повноваження щодо підписання від імені Міністерства оборони України вимог щодо стягнення (повернення) забезпечення тендерної та/або цінової пропозицій жодних обмежень по року бюджетних асигнувань не містять. Більш того, Міністерство оборони України звернулося до ПрАТ "РВС БАНК" з вимогою від №286/6/639 від 29.01.2019 щодо сплати гарантійного платежу у розмірі 215 280,00 у межах строку дії гарантії, що установлений до 31.12.2019. Щодо порушення національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 при складенні довіреності, суд апеляційної інстанції зазначає, що ураховуючи наявність у довіреностях положень про повноваження на здійснення інших дій, пов'язаних з виконанням повноважень на підписання від імені позивача вимог щодо стягнення (повернення) забезпечення тендерної та/або цінової пропозиції, стягнення забезпечення виконання договорів, а також те, що ані вимоги п. 5.27 національного стандарту ДСТУ 4163-2003, ані положення чинного законодавства не містять обмежень повноважень на засвідчення копій документів, колегія суддів зазначає, що відповідачем безпідставно відхилено вимогу позивача з посиланням на відсутність у Гулевича В.В. повноважень на засвідчення копій документів. Таким чином, дослідивши зміст та обсяг повноважень підписанта за указаною вимогою, посилання відповідача як на підставу відмови у виплаті коштів за виданою банківською гарантією - неналежним чином засвідчену копію довіреності на ім'я Гулевич В.В, є формальною підставою для відмови, тобто нічим іншим як спробою уникнути сплати суми банківської гарантії, оскільки наявна в матеріалах справи довіреність містить необхідний обсяг повноважень для підписання вимоги.
Ураховуючи вищенаведені обставини колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суд зазначає, що частиною другою ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 902/608/19).
Норми ст. 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з преамбулою та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", № 24465/04, від 19.02.2009, "Пономарьов проти України", № 3236/03 від 03.04.2008).
Враховуючи вищевикладене, постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.07.22 у справі № 910/899/21 не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
Обставини, які встановлені у вказаному судовому рішенні, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Судом у даній справі встановлено, що АТ "РВС БАНК" було сплачено суму за банківською гарантією в розмірі 215 280 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 19.07.2022 року.
Частиною першою ст. 569 ЦК України передбачено, що Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 4.2. Договору банківської гарантії, якщо на вимогу Бенефіціара Банк виплачує кошти за Гарантією, Принципал зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів, з моменту отримання одержання повідомлення від Банку, але не пізніше дня закінчення строку Гарантії, повністю відшкодувати Банку такі виплати та усі пов'язані з цим витрати Банку, у валюті Гарантії.
Банк має нічим не обмежене право на зворотну вимогу до Принципала (регрес) у розмірі суми Гарантії, процентів та будь-яких витрат (збитків) (п. 4.4. Договору банківської гарантії).
АТ "РВС БАНК" звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" з регресною вимогою вих. № 623/22-БТ від 20.07.22 про відшкодування АТ "РВС БАНК" всіх витрат за Гарантією та сплату Банку, зокрема, 215 280 грн грошових коштів за гарантією. Однак, регресна вимога позивача щодо сплати грошових коштів за гарантією була залишена відповідачем без відповіді та належного виконання.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 525, 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини другої ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Доказів погашення відповідачем суми, сплаченої АТ "РВС БАНК" за Банківською гарантією № 3335-18Г від 04.06.2018 у розмірі 215 280 грн матеріали справи не містять, як не містять і жодних доказів на спростування викладених у позовній заяві обставин.
Відповідно до ст. 73 та ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (частина перша ст. 76 ГПК України).
Частиною першою ст. 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини першої ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, з огляду на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань відшкодувати позивачу, сплачені ним за Банківською гарантією № 3335-18Г від 04.06.2018 грошові кошти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 215 280,00 грн основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 30% річних у розмірі 13 978,45 грн за період з 18.07.22 по 05.10.22, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Умовами п. 4.2. Договору банківської гарантії сторонами передбачено, що якщо на вимогу Бенефіціара Банк виплачує кошти за Гарантією, Принципал зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів, з моменту отримання одержання повідомлення від Банку, але не пізніше дня закінчення строку Гарантії, повністю відшкодувати Банку такі виплати та усі пов'язані з цим витрати Банку, у валюті Гарантії. До повного такого відшкодовування Принципал сплачує Банку проценти від суми боргу в розмірі 30% (тридцять) процентів річних (за методом факт/факт (фактична кількість днів у місяці/фактична кількість днів у році - 365(366)) у валюті Гарантії, за період з моменту виконання Банком вимоги Бенефіціара до моменту зарахування суми боргу на належні рахунку Банку.
Таким чином, сторонами у Договорі банківської гарантії було передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу (відшкодування суми сплаченої банківської гарантії).
Перевіривши наданий розрахунок 30% річних, суд зазначає, що він здійснений вірно, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 30% річних у розмірі 13 978,45 грн також підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 23592,33 грн та 2368,08 грн інфляційних за період з 18.07.22 по 05.10.22, суд зазначає.
В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з пунктом 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частинами четвертою та шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 5.1. Договору банківської гарантії, за порушення строків повернення Банку коштів, сплачених Банком за Гарантією/сплата процентів, комісій та/або інших платежів за цим Договором Принципал сплачує Банку пеню від суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочки, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Принципал не може бути звільнений від виконання зобов'язань та/або відповідальності за цим Договором ні при яких обставинах, у тому числі навіть тих, що не залежить від Принципала (п. 5.3. Договору банківської гарантії).
Перевіривши наданий розрахунок пені, суд зазначає, що він здійснений вірно, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 23 592,33 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
В силу вимог частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат здійснено позивачем на підставі ст. 625 ЦК України.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період з 18.07.22 по 05.10.22 встановив правильність їх нарахування, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 2368,08 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в повному обсязі та свідчили про відсутність у нього обов'язку відшкодувати позивачу сплачену ним на користь бенефіціара суму банківської гарантії, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позов.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 2481,00 грн.
Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно", (вул. Івана Мазепи, 66, м. Чернігів, 14014, код ЄДРПОУ 39262403) на користь Акціонерного товариства "РВС БАНК" (вул. Введенська, 29/58, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 39849797) 215 280 грн основної заборгованості, 13 978,45 грн 30% річних, 23592,33 грн пені, 2368,08 грн інфляційних та 2481,00 грн судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 21.12.2022 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.
Суддя С.В. Белов
Веб адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/