ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2022 року м. Житомир справа № 240/5830/22
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому вона просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Шістнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, оформлене пунктом 2 протоколу № 26 засідання від 21.04.2021, про відмову у включенні ОСОБА_1 до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
- зобов'язати Шістнадцяту кадрову комісію Офісу Генерального прокурора допустити ОСОБА_1 до проходження атестації, включивши ОСОБА_1 до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що Шістнадцятою кадровою комісією Офісу Генерального прокурора у рішенні від 21.04.2021 (п. 2 протоколу № 26) допущено вільне трактування вимог Закону № 113-ІХ та Порядку № 221 у несприятливий спосіб, оскільки нею у термін, передбачений Порядком № 221, було подано заяву довільної форми про переведення до обласної прокуратури, а 19.03.2021 - належно оформлену заяву встановленої форми. Вважає, що її має бути допущено до проходження атестації шляхом включення кадровою комісією до відповідного графіку.
Ухвалою суду від 05.05.2022 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 26.05.2022.
До суду надійшло клопотання, в якому Офіс Генерального прокурора просив залучити його до участі у справі в якості третьої особи.
Ухвалою суду від 26.05.2022 клопотання Офісу Генерального прокурора задоволено. Залучено Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) до участі у розгляді справи в якості третьої особи на стороні відповідача та призначено наступне підготовче засідання у справі на 23.06.2022.
Офіс Генерального прокурора у письмових поясненнях зазначив, що питання включення до графіків складання іспитів під час проходження атестації належить до виключної компетенції кадрової комісії, копію звернення та заяви ОСОБА_1 направлено до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур для вирішення питання щодо можливості включення її до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, про що ОСОБА_1 проінформовано листом від 20.04.2021 №07/1/1-40583 вих-21.
Суд протокольною ухвалою від 07.07.2022 закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи на 17.08.2022.
Зважаючи на неможливість повідомлення Шістнадцятої кадрової комісії про розгляд справи, оскільки така комісія не працює на постійній основі, суд протокольною ухвалою від 17.08.2022 залучив Офіс Генерального прокурора України в якості співвідповідача.
Офіс Генерального прокурора у відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує, що атестація є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності прокурора здійснювати повноваження в органах прокуратури України за визначеними законом критеріями. Зазначає, що відсутність заяви прокурора за встановленою формою свідчить про відсутність підстав для проведення атестації та переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, обласної чи окружної прокуратури. Вважає, що за своїм змістом та формою подана позивачем заява не відповідала вимогам Порядку № 221, оскільки у ній не було зазначено про намір пройти атестацію і не надано згоду на застосування процедур та умов проведення атестації.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що Офісом Генерального прокурора не заперечується факт своєчасного подання нею заяви про переведення на посаду прокурора обласної прокуратури, а зазначено лише про те, що така заява не відповідає встановленій Порядком № 221 формі. Вважає, що її заяву від 15.10.2019 так і не було розглянуто належним чином, що змусило її 19.03.2021 повторно подати заяву про проходження атестації.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд протокольною ухвалою перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Прокуратури Житомирської області від 25.01.2016 №101а переведено начальника організаційно-контрольного відділу прокуратури Житомирської області старшого радника юстиції Королюк С.М. на посаду начальника відділу організаційного та правового забезпечення Прокуратури Житомирської області.
Позивачем 15.10.2019 подано заяву на ім'я в.о. прокурора Житомирської області, в якій вона просила врахувати вимоги Кодексу законів про працю України і дотриматись їх, не вчиняти дій та не приймати рішень щодо звільнення її з посади прокурора та, зважаючи на реорганізацію органів прокуратури України, у межах компетенції сприяти у подальшому призначенні її на посаду прокурора в Житомирській обласній прокуратурі.
Листом Генеральної прокуратури України від 09.10.2019 № 11/1/1-2069 вих-19 у доповнення до листа Генеральної прокуратури України від 04.10.2019 №11/1/1-2048 вих-19 проінформовано, що форми заяв про переведення на посаду прокурора відповідно в обласних прокуратурах, окружних прокуратурах та про намір пройти атестацію чітко визначені Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 03.10.2019 № 221. Відповідні типові форми таких заяв додатково розміщені та доступні для сканування на веб-сайті Генеральної прокуратури України. У разі подання прокурорами заяв, які не відповідають встановленим формам, наведеним у додатках до вказаного Порядку, вони мають невідкладно повертатися відповідним прокурорам для належного оформлення. Заяви прокурорів і слідчих, які не відповідатимуть затвердженим формам, вважатимуться неподаними з відповідними правовими наслідками.
Вважаючи, що заява позивача від 15.10.2019 не була розглянута належним чином, ОСОБА_1 звернулася із заявою від 19.03.2021, в якій просила прийняти її заяву встановленого зразка про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію та допустити її до проходження атестації. До заяви нею було додано: заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію, а також копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження ОСОБА_2 із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України.
Листом Офісу Генерального прокурора від 20.04.2021 № 07-955-21 повідомлено ОСОБА_1 про те, що відповідно до п. 2 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 211, проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур. Звернення із заявою про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестації скеровано до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур для розгляду та прийняття рішення щодо можливості включення до графіку проходження атестації.
Позивачка повторно звернулася до відповідачів із заявою від 27.01.2022, в якій просила повторно розглянути питання можливості включення її до графіку проходження атестації та повідомити про результати розгляду її звернення.
Листом Офісу Генерального прокурора від 08.02.2022 № 07-955-21 повідомлено ОСОБА_1 про те, що Порядком проходження прокурорами атестації та Порядком роботи кадрових комісій, затвердженим наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233, не передбачено надання відповідей кадровими комісіями на отримані заяви.
Як вбачається із протоколу Шістнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 21.04.2021 №26, комісією розглянуто заяву ОСОБА_1 про переведення на посаду прокурора в обласній прокурорі та про намір пройти атестацію. За результатами її розгляду встановлено, що заява задоволенню не підлягає, оскільки подана з порушенням встановленого строку подачі відповідних заяв, передбаченого Порядком № 221, лише 19.03.2021.
Вважаючи таке рішення протиправним, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернулася до суду.
Спірні правовідносини урегульовані Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), Законом України від 19.09.2019 № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-IX), затвердженим наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 "Порядком проходження прокурорами атестації", затвердженим наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233 "Порядком роботи кадрових комісій".
Статтями 1, 4 Закону № 1697-VII встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави; організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Указаним Законом, у тому числі статтею 16, визначені гарантії незалежності прокурора, які забезпечуються, зокрема, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Законом № 113-IX, який діє з 25.09.2019, до Закону № 1697-VII внесено ряд змін, відповідно до яких, зокрема, в тексті останнього закону слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно на "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
Статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною 5, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі повторного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Згідно із пунктами 3, 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
Пунктами 6, 7, 9, 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ (у редакції, чинній до 11.07.2021) установлено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Згідно із пунктами 11, 14 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
Пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок №221).
За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена Розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.
Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Пунктами 6-8 розділу I Порядку № 221 визначено, що атестація включає в себе три етапи:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:
1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;
2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Відповідно до пункту 9 розділу І Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Пунктом 10 розділу І Порядку № 221 передбачено, що заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15.10.2019 (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 221 передбачено, що після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за п'ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України.
З матеріалів справи вбачається, що подана позивачем заява від 15.10.2019 була адресована в.о. прокурора Житомирської області Василіву О.Б., в якій ОСОБА_1 зазначила про те, що вона ознайомилася із Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 та, зокрема, з Додатком 2 до цього Порядку, яким встановлено форму типової заяви прокурора регіональної прокуратури, яким вона на даний час являється, про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, яка особисто підписується прокурором та подасться Генеральному прокурору. Нею не підписано та не подано таку заяву у визначеній редакції, де зазначено: "підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якою з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону (Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ІХ), її буде звільнено з посади прокурора".
Підставою, з якої вона не змогла підписати таку заяву у встановлених формулюваннях, нею зазначено те, що її може бути звільнено у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації чи неподання вищевказаної заяви, оскільки це буде прямим порушенням її трудових прав, а подання заяви іншого змісту Порядком і даним Законом не допускається.
Такі застереження пов'язані з тим, що вона самостійно виховує та утримує дитину - ОСОБА_3 , 2015 року народження, має визначений Законом статус одинокої матері. Статтею 184 Кодексу законів про працю України встановлено заборону звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років.
Одночасно позивачем повідомлено, що вона не має наміру звільнятись з посади прокурора та з органів прокуратури, де пропрацювала більше 18 років, у тому числі на керівних посадах. На ці посади її призначено як кваліфікованого та досвідченого працівника, що має достатній практичний досвід роботи в органах прокуратури, за час роботи не мала жодного дисциплінарного стягнення, натомість неодноразово заохочувалась за сумлінну службу в органах прокуратури.
Отже, зміст поданої ОСОБА_1 заяви свідчить не про відмову нею від проходження атестації як процедури оцінки професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок), а також професійної етики та доброчесності прокурора, а лише про намір отримати правовий захист від звільнення, яке не допускається Кодексом законів про працю України по відношенню до одиноких матерів. І така заява була подана прокурором, який за час своєї досить тривалої служби, не мав жодних дисциплінарних стягнень, натомість просуваючись по службі.
Оскільки на таку заяву позивачем не було отримано жодної відповіді, а з 11.09.2020 було ліквідовано її посаду, яку вона обіймала в Прокуратурі Житомирської області, ОСОБА_1 19.03.2021 було подано заяву, яка відповідає вимогам Порядку № 221, однак ця заява подана з порушенням встановленого строку.
Як вже було зазначено, за результатами її розгляду у протоколі від 21.04.2021 №26 встановлено, що заява задоволенню не підлягає, оскільки подана з порушенням встановленого строку подачі відповідних заяв, передбаченого Порядком № 221. Позивачу відмовлено у включенні її до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Одночасно у цьому ж протоколі зазначено, що позивача не звільнено з органів прокуратури через наявний у неї статус одинокої матері.
Правові наслідки відмови у включенні позивача до графіку складання іспиту як складового етапу проходження атестації фактично призведуть до звільнення позивача.
Проте закон пов'язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини статті 51 Закону № 1697-VII саме із фактом неподання у встановлений строк заяви про переведення та намір пройти атестацію, а не з невідповідністю поданої заяви встановленій формі, тобто саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Закон № 1697-VII, Закон № 113-ІХ та Порядок № 221 не передбачають ототожнення невідповідності поданої позивачем заяви формі, встановленій додатком 2 до Порядку № 221, неподанню такої заяви взагалі.
Зі змісту заяви позивача слідує, що ОСОБА_1 жодного разу не висловлювала незгоди щодо проведення стосовно неї процедури атестації, маючи намір лише отримати гарантії захисту материнства, передбачені у тому числі Конституцією України.
На наявність таких гарантій опосередковано вказує і той факт, що позивача не звільнено до цього часу з органів прокуратури через наявний у неї статус одинокої матері, про що зазначено у протоколі від 21.04.2021 №26.
Самі ж наслідки у вигляді звільнення через подання заяви невстановленого зразка, без заперечень зі сторони прокурора необхідності пройти ним процедуру атестації, є формалізмом, який призведе до втрати роботи особою, стосовно якої не висловлено жодних зауважень до її професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і від перевірки яких вона не відмовлялась жодного разу.
Вимога суб'єкта владних повноважень слідувати встановленій формі, розміщеній в додатку, є недотриманням процедурного принципу на "доступ", який стосується якості адміністративних рішень і захищає права людини відповідно до Рекомендації Комітету міністрів Ради і Європи СМ/Rес (2007)7 щодо належного адміністрування. Суб'єкт владних повноважень повинен сприяти особі у правильному заповненні заяви з метою ухвалення ним обґрунтованого рішення. У разі якщо особа не використовує належної форми заяви, то це не може бути підставою для автоматичного відхилення суб'єктом владних повноважень такої заяви.
Статтею 43 Конституції України закріплено право громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також передбачено створення державою умов для повного здійснення громадянами права на працю, встановлено гарантії рівних можливостей у виборі професії і роду трудової діяльності.
Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Неврегульованість на нормативному рівні питання, яким саме чином має діяти орган прокуратури при отриманні ним заяви, яка не повною мірою відповідає за своїм змістом та формою вимогам Порядку № 221, зокрема, додатку 2 до нього, у будь-якому разі не може тягнути за собою вкрай негативні наслідки для позивача у вигляді правової невизначеності. Тим більше, що подання заяви саме у такій формі обумовлено існуванням об'єктивних обставин, які виключають можливість беззаперечного звільнення позивача із займаної посади, з огляду на існуюче на законодавчому рівні право на захист від звільнення одинокої матері.
Як зазначено у рішенні ЄСПЛ по справі Black Clawson Ltd. v. Papferwerke AG, (1975) AC 591 at 638 сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдалися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акту, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість їх дій і мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини").
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Шістнадцятою кадровою комісією Офісу Генерального прокурора у рішенні від 21.04.2021 (п. 2 протоколу №26) допущено трактування вимог Закону №113-ІХ та Порядку №221 у несприятливий для позивача спосіб. І самою ж кадровою комісією констатовано, що позивач, зважаючи на наявний у неї статус, не звільнена з органів прокуратури.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, що була ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97- ВР (надалі - Конвенція), передбачено, що кожен, чиї права та свободи визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали офіційні повноваження.
"Ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Ця ж Конвенція вказує у ст. 8, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
За сталою практикою Європейського Суду приватне життя охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру.
Україна відповідно до Закону України від 14.09.2006 №137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" взяла на себе обов'язок з дотримання Європейської соціальної хартії.
Так, Україна взяла на себе зобов'язання вважати обов'язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: п. 1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов'язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), п. 2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), статті 1 "Право на працю".
Права і свободи, закріплені в документах, які мають статус міжнародно- правових договорів, є частиною національного законодавства України. Зазначене проголошено частиною першою ст. 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, суд на підставі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 2 Конвенції від 25.06.1958 №11 "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості" (ратифікована Україною 04.06.1961) передбачено, що кожен член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно, дуже послідовно (рішення у справі "Беєлер проти Італії").
Крім того, як охоронець громадського порядку, держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі "Звежинський проти Польщі" (заява №34049/96).
При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. У рішенні № 37801/97 від 01.07.2003 по справі "Суомінен проти Фінляндії" Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, завівши обґрунтування своїх рішень.
Таким чином, держава, не врегулювавши належним чином питання необхідності проведення атестації прокурорів з діючими гарантіями щодо захисту прав одиноких матерів, створила умови для застосування найбільш несприятливих наслідків у вигляді втрати права на працю по відношенню до особи, яка, маючи законні гарантії щодо запобігання її звільненню, по суті не відмовлялась проходити процедуру атестації і стосовно якої ніколи не існувало застережень щодо її професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Баланс публічних інтересів щодо відновлення довіри до державних інституцій та приватних інтересів щодо захисту права на працю не може порушуватись шляхом надання беззастережної переваги обраній державою меті, ігноруючи фундаментальні положення щодо законодавчо закріплених, у тому числі і на конституційному рівні, прав та гарантій захисту материнства. Абсолютне нівелювання таких прав, без врахування існування певних виключень, які були запроваджені та існували до початку реформування органів прокуратури, а також без врахування індивідуальних обставин проходження служби позивачем в органах прокуратури, є проявом надмірного формалізму, який не служить меті відновлення довіри до державного органу.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із визначених у частині другій статті 2 КАС України критерію може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідного акта, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача щодо відмови у допуску до атестації не відповідає вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України та іншим нормативно-правовим актам, є таким, що прийняте необґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); не добросовісно; не розсудливо; без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; не пропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відтак, суд дійшов висновку, що рішення Шістнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, оформлене п. 2 протоколу №26 засідання від 21.04.2021, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Беручи до уваги задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати у сумі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Шістнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Шістнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, оформлене пунктом 2 протоколу № 26 засідання від 21.04.2021, про відмову у включенні ОСОБА_1 до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Зобов'язати Шістнадцяту кадрову комісію Офісу Генерального прокурора допустити ОСОБА_1 до проходження атестації, включивши її до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко