Справа №295/6895/22
Категорія 67
2/295/1912/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
08.12.2022 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого судді Воробйової Т.А.,
за участю секретаря судового засідання Коцюби О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про розірвання шлюбу, стягнення аліментів,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до суду з позовом, у якому просить розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 19.04.2019 Житомирським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №545; стягнути з відповідача аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/2 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 100 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування вимог зазначено, що спільне життя сторін не склалося з причин відсутності взаєморозуміння між ними, байдужості до життя та проблем кожного, позивач та відповідач втратили почуття любові та поваги один до одного, спроби примирення результату не принесли. На переконання позивача, подальше спільне проживання та збереження сім'ї неможливе та суперечить інтересам сторін та їхньої дитини.
Також позивач вказує, що спору про визначення місця проживання дитини між сторонами не має, дитина проживає з позивачем. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, з початку 2022 року участі у вихованні сина не приймає. Відповідач працездатний, є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , має регулярний дохід. Позивач вказує, що сплата аліментів у визначеному у позові розмірі забезпечить рівність обох батьків дитини при несенні обов'язку з її утримання. Такий розмір аліментів позивач вважає справедливим та мінімально необхідним для забезпечення потреб дитини.
11.08.2022 ухвалою Богунського районного суду міста Житомира відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач у судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином, у матеріалах справи міститься заява представника позивача ОСОБА_4 про розгляд справи без їх участі, у якій вказано, що позивач позов підтримує та просить задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, щодо дати, часу та місця розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується змістом рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Згідно з ч.1 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідачем відзиву на позовну заяву суду не подано.
Згідно з ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, з урахуванням наявності усіх умов, за яких можливе проведення заочного розгляду справи, відповідно до ст.211, 280 ЦПК України суд визнав за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення, про що постановлено відповідну протокольну ухвалу.
Згідно із ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Встановлено, що сторони перебувають в шлюбі, зареєстрованому 19.04.2019 Житомирським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №545 (а.с. 4).
У шлюбі у сторін народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).
Відповідно до копії довідки №191 від 22.07.2022, яка видання ПП «ВЖРЕП №15» Житомирської керуючої компанії, син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з мамою ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9).
Подружні відносини подружжя припинило, спільне господарство не ведеться, подальше збереження шлюбу позивач вважає не можливим.
Позивач скористалась своїм правом та звернулась до суду з позовом у даній справі, наполягає на розірванні шлюбу.
Розглядаючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем. Приймаючи до уваги зазначене, суд вважає, що вимоги про розірвання шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
У відповідності до ч.3 ст.105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 цього Кодексу.
Відповідно до положень частин третьої, четвертої статті 56 Сімейного кодексу України, кожен має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно із частиною першою статті 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Такі положення національного законодавства України відповідають ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Відповідно до ст.110, 112 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дитини, що має істотне значення.
Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то, відповідно, відмова у розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим. Суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України.
З огляду на викладене, враховуючи доводи ОСОБА_1 , наведені у позові, враховуючи, що заперечень відповідача стосовно позову до суду не надійшло, суд вважає, що сім'я сторін розпалась остаточно, підстав для досягнення примирення між сторонами немає, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим, відтак, розірвання шлюбу буде відповідати інтересам позивача, а збереження шлюбу суперечило б її інтересам, що має істотне значення, тому позов необхідно задовольнити.
Згідно з ч.2 ст.114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
У відповідності до абз.2 ч.3 ст.115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Розглядаючи вимогу позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання їх спільної дитини, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Як встановлено ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН "Про права дитини" 1989 року, яка набула чинності для України 27.09.1991 держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ч.1 ст.182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частиною першою статті 183 Сімейного кодексу України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідач є батьком дитини та нарівні з матір'ю зобов'язаний утримувати її до досягнення повноліття. Домовленість між батьками щодо виконання даного обов'язку відсутня.
За своїм змістом аліменти - це грошові кошти на утримання дитини, які необхідні для забезпечення належного рівня її розвитку, виховання, забезпечення одягом, продуктами харчування тощо.
При визначенні розміру аліментів суд керується положеннями ст. 182 СК України, бере до уваги, що дитини проживає разом з матір'ю, батько матеріальної допомоги на утримання не надає; та враховує розмір витрат, необхідних для забезпечення дитини повноцінним харчуванням, сезонним одягом, шкільним приладдям, речами особистої гігієни, тощо.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача аліментів в розмірі 1/2 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 100 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки позивач не довела на підставі належних і допустимих доказів, що є її обов'язком в силу норм ст. 81 ЦПК України, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у визначеному нею розмірі, та що потреби дитини обґрунтовують стягнення аліментів у зазначеному розмірі.
За таких обставин, з огляду на об'єктивну потребу дитини сторін у забезпеченні належного матеріального її утримання, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, та, з урахуванням обставин даної справи, стягує з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до повноліття дитини.
Як відповідач, так і позивач, в рівних частках повинні утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, що разом із присудженим розміром аліментів забезпечить належне утримання дитини. Вказаний розмір аліментів є справедливим та достатнім на час ухвалення рішення саме для забезпечення прав малолітньої дитини в даній справі.
Водночас суд роз'яснює, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено абр збільшено за рішенням суду, за позовом платника або одержувача аліментів, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення чи поліпшення стану здоров'я, тощо.
Згідно з частиною першою статті 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, на підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1984,80 грн.
Керуючись ст.ст. 55, 56, 110, 180 - 184 СК України, ст. ст. 5, 12, 13, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 430 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 19.04.2019 Житомирським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №545.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частин всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.07.2022, до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні решти вимог позову - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати по сплаті судового збору в сумі 1984,80 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Житомирського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Суддя: Т.А.Воробйова