Справа № 752/1426/22
Провадження № 2/752/5072/22
РІШЕННЯ
іменем України
02 листопада 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
у січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у 394 498,03 грн.
В обґрунтування позову посилалась на те, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 , виданого 26.05.2017 року Центром 8041, ОСОБА_3 є власником автомобіля Toyota RAV4 реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Зазначила, що 12.03.2018 року о 21.20 хв. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем Ford Mondeo реєстраційний номер НОМЕР_3 , поблизу будинку № 20А по вул. Академіка Заболотного в м. Києві, порушив вимоги пунктів 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України, а саме - при зміні напрямку руху, перед поворотом ліворуч, не зайняв відповідне крайнє праве положення на проїзній частині, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом Toyota RAV4 реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , яка в свою чергу здійснила зіткнення з транспортним засобом Volkswagen Passat реєстраційний номер НОМЕР_4 , що спричинило механічні пошкодження всіх транспортних засобів.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 30.08.2021 року, зміненою постановою Київського апеляційного суду від 01.11.2021 року, у справі № 752/18340/18, ОСОБА_2 по даній справі було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Таким чином, вважала, що має право на відшкодування шкоди, завданої автомобілю Toyota RAV4 реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Вказала, що 26.04.2018 року по вул. Чорнобильській, 24/26 в м. Києві оцінювач ОСОБА_5 за участю її та ОСОБА_2 провів технічний огляд автомобіля Toyota RAV4 реєстраційний номер НОМЕР_2 , за наслідками проведення якого складено протокол, який підписали присутні особи, зазначивши свої зауваження.
Згідно звіту № 11/06/18від 05.06.2018 року, виконаного оцінювачем ОСОБА_5 , з визначення вартості матеріального збитку, нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу, встановлено, що вартість матеріального збитку, завданому власнику автомобілю Toyota RAV4 реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження в ДТП, складає 382498,03 грн.
Вартість сплачених за послуги визначення вартості матеріального збитку та виготовлення звіту № 11/06/18 від 05.06.2018 року складає 5000,00 грн.
Також, окрім матеріального збитку також просила стягнути моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн., оскільки вона тривалий час не могла використовувати автомобіль в особистих цілях, задля своєї роботи, відпочинку, була вимушена віднаходити власні кошти для його ремонту, в той час як ОСОБА_2 жодного разу не поцікавився та не запропонував допомогу зі свого боку у вигляді відшкодування шкоди.
Ухвалою від 15.02.2022 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання на 23.06.2022 року (а.с. 82).
Ухвалою від 23.06.2022 року підготовче провадження закрито та призначено судовий розгляд по справі на 02.11.2022 року.
22.06.2022 року на адресу суду надійшов відзив від відповідача, в якому останній зазначив, що винним себе не вважає.
Зазначив, що з 20.06.2020 року, з часу укладання шлюбу з ОСОБА_6 , ОСОБА_1 змінила своє прізвище на « ОСОБА_1 », суд про це умисно не повідомляла, хоча зазначає у своєму позові про те, що не використання автомобіля внесло суттєвий розлад у її життя.
Вважав, що позивач не надала будь-яких документів, які б підтверджували її повноваження щодо пред'явлення до нього вимог щодо рухомої власності.
У зв'язку з викладеним, просив поновити строк для надання відзиву по справі та відмовити у задоволенні позову (а.с. 86-87).
В судове засідання сторони не з'явились.
Від представника позивача - ОСОБА_8 надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та представника за наявними у справі документами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, 12.03.2018 року о 21.20 хв. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем Ford Mondeo, державний номерний знак НОМЕР_3 , поблизу будинку № 20А по вул. Академіка Заболотного в м. Києві, порушив вимоги пунктів 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України, а саме - зміні напрямку руху, перед поворотом ліворуч, не зайняв відповідне крайнє праве положення на проїзній частині, внаслідок чого злій нив зіткнення з транспортним засобом Toyota RAV4 реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , яка в свою чергу здійснила зіткнення з транспортним засобом Vollkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_4 , що спричинило механічні пошкодження всіх транспортних засобів.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 30.08.2021 року, зміненою постановою Київського апеляційного суду від 01.11.2021 року, у справі № 752/18340/18, ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 5-25).
Суд, у межах пред'явлених у даній справі позовних вимог про правові наслідки дій відповідача ОСОБА_2 , стосовно якого винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення, котра набрала законної сили, приймає таку постанову до уваги як обов'язкову у питанні, чи мала місце така дія та чи вчинена вона з вини цього відповідача, у зв'язку з чим оцінку обставині щодо вини цього відповідача у вчиненні ним дорожньо-транспортної пригоди за його участі та участі позивача не надає, а вина відповідача у вчиненні ним дорожньо-транспортної пригоди вважається встановленою у межах вищевказаної справи про адміністративне правопорушення.
Судом у межах даної цивільної справи не встановлено, що на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача як водія транспортного засобу марки Ford Mondeo, державний номерний знак НОМЕР_3 , була застрахована.
Докази в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України матеріали справи не містять, відповідачем на спростування вказаного подані не були.
26.04.2018 року на вул. Чорнобильській, 24/26 в м. Києві оцінювач ОСОБА_5 за участю позивача та відповідача провів технічний огляд автомобіля Toyota RAV4 реєстраційний номер НОМЕР_2 , за наслідками проведення якого складено протокол, вказані особи підписали його зазначивши свої зауваження.
Згідно звіту № 11/06/18 від 05.06.2018 року, виконаного оцінювачем ОСОБА_5 визначення вартості матеріального збитку, нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу, встановлено, що вартість матеріального збитку, завданому власнику автомобілю Toyota RAV4 реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження в ДТП, складає 382498,03 грн. (а.с. 27-31).
Вказаний звіт був підписаний з боку відповідача.
Підстави для неприйняття вказаного звіту до уваги судом не встановлені, відповідачем доказів на підтвердження зворотного не надано.
Вартість сплачених позивачем послуг визначення вартості матеріального збитку та виготовлення звіту № 11/06/18 від 05.06.2018 року складає 5000,00 грн.(33-43).
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. рішення Європейського Суду з прав людини від 21.02.1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В силу положень ч. 6ст. 82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані ст. ст. 76-80 ЦПК України.
Крім того, за змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, а також виходячи із наведених вище норм цивільного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав позивача за пред'явленими позовними вимогами цивільного характеру, та причетність до порушення таких його прав відповідача, встановив наступне.
Встановлені судом цивільні правовідносини, пов'язані із відшкодуванням розміру майнової шкоди, заподіяної у тому числі джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, регулюються Конституцією України,Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
За загальним правилом, наведеним у ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року за № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Згідно роз'яснень, котрі містяться у п. п. 4, 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року за № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За змістом ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи, суд, за вибором потерпілого, може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір матеріальних збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Оскільки судом не здобуто доказів про те, що цивільно-правова відповідальність відповідача станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в установленому порядку, то у даному випадку підлягають застосуванню положення ст. 1187 ЦК України, котра врегульовує порядок відшкодування шкоди, завданої транспортним засобом як джерелом підвищеної небезпеки та покладення такого обов'язку по відшкодуванню шкоди на власника джерела підвищеної небезпеки.
У даному випадку зазначена шкода, на думку суду, може й повинна бути відшкодована відповідачем як винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, на загальних підставах, визначених ст. ст. 15, 16, 1166, 1192 ЦК України.
Відтак, з огляду на досліджені обставини справи, пов'язані із встановленням вини відповідача у порушенні ним ПДР України, що спричинило дорожньо-транспортну пригоду, причинно-наслідковим зв'язком між такою пригодою й заподіяною шкодою майну позивача, суд, надходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 382 498,03 грн. та 2 000,00 грн., сплачених позивачем за виготовлення звіту № 11/06/18від 05.06.2018 року.
При цьому твердження відповідача щодо відсутності у позивача права на звернення до суду, суд останні оцінює критично з огляду на те, що за загальними правилом право звернутися до суду мають, окремо, як володільці (користувачі) джерел підвищеної небезпеки, так і власники транспортних засобів.
Позивачами можуть виступати як фізичні та юридичні особи, яким завдано матеріальної шкоди, зокрема власники та володільці майна, а також фізичні особи, яким завдано моральної шкоди.
У суду відсутні підстави вважати, що позивач володіла транспортним засобом неправомірно. Будь-яке фактичне володіння має розглядатися як правомірне, допоки протилежне не буде встановлено судом. Доказів з боку відповідача з даного приводу надано не було.
Щодо відшкодування моральної шкоди, то суд надходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
Позивачем було доведено, що вказані дії з боку відповідача принесли йому душевні страждання, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Позивач зазначає, що у зв'язку з нанесенням її шкоди щодо пошкодження автомобіля, вона тривалий час не могла використовувати автомобіль в особистих цілях, задля своєї роботи, відпочинку, була вимушена віднаходити власні кошти для його ремонту.
Такі дії призвели до порушення її нормальних життєвих зв'язків, вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи викладене, суд вважає достатніми підстави для задоволення позову, в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивачем за подання відповідного позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 3 944,98 грн.
Витрати на правничу допомогу, надану позивачу, становлять 26 849,20 грн.
Клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не надходило.
З огляду на викладене, з урахуванням ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України, суд надходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача суми судового збору у розмірі 3 944,98 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 26 849,20 грн.
На підстав викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 352, 354 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування кошти - задовольнити
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 382498,03 грн. (триста вісімсот дві тисячі чотириста дев'яносто вісім гривень 03 копійки) та моральну шкоду у розмірі 10000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 944,98 грн. (три тисячі дев'ятсот сорок чотири гривні 98 копійок), витрати за проведення експертизи та складання висновку у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 26 849,20 грн. (двадцять шість тисяч вісімсот сорок дев'ять гривень20 копійок).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , РНКОПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , РНКОПП невідомі, адреса: АДРЕСА_2 .
Третя особа: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 .
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко