Справа № 569/6652/22
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2022 року
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Тимощука О.Я.
при секретарі Ковальчука О.Б.,
за участю представника позивача - адвоката Грабовського В.А.,
провівши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне заочний розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння,-
ВСТАНОВИВ:
Представник ОСОБА_1 - адвокат Грабовський В.А. звернувся до суду з позовом, в якому просить витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 однокімнатну квартиру загальною площею 34,5 кв.м., житловою площею 17,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 404471256101, у власність ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог вказав, що 26.04.2017 року вказана квартира була придбана його дідом ОСОБА_3 , який 07.07.2017 року склав заповіт і заповів відповідну квартиру ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер і позивач 10.06.2021 року подав заяву про прийняття спадщини після смерті свого діда.
Після цього ОСОБА_1 стало відомо, що 27.03.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба» Маломощаницької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області Касюком В.В. проведено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на однокімнатну квартиру загальною площею 34,5 кв.м., житловою площею 17.3, кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для державної реєстрації права власності вказано договір поруки, укладений 17.03.2018 року між ОСОБА_2 (Позикодавець), ОСОБА_3 (Поручитель) та ОСОБА_4 (Позичальник).
Позивач стверджує, що вказаний договір поруки від 17.03.2018 року є нікчемним у зв'язку із недотриманням вимоги про його нотаріальне посвідчення і зазначає, що це є підставою для витребування вказаної квартири із незаконного володіння відповідача на свою користь.
Представник позивача - адвокат Грабовський В.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просить їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Суд вважає зібраних в справі доказів достатньо для вирішення справи по суті, тому розглядає справу у відсутності відповідача в заочному порядку.
Заслухавши думку представника позивача - адвоката Грабовського В.А., дослідивши в судовому засіданні надані письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 26.04.2017 року між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Коломис О.В., зареєстрований в реєстрі за № 812 (надалі - договір купівлі-продажу від 26.04.2017 року). Згідно договору купівлі-продажу від 26.04.2017 року Продавець передав, а Покупець прийняв у приватну власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з однієї житлової кімнати житловою площею 17,3 кв.м., загальною площею 34,5 кв.м.
Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №85940910 від 26.04.2017 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вищезазначену квартиру 26.04.2017 року.
З адресної картки від 12.05.2017 року слідує, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
07.07.2017 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Усик С.І., зареєстрований в реєстрі за №1459. Згідно даного заповіту ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2 заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідний заповіт зареєстрований в Спадковому реєстрі 07.07.2017 року за №60899263, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №48328138 від 07.07.2017 року.
Позивач є онуком ОСОБА_3 , доказами чого є його свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , видане Відділом загс м. Рівне 06.06.1991 року та свідоцтво про народження його батька ОСОБА_6 серія НОМЕР_2 , видане Будинком щастя м. Рівне 17.11.1969 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , виданим Рівненським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) 19.01.2021 року.
У зв'язку зі смертю ОСОБА_3 знятий з реєстраційного обліку 21.01.2021 року за адресою: АДРЕСА_1 .
10.06.2021 року позивач подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка була зареєстрована приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Усик С.І. в книзі обліку і реєстрації спадкових справ за №56 від 10.06.2021 року, у зв'язку з чим відкрито спадкову справу №21/2021 від 10.06.2021 року.
Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №65126721 від 10.06.2021 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Усик С.І. зареєстровано спадкову справу за №67801023 у Спадковому реєстрі, № у нотаріуса 21/2021 спадкодавця ОСОБА_3 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У відповідності до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.
Статтею 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
У відповідності до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті свого діда ОСОБА_3 і набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Проте, позивач не зміг здійснити державну реєстрацію права власності на належну йому квартиру через дії відповідача.
Судом встановлено, що 27.03.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба» Маломощаницької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області Касюком В.В. здійснено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на однокімнатну квартиру загальною площею 34,5 кв.м., житловою площею 17.3, кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 404471256101.
Підставою для державної реєстрації права власності на вищезазначену квартиру за відповідачем вказано договір поруки, серія та номер: б/н, виданий 17.03.2018, видавник: укладений між ОСОБА_2 / ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
З дослідженого судом договору поруки, що укладений 17.03.2018 року між ОСОБА_2 (Позикодавець), ОСОБА_3 (Поручитель) та ОСОБА_4 (Позичальник) вбачається, що Поручитель зобов'язується перед Позикодавцем, відповідати за виконання Позичальником по всім його зобов'язанням, що виникли на підставі розписки щодо позики грошових коштів у сумі 14 000 доларів США від 14.03.2018 року (п. 1).
Відповідно до п. 2 договору поруки від 17.03.2018 року Поручителю добре відомі всі умови вищезазначеної розписки щодо позики грошових коштів, в тому числі: а) сума отриманої позики в розмірі 14 000 доларів США (в еквіваленті 373800 грн.); б) в разі неповернення позики в зазначені строки, поручитель зобов'язується передати у власність позикодавцю нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться в АДРЕСА_1 ; в) термін повернення кредиту - 13 березня 2019 року.
З пунктів 3-7 договору поруки від 17.03.2018 року вбачається, що Поручитель відповідає перед Позикодавцем в тому ж обсязі, що і Позичальник, в тому числі за сплату суми позички, та умови за несвоєчасне повернення позики. Відповідальність Поручителя та Позичальника перед Позикодавцем є солідарною. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Всі витрати за складання та посвідчення цього договору сплачує Поручитель. Цей договір складено в 2-х примірниках, які мають однакову юридичну силу, з яких один зберігається в справах нотаріуса, що посвідчив його, другий видається Позикодавцю.
Позивач стверджує, що його дід ОСОБА_3 ніколи не укладав відповідного договору поруки від 17.03.2018 року.
Як встановлено судом, однією із сторін договору поруки від 17.03.2018 року зазначений ОСОБА_4 (Позичальник) житель АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Рівненським РВ УМВС України, ідентифікаційний код платників податків НОМЕР_5 . Разом з тим, із наданого позивачем паспорта НОМЕР_4 , виданого Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 28.03.2000 року вбачається, що такий документ виданий ОСОБА_4 , якому надано ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд погоджується із твердженням позивача про те, що договір поруки від 17.03.2018 року є змішаним договором, оскільки містить елементи як договору поруки, так і договору іпотеки.
Згідно ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель, майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.
Зі змісту договору поруки від 17.03.2018 року, вбачається, що ОСОБА_3 є майновим поручителем, який передає своє нерухоме майно (квартиру) для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - ОСОБА_4 перед ОСОБА_2 .
Згідно із ст. 638 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Статтею 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Проте, договір поруки від 17.03.2018 року, який є також договором іпотеки за умовами якого ОСОБА_3 передає своє нерухоме майно для забезпечення виконання перед ОСОБА_2 зобов'язань громадянина ОСОБА_4 , доказів існування якого суду не надано, не був посвідчений нотаріально, незважаючи на те, що містить в собі посилання в п. 7 на зберігання одного примірника такого договору в справах нотаріуса, який посвідчив його.
Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Тому, суд прийшов до висновку, що договір поруки, укладений 17.03.2018 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є нікчемним, оскільки не було дотримано вимог ст. 18 Закону України «Про іпотеку» про нотаріальне посвідчення такого договору.
У відповідності до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
У постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №310/2647/17-ц міститься наступний висновок: «Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої на момент подання позову воно фактично знаходиться у незаконному володінні. При цьому об'єктом віндикаційного позову можуть бути лише індивідуально-визначені речі, тобто індивідуально визначене майно або ж майно, яке хоча і наділене родовими ознаками, проте якимось чином індивідуалізоване. За змістом статті 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки є незамінною. Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а отже, прав на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника.».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Судом враховано, що ОСОБА_1 звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , а отже являється його спадкоємцем і має право на витребування квартири АДРЕСА_2 , яка належала померлому ОСОБА_3 .
За змістом положень ст.ст. 76-81, 89 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності суд вважає, що заявлені вимоги є обґрунтованими, доведеними, належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем, який в судове засідання повторно не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, а тому вони підлягають до повного задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, при подачі позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 5 850,16 грн., рішення прийнято на користь позивача, тому дані судові витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 7, 10 , 76, 133-141, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 284, 289, 352, 354 Цивільного-процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння - задоволити.
Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_7 ) однокімнатну квартиру загальною площею 34,5 кв.м., житловою площею 17,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 404471256101 у власність ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_8 ).
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_7 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_8 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 ) судовий збір в розмірі 5 850 (п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят) грн. 16 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Рівненського апеляцiйного суду через Рiвненський мiський суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_8 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_4 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_7 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_3 ).
Повний текст рішення виготовлений 16 грудня 2022 року.
Суддя Рівненського
міського суду О.Я. Тимощук