Справа № 545/560/21
Провадження № 2/545/91/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" листопада 2022 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі : головуючого - судді Гальченко О.О.,
при секретарі Харапудько М.О..,
представників сторін в особі адвокатів : Мушука В.В. та Токар О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, -
ВСТАНОВИВ:
Позивачка 22.02.2021 року звернулася до суду із позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав, мотивуючи тим, що 12 червня 2009 року між ними укладено шлюб зареєстрований Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис за № 542.
Від шлюбу мають двох дітей : сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є інвалідом дитинства з діагнозом ДЦП та який потребує постійного стороннього догляду, і доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2017 року у справі № 545/2350/17 шлюб між нами розірвано, після розірвання шлюбу залишено дітей проживати разом з нею та стягнуто з гр. ОСОБА_2 на її користь на утримання ОСОБА_3 аліменти в розмірі 5 000 грн. щомісячно до досягнення ним повноліття; стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_5 в сумі 2 000 грн. щомісячно до досягнення нею повноліття; стягнуто аліменти на її утримання в сумі 3 500 грн. щомісячно до досягнення трирічного віку ОСОБА_6 та стягнуто з ОСОБА_2 на її користь додаткові витрати на лікування ОСОБА_3 в сумі 43 643,50 грн. щорічно, поки не буде знята інвалідність.
Крім того, Полтавським районним судом під час розгляду справи № 545/2350/17 було встановлено, що після народження доньки - ОСОБА_5 , 2016 року народження, гр. ОСОБА_2 переїхав проживати до своїх батьків, почав відвідувати гральні заклади, не приймає участі у вихованні та утриманні дітей. При цьому, змінювати свій спосіб життя не бажає ( копія рішення суду надається ).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У зв'язку з тим, що відповідач принципово відмовлявся виконувати рішення суду, нею було отримано виконавчі листи по вказаному рішенню суду, які подано до Полтавського РВДВС для примусового виконання.
Однак, з моменту прийняття судом рішення, гр. ОСОБА_2 не сплатив жодної копійки, наголошуючи на принциповість позиції у цьому питанні. У зв'язку з цим, борг по сплаті аліментів на даний час, згідно довідок Полтавського РВ ДВС складає більш півмільйона гривень.
Всі питання щодо виховання та утримання дітей вирішуються нею самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Діти знаходиться на повному її утриманні.
У свою чергу гр. ОСОБА_2 протягом п'яти років ніяким чином не піклується про дітей, не проявляє зацікавленості в їх подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров'я, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання. З дітьми майже не спілкується, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти, хоча відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» це є прямим обов'язком батьків.
Натомість, після розірвання шлюбу, відповідач неодноразово приходив до неї у стані наркотичного сп'яніння та погрожував їй фізичною розправою, наголошуючи, що ніколи не дасть їй улаштувати особисте життя.
Так, у 2019 році гр. ОСОБА_2 наніс тілесні ушкодження їх доньці - ОСОБА_11. З цього приводу вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів, однак окрім того, що він припинив погрожувати, нічого не добилася ( копії відповідей, висновків з поліції та Полтавської місцевої прокуратури додає ).
З приводу невиконання рішення суду по сплаті аліментів вона також неодноразово зверталася як до виконавчої служби, так і до поліції та прокуратури, однак жодного результату, окрім погроз з боку відповідача не добилася ( докази надала ).
Зазначені нею обставини також підтверджуються завіреними у встановленому законом порядку письмовими поясненнями свідків : ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_2 ).
Вказані нею обставини відповідності до п. 2, 3 ч. 1 ст. 164 СК України, є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом.
П. 44 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Хант проти України» ( заява № 31111/04 ) від 06.12.2006 року передбачено, що позбавлення батьківських прав є виправдане інтересам дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків.
Відповідно до ч. 4 та 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до ст. 175 ЦПК України повідомляю, що іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав мною не подавалося.
Попередній ( орієнтовний ) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла та очікує понести у зв'язку із розглядом справи - 11 000 грн. на правову допомогу.
Відповідно до Постанови Верховного Суду від 28.12.2020 року по справі № 640/18402/19, гонорар адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не потребує надання детального опису робіт.
Згідно п. 9 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Прохала : 1. Позбавити гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючого в АДРЕСА_3 , батьківських прав відносно : сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
2. Стягнути з відповідача на її користь судові витрати в розмірі 11 000 грн. на правову допомогу.
В судовому засіданні позивачка та її представник в особі адвоката - Мушук В.В. ( а. с. 24 - 25 т. 1 ) позов підтримали та прохали задовольнити у повному обсязі із викладених в ньому підстав, надавши можливі докази на його підтвердження та відповідь на відзив ( а. с. 111 - 130 т. 1 ), згідно яких наполягали на тому, що відповідач після народження другої зовсім усунувся від виконання своїх батьківських обов'язків та залишив позивачку з двома дітьми і їх проблемами на одинці. Не цікавився і не надавав допомоги дітям навіть на лікування тяжкохворого сина - інваліда та не надав своєчасно доказів своїм свідченням, окрім словесних заперечень. Наразі позивачка має іншу сім'ю та понад вже пів року мешкає разом із дітьми і чоловіком в США, де дитина - інвалід нарешті завдяки новому чоловіку отримує належне лікування та обоє дітей мають повне піклування і відповідний розвиток ( а. с. 188 т. 1 ). Докази, які надавав представник відповідача в особі адвоката це лише штучне створення образу відповідача як дбайливого батька, який начебто намагається прийняти участь у вихованні дітей, маніпулюючи поданими тільки в березні 2022 року безпідставними заявами до поліції та суду. Прохав висновок про НЕ ДОЦІЛЬНІСТЬ позбавлення батьківських прав відповідача від 25.01.2022 року № 24 не брати до уваги, оскільки він не відповідає вимогам діючого законодавства.
Відповідач та його представник в особі адвоката - Токар О.А. ( а. с. 45а, 185 т. 1 ) позов не визнали із підстав викладених у відзиві на позов та запереченні на відповідь на відзив, письмових пояснень з урахуванням доводів і міркувань сторони позивача, додаткових пояснень у справі ( а. с. 71 - 80, 135 - 141, 240 - 245 т. 1; 36 - 39 т. 2 ), згідно яких відповідач вказав, що кошти передавав на утримання дітей та намагався сплачувати аліменти як міг, дітей не бросав, постійно з ними спілкувався, знав, що вони всі виїхали до США та не заперечував щодо їх переїзду. А новий чоловік позивачки не пішов з ним на контакт. А представник відповідача вважає позов необгрунтований та безпідставний одночасно, бо тільки в крайніх випадках можна позбавляти батьківських прав. Відповідач не мав умисної поведінки нехтування дітьми, бажає з ними спілкуватися та наладити відносини, має інтерес до дітей, що стосується великого боргу по аліментам, то платив їх як міг.
Представник заміненої третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору згідно ухвали суду від 09.07.2021 року - Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради ( а. с. 178 т. 1 ) в засідання жодного разу не з'явився, неодноразово надавши суду заяви про розгляд справи у його відсутності ( а. с. 187, 235 - 237 т. 1, 27 - 29, 50 - 51, 86 - 87, 111 - 112, 116, 142, 144 - 145 т. 2 ) та при вирішенні спору послався на розсуд суду, прохав прийняти рішення, яке буде максимально відповідати інтересам дітей.
За клопотанням представника позивачки на підставі ухвали суду від 01.09.2021 року та на неодноразові нагадування суду надано лише 27.01.2022 року на адресу суду Висновок про не доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ( а. с. 227, 235 - 236, 258 т. 1, 17, 27 - 29, 49, 52 - 53, 61, 67, 68 - 71, 74 - 76 т. 2 ). Тому, суд вважає за вчиненням необхідних процесуальних дій сторонами, за можливе розгляд справи по суті у відсутності не з'явившогося представника третьої особи по наявним матеріалам справи та за наявності від нього відповідних заяв.
Судом встановлено, що сторони від зареєстрованого 12.06.2009 року шлюбу, який розірвано 14.12.2017 року заочним рішенням Полтавського райсуду Полтавської області, мають двох неповнолітніх дітей : сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який є інвалідом дитинства з діагнозом ДЦП та потребує стороннього догляду та дочку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яких залишено проживати разом із позивачкою. Цим же рішенням стягнуто : аліменти на користь позивачки на утримання дітей : на сина у сумі 5 000 грн., на дочку 2 000 грн. до досягнення ними повноліття; аліменти на її утримання до досягнення дочкою ОСОБА_11 3-річного віку та додаткові витрати на лікування сина у розмірі 43 643 грн. щорічно, доки не буде знято інвалідність ( а. с. 5 - 13 т. 1 ), оскільки відповідач офіційно не працює та ухиляється від сплати аліментів на утримання дітей, а кошти, які заробляє сезонними роботами витрачає на особисті потреби, гральні заклади і т.п. Оскільки, позивачка не може працювати через необхідність постійного догляду і лікування за дитиною інвалідом, то відповідач ухиляється і від її утримання. Тому, позивачка з двома неповнолітніми дітьми залишилась на одинці із їх проблемами. Вказані факти не підлягають доказуванню при розгляді даної справи на підставі ст. 82 ч. 4 ЦПК України, так як вбачається, що вони встановлені рішенням суду та дане рішення є заочним, що означає не явку відповідача до суду при розгляді та вирішенні важливих питань щодо стягнення аліментів на утримання дітей, позивачки, та свідчить про байдуже ставлення до життєзабезпечення, утримання, лікування, виховання дітей та прийняття участі у розвитку дітей, відсутності піклування про них як їх батька ( а. с. 8 - 10 т. 1 ). Згідно розрахунку заборгованості по сплаті аліментів станом на 01.12.2020 року ( з 14.12.2017 року ) на її утримання становить 133 759,23 грн. ( а. с. 14 т. 1 ), на утримання сина - 190 0569,13 грн. ( а. с. 15 т. 1 ), на утримання дочки - 77 107,25 грн. ( а. с. 16 т. 1 ). Позивачка через неправомірну поведінку відповідача неодноразово зверталася до органів поліції та прокуратури із заявами про вчинення кримінальних правопорушень протягом 2018 - 2019 років ( а. с. 19 - 23 т. 1 ). Внаслідок чого позивачка 12.02.2021 року зверталася до комісії з питань захисту прав дитини при РДА про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 ( а. с. 88 т. 1 ), де позивачці вирішили порадили звернутися повторно із заявою до органу опіки та піклування Шевченківського райвиконкому про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 . Відповідач лише з 2019 року частково на погашення боргу сплачував аліменти у мізерних сумах, на які не можливо навіть існувати ( а. с. 89 - 90 т. 1 ), а потім частково на погашення боргу по аліментам сплачувала мати відповідача - гр. ОСОБА_12 , а не відповідач як батько ( а. с. 91 - 95 т. 1 ), що не свідчить про піклування та утримання його як батька своїх дітей. Внаслідок чого, заборгованість станом на 01.04.2021 року на її утримання склала - 140 058,17 грн. ( а. с. 96 т. 1 ), на утримання дочки - 77 406,19 грн. ( а. с. 97 т. 1 ), на утримання сина - інваліда - 202 358,07 грн. ( а. с. 98 т. 1 ).
Ці докази спростовують в повному обсязі свідчення відповідача щодо заперечення позову, що він сплачував частково аліменти, тому надані розрахунки заборгованості Полтавським РВДВС у справі не відповідають дійсності. Оскільки він відповідно до Розділу VII ЦПК України, у разі незгоди сторони виконавчого провадження з діями або бездіяльністю державного виконавця, не оскаржував дії виконавця у встановлений законом строк до суду, бо у нього докази оскарження розрахунків заборгованості від 29.12.2020 року відсутні. А факт часткової сплати відповідачем аліментів жодним чином не спростовує доводів викладених у позові. Враховуючи сплату відповідачем незначної суми аліментів на утримання дітей, то вони скоріш за все сплачувалися не з метою утримання своїх дітей, а лише з метою уникнення існуючої кримінальної відповідальності передбаченої ст.164 КК України за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей. Тому, заборгованість відповідача станом на 15.06.2022 року по виконавчому провадженню в Північно-східному міжрегіональному управлінню міністерства юстиції м. Суми внаслідок арешту майна належного гр. ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» було передано позивачці в рахунок погашення заборгованості у сумі 109 550,00 грн. на утримання сина ОСОБА_9 ( а. с. 122 - 133 т. 2 ), а по іншим виконавчим провадженням заборгованість продовжує існувати по аліментам. Вказані докази ні відповідачем ні його представником не спростовано, що підтверджує доводи позивачки у позові. ві.
За таких обставин, твердження відповідача, що він в повній мірі виконує рішення Полтавського районного суду від 14.12.2017 року в інтересах дітей не відповідає дійсності та спростовуються належними та допустимими доказами.
Згідно розрахунку заборгованості по сплаті додаткових витрат на лікування сина ОСОБА_9 , виданого Полтавським РВ ДВС 26.02.2021 року, протягом 2018- 2020 років гр. ОСОБА_2 не сплатив на лікування сина, хворого на ДЦП жодної копійки, у зв'язку із чим сума заборгованості зі сплати додаткових витрат на лікування станом на 26.02.2021 року складає 130 930,50 грн. ( 43 643,50грн. х З роки ). Що і свідчить про ухилення відповідача від виконання рішення суду та виконання батьківських обов'язків ( медичного догляду, лікування дитини ).
Також, ухилення відповідача від виконання обв'язку щодо піклування дітьми підтверджується випискою із медичної картки № 3773 дочки ОСОБА_13 про її перебування на стаціонарному лікуванні в період з 30.09.2019 року по 04.10.2019 року разом із бабусею ОСОБА_14 , так як позивачка в той період часу ( з 25.09.2019 року по 07.10.2019 року ) перебувала в іншій лікарні на стаціонарному лікуванні з сином ОСОБА_9 згідно виписки № 3636. При цьому, позивачка прохала відповідача лягти разом із донькою у лікарню враховуючи те, що він безробітній та має достатньо часу, який можливо приділити дітям, але відповідач відмовився, що у свою чергу змусило позивачку прохати допомоги у своєї матері.
Також знайшли підтвердження свідчення позивачки про те, що під час розгляду справи 545/2350/17 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, ОСОБА_2 за порадою свого представника, з метою стягнення з нього мінімального розміру аліментів, влаштувався на офіційну роботу з невеликим розміром заробітної плати. Однак, після прийняття судом рішення щодо стягнення з нього 10 500 грн. щомісячно, та залишення Полтавським апеляційним судом рішення районного суду без змін, одразу звільнився з офіційної роботи та по теперішній час офіційно влаштовуватися на роботу не бажає.
Що також свідчить про свідоме небажання відповідача виконувати рішення суду та нехтування своїми батьківськими обов'язками по утриманню, лікуванню, забезпеченню необхідного харчування, навчання та розвитку своїх дітей ( а. с. 117 - 122, 127 - 130 т. 1 ). Все це піклування щодо дітей здійснювала лише позивачка.
Окремо заслуговує на увагу суду консультаційний висновок психолога щодо психоемоційних особливостей розвитку ОСОБА_5 № 86 від 05.05.2021 року, згідно якого, під час неодноразових зустрічей з психологом дитина не сказала жодного слова про тата. На прямі питання психолога відносно батька, не задумуючись на роль батька ідентифікувала близького друга сім'ї. На жаль, це свідчить про відсутність в житті та свідомості ОСОБА_15 як батька. Вона готова в ролі тата прийняти іншу людину, з якою контактує ( а. с. 123 - 126 т. 1 ).
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», на яку посилається представник відповідача у відзиві на позов : «…ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема : не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми батьківськими обв'язками.
Таким чином, з вказаної постанови ПВСУ випливає, що ухилення від виконання своїх батьківських обо'язків по вихованню дитини, що є підставою для позбавлення батьківських прав згідно ст. 164 СК України, знаходиться у прямому зв'язку та залежності від фінансового ( матеріального ) забезпечення дитини. Так як забезпечити необхідне харчування, лікування, розвиток, створити умови для отримання освіти без фінансового забезпечення неможливо. А тому, твердження відповідача та його представника, що несплата аліментів ( наявність боргу ), свідома відмова батька в утриманні своїх дітей не має жодного відношення до позбавлення батьківських прав є безпідставними та суперечать сталій практики Верховного Суду України.
Враховуючи рішення Полтавського районного суду від 14 грудня 2017 року, яким було встановлено, що після народження ОСОБА_5 відповідач гр. ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні та утриманні дітей з 2016 року, та надані суду письмові докази по справі, свідчить про те, що відповідач з 2017 року ( моменту прийняття рішення судом ) жодним чином не змінив ставлення до своїх дітей, продовжуючи свідомо нехтувати своїми батьківськими обов'язками по їх вихованню та утриманню, тому даний позов є обґрунтованим та доведеним.
Як вбачається із матеріалів справи звернення відповідача під час карантину до Служби у справах дітей з заявою про визначення способу участі у вихованні дітей, не зважаючи на те, що позивачка не чинила перешкод, не забороняла побачення, та яке на думку відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову не грунтується ні на нормах закону а ні на нормах моралі, та не спростовує доводів позивачки, враховуючи, що звернення відповідача з такою заявою відбулося після подачі позивачкою даного позову до суду і дійсно свідчить про намагання відповідача створити штучно ілюзію дбайливого батька, при тому, що самі діти, у наслідок тривалого нехтуванням відповідачем своїми батьківськими обв'язками, вже не сприймають відповідача як свого батька, а лише батька на папері. До того ж, враховуючи період карантину, згідно довідки Супрунівської амбулаторії, сину ОСОБА_9 за станом здоров'я не показані контакти з зовнішнім середовищем для запобігання захворювання ГРВІ, Ковід-інфекцією, які можуть посилити епіліптичні напади ( а. с. 127 т. 1 ).
Надані відповідачем документи про право власності на 1/3 частину квартири у відповідача суд не бере до уваги, оскільки у 2020 році вони втратили чинність у зв'язку із передачею вказаної частини квартири позивачці як стягувачці в рахунок погашення боргу по аліментам ( згідно акту про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу, складеного старшим державним виконавцем Полтавського РВ ДВС Піддубним В.В. 01.11.2019 року ). ( а. с. 122 - 128 т. 1 ). Тому, на даний час за відповідачем не зареєстровано будь якого рухомого або нерухомого майна, а надання відповідачем суду документів, які втратили чинність та не мають юридичної сили, свідчить про свідоме намагання відповідача ввести суд в оману.
Надані суду докази позивачкою та її представником не спростовані відповідачем або його представником.
Даних, що позивачка чинила будь-які перешкоди у спілкуванні відповідача з дитиною Служба… не має, а рішення Служби… відповідач не виконує та має постійні зауваження до позивачки, які висловлює в службу. Враховуючи вказане, то Служба… не контролювала і не контролює згідно вимог чинного законодавства вірне виконання своїх рішень відповідачем. Та невідомо про набрання даним рішенням Служби…чинності.
Наданий суду 27.01.2022 року Службою у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради висновок про НЕ ДОЦІЛЬНІСТЬ позбавлення батьківських прав відповідача від 25.01.2022 року № 24 ( а. с. 74 - 76 т. 2 ) на ухвалу суду від 01.09.2021 року є необгрунтованим та винесеним Службою…формально, без врахування вимог чинного законодавства, оскільки не ґрунтується на матеріалах справи, бо представник третьої особи жодного разу не знайомився із наявними матеріалами справи для зроблення об'єктивного і обґрунтованого висновку, взявши до уваги всі докази у провадженні, та інші необхідні об'єктивні дані, а дослідивши як зазначено у висновку лише : копію позову із додатками та не зрозумілий акт обстеження житлово-побутових умов невідомо кого, без дати, якого не має в наявності ні в матеріалах справи та ні в додатку до зробленого висновку. До того ж, є однобоким, бо відображає відомості лише про батька - гр.. ОСОБА_2 , який зазначено, що намагається підтримувати відносини та спілкуватися із дітьми на підставі його звернення у березні 2021 року ( після подачі даного позову до суду позивачкою ) звернення до Служби у справі дітей…., якою встановлено графік зустрічей батька з дітьми. Тому, за мінімуму наявних вказаних підстав, суд не може не брати до уваги даний висновок, оскільки він не відповідає вимогам діючого законодавства та критеріям об'єктивності та обгрунтованості.
Свідчення свідків допитаних по справі, як зі сторони позивачки, так і зі сторони відповідача ( а. с. 189, 190, 217 т. 1; 1, 2, 3 т. 2 ) суд не бере до уваги при розгляді справи, оскільки це переважно близькі родичі та друзі сторін, які є зацікавленими в ісході справи, а також з тих підстав, що у суду достатньо наявних письмових доказів в справі, на підставі аналізу яких, можливо зробити повний та об'єктивний висновок по суті позовних вимог.
Суд, заслухавши сторін, їх представників, дослідивши докази, якими обґрунтовується позов, вважає, що позов підлягає задоволенню частково, а саме вимогу про позбавлення батьківських прав відповідача необхідно задовольнити, а в вимозі про стягнення понесених позивачкою судових витрат за надання їй правничої допомоги у розмірі 11 000 грн. слід відмовити з наступних підстав.
Ст. 150 СК України передбачено, що здійснення батьківських прав та виконання обов'язків мають грунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити її виховання та навчання. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від виконання їх батьківських обов'язків.
Згідно п. 16 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема : не забезпечують необхідного харчування; медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Всі перелічені фактори не виконувались відповідачем, і тому суд вважає, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками. Вважає, що така поведінка і відношення батька до дітей є принизливою і аморальна для них, їх діти не заслуговують на таке до них відношення батька, враховуючи обставини справи, які суд вважає крайніми для позбавлення батьківських прав.
Згідно ст. 18 Конвенції ООН «Про права дитини», батьки несуть відповідальність за виховання дитини, її інтереси повинні бути предметом їх основного піклування. Натомість, як вбачається із матеріалів справи, відповідач мав інші предмети інтересів протягом тривалого часу, дозволяв собі не працювати з метою утримання дітей та їх лікування, особливо тяжко хворого сина-інваліда, поводився негідно по відношенню до їх матері ( позивачки ), витрачав зароблені кошти не офіційно на свої потреби, про що свідчать мізерні суми сплати аліментів, що призвело до примусового виконання частини рішення суду виконавчою службою та арештом належного йому майна з послідуючою передачею його позивачці, що не покрило суми заборгованості, а також сплатою частини аліментів його матір'ю - пенсіонеркою, а не ним.
Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 150 СК України, на батьків покладається обов'язок виховувати, ростити дитину, турбуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та інше. Чому відповідач також не надав належних та достовірних доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Як встановлено судом, то позивачка виконувала самостійно ці всі обв'язки за обох батьків, а іноді допомогу їй надавала її матір та матір відповідача, але не відповідач як батько.
Відповідно до ч. 2 ст. 157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні.
Відповідно до п.2. ч.1. ст. 164 СК України, однією з підстав позбавлення батьків батьківських прав є ухиляння від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001р. передбачає, що кожна дитина має право на достатній життєвий рівень. При цьому, виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Всі ці вимоги і норми ніколи не виконувались відповідачем.Судом також не встановлено також, будь-яку участь відповідача як батька щодо прийняття участі у вихованні дітей.
Нехтування батьківськими обов'язками з боку батька, принижує гідність дитини, а наявність людини, яка юридично має права батька, але фактично залишається чужою людиною, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору, як наглядний негативний приклад.
Згідно ч. 3 ст. 9 «Конвенції про права дитини», дитина яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних матір та батька. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю. Тому, суд вважає цей випадок виключним і надзвичайним способом впливу на недобросовісного відповідача як батька. Оскільки самі факти після подачі позову позивачкою до суду про позбавлення відповідача батьківських прав, а саме факт заперечення ним позовної заяви про позбавлення батьківських прав, його звернення до відповідного органу і вирішенню органом питання за його зверненням після подачі саме позову, не свідчать про бажання бути дійсно батьком для дітей та виконувати свої батьківські обов'язки щодо них, тому не має необхідності попереджувати відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей і покладати на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Суд вважає, що на підставі наявних у справі доказів, які є достатніми у своїй сукупності та не спростовані стороною відповідача, позивачкою доведено ухиляння від виконання своїх батьківських обов'язків відповідачем як батьком щодо своїх дітей на підставі ст. 76 - 81, 82 ч. 4 ЦПК України.
Що стосується вимоги позивачки про стягнення на її користь з відповідача понесених нею судових витрат за надання їй професійної правничої допомоги по справі у розмірі 11 000 грн. згідно договору, то слід відмовити, оскільки суду не надано відповідних підтверджуючих документів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, які сплачені на підставі ст. 137 ЦПК України.
Питання судових витрат по сплаті судового збору підлягає вирішенню на підставі ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 3, 4, 5, 12, 13, 43, 44, 49, 223, 258-259, 265, 280-282, 394-395 ЦПК України, ст. 150, 157, 164, 165, 182 СК України, Постановою Пленуму ВСУ № 7 «Про практику застосування судом законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року ( із наступними змінами ), «Декларацією прав дітей», прийнятою Генеральною Ассамлеєю ООН від 20.11.1959 року, «Ковенцією про права дитини», суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрованого та фактично проживаючого в АДРЕСА_3 , батьківських прав щодо дітей : сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Роз'яснити відповідачу, що згідно ч. 2 ст. 165 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку утримання дитини ( дітей ).
В вимозі про стягнення з відповідача понесених позивачкою судових витрат за надання правничої допомоги у розмірі 11 000 гривень - відмовити через необґрунтованість. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір у сумі 992,40 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення надруковано суддею в нарадчій кімнаті та є оригіналом.
Суддя: О. О. Гальченко