ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.12.2022 Справа № 917/730/22
за позовною заявою Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ: 40075815; місцезнаходження: 03680, м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, буд. № 5) в особі: філії «Вокзальна компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» (Ідентифікаційний код 43665271, місцезнаходження: 01032, м. Київ, Вокзальна площа, буд. № 1; адреса для листування:01032, м. Київ, Вокзальна площа, буд. № 1)
до Фізичної особи - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
про стягнення 101903,70 грн та звільнення орендованого майна
Суддя Киричук О.А.
Секретар судового засідання Тертична О.О.
Представники сторін:
Від позивача: Гудкова Т.А.., док. в справі
Від відповідача: не з"явився
Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі: філії «Вокзальна компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича про стягнення 101903,70 грн заборгованості по договору оренди № 498/05-Н та звільнення орендованого майна - частину нежитлового приміщення в холі вокзалу за адресою пл. Слави, 1, м. Полтава, площею 2,26 кв.м.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач як Орендар після закінчення строку дії Договору оренди не повернув Майно Орендодавцю, і при цьому з травня 2020 року Орендар припинив сплачувати неустойку. Заборгованість Орендаря перед Орендодавцем по сплаті неустойки у розмірі подвійної орендної плати станом на 30 червня 2022 року складає 101903, 70 грн.
Ухвалою від 20.07.2022р. суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 04.08.22.
Підготовчі засідання у справі неодноразово відкладалися, зокрема, ухвалою від 18.10.2022р. суд відклав підготовче засідання у справі на 03.11.22.
31.10.22. від відповідача до суду надійшла заява, в якій він вказує на фальсифікацію доказів з боку позивача. З огляду на це, відповідач вказав, що немає сенсу надавати відзив на позов.
Інші заяви чи клопотання сторони не подавали.
Судом враховано, що сторони не повідомляли суд про наявність інших заяв і клопотань, необхідність вчинення дій, що передбачені у підготовчому провадженні.
У підготовчому засіданні, 03.11.2022р., судом здійснено дії та з'ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 03.11.2022р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 917/730/22, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 22.11.2022, позивачу надати суду для огляду оригінали документів, які додані до позовної заяви.
11.11.22 від представника позивача надійшли документи, які додані до позовної заяви. Суд зазначає, що надані позивачем документи є копіями, оригінали письмових доказів, які додані до позовної заяви, суду надані не були.
17.11.22 від відповідача надійшов відзив на позов.
Щодо поданого відповідачем відзиву суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 ГПК України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст.113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно ст.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Ухвалою від 20.07.2022р. суд запропонував відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов, оформлений згідно з вимогами ч. 3 ст. 165 ГПК України, з додатками, передбаченими ч. 6,7 ст. 165 ГПК України.
Судом враховано, що ухвала суду від 20.07.2022р. була надіслана на офіційну юридичну адресу Відповідача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Однак, відповідне поштове відправлення повернуто 25.10.2022 на адресу суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
При цьому, про право на подання відзиву на позов та про судові засідання по справі відповідача повідомлено шляхом надіслання судом ухвал на електронну адресу відповідача, яка зазначена самим відповідачем у поданих суду клопотаннях (клопотання подані через електронну форму звернення громадян).
У визначені судом строки відповідач відзив не подав.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем було пропущено строк на подання відзиву на позов.
Крім того, як зазначено вище, 31.10.22. від відповідача до суду надійшла заява, в якій він вказує на фальсифікацію доказів з боку позивача. З огляду на це, відповідач вказав, що немає сенсу надавати відзив на позов.
Також, приписами ч. 5 ст. 165 ГПК України встановлено, що копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
Оскільки відзив на позовну заяву не відповідає вимогам ч.ч. 5, 8 ст. 165 ГПК України тому судом відзив та додані до нього документи не приймаються до уваги.
Ухвалою від 22.11.2022р. суд постановив відкласти розгляд справи на 08.12.2022, позивачу надати суду оригінали письмових доказів, копії яких додано позивачем.
06.12.22 від позивача на виконання ухвали Господарського суду Полтавської області 22 листопада 2022 року, надійшли до суду оригінали документів, копії яких були додані до позовної заяви та копію додаткової угоди № 4 від 12 травня 2014 року завірену належним чином Орендодавцем-Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавської області (оскільки балансоутримувач- відокремлений підрозділ «Вокзал Полтава - Південна» державного підприємства «Південна залізниця» не був стороною договору оренди, оригінал додаткової угоди знаходиться у Відповідача та РВ ФДМУ по Полтавської області). Також позивач надав суду додаткові пояснення щодо окремого питання-повідомлення Відповідача про не підписання ним додаткового договору від 30 січня 2018 року № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18, укладеного до договору оренди від 28 листопада 2005 року № 498/05-Н між ПАТ «Укрзалізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» та ФОП Бактибаєвим А.Т.
Щодо наданих позивачем пояснень, суд зазначає про можливість сторін під час з'ясування обставин та дослідження доказів давати свої пояснення, наводити свої доводи і міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду в порядку п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 161 ГПК України, суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
З урахуванням зазначеного та з метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи, господарський суд враховує при вирішенні спору надані позивачем пояснення під час судового розгляду справи.
При цьому, приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 08.12.2022 взяла участь представниця позивача. Позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідач явку представників в судове засідання 08.12.22 не забезпечив.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Суд зазначає, що представник відповідача був належним чином повідомлений про судове засідання шляхом надіслання судом ухвали про відкладення розгляду справи на 08.12.22 на електронну адресу відповідача, яка зазначена самим відповідачем у поданих суду клопотаннях, тому справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 08.12.22р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
28 листопада 2005 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавської області та Приватним підприємцем Бактибаєвим Аскаром Токтогуловичем (далі - Відповідач, Орендар) був укладений договір оренди № 498/05-Н (далі - Договір оренди, копія зі всіма додатками та додатковими угодами додається до позову), згідно п. 1.1. якого Орендарю в строкове платне користування було передано державне майно- нежитлове приміщення в холі вокзалу площею 2,26 кв.м, розташованого за адресою: м. Полтава, вул Площа Слави, 1 (далі-Майно), яке знаходиться на балансі вокзалу Полтава-Південна Південної залізниці.
Майно передано в строкове платне користування Відповідачу 28 листопада 2005 року, про що сторонами Договору оренди був підписаний Акт приймання-передачі майна, що належить до державної власності.
У зв'язку з утворенням публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі- ПАТ «Укрзалізниця») відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 № 4442-VI, постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 № 200 та, керуючись ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендодавцем з 01 грудня 2015 року за Договором оренди стало ПАТ «Укрзалізниця», про що сторонами 30 січня 2018 року був укладений додатковий договір № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18 до Договору оренди.
На виконання рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31.01-01.02.2017 (протокол №Ц-57/8 Ком.т.), відбулось перепідпорядкування структурного підрозділу «Вокзал станції Полтава-Південна» регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», шляхом приєднання його до філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця», як виробничий підрозділ вокзал станції Полтава-Південна філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця».
Згідно Постанови Кабінету Міністрів від 31.10.2018 року № 938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» перейменоване в акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі- АТ «Укрзалізниця»).
Відповідно до рішення наглядової ради АТ «Укрзалізниця» від 11.10.2019 (протокол № А-10/16-19 Ком.т.), 14.05.2020 створена філія «Вокзальна компанія» АТ «Укрзалізниця» та вокзал станції Полтава-Південна увійшов до структури філії «Вокзальна компанія» АТ «Укрзалізниця» як виробничий підрозділ філії «Вокзальна компанія» АТ «Укрзалізниця».
Отже, орендодавцем за Договором оренди є АТ «Укрзалізниця» в особі філії «Вокзальна компанія» АТ «Укрзалізниця» (далі- Позивач, Орендодавець, Балансоутримувач). Об'єкт оренди обліковується на балансі Позивача, а саме виробничого підрозділу вокзал станції Полтава-Південна філії «Вокзальна компанія» АТ «Укрзалізниця» (копія інвентарної картки обліку основних засобів додається до позову).
Згідно п. 8.1 Договору оренди в редакції додаткового договору до Договору оренди від 23 травня 2018 року№ ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д2/18, строк чинності Договору оренди до 30 червня 2018 року включно.
Відповідно до п. 9.1.1. Договору оренди в редакції додаткової угоди № 4 від 12 травня 2014 року дія Договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно п. 2.2 Договору оренди в редакції додаткової угоди № 4 від 12 травня 2014 року, в разі припинення Договору оренди Майно повертається Орендарем Балансоутримувачу в останній день терміну дії Договору оренди та оформлюється актом приймання-передачі. Обов'язок по складанню акту приймання передачі покладається на сторону, яка передає Майно.
Згідно п. 8.5 Договору оренди в редакції додаткової угоди № 4 від 12 травня 2014 року, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення Договору оренди після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір оренди вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені Договором з урахуванням змін в законодавстві. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною Договору.
Позивач вказує, що не бажаючи продовжувати строк дії Договору оренди, повідомив Відповідача листом-повідомленням від 31 травня 2018 року № 259 про закінчення та не продовження строку дії Договору оренди. Лист-повідомлення був надісланий поштою та наданий особисто Орендарю 27.07.2018 року.
Крім цього, Позивач зазначає, що повідомив Відповідача листом від 17 липня 2018 року № 342 про закінчення строку дії Договору оренди та нарахування неустойки за не повернення Майна після закінчення строку дії Договору оренди. Лист Орендарем був отриманий 27 липня 2018 року особисто.
Додаткова угода про продовження строку дії Договору сторонами не укладалась, тому, на переконання позивача, строк дії Договору оренди 30 червня 2018 року закінчений.
Позивач зазначає, що Відповідач, у порушення ч. 1 ст. 785 ЦКУ Майно Позивачу не повернув, акт приймання-передачі орендованого Майна, в порушення п. 2.2 Договору оренди в редакції додаткової угоди № 4 від 12 травня 2014 року, не підписав.
Згідно п. 3.1 Договору оренди, в редакції, викладеної в додатковому договорі № ПК-ВОК-Полтава/498/05-Н/Д1/18 від 30.01.2018, орендна плата з 01 січня 2018 року становить 1883,34 грн без ПДВ на місяць.
Позивач вказує, що оскільки Орендар після закінчення строку дії Договору оренди не повернув Майно Орендодавцю, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, з липня 2018 року, Орендодавцем Орендарю здійснюється нарахування неустойки в розмірі 3931,24 грн (подвійна орендна плата без ПДВ з урахуванням коригування індексу інфляції).
На переконання позивача, Орендарем визнаний факт неповернення ним Майна Орендодавцю після закінчення строку дії Договору оренди, оскільки з липня 2018 року по травень 2020 року Орендар сплачував Орендодавцю неустойку за неповернення Майна після закінчення строку дії Договору оренди.
Позивач стверджує, що з травня 2020 року Орендар припинив сплачувати неустойку, при цьому Майно Орендодавцю не повертає, акт приймання-передачі Майна від Орендаря до Орендодавця не підписує.
Таким чином, за даними позивача, заборгованість Орендаря перед Орендодавцем по сплаті неустойки у розмірі подвійної орендної плати станом на 30 червня 2022 року складає 101903, 70 грн
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
1. Зобов'язати фізичну особу - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича звільнити орендоване майно- частину нежитлового приміщення в холі вокзалу за адресою пл. Слави, 1, м. Полтава, площею 2,26 кв.м.
2. Стягнути з фізичної особа - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича на користь акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Вокзальна компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» заборгованість в сумі 101903, 70 грн.
Відповідач при розгляді справи заперечив підписання ним додаткового договору від 30 січня 2018 року № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18 з ПАТ «Укрзалізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» (далі-Додатковий договір) до договору оренди від 28 листопада 2005 року № 498/05-Н, укладеного між ФОП Бактибаєвим А.Т. та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавської області.
У поданих суду поясненнях позивач пояснив наступне:
Додатковий договір був укладений сторонами у зв'язку з тим, що згідно Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 № 4442-VI, постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 № 200 на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування було утворено публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".
У зв'язку із входженням орендованого майна до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця", відповідно до ст. 5 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» 2269-XII, який був чинним на час утворення ПАТ "Укрзалізниця" та підписання Додаткового договору сторонами, Фонд державного майна та його територіальні відділення втратили право виступати орендодавцями щодо майна новоутвореного товариства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735 затверджено Статут публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі Статут).
У п. 2 Статуту зазначено, що товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств залізничного транспорту.
Відповідно до п. 20 Статуту, товариство має у власності майно, що внесене до його статутного капіталу, та/або інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством. Товариство здійснює володіння, користування та розпорядження таким майном згідно з метою своєї діяльності з урахуванням вимог законодавства та цього Статуту.
Пунктом 33 Статуту передбачено, що товариство здійснюючи право власності, володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, Статуту та меті діяльності підприємства.
З урахуванням наведених вище норм права та положень статуту ПАТ "Українська залізниця", ПАТ "Українська залізниця" набула право власності на майно, в тому числі, майно, що є предметом оренди за договором від 28 листопада 2005 року № 498/05-Н.
Таким чином, у зв'язку з переходом права власності на майно, яке є об'єктом оренди, в силу вимог закону, відбулася заміна сторони у зобов'язанні, внаслідок чого до ПАТ «Укрзалізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» перейшли права та обов'язки Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавської області - Орендодавця за Договором оренди від 28 листопада 2005 року № 498/05-Н.
Завчасно, листом від 27 жовтня 2015 року № НГ-НЗ-1-0701/1045 Державного підприємства «Південна залізниця», до структури якого до 01 грудня 2015 року належав балансоутримувач-вокзал Полтава - Південна Південної залізниці, Орендар був повідомлений про наступну зміну Орендодавця та про порядок оплати за договором оренди.
За укладеним Додатковим договором змінена сторона за договором оренди-Орендодавець, змінені реквізити Орендодавця, розмір орендної плати, порядок оплати орендної плати (100% орендної плати Орендар сплачує на рахунок Орендодавця) та встановлений строк дії договору оренди з 28 січня 2018 року по 31 березня 2018 року.
Сторонами Додатковий договір був підписаний, при цьому твердження Відповідача про начебто не підписання ним Додаткового договору суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, оскільки не узгоджуються з його попередніми діями та поведінкою, адже волевиявлення Відповідача було направлено на виконання Додаткового договору.
Орендар сплачував Орендодавцю 100% орендної плати за виставленими рахунками на розрахунковий рахунок Орендодавця зазначений у Додатковому договорі, з листами Орендар звертався до нового Орендодавця за адресою, зазначеною у Додатковому договорі, в наступному тими же сторонами був укладений Додатковий договір до Договору оренди від 23 травня 2018 року № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д2/18, яким був продовжений строк дії Договору оренди до 30 червня 2018 року включно.
Орендар не звертався до Орендодавця з будь-якими заявами про те, що ним Додатковий договір не був підписаний та він бажає повернути орендоване майно новому власнику майна, умови договору оренди в редакції Додаткового договору не оскаржував.
Станом на 30 червня 2018 року договір оренди в редакції Додаткового договору повністю виконаний сторонами.
Орендар після закінчення строку дії договору оренди у зв'язку з не поверненням Орендодавцю орендованого майна за актом приймання-передачі, сплачував з липня 2018 року по травень 2020 року неустойку в розмірі подвійної орендної плати.
На підставі наведеного, позивача вважає, що викладене підтверджує як укладання Додаткового договору сторонами, так й в цілому правомірності позовних вимог.
Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
З положень ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Нормою ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Аналіз змісту Договору від 28 листопада 2005 року № 498/05-Н свідчить, що у зв'язку з його укладенням між сторонами виникли правовідносини оренди нерухомого майна, регулювання яких здійснюється на підставі Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ГК України та ЦК України.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного станом на дату розгляду вказаного спору) оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції, чинній станом на дату укладення договору оренди), ч. 1 ст. 283 ГК України, ст. 759 ЦК України унормовано, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Як зазначалося вище, 28 листопада 2005 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавської області та Приватним підприємцем Бактибаєвим Аскаром Токтогуловичем (далі - Відповідач, Орендар) був укладений договір оренди № 498/05-Н (далі - Договір оренди, копія зі всіма додатками та додатковими угодами додається до позову), згідно п. 1.1. якого Орендарю в строкове платне користування було передано державне майно- нежитлове приміщення в холі вокзалу площею 2,26 кв.м, розташованого за адресою: м. Полтава, вул Площа Слави, 1 (далі-Майно), яке знаходиться на балансі вокзалу Полтава-Південна Південної залізниці.
Майно передано в строкове платне користування Відповідачу 28 листопада 2005 року, про що сторонами Договору оренди був підписаний Акт приймання-передачі майна, що належить до державної власності.
В подальшому, у зв'язку з переходом права власності на майно, яке є об'єктом оренди, в силу вимог закону, відбулася заміна сторони у зобов'язанні, внаслідок чого до ПАТ «Укрзалізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» перейшли права та обов'язки Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавської області - Орендодавця за Договором оренди від 28 листопада 2005 року № 498/05-Н.
У зв'язку з утворенням публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця») відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 № 4442-VI, постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 № 200 та, керуючись ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендодавцем з 01 грудня 2015 року за Договором оренди стало ПАТ «Укрзалізниця», про що сторонами 30 січня 2018 року був укладений додатковий договір № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18 до Договору оренди.
Суд зазначає, що Відповідач при розгляді справи заперечив підписання ним додаткового договору від 30 січня 2018 року № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18 з ПАТ «Укрзалізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» (далі-Додатковий договір) до договору оренди від 28 листопада 2005 року № 498/05-Н, укладеного між ФОП Бактибаєвим А.Т. та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавської області.
Суд приймає до уваги, що в матеріалах справи наявний оригінал додаткового договору від 30 січня 2018 року, який містить підписи як позивача, так і відповідача, а клопотання про проведення судом судової експертизи відповідачем для спростування факту підписання ним додаткового договору від 30 січня 2018 року не заявлялося.
За приписами ст. 13 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі № 916/17/20).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідність врахування впровадженого «стандарту доказування «вірогідності доказів» у господарському процесі. Зокрема, про це йдеться у постановах Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 24.09.2020 у справі №922/2665/17, від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18. Наведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права мають загальний характер.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
При цьому, слід враховувати висновки Верховного Суду, зокрема, викладені в перелічених постановах, щодо необхідності співставлення судом наданих позивачем і відповідачем доказів з огляду на їх вірогідність для правильного застосування положень статті 79 ГПК України.
За змістом ст. 210 Господарського процесуального кодексу України, якою унормовано дослідження доказів, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред'являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам.
У розумінні наведених положень процесуального законодавства рішення з господарського спору може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
Матеріалами справи не спростовано підписання відповідачем додаткового договору від 30 січня 2018 року.
Суд враховує, що правова позиція відповідача полягає в тому, щоб спростувати факт підписання додаткового договору від 30 січня 2018 року. При цьому, матеріали справи містять докази того, що в подальшому, після підписання додаткового договору від 30 січня 2018 року, волевиявлення Відповідача було направлено на виконання Додаткового договору (зокрема, в наступному тими же сторонами був укладений Додатковий договір до Договору оренди від 23 травня 2018 року № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д2/18, відповідач користувався об"єктом оренди, сплачував орендну плату, вів листування з позивачем щодо об"єкту оренди).
Наведене спростовує твердження відповідача щодо того, що підписи на додатковому договорі від 30 січня 2018 року йому не належать, додатковий договір від 30 січня 2018 року є сфальсифікованим, тому позивач не може виступати в якості позивача по даній справі.
З огляду на вищевикладене, суд оцінює наданий позивачем додатковий договір від 30 січня 2018 року, як належний, допустимий та достовірний доказ.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає доведеними обставини наявності у позивача, як орендодавцем за Договором оренди від 28 листопада 2005 року № 498/05-Н, права бути позивачем у даній справі.
За укладеним Додатковим договором змінена не лише сторона за договором оренди-Орендодавець, а й також змінені реквізити Орендодавця, розмір орендної плати, порядок оплати орендної плати (100% орендної плати Орендар сплачує на рахунок Орендодавця) та встановлений строк дії договору оренди з 28 січня 2018 року по 31 березня 2018 року.
В наступному тими же сторонами був укладений Додатковий договір до Договору оренди від 23 травня 2018 року № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д2/18, яким був продовжений строк дії Договору оренди до 30 червня 2018 року включно.
Твердження позивача про те, станом на 30 червня 2018 року договір оренди в редакції Додаткового договору повністю виконаний сторонами, відповідач при розгляді справи не спростовував.
Відповідно до п. 9.1.1. Договору оренди в редакції додаткової угоди № 4 від 12 травня 2014 року дія Договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно п. 2.2 Договору оренди в редакції додаткової угоди № 4 від 12 травня 2014 року, в разі припинення Договору оренди Майно повертається Орендарем Балансоутримувачу в останній день терміну дії Договору оренди та оформлюється актом приймання-передачі. Обов'язок по складанню акту приймання передачі покладається на сторону, яка передає Майно.
Згідно п. 8.5 Договору оренди в редакції додаткової угоди № 4 від 12 травня 2014 року, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення Договору оренди після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір оренди вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені Договором з урахуванням змін в законодавстві. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною Договору.
За ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до статті 291 Господарського кодексу України (далі-ГКУ), договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України (далі- ЦКУ) у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст. 764 ЦКУ якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч. 4 ст. 284 ГКУ) .
За аналізом умов Договору оренди та статей 284 ГКУ та 764 ЦКУ, для продовження строку дії договору оренди має значення виключно відсутність заперечень Орендодавця щодо продовження строку дії Договору оренди, при цьому відсутність таких заперечень повинна бути оформлена письмово-додатковою угодою до Договору оренди про продовження строку дії договору.
Суд встановив, що позивач, не бажаючи продовжувати строк дії Договору оренди, повідомив Відповідача листом-повідомленням від 31 травня 2018 року № 259 про закінчення та не продовження строку дії Договору оренди. Лист-повідомлення був надісланий поштою та наданий особисто Орендарю 27.07.2018 року.
Крім цього, Позивач повідомив Відповідача листом від 17 липня 2018 року № 342 про закінчення строку дії Договору оренди та нарахування неустойки за не повернення Майна після закінчення строку дії Договору оренди. Лист Орендарем був отриманий 27 липня 2018 року особисто.
Отже протягом одного місяця після закінчення строку дії договору Відповідач був повідомлений про не продовження строку дії Договору оренди.
Додаткова угода про продовження строку дії Договору сторонами не укладалась, тому строк дії Договору оренди 30 червня 2018 року закінчений.
Відповідач, у порушення ч. 1 ст. 785 ЦКУ Майно Позивачу не повернув, акт приймання-передачі орендованого Майна, в порушення п. 2.2 Договору оренди в редакції додаткової угоди № 4 від 12 травня 2014 року, не підписав.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зважаючи на те, що відповідач своїх зобов'язань з повернення орендованого майна шляхом звільнення після закінчення строку користування не виконав, отже, існують усі правові підстави для задоволення позовних вимог у частині вимог про зобов'язання відповідача звільнити орендоване майно - частину нежитлового приміщення в холі вокзалу за адресою пл. Слави, 1, м. Полтава, площею 2,26 кв.м.
Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості Орендаря перед Орендодавцем по сплаті неустойки у розмірі подвійної орендної плати станом на 30 червня 2022 року, яка складає 101903, 70 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Передбачені статтею 785 Цивільного кодексу України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму).
Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
Отже, законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Згідно п. 3.1 Договору оренди, в редакції, викладеної в додатковому договорі № ПК-ВОК-Полтава/498/05-Н/Д1/18 від 30.01.2018, орендна плата з 01 січня 2018 року становить 1883,34 грн без ПДВ на місяць.
Оскільки Орендар після закінчення строку дії Договору оренди не повернув Майно Орендодавцю, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, з липня 2018 року, Орендодавець Орендарю здійснив нарахування неустойки в розмірі 3931,24 грн
Згідно наданого позивачем розрахунку нарахування неустойки здійснено за період з 01.07.18 по 30.06.22.
Суд зазначає, що під час розгляду даної справи відповідачем, згідно з вимогами ст. 74 ГПК України, не подано належних та допустимих доказів належної та своєчасної оплати вказаної заборгованості, як і не подано доказів, які б ставили під сумнів чи спростовували її наявність.
Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення 101903, 70 грн. неустойки з відповідача.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Допустимих доказів у спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов є підставним, та таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі.
У зв'язку із задоволенням позову, витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати фізичну особу - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) звільнити орендоване майно - частину нежитлового приміщення в холі вокзалу за адресою пл. Слави, 1, м. Полтава, площею 2,26 кв.м.
2. Стягнути з фізичної особа - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ: 40075815; місцезнаходження: 03680, м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, буд. № 5) в особі: філії «Вокзальна компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» (Ідентифікаційний код 43665271, місцезнаходження: 01032, м. Київ, Вокзальна площа, буд. № 1; адреса для листування:01032, м. Київ, Вокзальна площа, буд. № 1) заборгованість в сумі 101903, 70 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 4962,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 19.12.22
Суддя Киричук О.А.