ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
20.12.2022Справа № 910/10804/22
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Національного технічного університету України «Київський політехнічний інституту імені Ігоря Сікорського» (03056, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 37; ідентифікаційний код: 02070921)
до Добровольської Раїси Григорівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 50Г; ідентифікаційний код: 19030825)
про стягнення 56278,97 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
18.10.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Національного технічного університету України «Київський політехнічний інституту імені Ігоря Сікорського» з вимогами до Добровольської Раїси Григорівни про стягнення 56278,97 грн з яких 48950,66 грн основного боргу, 1637,15 грн 3% річних та 5691,16 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017 не сплатив оренду плату (50% її розміру) балансоутримувачу (позивачу) за період з лютого 2020 року по 03.12.2020 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 48950,66 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1637,15 грн та інфляційні втрати у розмірі 5691,16 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2022 відкрито провадження у справі №910/10804/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву; встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.
При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/10804/22 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (для Фізичної особи-підприємця Добровольської Раїси Григорівни - АДРЕСА_1 ) та у Договорі оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду 01.12.2022 була повернута відправнику у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання (за ідентифікатором пошуку 0105492942630).
За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/10804/22.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
16.02.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Добровольською Раїсою Григорівною (орендар) укладено Договір оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину нежитлового приміщення цокольного поверху будівлі навчального корпусу №7 загальною площею 4,00 кв.м., за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, буд. 37-к, що перебуває на балансі Національного технічного університету України «Київський політехнічний інституту імені Ігоря Сікорського» (балансоутримувач).
Відповідно до п. 1.2 Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017 майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.
Відповідно до п. 3.1 Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017 орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить за базовий місяць розрахунку - липень 2016 року - 5250 грн без ПДВ,
У п. 3.6 Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017 зазначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% на 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, встановлених КМУ і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Згідно з п. 10.1 Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017 договір укладено строком на 1 рік, що діє з 16.02.2017 до 17.02.2018 включно.
Відповідно до п. 10.3 Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017 зміни до умов цього договору або його розірвання допускається за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом 1 місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом 1 місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору (п. 10.4 Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017).
Згідно з п. 10.10 Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017 майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.
17.06.2020 між сторонами укладено Договір №7747/01 про внесення змін до Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017, в якому сторони дійшли згоди п. 3.1 договору викласти в новій редакції, вказавши, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 01.10.1995 №786, та змінено за згодою сторін і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - січень 2020 року - 6830,25 грн. Орендна плата за лютий 2022 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за лютий 2020 року.
Крім того, вказаним договором про внесення змін сторони продовжили дію Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017 до 16.02.2021.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не сплатив оренду плату (50% її розміру) балансоутримувачу за період з лютого 2020 року по 03.12.2020 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 48950,66 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1637,15 грн та інфляційні втрати у розмірі 5691,16 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди державного майна.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.
Строки внесення орендної плати визначаються у договорі (ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
У ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначено, що орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна. У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.
За Актом приймання-передачі орендованого майна від 16.02.2017 відповідачу було передано відповідно до умов Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017 частину нежитлового приміщення цокольного поверху будівлі навчального корпусу №7 загальною площею 4,00 кв.м., за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, буд. 37-к.
28.12.2020 між сторонами укладено Договір №7747/02 про припинення Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017, яким сторони достроково припинили дію вказаного договору оренди з 03.12.2020.
03.12.2020 між сторонами складено Акт приймання-передавання (повернення) орендованого майна за Договором оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017
Як встановлено судом, 17.06.2020 між сторонами укладено Договір №7747/01 про внесення змін до Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017, в якому сторони дійшли згоди п. 3.1 договору викласти в новій редакції, вказавши, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 01.10.1995 №786, та змінено за згодою сторін і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - січень 2020 року - 6830,25 грн. Орендна плата за лютий 2022 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за лютий 2020 року.
У п. 3.6 Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017 зазначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% на 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, встановлених КМУ і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Згідно з п. 3.2 Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017 нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3 Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017).
З розрахунку заборгованості, долученого позивачем до позовної заяви, вбачається, що за лютий 2020 року позивачем нараховано відповідачу 50% орендної плати у розмірі 4766,83 грн, за березень 2020 року - 4804,97 грн, за квітень 2020 року - 4843,41 грн, за травень 2020 року - 4857,94 грн, за червень 2020 року - 4867,66 грн, за липень 2020 року - 4838,45 грн, за серпень 2020 року - 4828,78 грн, за вересень 2020 року - 4852,92 грн, за жовтень 2020 року - 4901,45 грн, за листопад 2020 року - 4965,19 грн та за грудень 2020 року - 423,06 грн, що разом становить 48950,66 грн.
Суд зазначає, що здійснені позивачем вказані нарахування відповідають умовам п.п. 3.1, 3.2, 3.3 Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017 щодо порядку нарахування розміру орендної плати та визнаються судом арифметично обґрунтованими.
Як зазначено у п. 3.6 Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% на 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, встановлених КМУ і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Матеріал справи не містять доказів здійснення відповідачем оплат орендних платежів.
При цьому, суд зазначає, що постановою КМУ від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19» встановлено з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).
Постановою КМУ від 16.03.2020 №215 внесено зміни до постанови КМУ від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19», зокрема, вказано, що з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв'язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.
Дію карантину було продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020, №104 від 17.02.2021.
Крім того, Законом України «Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом Sars-CoV-2» було внесено зміни до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби Covid-19», зокрема доповнено п.п. 5 та 6 наступного змісту:
5) для суб'єктів господарювання, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення;
6) суб'єктам господарювання, діяльність яких була заборонена у цей період, не нараховується та ними не сплачується орендна плата за договорами оренди державного або комунального майна.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 №611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» встановлено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2: 1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1; 2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 (ЗП України, 1996 р., № 2, ст. 57; Офіційний вісник України, 2011 р., № 71, ст. 2677), здійснюється у розмірі: - 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2; - 25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3. Орендодавцям державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину.
У Додатку №1 (Перелік орендарів, які звільняються від орендної плати за користування нерухомим державним майном) зазначено, що до таких орендарів відносяться:
- орендарі, які орендують приміщення (в учбових корпусах) закладів освіти і науки державної форми власності з метою розміщення: кафе, кафетеріїв, їдалень, буфетів, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; ксерокопіювальної техніки для надання населенню послуг із ксерокопіювання документів; торговельних об'єктів з продажу поліграфічної продукції та канцтоварів; ліцензованої відео- та аудіопродукції, призначеної для закладів освіти; торговельних об'єктів з продажу непродовольчих товарів; торговельних автоматів, що відпускають продовольчі товари; науково-дослідних установ;
- орендарі, які орендують приміщення для розміщення: приватних закладів освіти; державних закладів освіти, що частково фінансуються з державного бюджету, та закладів освіти, що фінансуються з місцевого бюджету; державних та комунальних закладів позашкільної освіти (крім оздоровчих закладів для дітей та молоді) та закладів дошкільної освіти; видавництв друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видаються українською мовою; торговельних об'єктів з продажу книг, газет і журналів, виданих українською мовою; фізкультурно-спортивних закладів, діяльність яких спрямована на організацію та проведення занять різними видами спорту; бібліотек, музеїв; закладів, що провадять підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів; закладів культури незалежно від форми власності, що орендують приміщення для здійснення статутної діяльності в сфері культури та мистецтв; салонів краси, саун, турецьких лазень, соляріїв, кабінетів масажу, тренажерних залів;
- орендарі, які орендують приміщення з метою: організації концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності; побутового обслуговування населення; здійснення туроператорської та турагентської діяльності.
У Додатку №2 (Перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків) вказано, що до таких орендарів відносяться:
- орендарі, які використовують нерухоме державне майно для розміщення: кафе, барів, кафе-барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи; кафе, барів, кафе-барів, закусочних, кафетеріїв, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; ресторанів, ресторанів з нічним режимом роботи; їдалень, буфетів, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; ксерокопіювальної техніки для надання населенню послуг із ксерокопіювання документів; комп'ютерних клубів та інтернет-кафе; торговельних об'єктів з продажу промислових товарів (крім таких, що здійснюють роздрібну торгівлю засобами гігієни); торговельних об'єктів з продажу непродовольчих товарів, що були у використанні; проведення виставок образотворчої та книжкової продукції, виробленої в Україні; виставок непродовольчих товарів без здійснення торгівлі; готелів; транспортних підприємств з перевезення пасажирів;офісних приміщень (зокрема в аеропортах);
- вітчизняні юридичні і фізичні особи, що є суб'єктами малого підприємництва, фізичні особи, які провадять виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах (зокрема в аеропортах);
- суб'єкти кінематографії, основною діяльністю яких є кіновиробництво або технічне забезпечення і обслуговування кіновиробництва, за умови, що вони внесені до Державного реєстру виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів.
У Додатку №3 (Перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 25 відсотків) вказано, що до таких орендарів відносяться орендарі, які використовують нерухоме державне майно для розміщення на території аеропортів: кафе, барів, кафе-барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи; кафе, барів, кафе-барів, закусочних, кафетеріїв, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; ресторанів, ресторанів з нічним режимом роботи; їдалень, буфетів, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; торговельних об'єктів.
Відповідно до ч. 4 ст. 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Згідно з ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у пункті 31.4 постанови Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17.
При цьому незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем.
При настанні таких обставин вже після укладення договору оренди доказами на підтвердження неможливості використання майна можуть бути, зокрема, сертифікат торгово-промислової палати щодо форс-мажорних обставин, документально оформлені результати розгляду заяв та скарг до правоохоронних органів, акт державного виконавця про арешт майна та його передачу третій особі на відповідальне зберігання, судове рішення у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні майном, висновок судової експертизи про аварійний стан об'єкта оренди, рішення компетентного державного органу про початок його реконструкції, реставрації чи капітального ремонту тощо. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №905/1601/17.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 14 такого змісту: « 14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу».
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020, пункт 14 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: « 14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин четвертої та шостої статті 762 Цивільного кодексу України, також є заходи, запроваджені суб'єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб».
Фонд державного майна України листом № 10-16-8306 від 30.04.2020 «Щодо деяких питань реалізації Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Держаний бюджет України на 2020 рік» надав роз'яснення щодо порядку застосування звільнення орендарів державного майна від сплати орендної плати, зі змісту яких вбачається, що для отримання звільнення від орендної плати необхідно:
1. Перевірити чи поширюються заборони зі здійснення певного виду підприємницької та іншої діяльності, що запроваджені постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (із змінами і доповненнями) на вид діяльності (цільове призначення), за яким використовується державне майно за договором оренди.
2. Якщо так, то орендар звертається із заявою до орендодавця з проханням звільнити такого орендаря від орендної плати за договором відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України.
3. Після отримання звернення орендаря орендодавець спільно з балансоутримувачем майна, що є об'єктом договору оренди, здійснює обстеження орендованого приміщення з метою отримання доказів призупинення орендарем діяльності на об'єкті оренди, про що складається акт.
4. На підставі заяви орендаря і складеного представниками орендодавця і балансоутримувача акту обстеження орендодавець приймає рішення про звільнення орендаря від сплати орендної плати на період карантину.
З викладеного вище вбачається, що для реалізації свого права на звільнення від орендної плати, відповідачу необхідно було звернутися з відповідною заявою до орендодавця.
Відповідно до ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.
Судом встановлено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв'язку з дією обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19» від 16 червня 2020 року № 692-IX, який набрав чинності 16.07.2020, пункт 14 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: « 14. Установити, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.
Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов'язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.
Ця норма не поширюється на суб'єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді».
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до Фонду державного майна України із зверненням про призупинення нарахування орендної плати на період дії карантину.
Однак, листом від 23.09.2020 Фонд державного майна України відмовив відповідачу у задоволенні його звернення, оскільки метою оренди відповідно до умов Договору оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017 є розміщення торговельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи, тобто мета використання приміщення за договором оренди не передбачена постановою №611 як така, що надає орендарю право на зменшення розміру орендної плати.
При цьому, відповідач відзиву на позовну заяву не подав, не надав суду доказів існування обставин, які є підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати за користування державним майном у спірному періоді або доказів, які є підставами зменшення розміру орендної плати.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Добровольської Раїси Григорівни за Договором оренди №7747 нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.02.2017 у сумі 48950,66 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Національного технічного університету України «Київський політехнічний інституту імені Ігоря Сікорського» в частині стягнення з Добровольської Раїси Григорівни суми основного боргу у розмірі 48950,66 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1637,15 грн та інфляційні втрати у розмірі 5691,16 грн за загальний період нарахування з 16.03.2020 по 23.02.2022.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши викладені позивачем у позовній заяві розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Національного технічного університету України «Київський політехнічний інституту імені Ігоря Сікорського» в частині стягнення з Добровольської Раїси Григорівни 3% річних у розмірі 1637,15 грн та інфляційних втрат у розмірі 5691,16 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились (дата внесення запису про припинення статусу фізичної особи-підприємця - 31.01.2022).
Судовий збір покладається на відповідача у зв'язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Добровольської Раїси Григорівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Національного технічного університету України «Київський політехнічний інституту імені Ігоря Сікорського» (03056, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 37; ідентифікаційний код: 02070921) суму основного боргу у розмірі 48950 (сорок вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят) 66 коп., 3% річних у розмірі 1637 (одна тисяча шістсот тридцять сім) грн 15 коп., інфляційні втрати у розмірі 5691 (п'ять тисяч шістсот дев'яносто одна) грн 16 коп. та судовий збір у розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Спичак