ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
16.12.2022Справа № 910/10631/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Курахівська ЦЗФ» вул.Нагорна 1-а, с. Вовчанка, Мар'їнський район, Донецька область, 85621
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» вул. Є. Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150
про стягнення 119 243,55 грн.
Представники сторін: не викликались
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Курахівська ЦЗФ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 119 243,55 грн. збитків внаслідок незбереження вантажу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на понесення останнім збитків в загальній сумі 119 243,55 грн. внаслідок незбереження відповідачем як підприємством залізничного транспорту під час перевезення залізницею вагонів цілісності майна (вантажу), які підлягають стягненню з відповідача на підставі статей 110, 114, 115 Статуту залізниць України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10631/21, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Через канцелярію суду 13.08.2021 від відповідача надійшов відзив № НЮ-1/2712 від 06.08.2021 на позовну заяву, в якому АТ «Українська залізниця» заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність вини залізниці у втраті вантажу та причинного зв'язку між діями перевізника та незбереженням вантажу, оскільки вагони прибули справні в технічному стані. Окрім цього, за твердженнями відповідача, позивачем не доведено розміру збитків, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів оплати спірного вантажу за ціною відправника та зазначення в наданих позивачем довідках в якості власника вантажу ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Відповідач також посилається на необхідність застосування при визначенні вартості втраченого вантажу норми природної втрати 2%, замість застосованої позивачем норми 1%.
При цьому разом з відзивом відповідачем подано заяву № НЮ-1/2714 від 06.08.2021 про застосування позовної давності, в якій останній зазначає про пропуск позивачем шестимісячного терміну для звернення з позовом до суду, який, на думку відповідача, відповідно до статті 134, 136 Статуту залізниць України обчислюється від дати складання комерційного акту, на підставі якого заявлено позовні вимоги, у зв'язку з чим просить суд в задоволенні позовних вимог про стягнення 119 243,55 грн. збитків внаслідок незбереження вантажу відмовити.
Також до відзиву відповідачем подано клопотання № НЮ-1/2713 від 06.08.2021 про витребування на підставі статті 81 ГПК України доказів в позивача та АТ «ДТЕК Західенерго», а саме оригінали зі всіма додатками Договору № 1-1-2016/006 від 27.01.2016 року, що підтверджують кількість та вартість відправленого вантажу за залізничними накладними №№ 51861425, 51875474, 52502317, 52320702, 52802501, 51863298, 51875227, 52796315, 52337581, 52361672, 52609898, 52382231, та платіжні доручення або інші фінансові документи, що підтверджують оплату АТ «ДТЕК Західнерго» вартості поставленого вугілля згідно з вищевказаними залізничними накладними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 клопотання відповідача про витребування доказів задоволено частково, витребувано у позивача: копію договору поставки № 1-1-2016/006 від 27.01.2016 та додаткових угод та специфікацій до нього, що підтверджують кількість та вартість відправленого вантажу за залізничними накладними №№ 51861425, 51875474, 52502317, 52320702, 52802501, 51863298, 51875227, 52796315, 52337581, 52361672, 52609898, 52382231, та платіжні доручення або інші фінансові документи, що підтверджують оплату АТ «ДТЕК Західнерго» вартості поставленого вугілля згідно з вищевказаними залізничними накладними.
Окрім цього 13.10.2021 засобами електронного зв'язку та 21.10.2021 через канцелярію суду позивачем подані пояснення б/н від 13.10.2021 про неможливість надання витребуваних судом документів у зв'язку з відсутністю у позивача в наявності документів за договором № 1-1-2016/006 від 27.01.2016, оскільки ТОВ «ДТЕК Курахівська ЦЗФ» у даних правовідносинах є вантажовідправником вантажу на адресу теплових електричних станцій, а не стороною договору. Додатково позивач зазначив про те, що Статут залізниць України не передбачає обов'язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило відповіді на відзив, жодних заяв про неможливість подання такої заяви по суті спору та/або про намір вчинення відповідних дій та/або продовження відповідних процесуальних строків.
З огляду на вищевикладене, оскільки позивач не скористався наданими йому процесуальними правами в частині надання відповіді на відзив тощо, суд здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 03 грудня 2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Трейдінг» (постачальник за договором) та Акціонерним товариством «ДТЕК Західенерго» (покупець за договором) укладено Додаткову угоду від 03.12.2018 до Договору поставки № 1-1-2016/006 від 27.01.2016 (далі - Договір), якою викладено текст Договору поставки № 1-1-2016/006 від 27.01.2016 в новій редакції та за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупця кам'яне вугілля і вугільну продукцію, в кількості, асортименті, за ціною і на умовах, погоджених сторонами в цьому Договору і специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього Договору.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п.3.1 Договору цей Договір укладається на поставку вугілля в 2016-2020 роках.
У відповідності до п. 3.2 Договору постачальник зобов'язується здійснити поставку вугілля залізничним транспортом у відкритих справних на піввагонах за відвантажувальними реквізитами, вказаним покупець в цьому договорі та/або відповідних специфікаціях до нього , на умовах поставки «DDP, станція призначення»…Дато поставки (передачі) вугілля (відповідної партії) від постачальника до покупця вважається дата, вказана залізничною станцією призначення у залізничній накладній (у графі 51 календарний штемпель прибуття вантажу).
Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов зазначеного Договору з метою передачі у власність АТ «ДТЕК Західенерго» позивачем в період листопад 2020 - лютий 2021 було передано відповідачу для доставки вантаж (вугілля кам'яне марки г - газовий) вантажоодержувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" зі станції відправлення Курахівка Донецької залізниці на станції призначення Добротвір Львівської залізниці - одержувач ДТЕК Добротвірська ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго» та на станцію Бурштин Львівської залізниці - одержувач ДТЕК Бурштинська ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго» за залізничними накладними №51861425, №51875474, №52502317, №52320702, №52802501, №51863298, №51875227, №52796315, №52337581, №52361672, №52609898, №52382231 (досильні №46552006, №52808458, № 52326550, №52509650, №51873990, № 46450995, № 51873982, № 47001920).
Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за № 34, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.
Згідно частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.
У відповідності до частини статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Відповідно до статті 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Відповідно до підпункту «а» статті 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
За приписами частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
У відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 863/5084.
Згідно з пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.
Судом за матеріалами справи встановлено, що вантажовідправником - ТОВ «ДТЕК Курахівська ЦЗФ» зі станції відправлення Курахівка Донецької залізниці на станцію призначення Добротвір Львівської залізниці - одержувач ДТЕК Добротвірська ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго» та на станцію призначення Бурштин Львівської залізниці - одержувач ДТЕК Бурштинська ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго» здійснено відправлення групи вагонів, зокрема, №61012209, №56131782, №63659031, №62258033, №62281126, №60029345, №56744865, №53547238, №53075479, №52230034, №56211659, №60026341, №54782420, №56533607, №55022669, №56998222, №61020004, №61667754, №54751649, №53526372, №51806008, №64066475 за вищевказаними залізничними накладними: №51861425, №51875474, №52502317, №52320702, №52802501, №51863298, №51875227, №52796315, №52337581, №52361672, №52609898, №52382231 (досильні №46552006, №52808458, № 52326550, №52509650, №51873990, № 46450995, № 51873982, № 47001920), копії яких наявні в матеріалах справи.
У свою чергу суд констатує, що зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у залізничних накладних на станції відправлення та під час перевезення від залізниці не находило, отже, за висновками суду, на станції відправлення вантаж прийнятий останнім до перевезення без зауважень та заперечень.
У зв'язку із викладеним суд приходить до висновку, що наявністю залізничних накладних як форми договору перевезення вантажів, встановлено факт укладення між позивачем та відповідачем договірних зобов'язань щодо приймання, транспортування вантажу та видачі його у пункті призначення.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до статті 52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Отже, оскільки спірні вагони згідно зазначених вище залізничних накладних прийняті залізницею для перевезення без зауважень до вантажовідправника, відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі вантажоотримувачу, в силу статті 110 Статуту покладається на залізницю, тобто на відповідача.
Частиною 2 статті 24 Статуту залізниць України передбачено право залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
Відповідно до статті 52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
На станції слідування вантажу Покровськ Донецької залізниці за результатами контрольного переважування маси вантажу було виявлено нестачу вантажу у вагонах №55022669, №56998222, №61020004, №54782420, №56533607, №60026341, про що були складені комерційні акти №482004/661/542 від 26.11.2020, №482004/731/762, №482004/732/763 від 25.12.2020, №482004/4/38, №482004/3/37, №482004/2/36 від 08.01.2021, оригінали яких наявні в матеріалах справи.
На станції слідування вантажу Чаплине Придніпровської залізниці за результатами контрольного переважування маси вантажу було виявлено нестачу вантажу у вагонах №56131782, №61012209, №63659031, №62258033, № 62281126, про що були складені комерційні акти №454201/106/543, №454201/110/547, №454201/108/5454, №454201/107/544, №454201/109/546 від 27.11.2020, оригінали яких наявні в матеріалах справи.
На станції призначення вантажу Добротвір Львівської залізниці за результатами контрольного переважування маси вантажу було виявлено нестачу вантажу у вагонах №54751649, №53526372, №61667754, про що були складені комерційні акти №371009/6, №371009/7 від 01.02.2021, №482004/60/8 від 29.01.2021, оригінали яких наявні в матеріалах справи.
На станції призначення вантажу Бурштин Львівської залізниці за результатами контрольного переважування маси вантажу було виявлено нестачу вантажу у вагонах №60029345, №56744865, №53547238, №53075479, №52230034, №56211659, про що були складені комерційні акти №388103/5 від 03.01.2021, №388103/2 від 01.01.2021, №450003/15/77 від 16.01.2021, №388103/6 від 04.01.2021, №388103/767 від 29.12.2020, №388103/35 від 11.01.2021, оригінали яких наявні в матеріалах справи.
Згідно зі статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічний припис міститься у пункті 113 Статуту.
Відповідно до статті 26 зазначеного Закону обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.
У відповідності до статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 № 334 (далі - Правила складання актів), комерційні акти складаються на місцях загального користування у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу; при вивантаженні на місцях не загального користування - у день здачі вантажу одержувачу; на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом.
У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби.
Згідно з пунктом 2 Правил складання актів комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.
Згідно з пунктом 10 Правил складення актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчику, сортувальної платформи, старший прийомоздавальник) і прийомоздавальник станції, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.
При цьому, докази заперечень щодо форми, порядку складання, змісту вказаних комерційних актів та посадових осіб, які їх підписали, а також факту опротестування їх з боку сторін відсутні.
Отже, як свідчать матеріали справи та встановлено судом, складені комерційні акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855.
В свою чергу, згідно зазначених актів №482004/661/542 від 26.11.2020, №482004/731/762, №482004/732/763 від 25.12.2020, №482004/4/38, №482004/3/37, №482004/2/36 від 08.01.2021, №454201/106/543, №454201/110/547, №454201/108/5454, №454201/107/544, №454201/109/546 від 27.11.2020, №388103/5 від 03.01.2021, №388103/2 від 01.01.2021, №450003/15/77 від 16.01.2021, №388103/6 від 04.01.2021, №388103/767 від 29.12.2020, №388103/35 від 11.01.2021 було встановлено факт технічної справності вагонів, відсутності течі вантажу, а також наявності слідів доступу до вантажу, а саме поглиблення над люками у спірних вагонах та порушення в місцях зафіксованих заглиблень на поверхні вантажу нанесеного відправником маркування, тобто ознак втрати вантажу під час перевезення, що підтверджують факт невідповідності маси, зазначеної у спірних залізничних накладних, фактичній масі вантажу, який перевозився у вказаних вагонах.
Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Згідно із частиною 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.
За приписами статті 105 Статуту залізниці вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Відповідно до статті 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Статтею 130 Статуту визначено, що право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Також судом враховано, що згідно зі статтею 133 Статуту передача права на пред'явлення претензій та позовів відправником одержувачу або одержувачем відправнику, а також відправником або одержувачем вищій організації засвідчується переуступним написом на відповідному документі (накладній, квитанції про приймання вантажу до перевезення, багажній квитанції). Переуступний напис засвідчується підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою.
Відповідно до переуступного напису, зробленого на накладних №51861425, №51875474, №52502317, №52320702, №52802501, №51863298, №51875227, №52796315, №52337581, №52361672, №52609898, №52382231, (№46552006, №52609898, №46552006, №52337581, №51863298, №52808458, №52326550, №52509650, №51873990 досильні), за підписами директора та головного бухгалтера ВП «Добротвірська ТЕС» ПАТ «ДТЕК Західенерго» та ВП «Бурштинська ТЕС» ПАТ «ДТЕК Західенерго», право на пред'явлення позову передано ТОВ «ДТЕК Курахівська ЦЗФ». Повноваження вказаних осіб щодо права підпису передавальних написів на залізничних накладних підтверджені довіреністю, копія яких наявна в матеріалах справи.
Таким чином, внаслідок невиконання відповідачем визначених законодавством зобов'язань в частині збереження перевезеного вантажу, зазначеного у спірних залізничних накладних, що призвело до втрати частини цього вантажу, у позивача виникло право на пред'явлення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу в сумі 119 243,55 грн., визначеного на підставі даних вантажовідправника, та які позивач просить стягнути у позовній заяві.
Поряд із цим, виходячи з передбаченого статтею 55 Конституції України та статтями 15,16 Цивільного кодексу України права особи на звернення до суду, оскільки відповідно до статті 925 Цивільного кодексу України, статті 315 Господарського кодексу України, статті 130 Статуту залізниць України пред'явленню залізниці позову, який випливає з цього Статуту, може передувати пред'явлення до неї претензії, суд звертає увагу, що в даному випадку дотримання претензійного порядку не є обов'язковим виходячи зі змісту правовідносин, що склалися між сторонами, отже питання про попереднє пред'явлення претензії до звернення з позовом до залізниці з підстав, які передбачені Статутом залізниць, вирішується відправником чи одержувачем вантажу (багажу, вантажобагажу) на власний розсуд.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилався на невірне застосування норми природної втрати 1%, у той час, як належним є 2%, відсутність вини залізниці щодо втрати вантажу у вагонах №61012209, №56131782, №63659031, №62258033, №62281126, №60029345, №56744865, №53547238, №53075479, №52230034, №56211659, №60026341, №54782420, №56533607, №55022669, №56998222, №61020004, №61667754, №54751649, №53526372, №51806008, №64066475, оскільки вантажовідправником не якісно вжито заходів щодо запобігання втрати вантажу, вартість втраченого вантажу не доведена платіжними документами.
Відповідно до частини 1 статті 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
Згідно частини 3 статті 32 Статуту, відправник зобов'язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов.
Пунктом 5 Правил перевезення вантажу у вагонах відкритого типу передбачено, що перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов'язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов'язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів. У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із "шапкою"). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу.
При цьому матеріали справи не містять доказів недотримання відправником Правил перевезення вантажів, зважаючи на відсутність на станції відправлення будь-яких зауважень з боку залізниці до стану вантажу та вагонів, зокрема, після візуального огляду вагонів, вантажу, його маркування та кріплення у вагонах, залізницею, на станції відправлення, вантаж був прийнятий без зауважень, просипання вантажу не було виявлено, про наявність заглиблень у вагонах залізницею зазначено не було, не зазначалось і про порушення маркування, що, в свою чергу, свідчить про відсутність вини вантажовідправника у нестачі вантажу.
Господарський суд зазначає, що обов'язок перевірки вантажу під час його прийняття до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера) та пломб (ЗПП) встановлений пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення.
Так, зазначеним пунктом Правил передбачено, що вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
Відповідно до статті 24 Статуту залізниця має право перевіряти правильність відомостей про вантаж, зазначений відправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
З огляду на викладене, відповідно до залізничних накладних №51861425, №51875474, №52502317, №52320702, №52802501, №51863298, №51875227, №52796315, №52337581, №52361672, №52609898, №52382231 (№46552006, №52609898, №46552006, №52337581, №51863298, №52808458, №52326S30, №52509650, №51873990 досильні) вантаж завантажено у спірні вагони відправником, водночас, на станції відправлення залізницею жодних зауважень до стану вантажу та вагонів пред'явлено не було, що свідчить про те, що відправником були виконані вищезазначені вимоги Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу.
Зокрема, факт нестачі вантажу за спірними перевезеннями підтверджений комерційними актами, наявними в матеріалах справи.
В свою чергу судом прийнято до уваги встановлені комерційними актами фактичні ознаки втрати вантажу під час перевезення, а саме докази наявності слідів доступу до вантажу, порушення маркування, виїмки над люками у спірних вагонах та сліди ходіння, що, в свою чергу, свідчить про відповідальність саме відповідача як перевізника за спірну нестачу.
Таким чином, оскільки відповідачем не спростовано обставини визначення вантажовідправником маси вантажу у відповідності з Правилами приймання вантажів до перевезення із внесенням до перевізних документів (залізничних накладних) правильної маси вантажу спірних вагонів, та за обставин відсутності доказів невжиття вантажовідправником всіх заходів для збереження вантажу під час здійснення його перевезення, суд дійшов до висновку про порушення залізницею заходів щодо збереження вантажу під час його перевезення та про наявність вини залізниці у недостачі спірного вантажу, в зв'язку з чим підстави для звільнення залізниці від матеріальної відповідальності за нестачу вантажу відсутні.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Отже, враховуючи зазначені обставини та у зв'язку із незбереженням відповідачем як підприємством залізничного транспорту під час перевезення залізницею вагонів за означеними залізничними накладними, судом встановлено наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагонах, завданої шкоди - нестачі товару та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу збитки в загальному розмірі 119 243,55 грн. за вирахуванням норми природної втрати, які підлягають стягненню з відповідача на підставі статей 110, 114, 115 Статуту.
Відповідно до частини 3 статті 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (пункт 114 Статуту).
Відповідно до пункту 2.7 роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» (в редакції роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225) згідно зі статтею 924 Цивільного кодексу України, статтею 314 Господарського кодексу України і статтями 114, 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.
Як свідчать матеріали справи, в якості документу, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, позивачем надано довідки відправника вантажу ТОВ «ДТЕК Курахівська ЦЗФ» (за підписом директора та начальника відділу планування та інвестицій ТОВ «ДТЕК Курахівська ЦЗФ») та довідки власника вантажу ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (за підписом директора філії «Вантажо - транспортне підприємство «Павлоградвантажтранс» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про вартість 1 тони вугілля.
Так, згідно з зазначеними вище довідками, вартість 1 тони вугільної продукції у вагонах №63659031, №62258033, №62281126 по накладній №51861425 складає 2168,42 грн. з ПДВ, у вагоні №56131782 по накладній №51875474 - 1775,33 грн. з ПДВ, у вагонах №55022669, №56998222, №61020004, №56211659 по накладній №52502317 - 1831,61 грн. з ПДВ, у вагонах №52230034, №54782420, №56533607 по накладній №52320702 - 1801,20 грн. з ПДВ, у вагонах №54751649, №53526372, 51806008, 64066475 по накладній №52802501 - 1951,73 грн. зПДВ, у вагоні №61012209 по накладній №51863298 - 1756,40 грн. з ПДВ, у вагоні №60026341 по накладній №51875227 - 1909,12 грн. з ПДВ, у вагоні №61667754 по накладній №52796315 - 1970,84 грн. з ПДВ, у вагоні №60029345 по накладній №52337581 -2031,71 грн. з ПДВ, у вагоні №56744865 по накладній №52361672 - 2465,52 грн. з ПДВ, у вагоні №53547238 по накладній №52609898 - 1923,60 грн. з ПДВ, у вагоні №53075479 по накладній №52382231 - 1840,74 грн. з ПДВ.
При цьому, у довідках зазначена інформація про вартість вугільної продукції по кожному вагону, в яких було виявлено нестачу вантажу, із зазначенням номеру спірної залізничної накладної.
Отже, вартість вантажу, яка є базою для вирахування суми збитків, що підлягають відшкодуванню перевізником, позивачем доведена наявними в матеріалах справи довідками про вартість однієї тони вугілля.
Таким чином суд розцінює надані позивачем довідки як докази понесених збитків, адже положення статті 115 Статуту залізниць України не визначають вичерпного переліку документів, якими може підтверджуватись вартість вантажу, а відтак такі обставини мають бути встановлені судом за допомогою належних та допустимих доказів, зокрема, на підставі довідок про вартість вугільної продукції, які складені як відправником вантажу ТОВ «ДТЕК Курахівська ЦЗФ» (щодо вартості вугілля, відвантаженого зі станції Курахівка Донецької залізниці згідно залізничних накладних №52502317, №52320702, №52609898), так і власником відправленого вантажу ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (вугілля, відвантаженого зі станції Курахівка Донецької залізниці згідно залізничних накладних №52382231, №52361672, №52337581, №52796315, №51863298, №51875227, №51875474, №52802501, №51861425) на підтвердження вартості відправленого вантажу.
Абзацом першим статті 115 Статуту передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Враховуючи частину 1 статті 623 Цивільного кодексу України, статтю 314 Господарського кодексу України, а також статтю 115 Статуту залізниць України суд вважає, що надані позивачем довідки, в яких визначена вартість однієї тони вантажу, відправленого згідно вищевказаних накладних, є належним підтвердженням вартості втраченого під час перевезення залізницею вантажу, а відтак, розмір збитків є підтвердженим відповідно до вимог законодавства, у зв'язку з чим, заперечення відповідача в цій частині визнаються судом необґрунтованими.
Водночас, суд відзначає, що відповідно до пункту 2.7 роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу. З огляду на це суд відхиляє доводи відповідача про не доведення позивачем розміру збитків, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів оплати спірного вантажу як безпідставні та необґрунтовані.
Аналогійна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 916/4345/14 та від 10.08.2018 року у справі №910/22324/16.
Відповідно до абзацу п'ятого статті 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.
Згідно зі статтею 52 Статуту маса вантажу вважається правильною, якщо різниця у масі, визначена на станції відправлення, порівняно з масою, що виявилася на станції призначення, не перевищує: у разі недостачі - норми природної втрати маси вантажу і граничного розходження визначення маси нетто; у разі надлишку - граничного розходження визначення маси нетто.
Згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажів вантаж вважається доставленим без втрат, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначені маси нетто. При видачі вантажів, маса яких внаслідок їх природних властивостей зменшується при перевезені, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах.
Так, згідно пунктом 27 Правил видачі вантажів (статті 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту) при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить:
2% маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі; шкіра оброблена і вологосолона; тютюн; м'ясо свіже;
1,5% маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива;
1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; мило; м'ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м'ясні всякі;
0,5 % маси всіх інших вантажів.
Надлишок вантажу порівняно з масою, вказаною в накладній, вважається таким, що не перевищує норму, якщо він не виходить за межу граничного розходження визначення маси нетто, яке становить 0,2 %.
Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.
Згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) «Вугілля кам'яне, антрацит; брикети, котуни та аналогічні види твердого палива, одержані з кам'яного вугілля» (код товару 2701) відноситься до групи товарів 27 «Палива мінеральні; нафта та продукти її перегонки; бітумінозні речовини; воски мінеральні».
Згідно з ДСТУ 4083:2012 «Вугілля кам'яне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях» для вугілля першої та другої категорії марок ДГ, Г Західного Донбасу, як виняток, загальна волога на робочий стан палива W, має бути не більше ніж 16,0 % (пункт 4.3.). Один із основних показників якості вугілля кам'яного є волога, яка за даними спірних залізничних накладних у кам'яному вугіллі не перевищує гранично допустиму норму, що підтверджується записами у графі 20 перевізних документів, зокрема: «Вантаж в твердому стані, з вологістю не більше 12%».
Окрім цього, відповідно до графи 20 спірних залізничних накладних вантаж був відправлений у твердому стані, вологість 0%. Відомості про те, що спірні вантажі були відправлені вантажовідправником вантажоодержувачу у вологому стані в залізничних накладних відсутні.
Відповідно до розділу 1 ДСТУ 4082-2002 «Паливо тверде. Ситовий метод визначання гранулометричного складу», затвердженого наказом Держстандарту України від 19.03.2002 за № 163 цей стандарт поширюється на антрацит, кам'яне та буре вугілля, горючі сланці, а також на продукти їх перероблення (в подальшому - паливо) і встановлює метод визначання грануло-метричного складу палива.
Отже, з урахуванням визначення національними стандартами України кам'яного вугілля як твердого мінерального палива, при видачі вантажу з кам'яним вугіллям застосовується норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто), яка становить 1 % маси вантажу, що зазначена в перевізних документах, копії яких наявні в матеріалах справи.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
В свою чергу відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог (збитків) або обґрунтованих заперечень щодо наданого позивачем розрахунку.
При цьому судом перевірено наданий позивачем розрахунок вартості втраченого вантажу при зверненні до суду з даним позовом та встановлено, що позивачем розраховано масу недостачі вантажу вугілля із застосуванням 1% норми природної втрати маси вантажу, зазначеного у перевізних документах, що відповідає Правилам видачі вантажів.
Так, враховуючи вартість однієї тони вантажу та суму норми природної втрати, вартість втраченого вантажу розрахована наступним чином:
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №63659031, з урахуванням норми природної втрати, складає 8142,41 грн. із розрахунку: 4,450 т - 695 = 3,755 т х 2168,42 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №62258033, з урахуванням норми природної втрати, складає 6949,78 грн. із розрахунку: 3,90 т - 695 = 3,205 т х 2168,42 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №62281126, з урахуванням норми природної втрати, складає 11720,31 грн. із розрахунку: 6,10 т - 695 = 5,405 т х 2168,42 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №56211659, з урахуванням норми природної втрати, складає 3589,95 грн. із розрахунку: 2,650 т - 690 = 1,96 т х 1831,61 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №55022669, з урахуванням норми природної втрати, складає 2851,81 грн. із розрахунку: 2,250 т - 693 = 1,557 т х 1831,61 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №56998222, з урахуванням норми природної втрати, складає 2470,84 грн. із розрахунку: 2,050 т - 701 = 1,349 т х 1831,61 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №61020004, з урахуванням норми природної втрати, складає 4304,28 грн. із розрахунку: 3,050 т - 700 = 2,35 т х 1831,61 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №52230034, з урахуванням норми природної втрати, складає 1803,25 грн. із розрахунку: 2,750 т - 697 = 2,053 т х 1801,20 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №54782420, з урахуванням норми природної втрати, складає 4146,36 грн. із розрахунку: 3,0 т - 698 = 2,302 т х 1801,20 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №56533607, з урахуванням норми природної втрати, складає 3440,29 грн. із розрахунку: 2,60 т - 690 = 1,91 т х 1801,20 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №54751649, з урахуванням норми природної втрати, складає 3714,14 грн. із розрахунку: 2,60 т - 697 = 1,903 т х 1951,73 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №53526372, з урахуванням норми природної втрати, складає 9988,95 грн. із розрахунку: 5,80 т - 682 = 5,118 т х 1951,73 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №56131782, з урахуванням норми природної втрати, складає 3577,28 грн. із розрахунку: 2,70 т - 685 = 2,015 т х 1775,33 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №60026341, з урахуванням норми природної втрати, складає 4494,06 грн. із розрахунку: 3,05 т - 696 = 2,354 т х 1909,12 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №61012209, з урахуванням норми природної втрати, складає 2290,34 грн. із розрахунку: 2,0 т - 696 = 1,304т х 1756,40 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №61667754, з урахуванням норми природної втрати, складає 9479,74 грн. із розрахунку: 5,50 т - 690 = 4,81 т х 1970,84 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №60029345, з урахуванням норми природної втрати, складає 4798,89 грн. із розрахунку: 3,05 т - 688 = 2,362 т х 2031,71 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №56744865, з урахуванням норми природної втрати, складає 7371,90 грн. із розрахунку: 3,70 т - 710 = 2,99 т х 2465,52 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №53075479, з урахуванням норми природної втрати, складає 9034,35 грн. із розрахунку: 5,60 т - 692 = 4,908 т х 1840,74 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №53547238, з урахуванням норми природної втрати, складає 8675,43 грн. із розрахунку: 5,20 т - 690 = 4,51 т х 1923,60 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №51806008, з урахуванням норми природної втрати, складає 595,28 грн. із розрахунку: 1,0 т - 695 = 0,305,т х 1951,73 грн.
Вартість недостачі, виявленої у вагоні №64066475, з урахуванням норми природної втрати складає, 3909,31 грн. із розрахунку: 2,70 т - 697 = 2,003 т х 1951,73 грн.
Таким чином відповідно до розрахунку позивача, здійсненого на підставі вищезазначених положень Правил видачі вантажу, загальна вартість недостачі, виявленої у вагонах, з урахуванням норми природної втрати, складає 119 243,55 грн.
Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку вартості втраченого вантажу в розмірі 119 243,73 грн. та за його результатами встановлено арифметичну правильність розрахунку та відповідність нормам чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, встановивши неналежне виконання залізницею своїх зобов'язань щодо перевезення вантажу в частині збереження прийнятого відповідачем до перевезення вугілля, зазначеного у залізничних накладних, що призвело до втрати частини вантажу, факт недостачі останнього у вищевказаній кількості підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований, а також доказів на підтвердження того, що недостача поставленого вантажу сталася не з вини відповідача, як і доказів відшкодування фактичних збитків у вказаній сумі не надано, суд дійшов висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами факту наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, що, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для відповідальності останнього за понесені позивачем збитки.
Також відповідачем разом з відзивом подано заяву про застосування позовної давності, у якій відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на сплив позовної давності, оскільки статтями 134, 136 Статуту передбачено 6-місячний строк для пред'явлення претензій та позовів до залізниці, що обчислюється з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову (складання комерційного акту, акту загальної форми, списання коштів з особового рахунку тощо). Таким чином, на думку відповідача, до позовних вимог у даній справі підлягає застосуванню позовна давність у шість місяців, та її перебіг починається від дати складання комерційного акту, а тому позивачем пропущена позовна давність.
Суд зазначає, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.
Суд звертає увагу, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.(п. 5).
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
При цьому, як зазначено в пункті 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як зазначає відповідач у заяві про застосування позовної давності, Статутом залізниць України регламентується, зокрема, порядок перевезення вантажів залізницею і відповідно до положень статті 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред'явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обчислення.
Статтею 315 Господарського кодексу України передбачено певні особливості обчислення строків позовної давності за договором перевезення.
Відтак, положення статей 134, 136 Статуту залізниць України підлягають застосуванню у системному зв'язку з положенням статті 315 Господарського кодексу України і таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого частиною 3 статті 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію.
Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності, в розумінні цієї норми Господарського кодексу України, слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (частини 2, 3 статті 315 Господарського кодексу України) незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.
Отже, шестимісячний термін для пред'явлення даного позову до залізниці має обраховуватись упродовж 6 місяців, після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред'явлення претензії та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями статті 315 Господарського кодексу України та статтями 134, 136 Статуту залізниць України, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України у справі №10-26/166-10-4300 від 19.04.2012, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема у справі №905/729/18 від 11.04.2019, у справі №910/11614/18 від 13.08.2019, у справі №905/2303/18 від 10.09.2019 та у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 905/487/19.
Судом встановлено відсутність відомостей щодо звернення позивача у даній справі №910/10631/21 до відповідача з претензією про відшкодування вартості нестачі спірного вантажу, що у даному випадку не впливає на порядок обчислення позовної давності, оскільки, як зазначено вище, визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.
Судом встановлено, що комерційні акти, на підставі яких заявлено позов у даній справі, складено: 26.11.2020 (№482004/661/542), 27.11.2020 (№454201/106/543, №454201/107/544, №454201/109/546, №454201/108/545, №454201/110/547), 29.12.2020 (№388103/767), 25.12.2020 (№482004/732/763, №482004/731/762).
При цьому як свідчать матеріали справи, датою звернення позивача до суду з даною позовною заявою є 29.06.2021 (згідно поштового конверту), у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що останній звернувся до суду без пропуску позовної давності, відтак підстави для задоволення клопотання відповідача про застосування позовної давності відсутні.
Враховуючи вищевикладене, встановивши неналежне виконання залізницею своїх зобов'язань за договором перевезення в частині збереження прийнятого відповідачем до перевезення вантажу, зазначеного у спірних залізничних накладних, що призвело до втрати частини вантажу, факт недостачі останнього у вищевказаній кількості підтверджений матеріалами справи, зокрема, комерційними актами №482004/661/542 від 26.11.2020, №454201/106/543, №454201/107/544, №454201/109/546, №454201/108/545, №454201/110/547 від 27.11.2020, №388103/767 від 29.12.2020, №482004/732/763, №482004/731/762 від 25.12.2020 та відповідачем не спростований, а також за відсутності доказів на підтвердження того, що недостача поставленого вантажу сталася не з вини відповідача, як і доказів відшкодування фактичних збитків у вказаній сумі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача та стягнення збитків в сумі 119 243,55 грн.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця (Тверська), 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Курахівська ЦЗФ» (вул. Нагорна, буд. 1-а, село Вовчанка, Мар'їнський район, Донецька область, 85612, код ЄДРПОУ 33959754) 119 243 (сто дев'ятнадцять тисяч двісті сорок три) грн. 55 коп. збитків внаслідок втрати вантажу та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 16 грудня 2022.
Суддя А.М. Селівон