ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.12.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/850/22
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я., секретар судового засідання Юрчак С.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "АРС-Кераміка"
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Сенька Андрія Богдановича
про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в сумі 448313 грн 45 коп.
за участю:
від позивача: М. Гонта
встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова група "АРС-Кераміка" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Сенька Андрія Богдановича про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в сумі 448313 грн 45 коп.
Ухвалою від 20.10.22 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.11.22, за наслідками якого підготовче засідання відкладено на 29.11.22, про що судом постановлено відповідну ухвалу, занесену до протоколу судового засідання.
Ухвалою від 29.11.22 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 15.12.22.
Відповідач у судові засідання жодного разу не з'явився, конституційним правом на захист своїх прав не скористався, причин неприбуття не повідомив, відзиву на позов не подав, про дату час, та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Ухвалупро відкриття провадження у справі від 20.10.22 вручено відповідачу 03.11.22, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення ( вх. номер повідомлення 14724/22 від 11 листопада 2022 р.). Ухвали від 15.11.22 та 29.11.22, направлені відповідачу у відповідності до приписів ГПК України за адресою, зазначеною у позовній заяві та ЄДРЮОФОПГФ, відповідачу не вручено, причина невручення - адресат відсутній за вказаною адресою.
В силу ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов"язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв"язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Як вбачається із ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Крім того, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.
Згідно ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об"єктивному встановленню всіх обставин справи.
Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, а також беручи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем зобов"язання щодо оплати вартості поставленого позивачем товару в терміни, передбачені договором купівлі-продажу, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 211821,83грн., яку відповідач сплатив позивачу після відкриття провадження у справі, на підтвердження чого позивач подав суду заяву вх.№16299/22 від 29.11.22. Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача 182580,47грн. пені, 21182,2грн. штрафу, 2907,47грн. 3% річних та 29821,48грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ст.525, 526, 549, 610, 611, 612, 692 ЦК та ст. 193, 222 ГК України.
Позиція відповідача.
Відповідач у встановлений судом строк (15 (п'ятнадцять) календарних днів з моменту отримання ухвали від 20.10.22, яку вручено відповідачу 03.11.22, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення ( вх. номер повідомлення вх. номер повідомлення 14724/22 від 11 листопада 2022 р.) відзиву на позов не подав.
Обставини справи. Оцінка доказів.
01 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова група "АРС - Кераміка" (далі - Позивач, Продавець) та Фізичною особою-підприємцем Сеньк А.В. ( далі - Відповідач, Покупець) укладено Договір купівлі-продажу з відстрочкою № 21457 від 01 грудня 2021 року (далі - Договір).
Зазначений договір підписано сторонами та скріплено їх печатками. Термін дії договору - до моменту виконання стоорнами зобов"язань на суму, передбачену п.1.4 Договору, але не більше одного календарного року(п.7.1 договору).
За умовами Договору (п.1.1) Продавець зобов"язався передати у власність Покупця товарно-матеріальні цінності (будівельні, оздоблювальні матеріали та інше), а Покупець, у свою чергу, - прийняти та оплатити зазначений товар.
Кількість та вартість замовленого Покупцем товару зазначається у видатковій накладній, яка передається представнику Покупця одночасно з передачею замовленого товару (п.2.3 Договору).
Згідно з п.2.7 Договору розрахунки за Договором здійснюються у безготівковій формі.
Товар повинен бути повністю оплачений не пізніше ніж через 14 календарних днів з моменту його отримання (п.2.8 Договору).
Відповідно до п. 4.3 Договору за порушення терміну розрахунку з Продавцем, передбаченого п.2.8. даного Договору, Покупець сплачує на користь Продавця пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за Договором за кожний день прострочення, починаючи з першого дня такого прострочення, а також штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Позивач свої зобов'язання згідно умов договору виконав та передав у власність Відповідача товар на загальну суму 271821 грн. 83 коп. (з ПДВ ), що підтверджується видатковими накладними №121/3 від 10 лютого 2022 року, №139/3, №140/3, №141/3, №142/3 та №143/3 від 14 квітня 2022 року.
В порушення умов п. 2.8 Договору Відповідачем не в повному обсязі оплачено поставлений товар, відтак станом на 09 серпня 2022 року заборгованість Відповідача на користь ТОВ "Торгова група "Арс - Кераміка" становила 211821 грн. 83 коп. (з ПДВ), яку Відповідач сплатив 16.11.22, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки та платіжного доручення №600.
У зв"язку з порушенням Відповідачем прийнятих на себе договірних зобов"язань Позивачем нараховано 21182,2грн. штрафу, 2907,47грн. 3% річних та 29821,48грн. інфляційних втрат за період з 24.02.2022 по 09.08.2022 та 182580,47грн. пені окремо за накладними. Зокрема, за період з 24.02.2022 р. по 09.08.2022 р. нараховано 109300,47 грн. пені, за період з 28.04.2022 р. по 09.08.2022 р. - 73280,00 грн.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).
На підставі господарського договору між суб'єктами господарювання виникають господарські зобов'язання, в силу яких один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173, 174 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зі змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору.
В силу приписів статей 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами у справі Договір є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення закріплено і у статті 712 Цивільного кодексу України.
Таким чином, між сторонами у справі на підставі наведених норм закону виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору поставки, тому до них слід застосовувати відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України.
Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, набуває право вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити його оплату.
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Нормою частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 2.8 Договору сторони обумовили, що товар повинен бути повністю оплачений не пізніше ніж через 14 календарних днів з моменту його отримання.
В порушення умов договору заборгованість у розмірі 211821 грн. 83 коп. (з ПДВ) Відповідач сплатив 16.11.22(після відкриття провадження у справі), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки та платіжного доручення №600.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Дослідивши вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору в частині стягнення основного боргу, відтак провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Судом також встановлено, що закриття провадження по даній справі не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).
Згідно з ст. ст. 598, 599 ЦКУ зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору
Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідач не довів суду відсутності своєї вини у порушенні прийнятих на себе зобов"язань.
Приписами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України обумовлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).
Згідно п.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
За змістом п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до п. 4.3 Договору за порушення терміну розрахунку з Продавцем, передбаченого п.2.8. даного Договору, Покупець сплачує на користь Продавця пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за Договором за кожний день прострочення, починаючи з першого дня такого прострочення, а також штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Разом з тим, за приписами ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та зокрема викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 20.01.2022 у справі № 910/20734/20.
Таким чином, до стягнення з відповідача підлягає пеня в розмірі 35052,14грн.
Що стосується правильності нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, судом здійснено перевірку розрахунку позивача не виходячи при цьому за визначений позивачем період та встановлено, що в розрахунку суду розмір інфляційних втрат та 3% річних за вказаний позивачем період є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, з огляду на заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат та 3% річних, суд задовольняє їх за розрахунком позивача. Розрахунок розміру штрафу є арифметично вірним, відтак також підлягає до задоволення за розрахунком позивача.
Висновок суду.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 ГК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому, відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст.77 ГПК допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Верховний Суд також зазначає, що у п. п. 1- 3 ч 1 ст. 237 ГПК передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоча йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Суд, дослідивши подані позивачем докази, визнав їх належними та достатніми в розумінні статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України, та констатує, що позивачем доведено та документально підтверджено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.
В контексті наведеного позов підлягає до задоволення частково: з фізичної особи-підприємця Сенька Андрія Богдановича слід стягнути пеню в розмірі 35052,14грн., штраф у розмірі 21182,2 грн., 3% річних в розмірі 2907,47 грн., інфляційні нарахування в розмірі 29821,48 грн.; в частині стягнення 147528,33грн. пені відмовити; закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 211821,83 грн.
Судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При закритті провадження у справі суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (частина 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 6735грн., що підтверджується платіжним дорученням №33 від 12.10.22, тоді як розмір судового збору за подання даної позовної заяви становить 6724,70грн.
У відповідності до ст.129 ГПК України, у зв"язку із частковим задоволенням позову, судовий збір у розмірі 1334,45грн. слід покласти на відповідача. Судовий збір у розмірі 2212,92грн. залишити за позивачем у зв"язку з відмовою в позові в частині стягнення 147528,33 грн. пені.
Щодо судового збору у розмірі 3177,32грн.( у зв"язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 211821,83 грн.) та 10,30грн. зайво сплаченого судового збору, суд виходить з того, що згідно з п.1 та 5ч.1ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
З огляду на відсутність клопотання позивача про повернення судового збору, у суду відсутні підстави для вчинення відповідної процесуальної дії.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 77, 86, 123, 126, 129, 202, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
частково задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "АРС-Кераміка" до Фізичної особи-підприємця Сенька Андрія Богдановича про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в сумі 448313 грн 45 коп.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сенька Андрія Богдановича( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "АРС - Кераміка" ( вул.Збаразька, 18, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 32549732) пеню в розмірі 35052,14грн.(тридцять п"ять тисяч п"ятдесят дві гривні чотирнадцять копійок) , штраф у розмірі 21182,2 грн.(двадцять одна тисяча сто вісімдесят дві гривні двадцять копійок), 3% річних в розмірі 2907,47 грн.(дві тисячі дев"ятсот сім гривень сорок сім копійок), інфляційні нарахування в розмірі 29821,48грн.(двадцять дев"ять тисяч вісімсот двадцять одна гривня сорок вісім копійок) та 1334,45грн.(одну тисячу триста тридцять чотири гривні сорок п"ять копійок) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 211821,83 грн.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 20.12.2022
Суддя П. Я. Матуляк