Справа № 521/11681/21
Провадження № 2/521/813/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2022 року м. Одеса
Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Плавича І.В.
при секретарі - Римарчук Я.П.
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права користування житлом
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права користування житлом, в якій він просить визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 , замість попереднього наймача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язати Малиновську районну адміністрації Одеської міської ради укласти з ним договір найму на квартиру АДРЕСА_1 , замість попереднього наймача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він з дня народження проживає в квартирі АДРЕСА_1 , що за розпорядженням Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради за №493/01-04 від 25 травня 1999 року, особовий рахунок на спірну квартиру був відкритий на ім'я його бабусі ОСОБА_3 зі складом сім'ї 3 (три) особи - ОСОБА_3 , його матір ОСОБА_2 та нього. Цим же розпорядженням було закрито особовий рахунок на його дідуся ОСОБА_4 в зв'язку зі смертю. Також ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 2000 року, коли ще був неповнолітньою особою, але фактично проживає в квартирі АДРЕСА_1 з дня народження до теперішнього часу. У зв'язку з тим, що він зареєстрований за іншою адресою вирішити питання стосовного відкриття особового рахунку на його ім'я на спірну квартиру в позасудовому порядку не має можливості.
Відповідач Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради подала відзив на позовну заяву в якому просила відмовити в задоволенні позову з підстав того, що при вселенні ОСОБА_1 в спірну квартиру не було дотримано встановленого порядку.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити.
Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, однак надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Вивчивши наявні матеріали справи, установивши фактичні обставини спору, дослідивши зібрані докази в їх сукупності, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами у справі належну правову оцінку, суд доходить наступного висновку.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі передбачено ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Під ефективним засобом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект і повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, якій не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та його матір'ю було записано ОСОБА_2 про що було зроблено відповідний актовий запис за № 401 та підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , яке видано Відділом ДРАЦ Жовтневого району м. Одеси.
На підставі Розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради за №493/01-04 від 25 травня 1999 року, особовий рахунок на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка складається з двох житлових кімнат площею 30,7 кв.м., був відкритий на ОСОБА_3 бабусю позивача, зі складом сім'ї 3 (три) особи - ОСОБА_3 , її дочка - ОСОБА_2 та онук ОСОБА_1 , що підтверджується копією розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради за №493/01-04 від 25 травня 1999 року, яке було завірено Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради 25.10.2021 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла бабуся позивача - ОСОБА_3 , про що у Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за №2033 та підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , яке видано Першим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції.
Судом також встановлено, що підставі Розпорядження Малиновської районної адміністрації за №468/01-06 від 21 серпня 2009 року, особовий рахунок, який раніше був відкритий на ім'я бабусі позивача - ОСОБА_3 було закрито у зв'язку зі смертю, та відкрито на ім'я матері позивача - ОСОБА_2 , але вже зі складом сім'ї одна особа тільки ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_2 , про що було зроблено відповідний актовий запис за № 3675, та що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , яке видано Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 4 статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 2 п. 15 Постанови Пленуму ВСУ від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» встановлено, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність або відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж відмови їй у цьому.
Згідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 р. № 2 « Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався
угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р. "Про застосування «Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Окрім того судом в якості свідка допитано ОСОБА_5 , яка пояснила, що з позивачем ОСОБА_1 познайомилася в 2011 році та через деякій час, але в 2011 р., стала проживати разом з ним та його матір'ю в квартирі АДРЕСА_1 де і проживає разом з позивачем і до теперішнього часу.
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Відповідно до пункту 1статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010р.
У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, п. 63).
Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Відповідно до ст. 61 Житлового кодексу України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Кабінетом Міністрів України. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім'ї порівняно з умовами, передбаченими цим Кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства України, є недійсними.
Згідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 106 ЖК України повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Таким чином перевіривши факти і обставини, якими сторона позивача обґрунтовувала свої вимоги, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв'язку, установивши характер правовідносин, що виникли між сторонами, і надавши їм належну правову оцінку, - суд дійшов висновку про задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 64, 106 ЖК України, ст.ст. 2, 5,10, 12, 258, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права користування житлом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 , замість попереднього наймача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Малиновську районну адміністрації Одеської міської ради укласти з ОСОБА_1 договір найму на квартиру АДРЕСА_1 , замість попереднього наймача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги, безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня винесення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Дата складення повного судового рішення 08 червня 2022 року.
Повні відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини 5 статті 265 ЦПК України:
Позивач: Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради - 65000, м. Одеса, вул. Ген. Петрова, 22, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 26303175.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Суддя: І.В. Плавич