ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" грудня 2022 р. справа № 300/3893/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В. В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації №UA206050/2022/002348 та рішення про коригування митної вартості від 21.09.2022 №UA206050/2022/000086/1, -
ВСТАНОВИВ:
Горин Василь Миколайович, який діє в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації №UA206050/2022/002348 та рішення про коригування митної вартості від 21.09.2022 №UA206050/2022/000086/1.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що картка відмови в прийнятті митної декларації №UA206050/2022/002348 та рішення про коригування митної вартості від 21.09.2022 №UA206050/2022/000086/1 прийнято з порушенням вимог законодавства, а саме, відповідач безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю, визначеною за ціною договору (контракту), не врахував подані позивачем документи та незаконно прийняв оскаржені рішення. На думку позивача, ним було надано всі необхідні документи відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України, у поданій митній декларації митна вартість товару позивачем визначена за ціною договору (контракту) який імпортується та обрано основний метод визначення митної вартості товару.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.10.2022 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.
Представник позивача у вказаний строк усунув недоліки. Подав суду 07.10.2022 квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1 381,71 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.10.2022. У відзиві представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечила та в обґрунтування своїх заперечень зазначила, що під час здійснення митного контролю за МД 21.09.2022 №UA206050/2022/011908 було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товарно-супровідних документах. У зв'язку з встановленими неточностями та з не наданням усіх додаткових документів, витребуваних митницею, останнім прийнято рішення про коригування митної вартості товару за резервним методом. Спірне рішення уважає правомірним. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши та оцінивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.
17.09.2022 між компанією «Yildiz Auto» (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу вживаного транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ Модель ML250 cdi.
Загальна вартість транспортного засобу відповідно до рахунку-фактури від 17.09.2022 №0722 становила 8 000 євро (а. с .17).
Компанії «Yildiz Auto» 10.09.2022 сплачено суму в розмірі 8 000,00 євро, що підтверджується відповідною квитанцією (а. с. 18)
Як зазначено представником відповідача у відзиві на адміністративний позов від 26.10.2022, позивачем 21.09.2022 подано до митного оформлення згідно з митною декларацією (далі - МД) №206050/2022/011908 бувший у використанні транспортний засіб (легковий автомобіль), призначений для перевезення пасажирів (людей) по дорогах загального користування, марки MERCEDES-BENZ моделі ML250, ідентифікаційний номер (номер кузова) НОМЕР_1 , загальна кількість місць, включаючи місце водія 5, номер двигуна - не визначено, тип двигуна - дизельний, робочий об'єм циліндрів - 2143 см3, потужність - 150 kW, колісна формула - 4x4, рік виготовлення 2012, модельний рік виготовлення - 2012, ціна товару 8 000 євро, за методом визначення митної вартості - 1 (за ціною договору).
За результатами аналізу документів, поданих декларантом для митного оформлення, відповідачем зроблено висновок, що такі документи не містять достатніх даних для підтвердження обраного декларантом методу визначення митної вартості.
21.09.2022 Івано-Франківською митницею прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UA206050/2021/000086/1, за яким митну вартість транспортного засобу (легковий автомобіль), призначеного для перевезення пасажирів (людей) по дорогах загального користування, марки MERCEDES-BENZ моделі ML250, ідентифікаційний номер (номер кузова) НОМЕР_1 , збільшено з 8 000,00 EUR до 14 500,00 EUR (а. с. 15).
В обґрунтування вказаного рішення (графа 33) зазначено: Митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині другій статті 53 МКУ (електронна відповідь декларанта про відсутність можливості надання запитуваних документів). Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. - заявлена митна вартість даних товарів нижча від подібних і аналогічних товарів. Відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана: якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації зовнішньоекономічної операції, товар. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 54 МКУ, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Проведено консультації з декларантом згідно ст. 57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме: методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст. 60 МКУ) з причини відсутності митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу. Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VІ розділ ІІІ. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД UA204080/2022/11628 від 30.06.2022.
З урахуванням Рішення про коригування митної вартості товарів від 21.09.2022 №UA206050/2022/000086/1 Івано-Франківською митницею винесено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2022/002348, якою відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів за митною декларацією від 21.09.2022 №UA206050/2022/011968 (а. с. 13-14). У картці відмови роз'яснено вимоги, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а саме: подати МД згідно винесеного до рішення по митній вартості №UA206050/2022/000086/1 від 21.09.2022.
До поданої МД 23.09.2022 декларантом повторно надано документи: рахунок фактуру від 17.09.2022 №0722 (а. с. 17), декларацію про походження товару від 19.09.2022 WDC1660041A089272, акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду, що здійснюється при виконанні митних формальностей під час митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації) від 20.09.2022 UA209040/2022/024482, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 17.09.2012 № НОМЕР_2 , паспорт громадянина України позивача, платіжне доручення від 20.09.2022, копію митної декларації країни відправлення від 19.09.2022 №22PL402010E1617685, митну декларацію, за якою було відмовлено у випуску товарів від 21.09.2022 UA206050.2022.011908.
Вважаючи, що картку відмови в прийнятті митної декларації №UA206050/2022/002348 та рішення про коригування митної вартості від 21.09.2022 №UA206050/2022/000086/1 прийнято відповідачем із порушенням вимог митного законодавства, позивач звернувся до суду з метою захисту порушеного права шляхом скасування оскаржуваних рішень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Предметом доказування у даній справі, зокрема є встановлення та перевірка обставин існування підстав прийняття оскаржуваного рішення Івано-Франківської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК та іншими законами України.
За приписами частини першої статті 49 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно із частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Частиною другою статті 52 МК передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Статтею 53 МК визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:
1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;
2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;
3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
За вимогами статті 54 МК контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
За змістом цих норм митна вартість товарів визначається декларантом; водночас митний орган контролює правильність визначення такої вартості і за результатами здійснення такого контролю, у випадку неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині третій статті 53 МК, приймає рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 МК.
Таким чином, законодавцем визначено певну конструкцію регулювання митних відносин, за якою визначається правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Відтак, наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Згідно з частиною першою статті 57 МК визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до частини другої статті 57 МК основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Частиною третьою, четвертою статті 57 МК кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 МК, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 МК.
Згідно з частиною першою, другою статті 55 МК, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
При цьому, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган зазначає докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598).
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод (за ціною договору), але обов'язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Водночас, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви можуть бути пов'язані з неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені МК (стаття 53) заборонено, проте надання документів, які підтверджують митну вартість товарів, що визначені частиною другою статті 53 МК, є обов'язком декларанта.
Судом встановлено, що 17.09.2022 між компанією «Yildiz Auto» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вживаного транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ Модель ML250 cdi.Загальна вартість транспортного засобу відповідно до рахунку-фактури від 17.09.2022 №0722 становить 8 000 євро.
Позивачем надано платіжне доручення від 21.09.20221 №352229А600101053 про здійснення оплати за товар, вказана сума платежу становить 8 000,00 євро, що відповідає ціні укладеного контракту.
Отже, посилання відповідача про відсутність платіжних документів на суму 8 000,00 євро судом до уваги не беруться, оскільки наведена обставина не може мати наслідком не підтвердження заявленої декларантом до митного оформлення митної вартості товару, оскільки подані відповідачу документи містили інформацію щодо усіх складових митної вартості та ціни товару, що була сплачена за товар.
Також суд вважає, що відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у Рішенні порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. Наявність лише посилання на МД від 30.06.2022 UA204080/2022/11628, вказана в якій митна вартість була взята за основу для визначення спірної митної вартості без наведення пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо не може бути обґрунтованою підставою для коригування митної вартості.
Верховний Суд у постанові від 05.02.2019 у справі №816/1199/15-а зазначив, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 МК, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. Чого, однак, зроблено не було.
Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження митної вартості, не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за ціною договору.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 08.02.2019 у справі №825/648/17 (№ К/9901/16592/18) та від 24.12.2020 справі №804/4906/15.
Окрім іншого, у спірному рішенні митний орган лише вказав номер та дату митної декларації від 30.06.2022 UA204080/2022/11628, на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, однак до матеріалів справи її не долучив, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.
Водночас суд зазначає, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару до показників ЄАІС. При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем використано виключно інформацію з бази даних митного органу, тобто при винесенні спірного рішення відповідач спирався не на документи, подані декларантом до митного оформлення, а на вже наявну в митного органу цінову інформацію.
Також, Верховний Суд у постанові від 21.12.2018 по справі №815/228/17 дійшов висновку, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості, жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Щодо посилань відповідача на те, що платником згідно, платіжного документа «SWIFT», виступає ОСОБА_2 , суд зазначає таке.
Згідно підпункту 1 пункту 22.1 частини 1 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу здійснюється, зокрема, за допомогою платіжного доручення.
Відповідно до пункту 1.30 частини 1 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення є розрахунковим документом, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Згідно пункту 1.4. Положення про виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого постановою Правління національного банку України 28.07.2008 №216 (далі - Положення №216), платник має право надсилати платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах до уповноваженого банку як у паперовій формі, так і у формі електронного розрахункового документа за допомогою систем дистанційного обслуговування «клієнт-банк», «клієнт-Інтернет-банк» тощо (якщо це визначено в договорі банківського рахунку або в окремому договорі з платником).
Згідно з пунктом 2.1. Положення №216 платник для здійснення операції з переказу коштів в іноземній валюті або банківських металів з рахунку подає до уповноваженого банку платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах за довільною формою, яке обов'язково має містити такі реквізити: код платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах відповідно до Державного класифікатора управлінської документації ДК 010-98, затвердженого наказом Держстандарту України від 31.12.98 № 1024; назву документа - «Платіжне доручення в іноземній валюті» або «Платіжне доручення з іноземній валюті або банківських металах»: номер платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах (може містити цифри та літери); дату складання платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах (число - цифрами, місяць - цифрами або словами, рік - цифрами); найменування та місцезнаходження уповноваженого банку, що обслуговує платника (назви країни і міста); повне або скорочене найменування платника, що збігається з найменуванням платника, яке заявлене ним у картці зі зразками підписів та відбитка печатки [для фізичної особи - прізвище, ім'я, по батькові (якщо воно є) і документ, що посвідчує особу (серія (за наявності), номер, дата, ким виданий, адреса за місцем проживання)], його місцезнаходження (назви країни і міста); номер рахунку платника в іноземній валюті або банківських металах, з якого здійснюється переказ коштів або банківських металів; цифровий або літерний код іноземної валюти або банківського металу відповідно до Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 №34 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 19.04.2016 №269) (далі - Класифікатор); суму переказу або масу банківських металів у тройських унціях цифрами (ціла частина числа відокремлюється комою); суму переказу або масу банківських металів у тройських унціях і назву іноземної валюти або виду банківського металу словами; найменування одержувача (далі - бенефіціар) [для бенефіціара - фізичної особи - прізвище, ім'я, по батькові (якщо воно є)], його місцезнаходження або проживання (за наявності такої інформації) та номер рахунку [або номер міжнародного банківського рахунку (IBAN)], на який перераховуються кошти або банківські метали (для бенефіціара - фізичної особи, який не має рахунку, цей реквізит може не заповнюватися); найменування та місцезнаходження банку бенефіціара; комісійні - зазначається порядок сплати комісійних винагород (витрат) уповноваженого банку й інших банків за переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів за рахунок платника (OUR) або бенефіціара (BEN), або платника та бенефіціара (SHA), надається право уповноваженому банку утримувати комісійну винагороду без платіжного доручення платника; призначення платежу (заповнюється відповідно до вимог пункту 2.2 цієї глави); код операції (чотири символи) за стандартною класифікацією платіжного балансу (заповнюється платником або уповноваженим банком, що його обслуговує); код країни бенефіціара (три символи) відповідно до його місцезнаходження або країни реєстрації (заповнюється платником або уповноваженим банком, що його обслуговує); ідентифікаційний код платника - для юридичних осіб зазначається код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, для фізичних осіб зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті/запис в електронному безконтактному носії або в паспорті проставлено слово «відмова»); підписи відповідальних осіб платника та відбиток печатки (за наявності), які заявлені ним у картці зі зразками підписів і відбитка печатки. У разі подання електронного розрахункового документа відповідальні особи платника, які вповноважені розпоряджатися рахунком і на законних підставах володіють особистим ключем, накладають електронний(і) цифровий(і) підпис(и); резидентність - зазначає платник - фізична особа свою та бенефіціара резидентність словами резидент» чи «нерезидент» під час переказу коштів в іноземній валюті або банківських металів на користь іншої фізичної особи в межах України.
Водночас, наявність в платіжному дорученні в іноземній валюті від 21.09.2022 №352229А600101053 відомостей про суму коштів, яка перерахована за товар, найменування цього товару вказано за ОСОБА_3 , дає можливість в повній мірі ідентифікувати товар. Зазначена в платіжному дорученні в іноземній валюті від 21.09.2022 №352229А600101053 сума повністю відповідає вартості товару, зазначеній в рахунку-фактурівід 17.09.2022 №0722 товару легкового автомобіля.
Тому, відсутні підстави вважати платіжне доручення в іноземній валюті від 21.09.2022 №352229А600101053таким, що не підтверджує митну вартість товарів, або таким, що містить розбіжності, які свідчать про невідповідність дійсності заявленої позивачем митної вартості товару.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товарів. При цьому подані документи не містили розбіжностей чи ознак підробки, водночас підтверджували числові значення митної вартості.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню, а оскаржуванікартка відмови в прийнятті митної декларації №UA206050/2022/002348 та рішення про коригування митної вартості від 21.09.2022 №UA206050/2022/000086/1 є протиправними та підлягають скасуванню.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 366,51 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами 3-5 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону України від 05.07.2012 за №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги від 22.09.2022, Ордер від 28.09.2022 серії ІФ №010470, акт наданих послуг від 2.09.2022, копію квитанції від 29.09.2022 №0.0.2690355329.1 на суму 4 000,00 грн та копію квитанції до прибуткового касового ордера №28/10 від 28.10.2022 на суму 2 500,00 грн.
Відповідно до акта наданих послуг від 27.09.2022, адвокатом Горином В. М. надано наступну правову допомогу: послуги консультаційного характеру, ознайомлення з матеріалами митної справи, написання документів, заяв, клопотань та написання адміністративного позову до Івано-Франківського окружного адміністративного суду. Розмір винагороди адвокат визначив у розмірі 6 500,00 грн. Однак в матеріалах справи відсутні будь-які документи, заяви, клопотання, які направлялися адвокатом Горином В. М. для встановлення обставин в даній адміністративній справі.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що розгляд цієї справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки дана справа є справою незначної складності. Підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви були у позивача в наявності, або ж могли бути ним безперешкодно отримані, а предмет спору в даній справі не є складним та не потребував вивчення великого обсягу фактичних даних.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 6 500,00 грн є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим часом на надання таких послуг.
Отже, беручи до уваги принцип співмірності, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних відносин, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, суд вважає, що співмірними і обґрунтованими є витрати на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ - 43971364) про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації №UA206050/2022/002348 та рішення про коригування митної вартості від 21.09.2022 №UA206050/2022/000086/1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 21.09.2022 №UA206050/2022/000086/1.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації №UA206050/2022/002348.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ - 43971364) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в розмірі 3 366 (три тисячі тристашістдесятшість) гривень51 копійка.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ - 43971364) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Представнику ОСОБА_1 та Івано-Франківській митниці Державної митної служби України рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 19 грудня 2022 р.