ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" грудня 2022 р. справа № 300/2150/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Адвокат Кіт Роман Степанович (надалі, також - представник позивача), який діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), 27.05.2022 звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA206080/2022/000022 від 02.02.2022 та рішення про коригування митної вартості товарів UA206080/2022/000009/2 від 02.02.2022.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до договору від 02.06.2021 №1/06, укладеного позивачем з фірмою Bulan s.r.o. Tasovice 204, CZ-67125 Hodonice, Ceska Republika, придбано відходи нетканого матеріалу для втор сировини, відходи синтетичної нитки для втор сировини. Для митного оформлення вказаного товару до відповідача подано митну декларацію, в якій позивачем визначено митну вартість товарів за ціною договору (контракту). Проте митний орган прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, яким митну вартість товару було збільшено. Представник позивача зазначає, що під час митного оформлення товарів відповідачу було подано всі необхідні документи, які відповідають вимогам частини другої статті 53 МКУ, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості товару, а тому оскаржувані рішення на його думку є протиправними та підлягають скасуванню.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.06.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 16.06.2022. У відзиві представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечив та в обґрунтування своїх заперечень повідомив, що прийняття оскаржуваних рішень здійснено на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначені Митним кодексом України, Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Так, за результатами перевірки документів та відомостей, доданих до митної декларації, на підтвердження митної вартості товару, встановлено розбіжності, що є підставою для визначення митної вартості митним органом. Також позивачем не надано на запит митного органу необхідних підтверджуючих документів.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши та оцінивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 укладено з фірмою Bulan s.r.o. Tasovice 204, CZ-67125 Hodonice, Ceska Republika договір купівлі-продажу від 02.06.2021 №1/06, предметом якого є відходи нетканого матеріалу для втор сировини, відходи синтетичної нитки для втор сировини (а.с.20-21).
Згідно умов пункту 1.1 контракту продавець, він же постачальник, а покупець купує відходи нетканого матеріалу для втор сировини, відходи синтетичної нитки для втор сировини, згідно Специфікацій-додатків до цього договору, що складаються окремо на кожну партію товару, що поставляється.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що в специфікаціях-додатках, які є невід'ємною частиною цього договору, вказуються асортимент, кількість, ціна, форма оплати, умови оплати кожної партії, місце завантаження, терміни поставки, якість товару.
В межах виконання умов контракту на підставі специфікації-додатку №2 постачальник зобов'язався поставити відходи втор сировини синтетичну нитку РЕТ/РР ВІССО у кількості 20тон за ціною 1 200,00 євро (а.с.22).
Постачальник зобов'язався поставити товар на умовах СРТ с.Джурів Івано-Франківська область згідно ІНКОТЕРМС 2010.
Позивачем 14.02.2022 подано до відповідача митну декларацію №UA206080/2022/001021, де визначена митна вартість товару за основним методом визначення митної вартості.
Для підтвердження митної вартості товару митному органу були подані: рахунок-фактуру (інвойс) №2021012020 від 22.12.2021; автотранспортну накладну від 22.12.2021 CZ D4993863, декларацію про походження товару від 21.12.2021 №2021012020, рішення про визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД від 21.01.2022 КТ-UА 206000-0002-2022, документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 28.12.2021 №3, висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією від 17.01.2022 №113/31, договір купівлі-продажу від 02.06.2021 №1/06, доповнення до договору від 30.11.2021, письмову згоду (повідомлення) на транскордонне перевезення небезпечних відходів від 19.07.2021 №14/14-03/2052-21, єдиний уніфікований документ на розміщення та тимчасове зберігання товарів від 28.12.2021 №8031047; копію митної декларації країни відправлення від 22.12.2021№21CZ53000023EZ6QZ9.
Однак, дана декларація не була прийнята та поставлена під сумнів.
Під час здійснення митного контролю посадовими особами Івано-Франківської митниці виявлено, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, визначених частиною 2 статті 53 Митного кодексу України (за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, виписку з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, висновки про якісні та вартісна характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що стосуються даного товару). Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. - заявлена митна вартість даних товарів нижча від подібних і аналогічних товарів. Відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 54 МКУ, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Проведено консультації з декларантом згідно ст. 57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме: методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст. 60 МКУ) з причини відсутності митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу. Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VІ розділ ІІІ. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД UA204020/2021/21806 від 16.07.2021.
Відповідач, за результатами розгляду поданої позивачем митної декларації №UA206080/2022/001021 від 14.02.2022 та доданих до неї документів, відмовив у митному оформленні товару та прийняв рішення про коригування митної вартості товару від 02.02.2022№UA206080/2022/000009/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення 02.02.2022 №UA206080/2022/000022.
Обґрунтовуючи збільшення митної вартості, відповідачем вказано, що неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст. 60 МКУ) з причин відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МКУ) та методу 2г (ст. 63 МКУ) з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала митна декларація МД UA204020/2021/21806 від 16.07.2021.
Не погоджуючись із такими висновками щодо коригування митної вартості товару, позивач через уповноваженого представника звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права, шляхом скасування прийнятих відповідачем рішень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Предметом доказування у даній справі, зокрема є встановлення та перевірка обставин існування підстав прийняття оскаржуваного рішення Івано-Франківської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України №4495-VІ від 13.03.2012 року (далі - МК України).
За приписами частини 1 статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно частини 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Відповідно до частини 1 статті 257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Згідно частини 6 статті 257 МК України, умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами 1, 2 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Частиною 4 статті 58 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Відповідно до частини 5 статті 58 МК України, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
За змістом частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч.1 ст.53 МК України).
Згідно частини 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
В силу вимог частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин 1 та 2 статті 53 МК України слідує, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Як встановлено судом, митну вартість імпортованого позивачем товару, що вказана позивачем у митній декларації №UA206080/2022/001021 від 14.02.2022, визначено за основним методом, а до самої митної декларації декларантом для підтвердження обґрунтованості заявленої у декларації митної вартості товару були подані документи, передбачені частиною 2 статті 53 МК України.
Згідно частини 1 статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до частини 2 коментованої статті основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Частиною 3 статті 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 4 статті 57 МК України передбачено, що застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Згідно частини 5 вказаної статті МК України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 57 МК України кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
За приписами частини 1 статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Згідно частини 2 статті 64 МК України митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Частиною 1 статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Згідно частини 3 статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 5 статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
У частини 3 статті 53 МК України зазначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Разом з тим, частиною 7 статті 54 МК України визначено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Відповідно до частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Коригування митної вартості імпортованого позивачем товару відповідачем проведено у зв'язку з неможливістю надати запропоновані у запиті митного органу додаткових документів.
Отже, вказаними нормами права визначено повноваження митного органу щодо контролю за правильністю визначення митної вартості, а також порядок та спосіб реалізації таких повноважень. Так, митний орган зобов'язаний перевіряти складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом. При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов'язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи, лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни.
Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 у справі № 825/648/17 (№ К/9901/16592/18).
Разом з тим, у спірних рішеннях митний орган лише вказав номер та дату митної декларації, на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено випадки коли митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як свідчать встановлені обставини справи, фактично підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості стали висновки митниці про те, що подані позивачем до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості, а також ненадання декларантом витребуваних додаткових документів.
Визначивши повноваження митного органу, підстави прийняття оскаржуваних рішень, суд виходить з того, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у відповідача обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
З'ясувавши обставини, з якими відповідач пов'язує наявність обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення митної вартості товару, суд приходить до висновку про те, що за наведених митним органом обставин не можливо стверджувати про правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача та картки відмови.
Так, митна вартість гранітних виробів визначена позивачем за резервним методом.
Судом встановлено, що, відповідно до пункту 1.1 контракту продавець, він же постачальник, а покупець купує відходи нетканого матеріалу для втор сировини, відходи синтетичної нитки для втор сировини, згідно Специфікацій-додатків до цього договору, що складаються окремо на кожну партію товару, що поставляється.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що в специфікаціях-додатках, які є невід'ємною частиною цього договору, вказуються асортимент, кількість, ціна, форма оплати, умови оплати кожної партії, місце завантаження, терміни поставки, якість товару. В межах виконання умов контракту на підставі специфікації-додатку №2 постачальник зобов'язався поставити відходи втор сировини синтетичну нитку РЕТ/РР ВІССО у кількості 20 тон за ціною 1 200,00 євро (а.с.22). Постачальник зобов'язався поставити товар на умовах СРТ с. Джурів Івано-Франківська область згідно ІНКОТЕРМС 2010. В рахунку-фактурі від 22.12.2021 №2021012020 митна вартість зазначена в розмірі 939,00 євро (а.с.11). Згідно платіжного доручення від 08.12.2021 №8JBKLLC в іноземній валюті оплата за товар здійснена в розмірі 1080 євро (а.с.16).
Так, суд звертає увагу, що відповідач, реалізовуючи своє право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, регламентованого частиною 5 статті 54 МК України, не довів перед судом про наявність жодних застережень щодо непідтвердження позивачем документально відповідних відомостей про митну вартість товару, чи будь-якої іншої її складової, яка є обов'язковою при відповідному обчисленні митної вартості.
До того ж, відповідно до статті 77 КАС України, відповідач не довів, що заявлені позивачем відомості про митну вартість товару є неповними та/або недостовірними, у тому числі не обґрунтував невірне визначення позивачем митної вартості товару та правомірність застосування ним митної декларації МД UA204020/2021/21806 від 16.07.2021 як джерела інформації для коригування митної вартості, яка в свою чергу до матеріалів справи не долучена.
Відповідачем ні під час декларування спірного товару, ні під час розгляду справи не надано документів, вказаних у частині 2 статті 53 МК України, і які подані позивачем як декларантом при митному оформленні товару, в яких наявні розбіжності, ознаки підробки або не містять всіх відомостей на підтвердження числових значень складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена позивачем за товар.
Із встановлених при розгляді справи обставин суд констатує, що декларантом (позивачем) подано усі документи згідно з переліком (частина 2 статті 53 МК України) та у поданих документах наявні усі відомості, що підтверджують числові значення складової митної вартості товару та відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за такий товар.
Суд зазначає, що у відповідності до статті 53 МК України у відповідача є право витребувати лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості товару не за першим методом - за ціною договору, тільки тоді коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №826/5868/16.
Також, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.12.2018 у справі №815/228/17: наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильності її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Щодо митної декларації, яка була використана відповідачем для визначення митної вартості товарів при прийнятті спірних рішень, суд зазначає, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару до показників ЄАІС. При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем використано виключно інформацію з бази даних митного органу, тобто при винесенні спірного рішення відповідач спирався не на документи, подані декларантом до митного оформлення, а на вже наявну в митного органу цінову інформацію.
Також, Верховний Суд у постанові від 21.12.2018 по справі №815/228/17 дійшов висновку, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості, жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товарів. При цьому подані документи не містили розбіжностей чи ознак підробки, водночас підтверджували числові значення митної вартості.
Крім того, суд звертає увагу, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Відповідно до частини третьої статті 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур»», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товару, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
Згідно з частиною сьомою статті 54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товару, у тому числі невірно визначено митну вартість товару, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Також суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 08.10.2019 у справі №803/776/17 вказав, що декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що позивач надала усі наявні та достатні документи, передбачені МК України, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість. Натомість відповідачем не обґрунтовано ціну, яка визначена ним у оскаржуваних рішеннях, митний орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом методом.
З урахуванням наведеного, дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності усі документи для визначення митної вартості товару, який імпортується позивачем. Оцінюючи подані декларантом документи в сукупності відповідач мав можливість встановити дійсну вартість товару, який переміщався через митний кордон України.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Таким чином, проаналізувавши підстави прийняття відповідачем рішень про коригування митної вартості та картки відмови, суд дійшов висновку про те, що зазначені відповідачем обставини не можуть бути правовою підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. У свою чергу, надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що картка відмови в прийнятті митної декларації від 02.02.2022 UA206080/2022/000022 та рішення про коригування митної вартості товарів від 02.02.2022 UA206080/2022/000009/2 не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Держмитслужби на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 984,80 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ - 43971364) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Івано-Франківської митниці Державної митної служби України від 02.02.2022 №UA206080/2022/000022.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Івано-Франківської митниці Державної митної служби України товарів від 02.02.2022 №UA206080/2022/000009/2.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ - 43971364) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) сплачений нею судовий збір в розмірі 1984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.