ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2022 року Справа № 280/5918/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Духневича О.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправними рішень, дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якому просить:
визнати дії та рішення відповідача, повідомленні в листі від 13.05.2022 №0800-0202-8/21009 та в листі від 18.07.2022 № 0800-0202-8/29172 стосовно відмови у призначенні пенсії позивачу та бездіяльність відповідача, щодо не призначення пенсії позивачу - протиправними, скасувати їх;
зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 04.05.2022 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, просить стягнути з відповідача кошти в сумі 100000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 30.06.1997 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Стверджує, що 04.05.2022 через свого представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, скориставшись електронним кабінетом веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України, звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії, проте, відповідач в своєму рішенні 13.05.2022 № 0800-0202-8/21009 протиправно відмовив у призначенні пенсії. Вважає, що при віці 66 років і страховому стажі 19 років досягла усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком, встановлених частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вважаючи, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, своїм рішенням, діями та бездіяльністю стосовно відмови у призначенні пенсії, грубо порушив її права та законні інтереси, просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 24.10.2022 позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення зазначених судом недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем було усунуто.
Ухвалою суду від 28.10.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 18.11.2022 на адресу суду надіслав відзив (вх. № 44007), у якому, зокрема пояснює, що чинним законодавством передбачено, що звернення за призначенням пенсії здійснюється застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 Закону, та інші особи, передбачені цим Законом, тобто, однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України. Пунктом 2.9 Порядку №22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Стверджує, що позивачем до позовної заяви надано копію закордонного паспорта, однак з неї неможливо визначити, до якого періоду він дійсний, а тому копію закордонного паспорта, надану позивачем, слід вважати неналежним доказом. Посилаючись на приписи частини 4 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначає, що на теперішній час угоди між Урядом України та Урядом Ізраїлю в галузі пенсійного законодавства не укладено. Крім того, вимогу щодо проведення індексації та компенсації втрати частини доходів вважає безпідставною, оскільки пенсія позивачу не призначалась та не виплачувалась. Щодо стягнення моральної шкоди вказує, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо, проте такі докази позивачем не надано. З огляду на викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 є громадянкою Ізраїлю, що підтверджується паспортом Ізраїлю № НОМЕР_1 , виданий органом МВС в м. Єрусалимі 25.03.2018, строк дії якого закінчується 25.03.2028.
04.05.2022 та 05.05.2022 позивач, через свого представника, який діє на підставі довіреності, звернулася до відповідача із заявами про призначення їй пенсії за віком, на які відповідач надав відповідь листами від 13.05.2022 №0800-0202-8/21009 та від 18.07.2022 № 0800-0202-8/29172.
Зі змісту вказаних листів зазначено, що відповідач посилаючись на норми чинного законодавства роз'яснив позивачу проте, що заява про призначення пенсії приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та реєструється в установленому порядку, у разі подання заяви через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України - за умови ідентифікації пенсіонера за допомогою кваліфікаційного електронного підпису. Також вказав про те, що з урахуванням статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», після особистого звернення позивача до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) з заявою відповідного зразка, паспорта громадянина України та надання оригіналів необхідних документів, визначених Порядком № 22-1 та Постановою № 1279, можливо буде повернутися до питання призначення пенсії.
Позивач не погодившись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами положень статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Частинами 1 та 2 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
У пункту 3.3 вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив про те, що оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 року до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії. З наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України.
Отже, проживаючі в Ізраїлі громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
В той же час, суд погоджується з правомірністю відмови відповідача у задоволенні заяв позивача про призначення пенсії за віком, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Частиною 5 статті 45 Закону №1058 визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058 визначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Тобто однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України.
25.11.2005 постанова правління Пенсійного фонду України № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 1.1 вказаного порядку, зокрема, передбачено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Відповідно до пункту 2.9 Порядку № 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник сервісного центру: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Так, під час розгляду адміністративної справи встановлено, що позивач, звертаючись до відповідача із заявами від 04.05.2022 та від 05.05.2022 про призначення пенсії за віком, у якості документу, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік, додав копію паспорту Ізраїлю № НОМЕР_1 , виданого Міністерством внутрішніх справ в м. Єрусалимі 25.03.2018, із якого вбачається, що ОСОБА_1 є громадянином Ізраїлю.
Інших документів на посвідчення особи до заяви не надано, доказів протилежного суду не надано.
В свою чергу, відповідно до приписів статті 5 Закону України «Про громадянство України», документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на:
1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України;
2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 04.05.2022 по справі № 1540/3812/18 прийшов висновку про те, що громадяни України, які досягли пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, мають право на отримання пенсії. Громадяни України, незалежно від місця їхнього проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення. Кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку. Документами, що підтверджують громадянство України, зокрема є паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України.
За таких обставин, наданий позивачем паспорт Ізраїлю № НОМЕР_1 , виданий Міністерством внутрішніх справ в м. Єрусалимі 25.03.2018 не є належним документом, що посвідчує особу яка звернулася за призначенням/поновленням пенсії, подання якого передбачено пунктом 2.9 Порядку № 22-1.
Більш того, у вказаному паспорті зазначено, що ОСОБА_1 народилася в ОСОБА_2 , проте є громадянином Ізраїлю.
Щодо паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , який був наданий до позовної заяви, то суд зазначає, що строк дії зазначеного паспорту сплив ще у 2007 році, а відтак зазначений документ не може підтверджувати належності позивача до громадянства України, оскільки є недійсним.
Отже, зважаючи на те, що при зверненні до пенсійного органу із заявами про призначення пенсії, позивачем не було надано доказів громадянства України, суд вважає, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком.
Оскільки судом не встановлено протиправних рішень, дій та бездіяльності з боку відповідача, то відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Оскільки суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги не підлягають до задоволення, підстави для повернення сплаченого судового збору відсутні.
Керуючись статтями 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними рішень, дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С. Духневич