ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2022 року Справа № 280/2610/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.01.2022 за №03950011658 про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1;
зобов'язати відповідача зарахувати позивачці до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, періоди роботи з 01.03.2010 по 24.01.2011 на Запорізькому державному підприємстві "Кремнійполімер";
зобов'язати відповідача призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, починаючи х 06 січня 2022 року.
Крім того, просить стягнути на користь позивачки сплачений судовий збір у розмірі 1984,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що відповідачем протиправно не було враховано до пільгового стажу за Списком №1 період її роботи з 01.03.2010 по 24.01.2011 на Запорізькому державному підприємстві «Кремнійполімер», із посиланням на відсутність у цей період діючого наказу про атестацію робочих місць, а також відсутності доказів сплати страхових внесків. Проте позивачка вважає, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. Також, саме на роботодавця покладається відповідальність за своєчасність та повноту сплати страхових внесків. В зв'язку з чим вважає, що вона не повинна позбавлятись права на пенсію зі зниженням пенсійного віку, в зв'язку з неналежним виконанням роботодавцем своїх обов'язків. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 22.02.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі, справа призначена до розгляду без виклику сторін.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив в якому зазначив, що в Рішенні про відмову у призначенні пенсії позивачці від 14.01.2022 року №03950011658 зазначено, що позивачці не зараховується період її роботи з 21.03.2010 по 24.01.2011, оскільки між атестаціями робочих місць була наявна перерва в один рік, через те, що попередня атестація проводилась згідно Наказу №270 від 22.07.2004 року, а в оскаржуваний період атестація була проведена 15.07.2010, відповідно до Наказу №230. Також в Рішенні про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 14.01.2022 року №03950011658 зазначено, що позивачці не було зараховано її період роботи з 01.03.2010 року по 31.12.2010 рік на підставі того, що в базі реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні позначки про сплату страхових внесків. Вказує, що якщо страхові внески не були сплачені, то відповідний стаж не можна вважати страховим, з чого випливає, що його не може бути зараховано особі при обчисленні страхового стажу при призначенні пенсії. На підставі викладеного вважає, що спірне рішення було винесено законно та обґрунтовано, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (за Списком №1).
Рішенням від 14.01.2022 за №03950011658 позивачці відмовлено в задоволенні її заяви.
Підставою для відмови у призначенні пенсії послугували наступні обставини:
- пільговий стаж не зараховано з 21.03.2010 по 24.01.2011 через відсутність атестації робочих місць;
- за періоди роботи з 01.03.2010 по 31.12.2010 по базі реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня позначка про сплату страхових внесків.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, у призначенні пенсії за віком, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Щодо відмови у призначенні пенсії позивачки в зв'язку з проведенням атестації робочих місць в строк більший ніж 5 років.
Частиною 1 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 зі змінами та доповненнями (далі - Закон №1058) передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Аналогічні приписи містяться у п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами та доповненнями (далі - Закон №1788).
Відповідно до даних трудової книжки позивачки (запис 5-8), з 11.02.2003 по 06.06.2011 вона працювала апаратником в цеху №5 по виробництву кремнійорганічних з'єднань на Запорізькому державному підприємстві «Кремнійполімер», де умови її праці відносились до особо шкідливих та особо важких, що надавало їй право на пільгову пенсію за Списком №1 розділ VІІІ підрозділ 1 код КП 1080А.010 позиція 8А, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003.
Зазначене підтверджується Довідкою ЗДП «Кремнійполімер» про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 09.09.2019 за №37, яка долучена до матеріалів справи.
Проте період роботи з 21.03.2010 по 24.01.2011 не був врахований відповідачем тому, що не покривався п'ятирічною дією наказу про атестацію робочих місць.
З огляду на вказані обставини суд зазначає наступне.
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ч. 1 ст. 48 КЗпП України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, відомості про наявність у позивача стажу роботи за п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058, в першу чергу, підтверджуються записами в трудовій книжці, і лише за відсутності таких записів - відповідними довідками з місця роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що підтвердження пільгового стажу для призначення пільгової пенсії здійснюється на підставі даних трудової книжки, а за їх відсутності, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа.
Також, згідно із пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року №1451/11731 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
В період з 01.03.2010 по 24.01.2011 позивачка працювала апаратником в цеху №5 по виробництву кремнійорганічних з'єднань на Запорізькому державному підприємстві «Кремнійполімер», що підтверджується записами в трудовій книжці та довідкою ЗДП «Кремнійполімер» від 09.09.2019 за №37.
Зазначена посада передбачена Списком №1 розділ VІІІ підрозділ 1 код КП 1080А.010 позиція 8А, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003, що підтверджується довідкою ЗДП «Кремнійполімер» від 09.09.2019 за №37.
Стосовно твердження відповідача про відсутність атестації робочого місця позивачки у період з 01.03.2010 по 24.01.2011, то суд зазначає, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком та розробленими на виконання постанови №442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року №41.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442, та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Відповідно до пункту 4.2. Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінилися докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Відповідно до Роз'яснення про проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21 серпня 2000 року №205 в окремих випадках за скрутного фінансово-економічного стану, що склався на підприємстві з незалежних від нього причин, для проведення атестації робочих місць, де не сталися докорінні зміни умов і характеру праці у зв'язку з впровадженням нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, реконструкцією існуючих об'єктів, приміщень тощо, можливе використання результатів санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, отриманих під час попередньої атестації, за умови реалізації технічних і організаційних заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працівників за результатами попередньої атестації робочих місць і дотримання всіх інших вимог Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
Зазначена позиція викладена Верховним Судом, у постанові від 23 січня 2018 року в справі №732/2003/14, у постанові від 18 вересня 2018 року по справі №345/3301/17, у постанові від 23 жовтня 2018 року по справі №348/1079/17, постанові від 01 листопада 2018 року по справі №455/1053/16-а, у постанові від 05 березня 2019 року по справі №679/774/16-а, у постанові від 16 травня 2019 року по справі №161/17658/16-а, у постанові від 02 липня 2019 року по справі №348/2182/16-а та інших, в яких Верховний Суд зокрема зазначав, що атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Разом з цим, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року по справа №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19) дійшла висновку, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на це суд зазначає, що якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку №442 строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Перебування позивачки на посаді передбаченій Списком №1 у період з 21.03.2010 по 24.01.2011 підтверджується належними доказами, що свідчить про необхідність врахування вказаного періоду роботи до пільгового стажу роботи по Списку №1.
В якості підстави для відмови у призначення пенсії відповідачем також зазначено, що «за періоди роботи з 01.03.2010 по 31.12.2010 по базі реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня позначка про сплату страхових внесків, тому зарахувати пільговий та страховий стаж нема можливості».
Проте суд не погоджується з твердженням відповідача та зазначає таке.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Згідно зі статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи для призначення пенсії зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а, від 27 лютого 2019 року у справі №638/5795/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №683/1814/16-а, від 23 березня 2020 року у справі №535/1031/16-а та від 26 березня 2020 року у справі №299/3616/16-а та інших.
Отже сплата страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску.
Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме на страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за не нарахування страхового внеску покладено також на страхувальника.
Таким чином, позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, не нарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивачку у спірний період, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №560/4616/20 (провадження № К/9901/9083/21).
Виходячи з викладеного позивачці протиправно відмовили у зарахуванні стажу за період з 01.03.2010 по 31.12.2010 та призначенні пенсії з вищевказаної підстави.
Інших підстав для відмови у призначенні пенсії позивачки за віком на пільгових умовах у спірному рішенні не зазначено.
Таким чином, рішення відповідача від 14.01.2022 за №03950011658 про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно інших посилань відповідача викладених в позові, то суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Разом з тим не підлягає задоволенню вимога позивачки про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, починаючи з 06 січня 2022 року, з огляду на наступне.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Призначення, нарахування (перерахування) та виплата пенсії відносить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження щодо розрахунку стажу та призначення пенсії.
Таким чином, належним способом захисту буде зобов'язання відповідача зарахувати позивачці до пільгового стажу за Списком №1 період її роботи з 01.03.2010 по 24.01.2011 та повторно розглянути заяву позивачки від 06.01.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням вищевикладених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 1984,80 грн., який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14.01.2022 за №03950011658 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, періоди роботи з 01.03.2010 по 24.01.2011 на Запорізькому державному підприємстві «Кремнійполімер».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.01.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за Списком №1, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 копійок.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення складено у повному обсязі та підписано «19» грудня 2022 року.
Суддя Р.В. Кисіль