ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" грудня 2022 р. Справа№ 910/2228/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАА ТРАНС» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 у справі №910/2228/22 (суддя Комарова О.С.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАРК ЛОГІСТИКС УКРАЇНА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАА ТРАНС» про стягнення 20 000, 00 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «СПАРК ЛОГІСТИКС УКРАЇНА» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАА ТРАНС» про стягнення 20 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як перевізник не забезпечив схоронність ввіреного йому вантажу, у зв'язку з чим позивач поніс збитки у розмірі вартості втраченого вантажу. В подальшому страховою компанією позивачеві відшкодовано суму збитків за виключенням франшизи у розмірі 20 000, 00 грн, яку позивач і просить стягнути з відповідача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 у справі №910/2228/22 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАА ТРАНС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАРК ЛОГІСТИКС УКРАЇНА» 20 000,00 грн збитків та 2 481, 00 грн судового збору.
Мотивуючи зазначене рішення суд першої інстанції вказав про те, що матеріалами справи підтверджено недотримання перевізником умов укладеного між сторонами договору, згідно якого на перевізника покладено повну матеріальну відповідальність за втрату вантажу з моменту його прийняття до перевезення і до моменту передачі вантажоодержувачу. Перевізник в повній мірі не забезпечив цілісність і схоронність прийнятого до перевезення вантажу відповідно до вимог чинного законодавства, що регулює перевезення вантажів автомобільним транспортом, а відшкодування збитків, матеріальної шкоди є видом відповідальності за порушення зобов'язання. В свою чергу, перевізником не доведено, що часткова втрата вантажу сталася не з його вини або внаслідок обставин, яким він не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на прийняття оскаржуваного рішення судом без врахування позиції відповідача, яка була ним викладена у відзиві на позовну заяву.
Також, скаржник вказує про відсутність вини перевізника у втраті вантажу, оскільки, за його доводами, крадіжка підпадає під поняття «непереборної сили».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.20222 у справі №910/2228/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАА ТРАНС» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 у справі №910/2228/22; роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
Також, вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали.
Від позивача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив проти її задоволення та просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПАРК ЛОГІСТИКС УКРАЇНА» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАА ТРАНС» (перевізник) 27.02.2018 було укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг № 149 ЛА (далі - Договір), за умовами якого експедитор доручає за заявками, а перевізник приймає та організовує за плату в інтересах експедитора замовлені ним міжнародні та міжміські перевезення вантажів автомобільним транспортом (п. 1.1 Договору).
Згідно п. 2.1 Договору загальні умови перевезення вантажів визначаються в заявках (договорах-заявках на перевезення вантажів), які є невід'ємною частиною даного Договору. При тлумаченні положень цього Договору пріоритет має Договір-заявка.
Відповідно до пункту 5.4 Договору перевізник несе відповідальність за виконання умов транспортного замовлення із відшкодуванням усіх документально підтверджених збитків та штрафів, які виникали чи пред'являлись внаслідок його дій чи недогляду. Перевізник зобов'язується здійснити відшкодування вказаних сум або надати свої вмотивовані заперечення протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії експедитора.
Сторонами 10.03.2020 укладено Договір-заявку на перевезення вантажу за маршрутом Франція - Україна.
Відповідно до інвойсу VC206823 від 05.03.2020 та CMR (міжнародної товарно-транспортної накладної) № FR-UA-E108-BTE, продавцем товару та вантажовідправником є LIMAGRAIN EUROPE (France), а отримувачем вантажу є ПП «БІЗОН-ТЕХ 2006» (Україна). Перевізник - ТОВ «ЛАА ТРАНС». Умови поставки - DAP (Інкотермс 2010) м. Запоріжжя. Вантаж - насіння соняшника для посіву вагою 16 857,50 кг (1 650 мішків).
По прибуттю вантажу, уповноваженими особами вантажоодержувача складено акт б/н від 19.03.2020 про виявлення недостачі вантажу, а саме 333 мішків, про що також зроблено застереження у CMR № FR-UA-E108-BTE.
З пояснень водія вбачається, що на митному терміналі в м. Запоріжжя було виявлено обрізання пломбувального тросу та недостача вантажу. За даним фактом водій звернувся до правоохоронних органів.
В подальшому, позивачем отримано претензію від BBL TRANSPORT SAS та XL INSURANCE SE № 01-17/03-2021 від 17.03.2021 про відшкодування заподіяної шкоди у зв'язку із частковою втратою вантажу на суму 34 979,37 Євро, з огляду на наявне у цих осіб право суброгації від компанії-постачальника LIMAGRAIN CEREALES EUROPE.
20.05.2021 позивачем сплачено XL INSURANCE SE 34 979,37 Євро, що підтверджується SWIFT повідомленням банку (номер трансакції 210519/COR/60101).
При цьому, 25.09.2019 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПАРК ЛОГІСТИКС УКРАЇНА» (страхувальник) було укладено договір № 12-15.06.19.00004 добровільного страхування відповідальності транспортного експедитора, який здійснює експедирування вантажів автомобільним транспортом, предметом якого є майнові інтереси, пов'язані з виникненням обов'язку страхувальника відшкодувати шкоду, що виникла по застрахованих ризиках внаслідок події, визнаної страховим випадком.
За фактом втрати частини вантажу, позивач 19.03.2020 повідомив страховика.
Розмір страхового відшкодування розраховано у гривнях, виходячи з офіційного курсу, установленого Національним банком України на день страхового акту, який склав 1 143 835,89 грн (34 979,37 Євро х 32,7003 грн).
У пункті 3 основної частини вказаного Договору встановлено, що за кожним страховим випадком встановлюється безумовна франшиза по відповідальності вантажу у розмірі 10 000,00 грн і спеціальна франшиза у розмірі 20 000,00 грн.
Страховими актами № ЦМ-20-1843 Експ від 02.04.2021 та № ЦМ-20-1843 Експ від 28.07.2021, втрату вантажу при перевезенні визнано Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 987 112,02 грн та 136 723,87 грн відповідно. Загальний розмір страхового відшкодування становить 1 123 835,89 грн за вирахуванням 20 000,00 грн франшизи.
Як вбачається з банківських виписок по рахунку позивача, страховиком 05.04.2021 сплачено 987 112,02 грн та 06.08.2021 сплачено 136 723,87 грн.
14.09.2021 позивач направив відповідачеві претензію № 866 від 14.09.2021, в якій вимагав сплатити 20 000,00 грн франшизи.
Лист із претензією не було вручено відповідачу та через закінчення терміну зберігання повернуто відправникові.
18.10.2021 позивач повторно звернувся до відповідача із претензією № 994 від 18.10.2021.
У відповідь на вказану претензію, відповідач листом від 19.10.2021 відмовив у її задоволенні з огляду на відсутність належних, допустимих та достовірних доказів того, що ТОВ «СПАРК ЛОГІСТИКС УКРАЇНА» зазнало шкоди.
03.11.2021 позивач направив відповідачеві лист № 1122 від 01.11.2021, у якому вкотре вимагав сплатити 20 000,00 грн, яку відповідач отримав, проте залишив без розгляду.
З огляду на те, що відповідачем не було сплачено позивачу суму франшизи в добровільному порядку, останній звернувся до суду з даним позовом.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
За приписами ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Згідно зі ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством (ст. 308 ГК України).
Стаття 924 ЦК України визначає, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (ч. 1).
За змістом ч. 2 ст. 924 ЦК України та ч. 1 ст. 314 ГК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Вищезгадані норми встановлюють принцип винності у разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу. При цьому, обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.
Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.
Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути, зокрема, внаслідок вини відправника вантажу, особливих природних властивостей перевезеного вантажу, недоліків тари й пакування, дефектів вантажу тощо.
Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.
Перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.
Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.
При здійсненні спірного перевезення перевізник - ТОВ «ЛАА ТРАНС» прийняв вантаж до перевезення без зауважень, відтак вважається, що вантаж прийнятий у належній якості, кількості, належно упакований та закріплений.
Натомість, позивачем доведено факт недостачі вантажу під час перевезення, оскільки одержувач вантажу при його прийманні склав акт б/н від 19.03.2020 про виявлення недостачі вантажу, підписаний водієм Перевізника, який є належним доказом того, що одержувач прийняв від перевізника товар в меншій кількості.
У відносинах позивача та відповідача останній за умовами Договору є перевізником, на якого відповідно до наведених вище приписів законодавства і договору, покладається обов'язок забезпечення схоронності вантажу під час перевезення, доставки вантажу до пункту призначення та видачі його уповноваженій особі. Невиконання цього обов'язку є підставою для відповідальності перевізника за незбереження вантажу, крім випадків, коли він доведе наявність обставин, що за законом звільняють його від відповідальності.
Відповідач не довів існування жодної з передбачених нормами чинного законодавства чи договором підстав для звільнення від відповідальності за втрату вантажу, тому слід вважати, що презумпція вини перевізника в даному випадку не отримала спростування.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що крадіжка підпадає під поняття «непереборної сили», оскільки, як вже було зазначено вище, забезпечення схоронності прийнятого до перевезення вантажу покладається на перевізника, а тому його втрата (зокрема й з причини крадіжки) не підпадає під визначення «непереборної сили».
Зважаючи на недоведеність відповідачем визначених у ст. 314 ГК України обставин як правових підстав для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу чи обставин, які свідчать про належне забезпечення вантажу від дій сторонніх осіб, доводи апелянта не можна визнати обґрунтованими та відповідними законодавству і обставинам у справі.
Як зазначено у ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
В силу вимог ст. 980 ЦК України, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Аналогічні визначення містить і ст. 4 Закону України "Про страхування" (далі - Закон).
Як вказано у ст. 5 Закону, страхування може бути добровільним або обов'язковим.
Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 6 Закону).
Пункти 9, 10, 12 ч. 4 ст. 6 Закону відносять до видів добровільного страхування: страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ; страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).
Згідно зі ст. 8 Закону, страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, а страховим випадком -подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування. Франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону).
Відповідно до ст. 25 Закону, здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність, дійсно покладається на страховика цієї особи у межах, встановлених Законом України "Про страхування", розробленими страховиком правилами страхування та договором добровільного страхування відповідальності, а відшкодування шкоди безпосередньо страхувальником можливе за умови, що у страховика, виходячи з положень законодавства чи договору, не виник обов'язок із виплати страхового відшкодування або ж розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика (в останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування).
У даній справі позивач звертається за відшкодуванням збитків до відповідача, з яким у нього існували договірні відносини та який повинен в повному обсязі відповідати за порушення зобов'язання.
Як встановлює ч. 2 ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. (ч. 1 ст. 225 ГК України)
Частина друга статті 22 ЦК України визначає, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 надано таке визначення збитків це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Варто зазначити, що збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Для застосування такого виду відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Як вже було вказано, позивач здійснив відшкодування заподіяної шкоди у зв'язку із частковою втратою вантажу на суму 34 979,37 Євро, на користь BBL TRANSPORT SAS та XL INSURANCE SE (осіб у яких було наявне право суброгації від компанії-постачальника LIMAGRAIN CEREALES EUROPE).
В свою чергу, страхова компанія відшкодувала позивачу із вказаної суми (еквівалент 34 979,37 Євро у гривнях склав 1 143 835,89 грн) лише 1 123 835,89 грн, тобто за вирахуванням 20 000,00 грн франшизи.
Отже, позивач, сплативши збитки за втрату вантажу, набув права вимагати їх сплати від відповідача в частині невідшкодованої йому суми страховою компанією.
Суд вважає, що наявними у справі доказами підтверджено факт недостачі вантажу, який поставлявся.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Протиправна поведінка відповідача полягала у порушенні взятого ним на себе зобов'язання зберігати вантаж з моменту прийняття вантажу до перевезення та до моменту видачі одержувачеві.
Те, що таке порушення вчинено саме з вини відповідача, встановлено судом вище, зокрема і внаслідок неспроможності відповідача як зобов'язаної сторони спростувати презумпцію своєї вини у недостачі вантажу.
Крім цього, наявним є причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, адже при отриманні товару від вантажовідправника, а також при завантаженні його для перевезення, товар був наявний в повному обсязі, а його недостача виникла під час його перевезення внаслідок недотримання обов'язку зберігати вантаж.
За правилами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Так, внаслідок невиконання свого зобов'язання відповідач завдав позивачу збитків не покритих страховим відшкодуванням у розмірі 20 000 грн, які позивач відшкодував на користь BBL TRANSPORT SAS та XL INSURANCE SE (осіб у яких було наявне право суброгації від компанії-постачальника LIMAGRAIN CEREALES EUROPE).
У відповідності до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Таким чином, колегія суддів визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків позивачу у розмірі 20 000 грн.
Стосовно доводів апелянта про прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції без врахування позиції відповідача, яка була ним викладена у відзиві на позовну заяву, слід зазначити наступне.
Так, 12.04.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «ТРАНСПЕЛЕ» надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «ТРАНСПЕЛЕ» на позовну заяву, разом із доданими до нього документами повернуто заявникові без розгляду.
При прийнятті вказаної ухвали місцевий господарський суд обґрунтовано виходив з наступного.
Згідно частин першої, другої статті 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи (ч. 1 ст. 41 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі є позивачі та відповідачі.
За змістом частин 1, 2 статті 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив підписується відповідачем або його представником.
Відповідачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАА ТРАНС» (ідентифікаційний код 31718995), натомість відзив подано Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «ТРАНСПЕЛЕ» (ідентифікаційний код 13378964), тобто особою, яка не є відповідачем у справі.
Наведене унеможливлює прийняття до розгляду відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «ТРАНСПЕЛЕ» на позовну заяву, у зв'язку з чим його правомірно було повернуто заявникові без розгляду.
При цьому, колегія суддів зауважує, що вказаний відзив було підписано директором ТОВ «КОМПАНІЯ «ТРАНСПЕЛЕ» та скріплено печаткою останнього.
Таким чином, відзив на позовну заяву позивача було подано не учасником справи, отже його повернення заявникові є правомірним.
Стосовно посилань скаржника на те, що суд не поінформував відповідача про те, що поданий відзив містить помилку, колегія суддів зазначає, що відповідач, як зацікавлена особа, мав вжити всіх необхідних заходів, щоб дізнатися про стан судового провадження та вчасно виявити та виправити помилку.
Перекладення відповідальності на суд, за допущену відповідачем помилку, є неприпустимим.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАА ТРАНС» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 у справі №910/2228/22 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 у справі №910/2228/22.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 14.12.2022 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук