Постанова від 13.12.2022 по справі 927/1206/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2022 р. Справа№ 927/1206/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 13.12.2022 у справі №927/1206/21 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційних скарг Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022, повний текст якого складений 28.07.2022

у справі №927/1206/21 (суддя Ноувен М.П.)

за позовом керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту Культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області

2. Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське»

про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності, визнання недійсними договорів оренди

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року керівник Ніжинської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Департаменту Культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське», у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10008/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі у власність Плисківської сільської ради земельної ділянки площею 34,8071 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав індексний номер №45416082 від 07.02.2019, номер запису про право власності №59104963 та одночасно припинити за Плисківською сільською радою Борзнянського району Чернігівської області (код 04414885) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку площею 34,8071 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1760162474208;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки придбаної на земельних торгах (аукціоні) площею 17,4036га з кадастровим номером 7420886000:02:002:0096 від 11.08.2021, укладений між Плисківською сільською радою Борзнянського району Чернігівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Івангородське»;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки придбаної на земельних торгах (аукціоні) площею 17,4035га з кадастровим номером 7420886000:02:002:0097 від 11.08.2021, укладений між Плисківською сільською радою Борзнянського району Чернігівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Івангородське».

У обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що спірні землі є землями історико-культурного призначення на яких розташовані пам'ятки археології які за приписами чинного законодавства, зокрема ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» можуть перебувати виключно у державній власності.

Звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації прокурор обґрунтував тим, що останній є спеціально уповноважений органом у сфері охорони культурної спадщини в частині охорони пам'яток археології, історії та монументального мистецтва Чернігівської обласної державної адміністрації.

Узагальнені доводи відповідачів проти позову зводяться до того, що:

- прокурором невірно визначено орган державної влади, в особі якого мав бути поданий цей позов, оскільки Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної не є розпорядником земель будь-якої категорії, в тому числі земель історико-культурного призначення;

- матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що межі земельної ділянки площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138 (у результаті поділу якої утворено земельні ділянки площею 17,403 6га та 17,4035 га, кадастрові номери 7420886000:02:002:0096 та 7420886000:02:002:0097) накладаються на межі поселення Рудка-2;

- виходячи зі змісту статей 4, 5, 6, 13, 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» для надання земельній ділянці статусу земель історико-культурного призначення недостатньо лише наявності на відповідній території історико-культурного об'єкта, в розумінні цього Закону, натомість потрібне визнання особливого статусу такого об'єкта державою шляхом вчинення певних юридичних актів, зокрема включення його до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, Списку охоронюваних археологічних територій України, Списку історичних населених місць України. Спірна земельна ділянка історико-культурного призначення, на якій розміщена пам'ятка археології місцевого значення поселення Рудка-2, не сформована, її межі не встановлені, відомості про неї до Державного земельного кадастру не внесені, що свідчить про те, шо земельна ділянка площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138 належить до земель сільськогосподарського призначення, розпорядником якої на момент прийняття оскаржуваного наказу було ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, а прийняття такого наказу було наслідком виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» №1423-ІХ;

- прокурором невірно обрано спосіб захисту, оскільки наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10008/14-18-сг є актом одноразового застосування і вичерпує свою дію шляхом виконання, його скасування не породжує правових наслідків для власника земельних ділянок;

- наявна колізія норм ЗК України (набув чинності 01.01.2002) та Закону України «Про охорону культурної спадщини» (набув чинності 12.07.2000). Так, відповідно до ч. 6 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології поля давніх битв. Однак дана норма суперечить ч. 1 ст. 54 ЗК України відповідно до якої землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. При цьому, трактуючи п. 24 розділу Х Перехідних положень ЗК України, відповідач 2 дійшов висновку, що розташовані за межами населених пунктів земельні ділянки державної власності, на яких у тому числі знаходяться пам'ятки археології, вважаються комунальною власністю територіальних громад, враховуючи що категорія земель історико-культурного призначення не включена до винятків із загального правила, що обумовлені даним пунктом Перехідних положень Кодексу та вважає, що за наявності суперечностей між нормами ЗК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини», до спірних правовідносин має застосовуватись саме положення Кодексу;

- договори оренди спірних земельних ділянок відповідають вимогам чинного законодавства, а 14.09.1999 та 01.10.1999, між Плисківською сільською радою та Відділом культури Борзнянської РДА було оформлено охоронні зобов'язання по відношенню до пам'яток археології: поселення Рудка-2 (ІІІ-V ст.) та кургану із групи курганів-1 (ІІ-І тис. до н.е.), землевпорядна документація щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення у 2018 році погоджена позивачем, зокрема в довідці від 14.05.2018 №120-П позивач вказав, що проінвентаризовані земельні ділянки (в тому числі земельна ділянка кадастровий номер 7420886000:02:000:2138) можуть бути надані в оренду або постійне користування за умови укладення охоронного договору на пам'ятки археології, що розташовані на цій ділянці, а 29.10.2021 між ТОВ Івангородське та Відділом культури, сім'ї, молоді та спорту Ніжинської РДА укладено охоронні договори №1 та №2 щодо охорони указаних пам'яток археології місцевого значення.

Окремо відповідачем 2 подано письмову заяву про залишення даного позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, яке обґрунтовано тим, що позовну заяву підписано особою, яка не мала права її підпису, так як позивач не наділений правом розпоряджатися спірною земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, тобто не може бути позивачем у даній справі, а прокурор звернувся до суду без зазначення Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області як компетентного суб'єкта в спірних правовідносинах (з правовим статусом позивача), не надавши можливості цьому уповноваженому органу самостійно відреагувати на стверджуване прокурором порушення, чи вчинення інших дій для вирішення ситуації, зокрема подання позову, чи вчинення інших дій або аргументованого повідомлення на звернення прокурора про відсутність порушення або небажання вживати заходи самостійно, що свідчить про те, що при подачі позову прокурором не дотримано вимоги ст.. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21 позов задоволений повністю.

При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції:

- встановивши, що за змістом Положення про Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 17.03.2020 №160, основним завданням Департаменту є забезпечення реалізації державної політики у сфері культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин на території Чернігівської області, Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень здійснює контроль за виконанням Законів України «Про охорону культурної спадщини» та «Про охорону археологічної спадщини, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини», забезпечує охорону об'єктів культурної спадщини, а також є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах Державної казначейської служби та інші реквізити;

- дійшов висновку про те, що Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, як орган державної влади, який здійснює контроль у сфері охорони культурної спадщини у Чернігівській області та в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити вимоги щодо усунення таких правопорушень, є належним позивачем у вказаній справі;

- проаналізувавши наявні матеріали справи, встановив доведеність тверджень прокурора про невжиття Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації належних заходів протягом розумного строку після того, як цьому йому стало відомо про можливе порушення інтересів держави, а відтак і про його бездіяльність, що свідчить про те, що прокурор правомірно звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що:

- Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-ІІІ (набув чинності 12.07.2000) є спеціальним нормативним актом по відношенню до Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (набув чинності 01.01.2002), а відтак ч. 1 ст. 54 ЗК України (на положення якої посилається відповідач 2) яка передбачає, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, встановлює загальне правило відносно форм власності земель віднесених за цільовим призначенням до категорії земель історико-культурного призначення, проте спеціальна норма, закріплена в статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», передбачає виключення із загального правила, за змістом якої землі на яких розміщенні пам'ятки археології перебувають виключно в державній власності, в свою чергу п. 24 розділу Х Перехідні положення ЗК України також установлено загальне правило розмежування земель комунальної та державної форми власності, що знаходяться за межами населених пунктів відповідних територіальних громад. Вказане свідчить про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального нормативно-правового акту - Закону України «Про охорону культурної спадщини»;

- діюче законодавство безальтернативно визначає для пам'яток археології та земель на яких вони розташовані єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов'язковому вилученню або викупу державою;

- на земельній ділянці площею 34,8071 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138 (у результаті поділу якої утворено земельні ділянки площею 17,4036 га та 17,4035 га, кадастрові номери 7420886000:02:002:0096 та 7420886000:02:002:0097) знаходяться об'єкти культурної спадщини, пам'ятки археології: поселення Рудка-2, ІІІ-V ст. н.е. та курган із групи курганів-І, ІІ-І тис. до н.е., взяті на державний облік згідно рішення виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 №66, на підставі положень діючого на той час законодавства;

- вказане свідчить про те, що земельна ділянка площею 34,8071 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138 протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам'ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності;

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що:

- оспорюваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10008/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі у комунальну власність Плисківської сільської об'єднаної територіальної громади земельної ділянки площею 34,8071 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138 прийнятий усупереч вимог Конституції України, ЗК України, Конституції України, Закону України «Про охорону культурної спадщини» та порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України у результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді для ведення фермерського господарства, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині визнання вказаного наказу недійним та його скасування;

- так як позовні вимоги в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав індексний номер №45416082 від 07.02.2019, номер запису про право власності №59104963, припинення за Плисківською сільською радою Борзнянського району Чернігівської області (код 04414885) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права комунальної власності на земельну ділянку площею 34,8071 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1760162474208; визнання недійсними договорів від 11.08.2021 оренди земельних ділянок площею 17,4036 га з кадастровим номером 7420886000:02:002:0096 та площею 17,4035 га з кадастровим номером 7420886000:02:002:0097, укладених між Плисківською сільською радою та ТОВ Івангородське, є похідними від вимоги про визнання недійним та скасування в частині оспорюваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, такі позовні вимоги також підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Івангородське», Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківська сільська рада Борзнянського району Чернігівської області звернулись до Північного апеляційного господарського суду із апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області.

Подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Івангородське» та Плисківською сільською радою Борзнянського району Чернігівської області апеляційні скарги мотивовані тими ж саме обставинами, що і надані вказаними особами в суді першої інстанції заперечення проти позову, а саме тим, що спірні земельні ділянки не мають статусу земель історико-культурного призначення, так виходячи зі змісту статтею 4, 5, 6, 13, 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» для надання земельній ділянці вказаного статусу недостатньо лише наявності на відповідній території історико-культурного об'єкта, а потрібне визнання особливого статусу державою, що свідчить про те, спірні земельні ділянки належать до земель сільськогосподарського призначення та, відповідно, про те, що оскаржуваний наказ прийнятий ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у межах наданих йому повноважень.

Крім того апелянтами зауважено на тому, що відповідно до умов укладених між Плисківською сільською радою та ТОВ «Івангородське» договорів оренди спірних земельних ділянок останнє більше року їх використовує, проте жодного порушення режиму їх використання зафіксовано не було, шкоди від такого використання жодній особі не заподіяно.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2022 та протоколами передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 16.08.2022 та від 22.08.2022, справу №927/1206/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю

У зв'язку з подачею апеляційної скарги Товариством з обмеженою відповідальністю «Івангородське» (вказана апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції першою - примітка суду) ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2022 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/1206/21; відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №927/1206/21.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та від 22.08.2022 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги Головного управління держгеокадастру в Чернігівської області та Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022, до надходження матеріалів справи №927/1206/21.

01.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали вказаної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21, розгляд апеляційної скарги призначено на 11.10.2022 на 11:15 год.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21, апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21 залишено без руху, апелянта повідомлено про право на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду доказів про сплату судового збору в сумі 13 620,00 грн. Апелянта попереджено, що невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали є підставою для повернення апеляційної скарги.

Крім того, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 апеляційну скаргу Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.09.2022 у справі №927/1206/21 залишено без руху та надано Плисківській сільській раді Ніжинського району Чернігівської області строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом подання до суду апеляційної інстанції клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Апелянта попереджено, що невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали є підставою для повернення апеляційної скарги.

09.09.2022 від Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої додана заява про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 задоволено заяву Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21 та поновлено вказаній особі процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське» та Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21 об'єднані в одне апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21 призначено на раніше визначену дату та час 11.10.2022 о 11:15 год.

16.09.2022 та 22.09.2022 до суду від керівника Ніжинської окружної прокуратури надійшли відзиви на апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське» та Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області в яких керівник Ніжинської окружної прокуратури, з посилання на те, що у матеріалах справи містяться належні, достатні та допустимі докази того, що спірні земельні ділянки є відносяться до земель історико-культурного призначення, що, відповідно, свідчить як про законність позовних вимог, так і про наявність у керівника Ніжинської окружної прокуратури права на звершення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Департаменту Культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, просить апеляційній скарги відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

22.08.2022 до суду від Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому заявник підтримав апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське», просив її задовольнити та повністю відмовити у задоволенні позовних вимог керівника Ніжинської окружної прокуратури.

05.10.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке заявник просить забезпечити в приміщенні Чернігівського апеляційного суду.

Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/3198/22 від 06.10.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи №927/1206/21.

Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №927/1206/21, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2022, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю..

11.10.2022 судове засідання не відбулося у зв'язку з загрозою ракетних обстрілів з боку Російської Федерації та тривалими повітряними тривогами, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське» та Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21 прийняті до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю., розгляд апеляційних скарг призначено на 17.11.2022 об 11:45 год., постановлено, що засідання відбудеться в режимі відеоконференції, забезпечення проведення відеоконференції доручено Чернігівському апеляційному суду.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду №09.1-08/3576/22 від 14.11.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи №927/1206/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2022, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське» та Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21 прийняті до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

17.11.2022 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське» надійшло клопотання в якому заявник просив відкласти розгляд справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське» про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське» та Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21 відкладено на 13.12.2022 о 10:30 год., постановлено, що засідання відбудеться в режимі відеоконференції, забезпечення проведення відеоконференції доручено Чернігівському апеляційному суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 повернуто без розгляду апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21 з доданими до скарги матеріалами.

Станом на 13.12.2022 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач та відповідач 3 представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача 3 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники відповідача 1 та відповідача 2 апеляційні скарги підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити, прокурор проти задоволення апеляційих скарг заперечив, просив залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам'ятників археології» від 23.03.1992 №66 взято під державну охорону пам'ятки археології, розташовані на території області, зокрема, в Борзнянському районі: поселення Рудка-ІІ, ІІІ-V століття н.е. / черняхівська культура, що розташована в с. Плиски, Плисківська сільська рада, 1,5км на південний схід від МТФ с. Плиски, на схід від дороги Плиски-Шевченко, на лівому березі річки Рудка; групу курганів-І, ІІ-І тис. до н.е., що розташовані в с. Плиски, Плисківська сільська рада, 1,5км на південний схід від села.

Перелічені пам'ятки археології паспортизовані у 1992 році.

Згідно з паспортом на пам'ятку археології поселення Рудка-ІІ від 23.07.1992 (індекс №1.2.3629.-2.24.3.) поселення розташовано у Борзнянському районі Чернігівської області за 1,5 км на південний схід від МТФ с. Плиски, на лівому березі річки Рудка, на схід від дороги Плиски-Шевченко, при впадінні неглибокої низовини, що перетинає дорогу. Площа поселення 7га. Товщина культурного шару 0,2м. Підйомний матеріал складає кераміка черняхівської культури. Дає додаткові дані про заселеність території Чернігівщини в ІІІ - V століття н.е.

Згідно з паспортом на пам'ятку археології група курганів І від 27.09.1992 (індекс №1.2.3652.-2.24.3.) група курганів розташована у Борзнянському районі Чернігівської області за 1,5км на південний схід від села уздовж дороги Плиски-Шевченко та складається із 4-х насипів діаметром 30-40м висотою 0,6 - 1м, розташовані попарно на відстані 500м один від одного. Кургани належать до великої курганної групи, розташованої на водорозділі річок Остер і Борзенка, у витоках останньої. Дає додаткові дані про кочові племена, що проникали в зону лісостепу в ІІ-І тис. до н.е.

Перелічені пам'ятки нанесені на карту землекористування до проекту роздержавлення земель КСП Колос, у 1993 році, із зазначенням їх площі та номеру згідно державного обліку, зокрема, щодо пам'ятки археології група курганів-І (№3652) та поселення Рудка-ІІ (№3629). При цьому, виходячи з умовних позначень, нанесених на карту землекористування до проекту роздержавлення земель КСП, земельні ділянки, на яких розміщенні указані пам'ятки археології, віднесено до земель історико-культурного призначення, що належать до державного фонду та не підлягають розпаюванню.

14.09.1999 Плисківською сільською радою оформлено охоронне зобов'язання, як користувачем земельної ділянки, розташованої за 1,5км на південний схід від села, вздовж дороги Плиски Шевченко, в межах якої знаходиться пам'ятка археології місцевого значення група курганів І, 2-1 тис. до н.е., з охоронною зоною навколо пам'ятки 6-10м (перебуває на державному обліку під номером 3652).

01.10.1999 Плисківською сільською радою оформлено охоронне зобов'язання, як користувачем земельної ділянки, розташованої за 1,5км на південний схід від МТФ с. Плиски, в межах якої знаходиться пам'ятка археології місцевого значення поселення Рудка-ІІ - 3-5 століття н.е., з охоронною зоною навколо пам'ятки 100м (перебуває на державному обліку під номером 3629).

Виходячи із технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Плисківської сільської ОТГ Борзнянського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12.08.2015 №899 (у редакції розпорядження КМУ від 01.02.2017 №57-р) із змінами внесеними згідно з розпорядженням КМУ №555-р від 09.08.2017) виготовленої Київською обласною філією ДП Центр державного земельного кадастру у 2018 році на замовлення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, встановлено наявність у межах об'єкта інвентаризації, земельної ділянки площею 34,8071 га (Плисківська сільська рада), обмеження (обтяження) у вигляді охоронної зони навколо об'єкта культурної спадщини.

Департамент культури і туризму національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації при погодженні даної технічної документації із землеустрою, в довідці №120-П від 14.05.2018 указував, що на земельній ділянці, яка знаходиться на території Плисківської ОТГ Борзнянського району Чернігівської області, площею 34,8071га, розташовані пам'ятки археології місцевого значення: поселення Рудка-2, ІІІ-V ст. (№3629-Чр, взято на облік за рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 №66) та курган з групи курганів-1, ІІ-І тис. до н.е. (№3652-Чр, взято на облік за рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 №66), відносно яких у обов'язковому порядку мають бути укладені охоронні договори на пам'ятки археології.

Крім того, у вказані довідці Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації при погоджені технічної документації звертав увагу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, що відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та роз'яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10008/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» (далі Наказ) прийнятим відповідно до вимог ст.ст. 151, 117, 122 ЗК України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад», наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 №45, Положення про ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, Плисківській сільській раді Борзнянського району Чернігівської області передано в комунальну власність Плисківської сільської ОТГ земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4420,1648 га, в тому числі земельну ділянку площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, яка розташована за межами населених пунктів на території Плисківської сільської ОТГ Борзнянського району Чернігівської області, згідно акту приймання-передачі земельних ділянок (п.40) до цього наказу.

При цьому, в акті приймання передачі земельних ділянок до указаного наказу (п.40) зазначено, що земельна ділянка площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, віднесена до земель сільськогосподарського призначення та не має жодних обтяжень речових прав та обмежень у її використанні.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (сформована 17.08.2021 за №270754243), 06.02.2019, на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 21.12.2018 та наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10008/14-18сг зареєстровано право комунальної власності Плисківської сільської ради на земельну ділянку площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138.

Рішенням Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області (9 сесія 8 скликання) від 08.06.2021 №219-9/VIII виконавчому органу Плисківської сільської ради надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності площею 34,8071 га, з кадастровим номером 7420886000:02:000:2138, за цільовим призначення: для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області на земельні ділянки площею 17,4036 га та 17,4035 га без зміни цільового призначення.

Виходячи із технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що перебуває в комунальній власності Плисківської сільської ради для ведення фермерського господарства, площею 34,8071 га, яка розташована на території Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, виготовленої ТОВ «Тандем Експерт» в 2021 році на замовлення Плисківської сільської ради, на земельних ділянок, площею 17,4035 га та 17,4036 га, утворених в результаті поділу земельної ділянки площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, встановлено обмеження у вигляді охоронної зони навколо об'єкта культурної спадщини на площі 17,4035га та 17,4036га відповідно.

Рішенням Плисківської сільської ради від 25.06.2021 №225-10/VIII затверджено технічну документацію із землеустрою, розроблену ТОВ «Тандем Експерт» щодо поділу земельної ділянки площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138 на дві земельні ділянки площами по 17,4036 га та 17,4035 га, на території Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області (яким у подальшому присвоєно кадастрові номери 7420886000:02:002:0096 та 7420886000:02:002:0097).

Також вказаним рішенням доручено Товариству з обмеженою відповідальністю «Лендсервіс», згідно укладеного договору, провести земельні торги з продажу права оренди вказаних земельних ділянок на умовах фінансування підготовки лотів до проведення земельних торгів за свої кошти, без залучення бюджетних коштів сільської ради.

11.08.2021 проведено земельні торги з продажу права оренди двох земельних ділянок площею 17,4036 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0096, та площею 17,4035 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0097, за результатами яких переможцем стало ТОВ «Івангородське».

11.08.2021 Плисківська сільська рада (орендодавець) та ТОВ «Івангородське» (орендар) уклали договори оренди земельних ділянок, придбаних на земельних торгах (аукціоні) (далі Договори), за умовами яких (пункти 3 та 22) останньому в оренду передані земельна ділянка площею 17,4036га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0096 та земельна ділянка площею 17,4035га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0097 на території Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, для ведення фермерського господарства. Склад угідь: рілля. Земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства.

При цьому, сторони в пунктах 35 та 41 Договорів визначили, що на оренду вказаних земельних ділянок встановлено обмеження у вигляді охоронної зони навколо об'єкта культурної спадщини (Закон України «Про охорону культурної спадщини»). На орендаря покладено обов'язок виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

З огляду на обумовлені Договорами обмеження у використанні указаних земельних ділянок, 29.10.2021 ТОВ «Івангородське» (користувач) та Відділ культури, сім'ї, молоді та спорту Ніжинської РДА (орган охорони) уклали охоронні договори на пам'ятки культурної спадщини №1 та №2 за умовами яких ТОВ «Івангородське» прийняло на себе зобов'язання щодо охорони пам'яток археології місцевого значення: кургану групи курганів І, ІІ-І тис. до н.е. (охоронний № 3652-Чр), взятого на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66, наказ Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА від 28.08.2020 № 287, що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 7420886000:02:002:0097 (площею 17,4035 га), та поселення Рудка-2, ІІІ-V ст. н.е.. охоронний договір №3629-Чр, взятого на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66, наказ Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА від 28.08.2020 №287, частина якого розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 7420886000:02:002:0097 (площею 17,4035 га), інша частина на земельній ділянці з кадастровим номером 7420886000:02:002:0096 (площею 17,4036 га) на території Плисківської сільської ради.

Згідно зі взятими застереженнями ТОВ «Івангородське» зобов'язалось використовувати пам'ятки археології місцевого значення курган Група курганів І, ІІ-І тис. до н.е. та поселення Рудка-2, ІІІ-V століття н.е., які розміщені на указаних вище земельних ділянках, виключно за цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, не проводити будь-яких робіт по переміщенню ґрунту, що можуть зашкодити пам'ятці, проводити оранку поселення Рудка-2, ІІІ-V століття н.е., на глибину не більше 0,2м.

Звертаючись до суду з цим позовом керівник Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту Культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації просить:

- визнати незаконним та скасувати Наказ в частині передачі у власність Плисківської сільської ради земельної ділянки площею 34,8071 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав індексний номер №45416082 від 07.02.2019, номер запису про право власності № 59104963 та одночасно припинити за Плисківською сільською радою Борзнянського району Чернігівської області (код 04414885) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку площею 34,8071 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1760162474208;

- визнати недійсним Договори.

У обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що спірні землі є землями історико-культурного призначення на яких розташовані пам'ятки археології, а відтак вказані землі можуть перебувати виключно у державній власності.

Звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Департаменту Культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації прокурор обґрунтував тим, що останній є спеціально уповноважений органом у сфері охорони культурної спадщини в частині охорони пам'яток археології, історії та монументального мистецтва Чернігівської обласної державної адміністрації.

Відповідачі проти задоволення позову заперечили, їх узагальнені доводи викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.

Щодо наявності у керівника Ніжинської окружної прокуратури законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем саме Департаменту Культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Матеріали справи свідчать, що в обґрунтування підстав для звернення з цим позовом, прокурор посилається на те, що Департамент Культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації є спеціально уповноваженими органом у сфері охорони культурної спадщини в частині охорони пам'яток археології, історії та монументального мистецтва Чернігівської обласної державної адміністрації, проте останній не вчиняє дій щодо повернення спірних земельних ділянок до державної власності, що свідчить унеможливлює належне виконання останнім покладених на нього завдань та являє собою порушення інтересів держави.

Згідно із ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Водночас вказаною нормою гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його у власність, у зв'язку з чим для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуто у власність.

Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави.

При цьому, Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що у демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи Delcourtv.Belgium, Belletv.France). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду.

У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справах Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Новоселецький проти України від 11.03.2003, Федоренко проти України від 01.06.2006).

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 07.12.1976, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.01.1986).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Правовідносини, пов'язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.

Випадки протиправного відчуження земель історико-культурного призначення з державної власності порушують інтереси держави, як власника, щодо реалізації передбаченого ч. 1 ст. 319 ЦК України права вільно розпоряджатися таким майном через уповноважений орган виконавчої влади і є підставою для застосування органами прокуратури заходів цивільно-правого характеру.

Згідно з п. 4, пп. 66 п. 5 Положення про Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 17.03.2020 №160 (далі Положення) основним завданням Департаменту є забезпечення реалізації державної політики у сфері культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин на території Чернігівської області. Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень здійснює контроль за виконанням Законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини в частині охорони пам'яток археології, історії та монументального мистецтва.

Відповідно до пп. 67, 70, 71, 74, 75, 76, 78, 83, 84, 88 п. 5 Положення Департамент:

- забезпечує охорону об'єктів культурної спадщини, захист історико-культурного середовища, організацію роботи з обліку, охорони, дослідження, використання та популяризації культурної спадщини в частині пам'яток археології, історії та монументального мистецтва;

- здійснює контроль за укладенням охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини;

- організовує та координує роботи з визначення меж територій пам'яток місцевого значення та затвердження їх зон охорони;

- проводить обстеження об'єктів культурної спадщини щодо дотримання вимог їх охорони та використання;

інформує центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини про пошкодження, руйнування, загрозу пошкодження, руйнування пам'яток, що знаходяться на території області;

- призначає відповідні охоронні заходи на пам'ятки місцевого значення та їх територіях у разі виникнення загрози їхнього руйнування, пошкодження внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт;

- готує пропозиції для подання центральному органу виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини про занесення (вилучення) об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та про внесення відповідних змін до нього; про занесення відповідних територій до Списку історичних населених місць України та Списку охоронюваних археологічних територій України;

- погоджує проекти (технічну документацію) із землеустрою відведення земельних ділянок; погоджує відчуження або передачу пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування чи управління;

- надає довідки щодо можливості викупу земельних ділянок тощо.

Згідно з пунктом 15 Положення Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах Державної казначейської служби та інші реквізити.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, як орган державної влади, який здійснює контроль у сфері охорони культурної спадщини у Чернігівській області та в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити вимоги щодо усунення таких правопорушень.

З урахуванням наведеного, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв'язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, реагуючи на запити прокуратури №2953вих-21 від 26.07.2021, №3124вих-21 від 03.08.2021, №4209вих-21 від 29.09.2021, листами №15-2345/8 від 29.07.2021, №15-2396/8 від 03.08.2021, №15-2950/8 від 30.09.2021 повідомляв Ніжинську окружну прокуратуру про те, що є проінформованим про вчинене порушення.

У досудовому порядку Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації у листах від 14.01.2020 №15-151/8, від 23.01.2020 №15-264/8, від 04.03.2021 №15-722/8 звертав увагу Плисківської селищної ради на наявність порушень, що мають бути усунуті. Поряд з цим, Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації ефективні заходи, спрямовані на повернення спірної земельної ділянки у власність держави, не вжито.

Листом №5212вих-21 від 22.11.2021 керівник Ніжинської окружної прокуратури повідомив Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про те, що ним подається позов в інтересах Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське» про визнання недійсним Наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності на спірні земельні ділянки, визнання недійсними Договорів.

За таких обставин, зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом та враховуючи те, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

З огляду на викладене вище суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні заяви відповідача 2 про залишення позову без розгляду.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015, (далі Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» від 14.01.2015 № 15 ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області є територіальним органом Держгеокадастру.

Відповідно до п. 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (затвердженого наказом Держгеокадастру від 21.05.2021 №248), завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Чернігівської області.

Згідно з пп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Чернігівської області.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі в власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Чернігівської області.

З матеріалів справи слідує, що заявлений у цій справі позов фактично обґрунтований тим, що земельна ділянка площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, у результаті поділу якої утворено земельні ділянки площею 17,4036 га та 17,4035 га, кадастрові номери 7420886000:02:002:0096 та 7420886000:02:002:0097, є відноситься до земель історико-культурного призначення на яких розташовані пам'ятки археології, які можуть перебувати виключно у державній власності, а відтак, для вирішення спору сторін по суті слід з'ясувати, чи належать спірні земельні ділянки до земель державної власності.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14 Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 2 ст. 78 ЗК України встановлено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами ч.ч. 1, 3, 4, 9 статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки і набуття нею статусу об'єкта цивільних прав пов'язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Як слідує з матеріалів справи:

- під час розроблення ДП Центр Державного земельного кадастру (Київська філія) на замовлення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, в 2018 році технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Плисківської ОТГ Борзнянського району Чернігівської області встановлено, що в межах земельної ділянки площею 34,8071 га (якій в подальшому присвоєно кадастровий номер 7420886000:02:000:2138) наявне обмеження в використанні в вигляді охоронної зони навколо об'єкта культурної спадщини;

- Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації погоджуючи дану технічну документацію із землеустрою, у довідці від 14.05.2018 №120-П звертав увагу, що на земельній ділянці, яка знаходиться на території Плисківської ОТГ Борзнянського району Чернігівської області, площею 34,8071 га, розташовані пам'ятки археології місцевого значення: поселення Рудка-2, ІІІ-V ст. н.е. (№3629-Чр, взято на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 №66) та курган із групи курганів-І, ІІ-І тис. до н.е. (№3652-Чр, взято на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 №66). Департамент указував, що відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність;

- до технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що перебуває в комунальній власності Плисківської сільської ради для ведення фермерського господарства, площею 34,8071га, яка розташована на території Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, розробленої в 2021 році ТОВ «Тандем Експерт» на замовлення Плисківської сільської ради, також включено відомості щодо обмеження в використанні земельних ділянок, площами 17,4036 га та 17,4035 га, утворених в результаті поділу земельної ділянки площею 34,8071 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, у вигляді охоронних зон навколо об'єктів культурної спадщини;

- відповідачами 2 та 3 до умов Договорів включено положення про обмеження в використанні орендованих земельних ділянок, кадастрові номери 7420886000:02:002:0096, 7420886000:02:002:0097 у вигляді охоронних зон навколо об'єктів культурної спадщини (пункти 35, 41);

- відповідачем 3, як фактичним користувачем перелічених земельних ділянок, 29.10.2021, укладено охоронні договори на пам'ятки культурної спадщини №1 та №2, за умовами яких останній взяв на себе зобов'язання щодо охорони пам'яток археології: поселення Рудка-2, ІІІ-V ст. н.е. (№3629-Чр, взято на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 №66) та курган із групи курганів-І, ІІ-І тис. до н.е. (№3652-Чр, взято на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 №66), що знаходяться на земельних ділянках з кадастровими номерами 7420886000:02:002:0096 (площею 17,4036га) та 7420886000:02:002:0097 (площею 17,4035га).

Вказані обставини свідчать про те, що факт наявності на земельних ділянках площею 17,4036 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0096, та площею 17,4035 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0097 (утворених у результаті поділу земельної ділянки площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138), указаних вище пам'яток археології фактично сторонами не заперечується та не спростовується.

За приписами статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Суб'єктом права на землі державної власності, згідно ст. 80 ЗК України, є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.

Статтею 53 ЗК України встановлено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом (ст. 54 ЗК України в редакції, яка діяла станом на дату прийняття Наказу).

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі Закон № 1805-ІІІ).

Преамбулою Закону№1805-ІІІ закріплено, що охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону №1805-ІІІ, пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Частиною 2 ст. 2 Закону №1805-ІІІ визначено, що археологічний об'єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Пунктом 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону №1805-ІІІ встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Статтею 6 Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури від 13.07.1978 №3600-IX (який діяв на день прийняття рішення про взяття на державний облік спірних пам'яток археології та їх паспортизацію) до пам'яток археології віднесено городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскальні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Згідно статті 8 цього Закону виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам'яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам'яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам'яток історії та культури.

Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам'яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

З огляду на те, що пам'ятки археології, а саме поселення Рудка-2, ІІІ-V ст. н.е. та курган із групи курганів-І, ІІ-І тис. до н.е. взято на державний облік на підставі рішення виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 №66, а в липні - вересні 1992 року проведено їх паспортизацію як пам'ятників історії та культури СРСР (пам'ятки археології) (№3652-Чр, №3629-Чр) та враховуючи положення п. 3 р. Х «Прикінцеві положення» Закону №1805-ІІІ, вказані пам'ятки були і є пам'ятками культурної спадщини відповідно до Закону №1805-ІІІ, а спірні земельні ділянки, на яких розміщені пам'ятки, відповідно, є землями історико-культурного призначення.

Вказаним спростовуються твердження відповідачів про те, що спірні земельні ділянки не мають статусу земель історико-культурного призначення, так виходячи зі змісту статтею 4, 5, 6, 13, 14 Закону №1805-ІІІ для надання земельній ділянці вказаного статусу недостатньо лише наявності на відповідній території історико-культурного об'єкта, а потрібне визнання особливого статусу державою. Щодо вказаного колегія суддів зауважує відповідачам на тому, що за змістом положень п. 3 р. Х «Прикінцеві положення» Закону №1805-ІІІ, включення об'єкту до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» є достатньою підставою для віднесення такого об'єкта до об'єктів культурної спадщини і в розумінні Закону №1805-ІІІ без проведення будь-яких інших дій.

Статтею 17 Закону №1805-ІІІ урегульовано питання суб'єктів права власності на пам'ятки.

Зокрема згідно частини 1 та 2 цієї статті, пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

У свою чергу частина 6 цієї статті визначає, що землі на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам'яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов'язковому вилученню або викупу державою.

Щодо посилань відповідачів на наявну колізію норм ЗК України (набув чинності 01.01.2002) та Закону №1805-ІІІ (набув чинності 12.07.2000), яка полягає у тому, що ч. 6 ст. 17 №1805-ІІІ, яка визначає, що землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології поля давніх битв, суперечить ч. 1 ст. 54 ЗК України, відповідно до якої землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, колегія суддів зазначає про таке.

Закон №1805-ІІІ (набув чинності 12.07.2000) є спеціальним нормативним актом по відношенню до ЗК України (набув чинності 01.01.2002), а відтак вірним є висновок суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального нормативно-правового акту, Закону №1805-ІІІ.

Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року, ратифікованою Україною 27 серпня 2004 року, наголошено, що археологічна спадщина є головним елементом пізнання історії людства та справжнім свідком стародавньої історії. Археологічна спадщина включає споруди, архітектурні ансамблі, розбудовані та облаштовані ділянки території, рухомі об'єкти, інші пам'ятки, а також їхній контекст, незалежно від місця розташування на суходолі або під водою.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року в справі № 734/537/15-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 734/537/15-ц (провадження № 61-36621св18).

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЗК України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 96 ЗК України), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Отже, матеріалами справи підтверджується, наявність на земельній ділянці площею 34,8071га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138 об'єктів культурної спадщини - пам'яток археології: поселення Рудка-2, ІІІ-V ст. н.е. та курган із групи курганів-І, ІІ-І тис. до н.е., які взяті на державний облік згідно рішення виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 №66, на підставі положень діючого на той час законодавства.

Вказане, з огляду на наведені вище положення чинного законодавства, свідчить про те, що земельна ділянка площею 34,8071 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138 протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам'ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями ч. 1 ст. 2 ГПК України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України до яких, зокрема, відноситься визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічні положення закріплені в статті 20 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Частиною 2 ст. 249 ГК України передбачено, що у разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній відповідно до статті 20 цього Кодексу має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача в справі.

Отже, враховуючи те, що Наказом, серед іншого, у комунальну власність Плисківської сільської об'єднаної територіальної громади земельної ділянки площею 34,8071га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, у вказаній частині Наказ прийнятий усупереч вимог Конституції України, ЗК України та Закону №1805-ІІІ та порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України у результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді для ведення фермерського господарства.

За таких обставин колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування Наказу в частині передачі у комунальну власність Плисківської сільської ради земельної ділянки площею 34,8071 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав індексний номер №45416082 від 07.02.2019, номер запису про право власності №59104963, припинення за Плисківською сільською радою Борзнянського району Чернігівської області (код 04414885) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права комунальної власності на земельну ділянку площею 34,8071га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1760162474208, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень частини 3 статті 26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, з метою ефективного захисту порушених прав ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав на майно, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №906/516/19.

З огляду на зазначене, вимога про скасування рішення державного реєстратора та припинення права комунальної власності на спірне майно, за висновком суду, є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно, встановивши, що задоволення вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності та припинення цього права, забезпечує відновлення прав держави на земельну ділянку площею 34,8071га кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, відхилив заперечення відповідачів про неефективний спосіб захисту прокурором порушених прав держави та задовольнив вказані позовні вимоги. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсними Договорів, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом визнання угоди недійсною п. «в» ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Враховуючи те, що як встановлено вище, земельні ділянки які були передані в оренду за Договорами належать до державної власності та вибули з державної власності поза волею власника, власник таких земельних ділянок має право вимагати усунення порушень його прав на таких земельні ділянки, зокрема і шляхом визнання недійсними договорів оренди таких земельних ділянок, які були укладені іншими особами, тобто без фактично волевиявлення власника земельних ділянок та за відсутності у особи, які вчинила такі правочини, прав на розпорядження такими земельними ділянками.

В контексті вказаного те, що відповідно до умов Договорів орендар більше року використовує спірні земельні ділянки, проте жодного порушення режиму їх використання зафіксовано не було, шкоди від такого використання жодній особі не заподіяно, на вирішення спору не впливає так як не спростовує відсутність волевиявлення власника земельних ділянок на передачу їх в оренду.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги в частині визнання недійсними Договорів. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційні скарги Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське» задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційними скаргами покладаються на апелянтів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі №927/1206/21 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на апелянтів.

4. Повернути до Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/1206/21.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 14.12.2022

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала