15 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/2030/22 пров. № А/857/13399/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Большакової О.О., Курильця А.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року у справі № 300/2030/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Микитюком Р.В. у м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області 15 серпня 2022 року в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач), звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі також - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Івано-Франківській області у зарахуванні ОСОБА_1 до загального страхового стажу періодів роботи та призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу періоди роботи у Кутському лісокомбінаті у період з 01.01.1977 по 22.05.1979 на посаді різноробочий I розряду, а також у Виробничо-комерційному підприємстві інвалідів «УТОС» у період з 06.11.2005 по 17.12.2012 на посаді екскаваторник 5-го розряду;
- призначити ОСОБА_1 з 08.10.2021 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон № 1058-IV).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права вказує, що при обчисленні загального стажу роботи позивача не підлягає врахованню період роботи у Кутському лісокомбінаті у період з 01.01.1977 по 22.05.1979 на посаді різноробочий I розряду, оскільки записи у трудовій книжці внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (чинної на момент заповнення трудової книжки позивача; надалі також - Інструкція № 162) - перший запис у трудовій книжці датований 01.01.1977 року, тоді як дата заповнення трудової книжки 25.05.1978 року; запис № 1 в трудовій книжці позивача містить невідповідність наказу про прийняття та даті прийняття. Також відповідачем не зарахований період з 06.11.2005 по 17.12.2012 у Виробничо-комерційному підприємстві інвалідів «УТОС», оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків. Таким чином, відповідач вважає відмову у призначенні пенсії правомірною, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж. Також, на думку ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, позивачем пропущено строк звернення з адміністративним позовом до суду.
Тобто вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тими ж доводами, що й відзив на позовну заяву.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 12.03.2021 № 503 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, не враховано до стажу період роботи з 01.01.1977 по 22.05.1979, оскільки запис в трудовій книжці, зроблено з порушенням пункту 2.2 Інструкції № 162, а саме - заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну з дня прийняття на роботу, а також не враховано до стажу період роботи з 06.11.2005 по 17.12.2012 у Виробничо-комерційному підприємстві інвалідів «УТОС», оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Позивач 08.10.2021 повторно звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідач листом від 15.11.2021 № 0900-0213-8/42709 відмовив у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 27 років.
Вважаючи відмову відповідача у призначенні пенсії за віком протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно, всупереч вимог чинного законодавства України відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Разом з тим, з метою належного та ефективного захисту порушених прав позивача, суд вбачав за необхідність вийти за межі позовних вимог та призначити пенсію позивачу з 05.03.2021.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила наступне.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина перша та друга статті 46 Конституції України).
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону № 1058-IV).
Згідно зі статтею 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру.
Страхувальниками відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 14 Закону № 1058-IV є роботодавці підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи-підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб-підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
Аналізуючи вказані вище норми пенсійного законодавства, апеляційний суд вказує на те, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховим стажем, у розумінні абзацу першого частини першої статті 24 Закону № 1058-IV, є період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону № 1058-IV регулював Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (надалі також - Закон № 1788-ХІІ).
Приписами статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі також - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці НОМЕР_1 , копія якої наявна в матеріалах справи, підтверджено період роботи позивача у Кутському лісокомбінаті у період з 01.01.1977 по 22.05.1979 (2 роки 4 місяці 21 день) на посаді різноробочий I розряду.
Однак, відповідачем не зараховано вказаний період роботи до страхового стажу мотивуючи тим, що запис у трудовій книжці внесено з порушенням вимог Інструкції № 162, а саме заповнення трудової книжки вперше проводиться не пізніше тижневого терміну з дня прийняття на роботу.
Крім того, у відмові призначити пенсію позивачу на підставі його повторного звернення відповідач не посилався на невідповідність запису Інструкції № 162, а зазначив про наявність різниці між датою прийняття на роботу та датою наказу про прийняття. Тому не підлягає зарахуванню період з 01.011977 року по 16.08.1978 року.
Суд апеляційної інстанції дослідив положення пункту 2.2 Інструкції № 162, відповідно до якого «заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому працювати.
У трудову книжку вносяться:
відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;
відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства;
відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди».
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 на прізвище ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як основний документ про трудову діяльність містить записи, зокрема:
- запис № 1 - 01.01.1977 - прийнятий на роботу в Кутський лісокомбінат на посаду різноробочий I розряду (наказ від 16.08.1978 № 189-к);
- запис № 2 - 22.05.1979 - звільнений з роботи у зв'язку із призовом на строкову військову службу (наказ від 21.05.1979 № 95-к).
Записи трудової книжки позивача містять всі необхідні відомості про роботу позивача та зроблені чітко та без виправлень.
Те, що дата початку заповнення трудової книжки (25.05.1978 року) позивача не збігається з датою прийняття позивача на роботу відповідно до першого запису в ній (01.01.1977) не впливає на можливість визначення періодів роботи позивача.
Можливі причини таких розбіжностей (зокрема, втрата трудової книжки чи помилка з боку працівників кадрового органу) не можуть бути підставою для неврахування зазначеного вище періоду роботи позивача у Кутському лісокомбінаті.
Наявна різниця між датою прийняття на роботу та датою наказу про прийняття позивача у трудовій книжці позивача не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи позивача до страхового стажу для призначення пенсії, і не є порушенням пункту 2.2. Інструкції № 162, як помилково вважає відповідач.
Сумніви пенсійного органу в даті чи номері наказу не можуть бути, які не підтверджені іншими доказами, не тягнуть негативних наслідків для позивача у вигляді неврахування спірного трудового стажу.
Відтак, враховуючи, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, і трудова книжка позивача оформлена належним чином, суд зазначає, що відповідач протиправно не врахував вказаний період роботи позивача до його загального страхового стажу.
Щодо покликань відповідача на відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації про сплату страхових внесків за період з 06.11.2005 по 17.12.2012 (7 років 1 місяць 12 днів) у Виробничо-комерційному підприємстві інвалідів «УТОС», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Аналіз вищенаведених приписів законодавства свідчить про те, що обов'язок сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, а вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.
Аналогічний висновок наведено й у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
У вищенаведеній правозастосовній практиці Верховного Суду зазначено й про те, що невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позбавляє особу соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Як встановив суд першої інстанції на підставі записів трудової книжки, 06.11.2005 позивач прийнятий у Виробниче-комерційне підприємство інвалідів «УТОС» на посаду екскаваторника 5-го розряду. 17.12.2012 ОСОБА_1 на підставі наказу № 23 звільнений з роботи за власним бажанням.
В той же час, за наведеної вище правової регламентації спірних правовідносин, застрахована особа не може нести відповідальність за невиконання страхувальниками своїх обов'язків стосовно сплати внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Такі обставини не можуть позбавляти гарантованого Конституцією і законами України права громадянина на соціальний захист та по суті перекладати відповідальність на працівника за неналежне виконання своїх обов'язків роботодавцем.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у постановах від 28 травня 2021 року у справі № 591/3839/16-а та від 30 грудня 2021 року у справі № 348/1249/17.
Відтак, враховуючи вищезазначені висновки Верховного Суду, апеляційний суд зазначає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальниками свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, відсутність інформації про сплату страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача.
Враховуючи вимоги частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , для призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV страховий стаж з урахуванням перетину періодів становить 19 років 4 місяці 8 днів.
Отже, на противагу вищезазначеній нормі, відповідач під час розгляду заяви позивача неповно та однобічно дослідив надані документи, протиправно не зарахував до страхового стажу спірні періоди роботи, та, як наслідок, неправильно розрахував страховий стаж позивача.
Таким чином, з матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент звернення ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявами про призначення пенсії за віком (05.03.2021 та 08.10.2021) позивач досягнув 60-річного віку, а його страховий стаж становив 28 років 10 місяців 10 днів (19 років 4 місяці 8 днів + 2 роки 4 місяці 21 день + 7 років 1 місяць 12 днів).
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Таким чином, і на час, коли позивачу виповнилося 60 років (29 грудня 2020 року), і на час звернення до відповідача із заявами про призначення йому пенсії позивач мав необхіднй стаж для такого призначення.
У розрізі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, діючи не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, протиправно відмовило у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Разом з тим, в апеляційній скарзі відповідач покликається на пропуск позивачем строку звернення з адміністративним позовом до суду.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частино другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, за приписами якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За приписами частини третьої цієї статті якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів дослідила матеріали справи та дійшла висновку, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком двічі, а саме:
- рішенням від 12.03.2021 № 503 у відповідь на заяву позивача про призначення пенсії від 05.03.2021;
- листом від 15.11.2021 № 0900-0213-8/42709 у відповідь на повторну заяву позивача про призначення пенсії від 08.10.2021
У цих документах відповідач зазначає різні періоди роботи, які ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не зарахувало до страхового стажу позивача.
У рішенні від 12.03.2021 № 503 відповідач зазначає, що до страхового стажу позивача не зараховані такі періоди роботи:
- з 01.01.1977 по 22.05.1979 у Кутському лісокомбінаті, та
- з 06.11.2005 по 17.12.2012 у Виробничо-комерційному підприємстві інвалідів «УТОС».
У листі від 15.11.2021 № 0900-0213-8/42709 відповідач повідомляє позивача, що до його страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 01.01.1977 по 16.08.1978 - оскільки наявна різниця між датою прийняття на роботу та датою наказу про прийняття;
- період роботи з 20.08.1998 по 23.12.1998 - оскільки відсутній наказ про звільнення;
- період навчання з 12.02.1986 по 28.04.1986 згідно свідоцтва про навчання №6338 виданого 29.04.1986 - оскільки прізвище у документі « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним прізвища « ОСОБА_2 ».
Зі змісту позовних вимог апеляційний суд встановив, що незважаючи на те, що ОСОБА_1 просить зобов'язати відповідача призначити пенсію з дати другого звернення (08.10.2022), ним оскаржується по суті перше рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії за віком, датоване 12.03.2021.
Тобто позивач дізнався про порушення своїх прав саме 12.03.2021, однак звернувся до суду з даним адміністративним позовом 13.05.2022, що стверджується датою оформлення поштового відправлення на конверті, у якому було скеровано позовну заяву до суду, тобто за межами шестимісячного строку звернення до адміністративного суду щодо призначення пенсії за віком.
Колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Апеляційний суд звертає увагу, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Крім того, відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ).
Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику ЄСПЛ, застосовують як джерело права.
У справі ЄСПЛ «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У розрізі вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що вихід за межі позовних вимог судом першої інстанції та зобов'язання призначити пенсію позивачу з 05.03.2021 є необґрунтованим.
Разом з тим, згідно із висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.04.2018 у справі 804/401/17, триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку відповідачем було допущено триваюче порушення, яке полягало у неодноразовій протиправній відмові позивачу призначити пенсію за віком при наявності необхідних умов.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд дійшов висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 12.03.2021 № 503 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 з мотивів, наведених у ньому та наявність правових підстав для зарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1977 по 22.05.1979 у Кутському лісокомбінаті та з 06.11.2005 по 17.12.2012 у Виробничо-комерційному підприємстві інвалідів «УТОС».
За наведених обставин колегія суддів вважає належним та таким, що відповідає нормам матеріального права, спосіб захисту порушеного права позивача шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у призначення пенсії за віком, зобов'язання зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу позивача та зобов'язання призначити пенсію за віком з 15.11.2021 (за 6 місяців до дати звернення до суду) з огляду на положення статті 122 КАС України.
Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у призначення пенсії за віком, зобов'язання зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу позивача та зобов'язання призначити пенсію за віком, проте помилково вийшов за межі позовних вимог, то рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній та резолютивній частинах датою, з якої необхідно призначити позивачу пенсію за віком.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року у справі № 300/2030/22 змінити в частині визначення дати призначення пенсії за віком.
Абзац четвертий резолютивної частини викласти в такій редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до загального страхового стажу: у Кутському лісокомбінаті у період з 01.01.1977 по 22.05.1979 на посаді різноробочий I розряду; у Виробничо-комерційному підприємстві інвалідів «УТОС» у період з 06.11.2005 по 17.12.2012 на посаді екскаваторник 5-го розряду та призначити ОСОБА_1 з 15.11.2021 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV».
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді О. О. Большакова
А. Р. Курилець