Справа № 461/1966/22 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л.Д.
Провадження № 22-ц/811/2687/22 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
15 грудня 2022 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С.М.,
суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 вересня 2022 року (повний текст рішення складено 23 вересня 2022 року), у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про відшкодування майнової та моральної шкоди,
в квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - ВПВРУЗПВР у Львівській області Західного МУ МЮ (м. Львів)) на його користь майнову шкоду в сумі 145 253 грн 04 коп. та моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн.
Позов мотивовано тим, що 23 липня 2020 року, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Семеном Ігорем Романовичем відкрито виконавче провадження № 62604490. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Тарабан О.О. щодо примусово виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі № 857/9591/19 та виконавчого листа 461/453/16-а. Скасовано постанову старшого державного виконавця Тарабан О.О. від 26.07.2021 року про закінчення виконавчого провадження № 62604490. Зазначає, що внаслідок протиправних дій та бездіяльності відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо невиконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 січня 2022 року у адміністративній справі № 461/10111/21, йому Головним управлінням пенсійного фонду України у Львівській області не включено суму індексації до підвищення розміру пенсії в сумі 3 844 грн 43 коп. Крім того, через протиправну бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Тарабан О.О., позивач кожен місяць, починаючи з 24 грудня 2019 року, втрачає дохід у розмірі 3 844 грн 43 коп., який має бути включений до розміру його пенсії, у зв'язку з непроведенням Головним управлінням пенсійного фонду України у Львівській області індексації пенсії позивача на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у адміністративній справі № 857/9591/19. За два роки і чотири місяця (двадцять вісім місяців) на день звернення із позовною заявою про відшкодування моральної та майнової шкоди в результаті незаконних рішень, дій та бездіяльності старшого державного виконавця Тарабан О.О., а також відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), які не виконують Конституцію України та Закон України «Про виконавче провадження», позивач втратив дохід у розмірі 107 644 грн 04 коп. (3844,33 грн. * 28 місяців). Стверджує, що постійним перебуванням у роздратованому стані та стані депресії, він зазнав глибоких душевних страждань та нервових потрясінь та психоемоційного навантаження через постійні втрати доходу (майна), що завдає йому відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), у зв'язку з чим втратив сон та душевний спокій, що потребує від нього значних фінансових витрат на придбання медикаментів. Згідно індивідуальної програми реабілітації інваліда, виданої позивачу МСЕК, він повинен 2-3 рази на рік лікуватися в кардіологічному відділені, а також перебувати під постійним медичним спостереженням в лікаря кардіолога та лікаря фтизіатра. Позивач зазначає, що йому завдана майнова шкода у розмірі 37 609,00 грн витрат на придбання медикаментів, а також моральна шкоду, оцінена ним у розмірі 100 000,00 грн.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки позивачем не доведено протиправність дій відповідача, які могли б заподіяти ОСОБА_1 майнову та моральну шкоду, а також не надано суду належних та допустимих доказів спричинення позивачу майнової та моральної шкоди, підстави для задоволення позову відсутні.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , подавши у жовтні 2022 року апеляційну скаргу, в якій просить рішення Галицького районного суду м.Львова від 20 вересня 2022 року скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення, поза увагою суду першої інстанції залишилися те, що протиправність дій відповідача встановлена рішенням суду, а заподіяна позивачу внаслідок такої протиправності шкоди доведена останнім у заявленому ним розмірі.
В листопаді 2022 року від ВПВРУЗПВР у Львівській області Західного МУ МЮ (м. Львів) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що на виконанні у ВПВРУЗПВР у Львівській області Західного МУ МЮ (м. Львів) перебувало виконавче провадження №62604490 з виконання виконавчого листа № 461/453/16-а, виданого Галицьким районним судом м. Львова, про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , починаючи з дати призначення пенсії 31 грудня 2014 року, із урахуванням: суми індексації грошового забезпечення, що відображена у довідці ГУ МВС України у Львівській області № 1089 від 04 березня 2016 року; індексації суми пенсії відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а також провести виплату недоотриманих коштів у зв'язку з доведеними перерахунками з урахуванням виплачених сум пенсії, яке закінчено згідно із постановою від 26 липня 2021 року.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Тарабан О.О. щодо примусово виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі № 857/9591/19 та виконавчого листа 461/453/16-а. Скасовано постанову старшого державного виконавця Тарабан О.О. від 26 липня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № 62604490.
Виконавче провадження № 62604490 повторно закінчено згідно з постановою державного виконавця від 02 вересня 2022 року.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Тарабан О.О. про закінчення виконавчого провадження № 62604490 від 02 вересня 2022 року.
Предметом спору у цій справі є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює виконання рішення суду.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України) та відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частини першої статті 129-1 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; обов'язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства; суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання.
В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №910/6355/20 (провадження № 12-41гс21).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені у статтях 1173 та 1174 ЦК України.
Зокрема, статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.
Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.
Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
Під упущеною вигодою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на особу обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані, а також те, що він міг i повинен був отримати визначені доходи, й тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною i достатньою причиною, яка позбавила його можливості їх отримати.
Подібні за змістом висновки, викладені Верховним Судом України у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, провадження № 14-79цс18, та Верховним Судом у постановах: від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18.
Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність морально шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року у справі №757/58703/18-ц (провадження № 61-20705св21) зроблено висновок, що «факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність збитків та причинного зв'язку між ними та несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили. Неповернення позивачу майно на виконання судового рішення, ухваленого на її користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження №61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) та від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (провадження № 61-20203св19). Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просила стягнути з Покровського РВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на її користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173,1174 ЦК України».
У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі №405/500/18 (провадження № 61-14498св20) зазначено, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, що набрало законної сили, та завданою шкодою. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість виконання судового рішення.
У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі №613/814/16-ц (провадження № 61-20218св19) зроблено висновок про те, сам факт тривалого невиконання судового рішення не може бути підставою для безспірного стягнення збитків у вигляді стягнення нестягнутої за рішенням суду суми.
У справі, що переглядається, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судових рішень, а тому він має право на відшкодування майнової шкоди, а саме суми, не перерахованої та невиплаченої органами пенсійного фонду належної йому згідно рішення суду пенсії, за час невиконання рішення суду.
Таким чином, з огляду на застосовані під час розгляду справи норми права, а також врахувавши висновки Верховного Суду щодо їх застосування, колегія суддів доходить висновку, що оскільки факт тривалого невиконання рішень судів не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішень, які набрали законної сили, та завданою шкодою, а причинний зв'язок між протиправністю дій відповідача та необхідністю придбання позивачем медикаментів, останнім не доведений, в задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди слід відмовити саме з цієї підстави.
Проте, з урахуванням того, що судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлено бездіяльність посадових осіб в процесі виконання судового рішення стягувачем за яким є позивач, колегія суддів вважає, що позивачем доведено наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, необхідних для відшкодування моральної.
Оскільки позивач був змушений докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права з метою належного виконання рішення суду, зокрема, звертатися до керівника органу ДВС, який не встановив порушень з боку державного виконавця, а в подальшому до суду, щоб довести неправомірність бездіяльності державного виконавця, який таку бездіяльність підтвердив, за обставинами цієї справи, а також з огляду на подані позивачем докази, колегія суддів вважає, що достатнім для компенсації спричинених моральних страждань, з урахуванням вимог розумності та справедливості буде відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.
За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду, оскаржуване рішення слід скасувати, та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням частково задоволення вимог апеляційної скарги, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню пропорційно до задоволених вимог судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції, оскільки питання про його сплату позивачем під час відкриття апеляційного провадження не було вирішено.
Відповідно до частини п'ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 вересня 2022 року скасувати, та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в дохід держави 75 (сімдесят п'ять) грн 05 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 15 грудня 2022 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич