Справа № 446/396/21 Головуючий у 1 інстанції: Самсін М. Л.
Провадження № 22-ц/811/1725/22 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
14 грудня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С.М.,
суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретар судового засідання - Юзефович Ю.І.,
з участю - апелянта ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Білик Романною Олегівною, на рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 квітня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради про позбавлення батьківських прав,
в березні 2021 року ОСОБА_2 звернулася в суд з вказаним позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заявлено позову посилалася на те, що починаючи з 17 серпня 2013 року сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ковельського міськрайонного суду від 25 вересня 2017 року. Від спільного подружнього життя мають малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та зареєстрована разом із позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 04 травня 2016 року задоволено позов ОСОБА_2 про стягнення аліментів з відповідача на утримання дочки ОСОБА_4 . Аліменти стягуються в примусовому порядку із заробітної плати відповідача, заборгованість із сплати аліментів відсутня. За цей час відповідач до дочки не приїздив, не телефонував, та не цікавився і не бачився з донькою, участі у вихованні та догляді за дочкою не бере, її фізичним, духовним та моральним розвитком не займається.
Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 квітня 2022 року позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно його доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В липні 2022 року ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка підписана адвокатом Білик Романною Олегівною, в якій просить рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 квітня 2022 року скасувати, відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач після розірвання шлюбу зареєстрував новий шлюб з ОСОБА_5 , з якою мають двох неповнолітніх дітей, які разом з другою дружиною також перебувають на його утриманні. Багато та важко працюючи, відповідач забезпечує усіх своїх дітей усім необхідним для їхнього фізичного та духовного розвитку. В той же час, з боку позивачки йому чиняться перешкоди у спілкуванні з їх донькою. Він неодноразово приїздив до населеного пункту, де проживає донька, однак окрім агресії в свій бік від позивачка нічого не отримував, з донькою не бачився. Зважаючи на вік дитини, безпосереднє спілкування з нею телефоном неможливе. Жодних доказів, які б давали підстави для позбавлення його батьківських прав, позивачкою до суду не надано. Пояснення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 безпідставно взято судом до уваги, адже такі не проживають разом з позивачкою, і не можуть підтвердити факт ухилення відповідача, як батька, від виконання своїх батьківських обов'язків. Проти позбавлення батьківських прав відповідач заперечує в повному обсязі. Відповідач та його представник не були присутні в судовому засіданні в якому винесено оскаржуване рішення, через їх неповідомлення судом першої інстанції про нього.
У листопаді 2022 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, підписаний адвокатом Талашко Інною Миколаївною, який мотивовано законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції та безпідставністю доводів апеляційної скарги. У зв'язку з чим, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Позивачка та її представник, а також представник Органу опіки та піклування направили до суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення відповідача в підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частин першої - п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Судом встановлено, що 17 серпня 2013 року сторони уклали шлюб, який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кам'янка - Бузького районного управління юстиції у Львівській області.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 25 вересня 2017 року шлюб розірвано.
Від спільного подружнього життя сторони мають малолітню дочку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвам про народження серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кам'янка - Бузького районного управління юстиції у Львівській області. Донька проживає та зареєстрована разом із позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї та довідкою про реєстрацію місця проживання .
Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 04 травня 2016 року було задоволено позов ОСОБА_2 про стягнення аліментів з відповідача на утримання доньки ОСОБА_4 . Аліменти стягуються в примусовому порядку із заробітної плати відповідача, заборгованість із сплати аліментів відсутня.
21 вересня 2018 року позивачка змінила своє прізвище з « ОСОБА_8 » на прізвище « ОСОБА_9 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 .
Згідно довідки Закладу дошкільної освіти комбінованого типу (ясла- садок) № 11, який відвідувала ОСОБА_4 з 01 вересня 2017 року по 13 березня 2020 року слідує, що батько жодного разу не приводив і не забирав дитину із закладу дошкільної освіти, не брав участь у її вихованні, не цікавився успіхами своєї дитини, не відвідував батьківські збори.
Згідно довідки Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 , який відвідує донька ОСОБА_4 з 01 вересня 2020 року слідує, що батько навчанням і вихованням доньки не цікавився, жодного разу не був присутнім на батьківських зборах.
14 січня 2021 року органом опіки виконавчого комітету Ковельської міської ради видано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
За частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь - якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі №953/17837/19.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі №643/7876/18 (провадження № 61-18535св20) зазначено, що «позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи дії відповідача по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема те, що останній вживав заходів щодо зустрічей з донькою, однак, позивач чинила йому у цьому перешкоди, і як наслідок, відповідач був позбавлений можливості спілкування з дитиною, зокрема і в телефонному режимі, те, що в останнього відсутня заборгованість по сплаті аліментів, що є доказом матеріальної відповідальності відповідача перед донькою, а також заперечення проти задоволення позову про позбавлення його батьківських прав, можна дійти до висновку, що такі свідчать про спрямованість цих дій на побачення зі своєю донькою, налагодження спілкування з нею та бажання приймати участь у її вихованні. При цьому сам факт недостатньої активності відповідача у захисті свого права на вільне спілкування з донькою не може слугувати підставою для позбавлення його батьківських прав.
У частині шостій статті 19 СК України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
На думку колегії суддів, висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 не заслуговує на увагу, оскільки такий є невмотивованим, необґрунтованим, не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_1 своїми обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.
З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, зважаючи на відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, зокрема те, що останній продовжує вважати себе батьком дитини, не втратив бажання налагодити спілкування з дитиною, бажає брати участь у її вихованні, заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, що свідчить про його інтерес до дитини, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, колегія суддів приходить до висновку, що висновки суду першої інстанції щодо необхідності позбавлення батьківських прав є помилковими, рішення суду ухвалене при неповному з'ясуванні обставини, що мають значення для справи, неправильному тлумаченні норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. А відтак, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, що є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.
За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, оскаржуване рішення слід скасувати, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, викладених у мотивах цієї постанови.
Керуючись статтями 256, 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Білик Романною Олегівною задовольнити.
Рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 квітня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 14 грудня 2022 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич