Справа № 450/366/22 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.
Провадження № 22-ц/811/2293/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
13 грудня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Юзефович Ю.І.
з участю представника позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 лютого 2022 року в складі судді Даниліва Є.О. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна набутого під час шлюбу,-
встановив:
31.01.2022 позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Оскаржуваною ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 лютого 2022 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна набутого під час шлюбу.
Ухвалу суду оскаржила позивачка ОСОБА_3 , вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою, оскільки судом не враховані обставини, що мають істотне значення для справи.
В апеляційній скарзі зазначає, що постановляючи оскаржувану ухвалу суд не звернув увагу на те, що підставою позову у справі № 450/262/19 було встановлення факту спільного проживання сторін до реєстрації шлюбу і як наслідок інший предмет позову, поділ майна подружжя між сторонами по 1/2 частині.
За відсутності саме таких підстав та не встановлення факту спільного проживання сторін до реєстрації шлюбу, рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 04.02.2021, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 01.07.2021 у справі № 450/262/19, у позові відмовлено.
При цьому, у даній справі підставою позову є державна реєстрація права власності на нерухоме майно під час шлюбу, що вказує презумпцію спільного майна подружжя.
Крім цього, інший предмет позову, а саме визнання квартири спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя між сторонами по 1/3 частині, з відступленням від засад рівності сторін, оскільки син позивачки постійно проживає з нею та знаходиться на її утриманні.
Покликаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену у постанові від 20.06.2018 у справі № 761/7978/15 зазначає, що позови вважаються тотожними, якщо у них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору.
Просить скасувати ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 лютого 2022 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленимицією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.12 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Постановляючи оскаржувану ухвалу та відмовляючи у відкритті провадження у справі, місцевий суд виходив з того, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 04.02.2021 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 01.07.2021, вирішено спір між цими ж сторонами та визнано за кожним із них право власності на 1/2 частку автомобіля, проведено розподіл судових витрат.
Враховуючи наведене та вимоги п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України за яким суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами, суд дійшов висновку, що необхідно відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна набутого під час шлюбу.
Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції враховуючи таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції (ч. 1 ст. 23 ЦПК).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року за №925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. П0одібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19.
Згідно із частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з підстав, передбачених законом. Не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав.
Перелік підстав для відмови у відкритті провадження у справі є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Зазначена підстава для відмови у відкриті провадженні у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У випадку зміни хоча б одного з цих елементів, позови не можна вважати тотожними, що позбавляє суд можливості відмовити у відкритті провадження з відповідних підстав.
Колегія суддів виходить з того, що у розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування.
При визначенні підстави позову як елемента його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.
З матеріалів справи встановлено, що сторони у справі є колишнім подружжям, рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30.05.2018 шлюб укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , зареєстрований 03.09.2011 року Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис № 2315 - розірвано (а.с. 8).
Як зазначалося вище, предметом спору у даній справі є квартира АДРЕСА_1 , яку позивачка ОСОБА_3 , звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_4 , просить визнати спільною сумісною власністю подружжя та у відповідний спосіб поділити.
В свою чергу, у матеріалах справи наявне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04.02.2021, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 01.07.2021 у справі № 450/262/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання, поділ майна подружжя та усунення перешкод у користуванні квартирою (а.с. 17-26).
При цьому, як вбачається із змісту вимог ОСОБА_3 просила, зокрема про розподіл права власності та визнання за нею права власності 1/2 частку квартири, обґрунтовуючи вимоги і тим, що з листопада 2009 року проживала однією сім'єю з відповідачем та вела спільне господарство та побут.
Натомість, у даній справі № 450/366/22 позивачка ОСОБА_3 просить про визнання спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 та визнання за нею права власності на 2/3 частини такої квартири, з підстав того, що така була придбана відповідачем під час шлюбу.
Наведене дає підстави для висновку про те, що підстави і предмет спору, в контексті матеріально-правової вимоги та обставин, якими позивачка обґрунтовує звернення до суду, у справі № 450/262/19 та у даній справі, є різними.
Таким чином, навіть за наявності тотожних суб'єктних складів у відповідних справах, підстави для відмови у відкритті провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, відсутні.
Отже, суд першої інстанції належним чином не з'ясував обставини, що мають значення для справи, наданим доказам не дав належної оцінки та прийшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Оскільки, оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, її необхідно скасувати, як таку, що перешкоджає подальшому розгляду справи з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом апеляційної чи касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції у цій справі скасував судове рішення з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи, апеляційний суд не здійснює розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 лютого 2022 року скасувати та справу направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений14 грудня 2022 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк