Дата документу 14.12.2022 Справа № 761/10891/21
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 761/10891/21 Пр. № 22-ц/807/1918/22 Головуючий у 1-й інстанції Гашук К.В. Повний текст рішення складено 15.07.2022 року. Суддя-доповідач Гончар М.С.
14 грудня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.
за участі секретаря Камалової В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чайка Ірина Григорівна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги за договорами у частині
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (т.с. 1 а.с. 1-8), в якому просив: - визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги від 09.10.2020 року, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг», в частині відступлення прав вимоги за договором про відкриття кредитної лінії №3114-126К від 11.12.2006 року; - визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки та застави від 09.10.2020 року, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг», у частині відступлення права вимоги за іпотечним договором №3114-1261 від 11.12.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Чайкою І.Г., зареєстрований в реєстрі за №1262; судові витрати покласти на відповідачів.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 11.12.2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - Банк), укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 3114-126К, згідно умов якого Банк зобов'язався надати позивачу у користування кредитну лінію у розмірі 30 000 доларів США, зі строком користування кредитом до 09.12.2016 року, під 16% річних.
11.12.2006 року на забезпечення виконання умов кредитного договором між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з однієї сторони, та Банком з іншої сторони, було укладено іпотечний договір № 3114-126І, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Журавльовою З.В., зареєстрований у реєстрі за № 1522, згідно якого позивачами передано в іпотеку, а Банком прийнято в іпотеку нерухоме майно, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , наразі АДРЕСА_2 .
11.06.2007 року та 01.08.2012 року між позивачами та Банком були підписані додаткові угоди до кредитного договору та додаткові договори до Іпотечного договору.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.04.2016 року, задоволено позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Цим рішенням стягнуто солідарно з відповідачів суму у розмірі 1 361 270,64 грн. мультивалютно, а також стягнуто судовий збір.
Із тексту вказаного рішення встановлено, що Банком змінено терміни користування кредитними коштами та достроково стягнуто суму коштів із позичальника та поручителів, тобто Банком у судовому порядку змінено строк виконання основного зобов'язання шляхом подання позову про стягнення заборгованості.
03.09.2020 року, право вимоги за Кредитним договором № 3114-126К від 11.12.2006 року було виставлено у складі пулу (224 кредитних договорів) на продаж шляхом реалізації на прилюдних торгах в системі PROZORRO, лот № GL3N219036. Згідно протоколу електронного аукціону № UA-EА-2020-09-03-000024-b від 14.09.2020 року оголошено переможцем ТОВ «Олком-Лізинг».
09.10.2020 року, між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг», з метою виконання умов протоколу електронного аукціону № UA-EА-2020-09-03-000024-b від 14.09.2020 року, укладено Договір № GL3N219036 про відступлення прав вимоги та Договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, посвідчений приватним нотаріусом Чайкою І.Г., зареєстрований у реєстрі за № 1262, відповідно до яких право вимоги за кредитним договором № 3114-126К від 11.12.2006 року та Іпотечним договором № 3114-126І від 11.12.2006 року відступлені 09.10.2020 року на користь ТОВ «Олком-Лізинг», у зв'язку з чим ТОВ «Олком-Лізинг» набуло право Іпотекодержателя відносно предмету іпотеки.
Відповідно до відомостей з публічного паспорту активу, загальний залишок заборгованості (без пені) за Кредитним договором складає 1 788 188,13 грн., з яких: залишок по тілу кредиту - 924 706,10 грн., процентів за користування коштами - 863 482,03 грн.
Зважаючи на існування рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.04.2016 року, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 1 361 270,64 грн., розмір заборгованості (1 788 188,13 грн.), що вказаний у публічному паспорті активу, а відповідно і розмір права вимоги, який відступлено ТОВ «Олком-Лізинг» є необґрунтованим.
Вказані обставини свідчать про те, що Банком за оспорюваними договорами відступлено право вимоги, якого у нього не було, оскільки після подання позову про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором, сам кредитний договір припинив свою дію та Банк втратив можливість нараховувати та стягувати відсотки за кредитним договором.
Крім того, як зазначають позивачі, при укладенні оспорюваних договорів про відступлення прав вимоги Банк відступив право вимоги ТОВ «Олком-Лізинг» в обмін на грошові кошти, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи, що є основною ознакою факторингу.
Уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором Банк отримав фінансування, а ТОВ «Олком-Лізинг», у свою чергу, укладаючи спірний договір набуло право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Така різниця виразилася в отриманні ТОВ «Олком-Лізинг» від первісного кредитора таких прав щодо боржника: - права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань, у тому числі, передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; - права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі, право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов'язаних з цим сум; - права будь-яких інших вимог згідно кредитного договору.
Наведене, на думку позивачів, свідчить про те, що укладений між Банком та ТОВ «Олком-Лізинг» договір за своєю юридичною природою, незважаючи на його назву, як договір про відступлення права вимоги, є договором факторингу.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Савицького О.А. (т.с. 1 а.с. 58). Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 59-60) вищезазначену справу передано на розгляд до Хортицького районного суду м. Запоріжжя.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Кучерука І.Г. (т.с. 1 а.с. 64). Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 65) вищезазначену справу передано на розгляд за підсудністю до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Гашук К.В. (т.с. 1 а.с. 69). Ухвалою суду першої інстанції провадження у цій справі відкрито (т.с. 1 а.с. 70).
Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 168-169) клопотання представника Банку про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у цій справі задоволено, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2022 року (т.с. 2 а.с. 62-68) у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (т.с. 2 а.с. 72-79) просив рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кримську О.М. та Маловічко С.В. (т.с. 2 а.с. 93).
В автоматизованому порядку суддею Кочетковою І.В. у цій справі замінено суддю колегії Кримську О.М. у цій справі у зв'язку із тривалою відпусткою останньої (т.с. 2 а.с. 97-98).
Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 12 вересня 2022 року (т.с. 2 а.с. 99), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (т.с. 2 а.с. 100) з урахуванням навантаження судді-доповідача та колегії суддів апеляційного суду (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 15 суддів, з яких 11 суддів складають судді судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень).
Третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (т.с. 2 а.с. 125-129), а також відповідачі: Банк (т.с. 2 а.с. 137-140) та ТОВ «Олком-Лізинг» (т.с. 2 а.с. 153-155) подали апеляційному суду відзиви на вищезазначену апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 у цій справі.
Інші учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 у цій справі у встановлений апеляційним судом строк та станом на час розгляду цієї справи апеляційним судом взагалі.
Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
В автоматизованому порядку суддею Подліяновою Г.С. у цій справі замінено суддю Маловічко С.В. у зв'язку із тривалою відпусткою останньої (т.с. 2 а.с. 188-189).
Ухвалами апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 204, 209) розгляд даної справи призначений в режимі відеоконференції в порядку задоволення відповідних клопотань сторін (т.с. 2 а.с. 190-191, 205-207).
Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 02 листопада 2022 року, не відбувся та був відкладений (т.с. 2 а.с. 221-222) в порядку задоволення клопотання представника Банку про його відкладення та забезпечення участі представника Банку у наступних судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції (т.с. 2 а.с. 211-213).
У зв'язку із чим, ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 223) розгляд даної справи був відкладений в режимі відеоконференції, забезпечено участь: - 1) представника відповідача (Банку), - 2) представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Савчака Я.О. (т.с. 2 а.с. 192-193), - 3) представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (т.с. 2 а.с. 233-238, 241-244, 250-251), у тому числі позивач ОСОБА_1 телефонограмою (т.с. 3 а.с. 1) та через свого представника - адвоката Савчака Я.О , що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, позивач ОСОБА_2 телефонограмою (т.с. 3 а.с. 2 та в порядку ст. 130 ч.3 ЦПК України - через члена сім'ї - позивача ОСОБА_1 ), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чайка І.Г. в порядку ст. 128 ч. 8 п. п. 3, 4 ЦПК України, відносно якої конверт із судовою повісткою повернувся на адресу апеляційного суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою» (т.с. 2 а.с. 243-244), всі учасники цієї справи не з'явились, у тому числі представник позивача - адвокат Савчак Я.О. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів), окрім представників сторін (адвокатів) в режимі відеоконференції: - відповідача (Банку) - ОСОБА_4 (т.с. 2 а.с. 214-219) та третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Шилець А.Р. (т.с. 2 а.с. 130).
При цьому, учасники цієї справи, що не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали, окрім представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Савчака Я.О. (т.с. 2 а.с. 192-193).
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Савчак Я.О. у своїй заяві (т.с. 3 а.с. 3-6) просив розгляд цієї справи відкласти через його зайнятість в цей час і день в іншому суді в іншому місті в іншій справі, а також через можливу відсутність Інтернету та відеозв'язку.
Відповідно до ст. 212 ч. 5 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
В силу вимог ст. 44 ч. 1 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Апеляційне провадження у цій справі відкрито 12.09.2022 року (т.с. 2 а.с. 121).
При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Савчака Я.О. про відкладення розгляду цієї справи відмовити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, що не з'явились, за присутністю представників в режимі відеоконференції:- відповідача (Банку) - ОСОБА_4 (т.с. 2 а.с. 214-219) та третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Шилець А.Р. (т.с. 2 а.с. 130).
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників цієї справи, що з'явились виключно в режимі відеоконференції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача ОСОБА_1 у цій справі, керувався ст. ст. 2, 4, 5, 16, 81, 89, 261, 263-265, 268, 273 ЦПК України та виходив із відсутності підстав для його задоволення.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 11.12.2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», укладено Договір про відкриття кредитної лінії №3114-126К (т.с. 1 а.с. 10-12), відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати Позивачу у користування кредитну лінію у розмірі 30000,00 доларів США строком користування кредитом до 09.12.2016 року, під 16,00 % річних.
11.12.2006 року на забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з однієї сторони, та Банком з іншої сторони, було укладено Іпотечний договір №3114-126І (т.с. 1 а.с. 13-15), посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Журавльовою З.В., зареєстрований в реєстрі за №1522. Згідно з умовами зазначеного договору іпотеки, з метою забезпечення виконання зобов'язань, що випливають із кредитного договору, позивачами передано в іпотеку, а Банком прийнято в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
11.06.2007 року між ОСОБА_1 та Банком було укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору, згідно якої розмір кредитної лінії було збільшено до 39700,00 доларів США.
11.06.2007 року між іпотекодавцями та Банком підписано Додатковий договір до Іпотечного договору (т.с. 1 а.с. 20), відповідно до якого зафіксовано зміни у зобов'язаннях, на забезпечення виконання яких укладено іпотечний договір.
01.08.2012 року між ОСОБА_1 та Банком було укладено Додаткову угоду №2 до Кредитного договору (т.с. 2 а.с. 16-19), в рамках якої розмір кредитної лінії було зменшено до 34342,25 доларів США, а термін кредитування подовжено до 09.12.2021 року.
01.08.2012 року між іпотекодавцями та Банком підписано Додатковий договір №2 до Іпотечного договору (т.с. 1 а.с. 21), відповідно до якого зафіксовано зміни у зобов'язаннях, на забезпечення виконання яких укладено Іпотечний договір.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.04.2016 року у справі №335/3532/14-ц (т.с. 1 а.с. 23-30), яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суму заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 3114-126К від 11.12.2006 року, станом на 26.10.2015 року, у розмірі 42087 доларів 81 центи США, що за курсом НБУ станом на 26.10.2015 року складає 950119,32 грн. та 411151,16 грнр., або 1361270,64 грн. мультивалютно.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 року №612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 року №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк «Фінанси та кредит».
На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування прийняла рішення від 27.11.2017 № 5175 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» строком на два роки до 17.12.2019 включно, а на підставі рішення від 23.09.2019 № 2417 - строком на один рік з 18 грудня 2019 року до 17 грудня 2020 року включно.
Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 1622 від 03.09.2020 про затвердження умов продажу активів АТ «Банк «Фінанси і кредит». Зокрема, було затверджено порядок оплати, місце, строки, початкову ціну реалізації прав вимоги, в тому числі і прав вимоги до позивачів.
03.09.2020 року право вимоги за Кредитним договором № 3114-126К від 11.12.2006 було виставлено у складі пулу (224 кредитних договорів) на продаж шляхом реалізації на прилюдних торгах в системі PROZORRO, лот № GL3N219036.
Згідно з протоколом електронного аукціону №UA-EA-2020-09-03-000024-b від 14.09.2020 року оголошено переможцем ТОВ «Олком-Лізинг».
09.10.2020 року між AT «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг», з метою виконання умов протоколу електронного аукціону №UA-EA-2020-09-03-000024-b від 14.09.2020, було укладено Договір відступлення прав вимоги (т.с. 1 а.с. 31-34) та Договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави (т.с. 1 а.с. 35-38), посвідчений приватним нотаріусом Чайкою І.Г., зареєстрований в реєстрі за №1262, відповідно до яких право вимоги за Кредитним договором № 3114-126К від 11.12.2006 року та Іпотечним договором №3114-1261 від 11.12.2006 року відступлені 09.10.2020 року на користь ТОВ «Олком-Лізинг», у зв'язку з чим ТОВ «Олком-Лізинг» набуло право Іпотекодержателя відносно предмету іпотеки.
Відповідно до договору від 09.10.2020 року про відступлення прав вимоги (т.с. 1 а.с. 31-34), в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступив Новому кредитору належні Банку права вимоги, а Новий кредитор набув права вимоги Банку до позичальників та/або поручителів, зазначених у Додатках № 1,2 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту(овердрафту)), договорами застави та договорами поруки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстрів у Додатках № 1,2 до цього Договору.
Згідно із договором від 09.10.2020 року про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави (т.с. 1 а.с. 35-38), в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступив Новому кредитору належні Банку права вимоги, а Новий кредитор набув права вимоги Банку до Іпотекодавців (Заставодавців), зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників, за договорами іпотеки (іпотечними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього Договору.
В силу вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У своєму позові як на одну з підстав для визнання недійсним укладених договорів про відступлення прав вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки, позивачі посилались на те, що вказані договори фактично є договорами факторингу.
Проте, з такими доводами позивачів суд першої інстанції правильно не погодився, виходячи з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі ст. 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.
Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов'язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (даний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).
Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (даний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).
Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (даний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).
Суб'єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов'язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (даний правовий висновок викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункти 51-52)).
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що у даній справі сторонами не оспорюється та обставина, що за результатами електронного аукціону, який проводився в межах ліквідаційної процедури ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», реалізовувалися, тобто виставлені на продаж, належні цьому Банку активи, а саме, майнові права вимоги виконання боржниками зобов'язань за кредитним та забезпечувальними договорами, в тому числі і відносно кредитного договору та іпотечного договору, боржниками в яких є позивачі у справі (лот GL3N219036). За результатами аукціону переможцем з купівлі вищевказаного лоту визначений ТОВ «Олком-Лізинг».
До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (частина п'ята статті 655 ЦК України). Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).
Процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку. Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги.
Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, визначені умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури. До 21.11.2016 року, пункт 5.11 глави 5 розділу V вищевказаного Положення передбачав, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок). Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2016 року № 2526 «Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» у пункті 5.11 глави 5 розділу V цього Положення виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)».
Тобто, на момент проведення вищевказаного електронного аукціону з продажу активів ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», положеннями нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банків, передбачено, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу, у тому числі за участю осіб (покупців), які не мають статусу банку або фінансової установи.
У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації (вказаний висновок є обов'язковим для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України).
У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що на підставі результатів електронного аукціону, 09.10.2020 року укладено оспорювані позивачами у частині договори про відступлення прав вимоги, за яким ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» шляхом продажу відступив ТОВ «Олком-Лізинг» право вимоги, в тому числі і за кредитним договором № 3114-126К та за іпотечним договором № 3114-126І. Предметом спірних договорів є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.
При цьому, судом першої інстанції правильно також звернув увагу на те, що позивачами не надано належних, достатніх та допустимих доказів того, що оспорювані ними договори укладено з порушенням вимог чинного законодавства, і що укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором фактично є договором факторингу. Доводи, викладені у позовній заяві, є нічим іншим, ніж припущенням позивачів.
Так, суд першої інстанції правильно вважав безпідставними посилання позивачів на те, що оспорювані договори слід визнати недійсними з тих підстав, що відповідно до відомостей з публічного паспорту активу, загальний залишок заборгованості (без пені) за Кредитним договором складає 1788188,13 грн., з яких: залишок по тілу кредиту - 924706,10 грн., процентів за користування коштами - 863482,03 грн., у той час, як рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.04.2016 року було стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 1361270,64 грн., відповідно розмір права вимоги, який відступлено ТОВ «Олком-Лізинг».
Так, предметом продажу за оспорюваним договором було саме «право вимоги» за кредитним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України).
Наслідки порушення договору позичальником визначені ст. 1050 ЦК України, зокрема, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст. ст. 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм свідчить, що до права вимоги за кредитним договором у тому числі, але не виключно, входить повернення наданої суми, сплата нарахованих процентів за користування кредитом, сплата неустойки (пені, штрафу, тощо), у разі допущення порушень та компенсація, гарантована ст. 625 ЦК України стосовно грошового зобов'язання.
Вирішуючи спір із подібними до даної справи обставинами, Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 року у справі № 639/4836/17 зазначав, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов'язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов'язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.
Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивачів безумовного обов'язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов'язанням, що виникло на підставі кредитного договору.
Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними через невідповідність заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким передано новому кредитору, оскільки жодною нормою матеріального права не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого одна із сторін договору не погоджується.
З'ясування розміру заборгованості за кредитним договором не є предметом позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги та не входить до предмета доказування у цій справі, а підлягає дослідженню в межах спору, який може виникнути із новим кредитором, про стягнення заборгованості.
З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому відмовив у задоволенні їх позовних вимог у цій справі у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 дублюють доводи його позовної заяви у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.
Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України, та лише відображають позицію позивача ОСОБА_1 , яку він та його представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою.
Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи, також, він правильно врахував у цій справі на виконання вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України вищезазначені правові висновки Верховного Суду.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.
За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення від доказування позивачів, та зокрема позивача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Позивач ОСОБА_1 та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.
Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, та зокрема стороною позивача апеляційному суду не надані.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.
В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу ОСОБА_1 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідачів будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2022 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повний текст постанови апеляційним судом складений 15.12.2022 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кочеткова І.В.Подліянова Г.С.