Справа № 346/1389/22
Провадження № 22-ц/4808/1168/22
Головуючий у 1 інстанції Беркещук Б. Б.
Суддя-доповідач Луганська
13 грудня 2022 року м. Івано-Франківсь
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Луганської В.М.,
суддів: Баркова М.В., Томин О.О.
за участю секретаря - Мельник О.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2022 року, ухвалене судом у складі судді Беркещук Б.Б.,
за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеними вимогами до ОСОБА_2 , в обґрунтування яких вказав, що 07 серпня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області, позивач зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 , актовий запис №404. У шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на повному утриманні позивача та постійно з ним проживає. Просив суд врахувати те, що відповідачка повністю усунулась від виховання дитини та спілкування з нею, а також від виконання покладеного на неї батьківського обов'язку. Зазначив, що спільне життя з відповідачкою не склалося, спільне господарство сторонами не ведеться, спір про спільне майно відсутній, збереження шлюбу суперечить його інтересам.
Просив суд першої інстанції розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 07 серпня 2010 року, малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати з позивачем.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено частково. Зареєстрований шлюб 07 серпня 2010 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Сєвєродонецького управління юстиції Луганської області, актовий запис №404, шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розірвано. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2022 року в частині відмови в задоволенні вимоги про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із позивачем та в цій частині ухвалити нове рішення, яким дану позовну вимогу задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду першої інстанції щодо ненадання доказів створення відповідачкою перешкод проживання дитини з батьком, а отже відсутність спору між батьками щодо місця проживання дитини не дає суду можливості визначати місце проживання дитини із одним з них з урахуванням ставлення батьків до виконання свої батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я, особисті якості батьків, відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною, є необґрунтованим та порушує законні інтереси його та ОСОБА_3 . Посилається на те, що між ним та відповідачкою не досягнуто згоди щодо визначення місця проживання дочки, про що свідчить відповідна вимога у позовній заяві.
Вважає висновок суду про ненадання ним доказів на підтвердження відсутності досягнення згоди між батьками щодо визначення місця проживання дитини є порушенням його права на судовий захист, оскільки документальних доказів наявності спору не існує взагалі.
Скаржник вказав, що дитина до цього часу проживає з ним, перебуває на його утриманні , між ними існують теплі, дружні стосунки, добрий емоційний контакт, на відміну від відносин, які склалися між дитиною та матір'ю. Крім того позивач має стабільний, високий фінансовий дохід, в той час як доходи відповідачки мають мінливий характер, постійно виїжджає за кордон на сезонні роботи, а тому не зможе належно займатися вихованням дитини.
Судом першої інстанції не враховано, що відповідачка визнала позовні вимоги, що не суперечить вимогам закону та не порушує права, свободи чи інтереси третіх осіб, а навпаки, захищає інтереси малолітньої дитини.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися, про дату, місце та час судового засідання повідомлені належним чином. Від представника скаржника на адресу апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи, яка призначена на 13 грудня 2022 року на 9 год 30 хв, за відсутності представника скаржника та самого скаржника.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася. У справі, яка переглядається, відповідачка неодноразово повідомлялась апеляційним судом про місце, день і час слухання справи в апеляційному суді. На адресу, зазначену позивачем у позовній заяві та у апеляційній скарзі, направлялися судові повістки повідомлення, але поштова кореспонденція повернута до апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З врахуванням положень ч.2 ст.372 ЦПК України, апеляційний суд ввжає можливам розглянути справу за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, місце та час судового засідання.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Із змісту апеляційної скарги позивачем рішення суду оскаржується в частині відмови у задоволенні вимог про залишення проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 разом з батьком. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині.
Відмовляючи у задоволенні вимог в частині залишення проживання малолітньої доньки з позивачем, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що після припинення шлюбних відносин між сторонами, малолітня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишилася проживати з позивачем, знаходиться на утриманні позивача, суд дійшов висновку, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2, 8 та 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18 (провадження №61-14859св19) за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Судом встановлено, що на час розгляду справи в суді першої інстанції між сторонами був відсутній спір щодо місця проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такий позов ані позивач, ані відповідачка не пред'являли, суд його не вирішував.
Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 одночасно з вимогою про розірвання шлюбу просив суд фактично констатувати, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання. При цьому, позивач посилався на те, що дочка сторін проживає разом з ним та фактично знаходиться на його утриманні.
Відповідно до ст.2 ЦК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи не містять доказів того, що після припинення сімейних відносин між сторонами, малолітня дочка залишилася проживати разом з батьком ОСОБА_1 , знаходилась на його утриманні.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано письмових доказів про його матеріально-побутові умови та про наявність у нього можливості щодо утримання, догляду і виховання малолітньої дочки, так само не надано доказу, що малолітня дочка проживає разом з батьком. Матеріали справи не містять довідки з місця проживання позивача, так само не містять письмових доказів, того, що малолітня дочка проживає з позивачем.
Матеріали справи також не містять доказів створення перешкод відповідачкою у проживанні дитини із батьком до дати подання позову, і позивач таких доказів не надав як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначення у резолютивній частині рішення суду про залишення на проживання дитини з одним з батьків не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дитини, оскільки у такому разі суд лише констатує, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання. До того ж ОСОБА_1 не зазначено в чому полягає його порушене право за захистом якого він звернувся до суду.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
За відсутності спору між батьками щодо місця проживання дитини та не за явлення вимоги щодо вирішення такого, а також відсутності об'єктивних відомостей про дійсне місце проживання дитини, інформації, одержаної у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, суд позбавлений можливості дотриматися положень ст. 161 СК України та врахувати ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків; особисту прихильність дитини до кожного з них; вік дитини, стан її здоров'я; особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При цьому, у такому випадку відсутні підстави для участі у справі органу опіки та піклування і суд не наділений правом збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.
Також з цих підстав є необґрунтованими доводи апелянта про те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права фактично не прийняв визнання відповідачкою позову.
З урахуванням вищезазначеного, судом першої інстанції обґрунтовано роз'яснено сторонам право на звернення до суду з відповідним позовом про визначення місця проживання дітей з наданням належних документів і доказів, що стверджують таку вимогу.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2022 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то витрати відносяться на рахунок скаржника.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 14 грудня 2022 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді: В.М. Барков
О.О. Томин