Провадження № 22-ц/803/5783/22 Справа № 175/43/20 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
14 грудня 2022 року 14 грудня 2022 року м.Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі:
головуючого Лаченкової О.В.
суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
при секретарі Піменовій М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"
на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2022 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший українській міжнародний банк», третя особа державний реєстратор дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецький Михайло Андрійович про виключення з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності та вселення в житловий будинок,-
В січні 2020 року до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший українській міжнародний банк», третя особа державний реєстратор дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецький Михайло Андрійович про виключення з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності та вселення в житловий будинок.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 11.10.2007 року між ЗАТ «Перший український міжнародний банк», правонаступником всіх прав та зобов'язань якого є АТ «Перший українській міжнародний банк», та ним укладений кредитний договір №5748869, відповідно до якого йому надано кредит у розмірі 49 000 доларів США та договір іпотеки №5749990, згідно з яким він передав в заставу банку в якості виконання зобов'язань нерухоме майно: будинок АДРЕСА_1 . Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.01.2015 року з нього стягнуто заборгованість на користь банку. На підставі рішення суду було видано виконавчі листи та відкриті виконавчі провадження, в рамках яких накладено арешт на все майно, що йому належить. 26.04.2018 року за виконавчими провадженнями винесені постанови про повернення виконавчих документів стягувачу - ПАТ «ПУМБ» з підстав відсутності майна на яке можливо звернути стягнення. Наголошував, що він та його син зареєстровані в спірному будинку, але на даний час через незаконні дії відповідача не мають змогу користуватися житловим приміщенням та проживати в ньому. Право власності на спірний будинок зареєстровано за акціонерним товариством «Перший українській міжнародний банк», що є порушенням ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та підставою для скасування державної реєстрації права власності на спірний будинок за банком. Окрім цього, наголошував, що не отримував від банку жодних письмових вимог про усунення порушень основного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2022 року позов ОСОБА_1 до АТ «Перший українській міжнародний банк», третя особа: державний реєстратор дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецький Михайло Андрійович про виключення з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності та вселення в житловий будинок - задоволено.
Скасовано рішення державного реєстратора Чернецького М.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за якою проведено державну реєстрацію права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за акціонерним товариством «Перший українській міжнародний банк».
Вселено ОСОБА_1 до будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто судові витрати.
В апеляційній скарзі АТ "Перший український міжнародний банк" на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2022 року просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2022 року, ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 -відмовити в повному обсязі. Витрати по справі покласти на позивача.
У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу АТ "Перший український міжнародний банк" на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2022 року, ОСОБА_1 просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення залишити без змін.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 жовтня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Перший українській міжнародний банк», яке змінило назву на акціонерне товариство «Перший українській міжнародний банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №57488696, за яким позичальник отримав кредит в розмірі 49 000 доларів США.
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 11 жовтня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Перший українській міжнародний банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №5749990, предметом якого є належний іпотекодавцю житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Переданий позивачем в іпотеку житловий будинок використовується ним як місце постійного проживання, іншого житла він не має, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №299544633 від 15.02.2022 року.
Згідно з підпунктами 4.1.1, 4.1.2 пункту 4.1 договору іпотеки іпотокодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця у разі невиконання чи неналежного виконання основного зобов'язання та у разі невиконання вимоги іпотекодержателя про дострокове виконання основного зобов'язання, зробленої на підставі закону, кредитного договору чи цього договору.
Пунктом 4.2 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним із таких способів за вибором іпотекодержателя: 1) за рішенням суду; 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимоги іпотекодержателя.
Згідно з підпунктами 4.7.1, 4.7.2 пункту 4.7 договору іпотеки у разі виникнення в іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмета іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним зобов'язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Пунктом 5.7 договору іпотеки передбачено, що будь-які повідомлення та документи, які надаються іпотекодержателем іпотекодавцю згідно з умовами цього договору, повинні бути викладені в письмовій формі та будуть вважатися наданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або телеграмою, за місцем проживання іпотекодавця, вказаним у пункті 6 цього договору, або надані іпотекодавцю особисто. Сторони погодилися, що повідомлення та/або документи вважаються отриманими іпотекодавцем на сьомий день з дня реєстрації іпотекодержателем рекомендованого листа або телеграми у відділенні поштового зв'язку/телеграфі (при цьому іпотекодавець несе ризик отримання таких листів та телеграм у строк, що перевищує 7 календарних днів), або в день особистого вручення іпотекодавцю, вказаний в повідомленнях та/або документах.
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.09.2018 №138713655 в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки державним реєстратором Чернецьким М.А. було прийнято рішення про державну реєстрацію за акціонерним товариством «Перший українській міжнародний банк» права власності на житловий будинок загальною площею 143, 2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава: договір іпотеки від 11.10.2007 року №5749990; вимога №2742, видана 05.09.2016 року акціонерного товариства «Перший українській міжнародний банк».
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України Про іпотеку у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України Про іпотеку іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Таким чином, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно в позасудовому порядку.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон №1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України Про іпотеку , якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону №1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону №1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон №1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) викладено правовий висновок про те, що обмеження, встановлені Законом №1304-VII, поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зазначено, що підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону №1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон №1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону №1304-VII, в тому числі й шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, в державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за іпотекодержателем.
Висновки про те, що Закон №1304-VII підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку містяться і в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17 (провадження №29771св18), від 03 квітня 2019 року у справі №686/20502/16-ц (провадження №61-21021св18), від 14 липня 2021 року у справах №336/4662/19 (провадження №61-19598св20), №201/7014/18 (провадження №61-7373св20), від 30 вересня 2021 року у справі №127/15802/15-ц (провадження №61-16395св20).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на житловий будинок загальною площею 143, 2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 не може бути звернуте примусово стягнення на підставі дії Закону №1304-VII, в тому числі й шляхом реєстрації права власності за акціонерним товариством «Перший українській міжнародний банк», як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті, оскільки використовується позивачем як місце постійного проживання та він не має у власності інше нерухоме майно.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні підстави для скасування рішення державного реєстратора Чернецького Михайла Андрійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за якою проведено державну реєстрацію права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за акціонерним товариством «Перший українській міжнародний банк».
Стосовно позовних вимог щодо вселення.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не має у власності іншого належного житла, окрім будиноку за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач неодноразово звертався до правоохоронних органів щодо порушення його прав власника та усунення перешкод у користуванні будинком, які чинить акціонерне товариство «Перший українській міжнародний банк».
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги ОСОБА_1 щодо вселення є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки право власності на житлове приміщення банк набув з порушенням вимог чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги АТ “ПУМБ”, що застосування судом першої інстанції Закону України №1304-VII є помилковим, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки тимчасовий мораторій поширюється й на момент звернення стягнення на іпотечне майно у позасудовому порядку шляхом перереєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а. Спірне нерухоме майно використовується позивачем як єдине місце постійного проживання, оскільки у нього немає іншого майна та відповідає й іншим ознакам майна, яке підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).
Доводи апеляційної скарги, що факт протиправності дій державного реєстратора, під час вчинення ним реєстрації, судом не встановлено, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Закон №1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, будинок,яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону №1304-VII, в тому числі й шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, в державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказаний будинок за іпотекодержателем (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова