Провадження № 22-ц/803/1806/22 Справа № 205/7763/18 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
14 грудня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі:
головуючого Лаченкової О.В.
суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
при секретарі Піменовій М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 березня 2020 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександра Михайлівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Ганна Леонідівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання довіреності, договору купівлі-продажу недійсними, витребування квартири з володіння, визнання права власності на квартиру, скасування записів про державну реєстрацію права власності,-
В жовтні 2018 року до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександра Михайлівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Ганна Леонідівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання довіреності, договору купівлі-продажу недійсними, витребування квартири з володіння, визнання права власності на квартиру, скасування записів про державну реєстрацію права власності.
В обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Поповою І.В. 21.01.2002 року. Позивач проживає за вказаною адресою, іншої нерухомості не має. Наприкінці вересня 2018 року в приміщенні нотаріальної контори під сильним психологічним тиском невідомих осіб та погрозою фізичної розправи над позивачем та його родичами, перебуваючи в залежному стані, не маючи реального бажання, ОСОБА_1 вимушено поставив свій підпис на довіреності (на ім'я ОСОБА_2 ) зі змістом якої ознайомлений не був. 18.10.2018 року ОСОБА_1 отримав інформаційну довідку, з якої дізнався, що власником його квартири є інша особа. Начебто, 04.10.2018 року вказана квартира була відчужена ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої 27.09.2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. за реєстровим №1047, від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 . Крім того, 22.10.2018 року було отримано ще одну Інформаційну довідку, з якої позивачу стало відомо, що начебто 19.10.2018 року квартира АДРЕСА_1 перепродана ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 19.10.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г.Л. за реєстровим №444. Тобто спірна квартира була перепродана вже двічі та вибула від реального власника поза його волею. Позивач вважає, що довіреність, посвідчена 27.09.2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. за реєстровим №1047, є недійсною на підставі ст.231 ЦК України як така, що вчинена під впливом насильства, а саме: психологічного тиску на позивача. Крім того, у позивача на момент підписання довіреності був відсутній паспорт громадянина України. Під час підписання документів нотаріус волевиявлення позивача не перевіряла. Тобто довіреність, на підставі якої ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 відчужив квартиру АДРЕСА_1 не створює жодних юридичних наслідків. Застосовуючи наслідки недійсності правочину, договір купівлі-продажу від 04.10.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є недійсним, адже він був вчинений на підставі довіреності, підписаної під психологічним тиском, всупереч інтересам та волевиявленню позивача. Тобто ОСОБА_2 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, що порушує вимоги ст.203 ЦПК України. Оскільки спірна квартира була перепродана кілька разів, то її слід витребувати із чужого незаконного володіння. Також необхідним є скасування попередніх записів про власників квартири АДРЕСА_1 , які отримали право власності на незаконних підставах: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Просив суд визнати недійсною довіреність, видану від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 , посвідчену 27.09.2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. за реєстровим №1047; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 04.10.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. за реєстровим №2161; витребувати з володіння ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати попередні записи про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 березня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександра Михайлівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Ганна Леонідівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання довіреності, договору купівлі-продажу недійсними, витребування квартири з володіння, визнання права власності на квартиру, скасування записів про державну реєстрацію права власності - відмовлено.
В апеляційній скарзі на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 березня 2020 року ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 березня 2020 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
У відзиві ОСОБА_4 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 березня 2020 року просить рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 березня 2020 року залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 березня 2020 року від інших учасників справи до апеляційного суду не надходили.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.09.2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. за реєстровим №1047 посвідчено довіреність від ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 на право продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с. 75 том 1).
04.10.2018 року ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 27.09.2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. за реєстровим №1047, від імені ОСОБА_1 , продав вищезазначену квартиру ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 04.10.2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. за реєстровим №2161 (а.с.70-71 том 1).
19.10.2018 року ОСОБА_3 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 19.10.2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г.Л. за реєстровим №444 (а.с. 142-143 том 1).
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з ч.1 ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі (пункт 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Як вбачається зі змісту оспорюваної довіреності, позивач підтвердив, що він діяв добровільно і перебував при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення, зміст, правові наслідки своїх дій, згідно з вільним волевиявленням, яке повністю відповідає його внутрішній волі, розуміючи значення, умови цього правочину (а.с.75 том 1).
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судово-почеркознавча експертиза, призначена ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 14.05.2019 року, не була проведена через її несплату позивачем та ненадання ним вільних зразків підпису і почерку, достовірно виконаних ним у 2017-2018рр.
Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження підписання оспорюваної довіреності проти справжньої волі позивача внаслідок застосування до нього психологічного тиску з боку будь-яких осіб позивачем в порушення вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України не надано та судом не встановлено.
Надана позивачем довідка Новокодацького РВ у м.Дніпрі ГУ ДМСА України в Дніпропетровській області від 19.10.2018 року (а.с.13 том 1) також не може вважатись належним та допустимим доказом на підтвердження факту відсутності у позивача на момент підписання оспорюваної довіреності паспорту громадянина України, оскільки з заявою про втрату паспорту позивач звернувся вже після підписання оспорюваної довіреності.
Крім того, як вбачається з нотаріально посвідченої заяви від 03.10.2018 року за реєстровим №2160, ОСОБА_5 дала свою згоду позивачу (колишньому чоловіку) на відчуження, укладення та підписання договору купівлі-продажу спірної квартири (а.с.79 том 1).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для визнання оспорюваної довіреності недійсною відсутні, оскільки позивач мав можливість не підписувати оспорювану довіреність, був ознайомлений з її змістом до підписання, у зв'язку з чим також не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 04.10.2018 року, та скасування попередніх записів про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Щодо позовних вимог про витребування квартири з володіння, визнання права власності на квартиру суд зазначає наступне.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Разом з тим, відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.
У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 17.12.2014 року № 6-140цс14.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18).
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, провадження №14-208цс18, пункти 146-147.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Як зазначено вище, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для витребування спірної квартири у ОСОБА_4 відсутні, оскільки укладений договір купівлі-продажу спірного майна не визнано недійсним в судовому порядку.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в поставі від 18.01.2017 року по справі №6-2723цс16, положення ч.1 ст.216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Таким чином, одночасне пред'явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов'язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.
Колегія суддів, з урахуванням викладеного, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв'язку у сукупності, погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд не роз'яснив позивачеві його права як учасника справи внаслідок чого він не зміг реалізувати процесуальні права і можливості визначені Законом, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до протоколу судового засідання від 04 квітня 2019 року о 16:36:37 Позивачу ОСОБА_1 роз?яснено його права як учасника справи (а.с.241 - 242 том 1).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд не повідомляв позивача про розгляд справи у визначений законом спосіб, а судові засідання в яких вирішувались процесуальні дії відбувались без його участі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуються протоколами судових засідань: від 04 квітня 2019 року (а.с. 241 - 242 том 1), 09 квітня 2019 року (а.с. 30 - 31 том 2), 15 квітня 2019 року (а.с.70-71 том 2) , 14 травня 2019 року (а.с. 91-93 том 2 ), 30 травня 2019 року (а.с. 108 -109 том 2), 07 червня 2019 року (а.с. 138-139 том 2), 17 грудня 2019 року (а.с.244-247 том2) відповідно до яких позивач та його представник брали участь у судових засіданнях, в яких вирішувались процесуальні дії та повідомлялось про наступну дату розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд порушив порядок проведення підготовчого засідання, не закрив підготовче засідання, а розглянув справу по суті не вчинивши всіх необхідних дій для забезпечення змагального і неупередженого судового процесу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до протоколу судового засідання від 17 грудня 2019 року о 10:59:19 (а.с. 245 том 2) Головуючий суддя Басова Н.В. оголосила про закінчення підготовчого засідання та перейшла до розгляду справи по суті.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд не надсилав копію позовною заяви іншим учасниками справи внаслідок чого позивач не зміг реалізувати своє право на подання заяв по суті справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст. 191 ЦІК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, тобто подання відзиву на позовну заяву.
Із змісту зазначеної статті вбачається що відповідач має право, а не обов?язок на подання відзиву та інших процесуальних документів. Неподання з боку відповідача зазначених процесуальних документів ніяким чином не перешкоджає позивачу реалізувати своє право на подання заяв по суті справи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд необгрунтовано відмовив позивачеві у прийнятті доказів у вигляді показань свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 і допиті самого позивача як свідка обмеживши його право на подання доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем свідки неодноразово не з?являлися в судове засідання, про причини неявки суд не повідомляли. Відповідно до протоколу судового засідання від 17 грудня 2019 року об 11:52:07(а.с.247 том 2) на запитання головуючої судді щодо свідків представник позивача повідомив про те що може направити їм повістку , клопотань щодо приводу свідка не заявлялось.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд необгрунтовано обмежив позивача у проведенні судової експертизи, виключив питання, які пропонувались позивачем, не роз?яснив наслідки невчинення відповідних дій, фактично відкликав експертизу із експертної установи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки 14 травня 2019 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська призначено судову почеркознавчу експертизу.
Вищевказаною ухвалою суду позивача зобов?язано надати суду вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки підпису. В судовому засіданні 07 червня 2019 року позивач ОСОБА_1 особисто повідомив про те, що вільні зразки почерку він надати не може, відповідно до протоколу судового засідання о 10:10:34 (а.с.139 том 2), представник позивача ОСОБА_10 особисто пояснив суду, що вільні зразки підпису ОСОБА_1 відсутні, достатньо для призначення експертизи зразків підиису ОСОБА_1 наданих в судовому засіданні, відповідно до протоколу судового засідання о 10:09:21(а.с.138 том 2). В подальшому після отримання судом клопотання експерта від 22 липня 2019 року про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи, ОСОБА_1 , його представник в судове засідання 12 вересня 2019 року та 27 вересня 2019 року не з'явились, будь-яких додаткових матеріалів суду стосовно заявленого клопотання не надали.
Таким чином у суду не було об'єктивної можливості виконати клопотання судового експерта протягом 45 календарних днів(а.с. 146-147 том 2).
Згідно листа ДніпроНДІСЕ від 23 вересня 2019 року у зв'язку з тим, що станом на 11 вересня 2019 року кошти відповідно до рахунку №488 від 08 липня 2019 року на рахунок НОМЕР_1 не надійшли, клопотання судового експерта не виконано, наглядове провадження №2784-19 закрито без проведення судової почеркознавчої експертизи(а.с. 173-174 том 2).
В судовому засіданні 17 грудня 2019 року ОСОБА_1 особисто повідомив про неможливість внесення коштів на відповідний рахунок для проведення експертизи (а.с.246 том 2).
Таким чином, судово-почеркознавча експертиза, призначена ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2019 року, не була проведена через несплату позивачем та ненадання ним вільних зразків підпису і почерку, достовірно виконаних ним у 2017-2018рр.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що ухвала суду про витребування доказів не була виконана нотаріусами в повному обсязі і суд не надав цьому факту належної оцінки, а також не вжив заходів процесуального примусу щодо осіб які не надали відповідні докази, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Ha виконання ухвали Ленінського районного суду м.Дніпропетровська №205/7763/18 провадження №2/2053310/18 від 29.10.2018 Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.А. надано копії документів, на підставі яких посвідчено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ( а.с.69-105 том 1).
На виконання ухвали Ленінського районного суду м.Дніпропетровська №205/7763/18 провадження №2/2053310/18 від 29.10.2018 Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г.Л. надано нотаріальну справу щодо договору купівлі-продажу від 19.10.2018 року(а.с.106-139, 140-160 том 1)
На виконання ухвали Ленінського районного суду м.Дніпропетровська №6205/7763/18 провадження №62/2053310/18 від 29.10.2018 Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. направлено завірену належним чином копію довіреності посвідченою 27 вересня 2018 року за реєстровим номером №1047, а також нотаріальну справу, заведену на підставі посвідчення даної довіреності та витяг з реєстрової книги, в якій міститься запис про вказану довіреність (а.с.78-83 том 2).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд не в повній мірі з'ясував всі обставини справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом враховано фактичні обставини справи, досліджені докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Крім того, 05 лютого 2021 року заочним рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приватний нотаріус ДМНО Кейтельгіссер О.М., Приватний нотаріус ДМНО Кохан Г.Л., Приватний нотаріус ДМНО Ричка Ю.О. про стягнення коштів - задоволені.
Зазначеним заочним рішенням стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти отримані відповідачем від продажу квартири АДРЕСА_1 у розмірі 337 450 грн, інфляційні втрати із 05.10.2018 року у розмірі 33 034,84 грн та 3 % річних у розмірі 16 796,19 грн (а.с.160-162 том 4).
Таким чином, ОСОБА_1 звернувшись із позовом про стягнення коштів за продаж квартири АДРЕСА_1 підтвердив своє волевиявлення на продаж зазначеної квартири, отже майно вибуло з володіння власника з його волі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 березня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова