Провадження № 22-ц/803/2239/22 Справа № 175/467/17 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж. М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
07 грудня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого Лаченкової О.В.
суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
при секретарі Піменовій М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2021 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Лариса Леонідівна про поновлення строку, визнання договору купівлі-продажу частково недійсним в частині покупця, визнання права власності та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна та визнання права власності,-
В березні 2017 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Лариса Леонідівна про поновлення строку, визнання договору купівлі-продажу частково недійсним в частині покупця, визнання права власності та в лютому 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна та визнання права власності.
В уточненому позові ОСОБА_2 просила суд постановити рішення, яким визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1500 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 посвідчений 19 липня 1999 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л. за реєстром №2917 між ОСОБА_6 , яка діяла від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_8 частково недійсним в частині покупця; перевести на неї, ОСОБА_2 права покупця і вважати, що 19 липня 1999 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л. було посвідчено договір купівлі - продажу земельної ділянки відповідно до якого ОСОБА_6 від імені ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку площею 1500 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею, ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 1500 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визнати договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 1500 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 посвідчений 26 липня 1999 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л. за реєстром №2998 між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 частково недійсним в частині покупця; перевести на неї, ОСОБА_2 права покупця і вважати, що 26 липня 1999 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л. було посвідчено договір купівлі - продажу земельної ділянки відповідно до якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку площею 1500 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею, ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 1500 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 1500 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 посвідчений 01 листопада 2001 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л., за реєстром №5800 між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 частково недійсним в частині покупця; перевести на неї, ОСОБА_2 права покупця і вважати, що 01 листопада 2001 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л. було посвідчено договір купівлі - продажу земельної ділянки відповідно до якого ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку площею 1500 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею, ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 1500 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати право власності на ім'я ОСОБА_8 на земельні ділянки АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 .
В уточненому позові ОСОБА_1 просив суд постановити рішення, яким визнати спільною сумісною власністю подружжя його, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, визначивши його частки; визнати за ним, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , 1/2 частину земельної ділянки площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , 1/2 частину земельної ділянки площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , 1/2 частину земельної ділянки площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , 1/2 частину земельної ділянки площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_8 на його, ОСОБА_1 користь, судовий збір.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2017 року цивільну справу №175/467/17-ц (провадження № 2/175/170/17) за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Лариса Леонідівна про поновлення строку, визнання договору купівлі-продажу частково недійсним в частині покупця, визнання права власності, об'єднано в одне провадження з цивільною справою №175/462/15-ц (провадження №2/175/171/15) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна та визнання права власності, та присвоєно справі єдиний номер №175/467/17-ц.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Лариса Леонідівна про поновлення строку, визнання договору купівлі-продажу частково недійсним в частині покупця, визнання права власності - відмовлено.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна та визнання права власності - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2021 року просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна та визнання права власності.
У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2021 року просить рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2021 року залишити без змін.
Відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2021 року від інших учасників справи до апеляційного суду не надходили.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом першої інстанції встановлено, що з липня 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян (том 1 а.с.5), свідоцтвом про одруження(том № 2 а.с.173).
Від даного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 2,а.с.247).
Сімейно-шлюбні відносини між подружжям ОСОБА_10 не склалися, а тому їх шлюб розірвано, що підтверджується рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 18 лютого 2004 року (том № 4, а.с.221).
За час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на земельні ділянки № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , що підтверджується: державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП №104744 (том 4 а.с.231); державним актом на право приватної власності на землю серії ДП №039828 (том 4 а.с.242); державним актом на право приватної власності на землю серії ДП Дн №039859 (том 4 а.с.236); державним актом на право приватної власності на землю серії ДП Дн №039704 (том 4 а.с.248) та незавершений будівництвом житловий будинок готовністю 52% з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 16 липня 1999 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Юрченко Л.Л.(том 4 а.с.218).
Відповідно до нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 на відчуження земельної ділянки № НОМЕР_4 та незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 74% з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 від 21 травня 2002 року (том 4 а.с.247) та до договору дарування земельної ділянки № НОМЕР_4 та незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 74% з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 від 30 жовтня 2002 року (том 4 а.с.245, 246) ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар зазначену земельну ділянку та незавершений будівництвом житловий будинок.
Так ОСОБА_1 21 травня 2002 року надав нотаріально посвідчену згоду на відчуження його дружиною ОСОБА_8 земельної ділянки АДРЕСА_3 та незавершеного будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться на цій земельній ділянці.
Згідно зі ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.1, 3 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
На момент розірвання шлюбу з ОСОБА_8 в 2004 році, позивачу ОСОБА_1 було достовірно відомо про фактичне користування та обслуговування земельних ділянок матір'ю його дружини ОСОБА_2 починаючи з 2002 року, що свідчить про обізнаність ОСОБА_1 про порушення його права спільної сумісної власності на земельні ділянки.
ОСОБА_2 подала заяву про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 строку позовної давності (том 5, а.с.52-55).
Відповідно до ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст.72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Постановою Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі №6-17цс17 встановлено, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Постановою Верховного Суду України від 28 грудня 2020 року у справі №61-2361ск20 встановлено, що вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають у зв'язку зі спливом строків позовної давності для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна та визнання права власності, оскільки останньому було достеменно відомо про виникнення спірних правовідносин щодо земельних ділянок після розірвання шлюбу та прав на земельні ділянки ОСОБА_1 не пред'являв.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що він не давав згоду на відчуження земельних ділянок АДРЕСА_2 , 7, АДРЕСА_4 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Під час підписання нотаріально посвідченої згоди (2002р) та на момент розірвання шлюбу (2004р) ОСОБА_1 знав про стан своїх майнових прав і саме з цього часу починається перебіг позовної давності щодо всього майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а до суду звернувся лише в 2015 році.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2021 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова