Провадження № 22-ц/803/7424/22 Справа № 428/10946/20 Суддя у 1-й інстанції - Шубочкіна Т.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
13 грудня 2022 року м.Кривий Ріг
Справа № 428/10946/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Гладиш К.І.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Постельга Ірина Володимирівна, на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 06 грудня 2021 року, яке ухвалено суддею Шубочкіною Т.В. у місті Сєвєродонецьку Луганської області та повне судове рішення складено 16 грудня 2021 року, -
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської Військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, про вселення, виділення частки спільної власності в натурі.
Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . Власницею іншої Ѕ частини вказаної квартири є відповідач - ОСОБА_2 .
Між сторонами, як співвласниками вказаної квартири, виникають непорозуміння та суперечки з приводу користування, утримання та збереження цієї квартири і угоди про спосіб виділення в натурі її частки із сумісного спільного володіння не досягнуто.
Також позивач зазначив, що він неодноразово намагався вселитися в спірну квартиру, але відповідачка не пускає його, змінила замки та не надає ключі від вхідної двері.
На підставі викладеного позивач просив суд: виділити йому у володіння та користування в натурі його частку власності розміром 1/2 квартири АДРЕСА_1 , у вигляді житлової кімнати позначеної на плані квартири у технічному паспорті під номером 3, площею 17,7 кв.м., з прилеглим до неї балконом площею 0,5 квардратних метрів, а житлову кімнату позначену на плані квартири у технічному паспорті під номером 2, площею 18,4 кв.м., вказаної квартири залишити відповідачці - ОСОБА_2 у володіння та користування в натурі її частки власності розміром Ѕ, а коридор - 6,0 кв.м., шафу 0,6 кв.м., кухню - 7,8 кв.м., убиральню, - 1,3 кв.м, ванну - 3,2 кв.м., залишити як спільну часткову власність для спільного користування; вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідачку не чинити йому перешкод у користуванні вказаною квартирою.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 06 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення, виділення частки спільної власності в натурі, третя особа, Орган опіки та піклування Військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецька Сєвєродонецького району Луганської області, про виділення частки квартири в натурі із спільної часткової власності - задоволено частково.
Вселено ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 .
Виділено ОСОБА_1 у його користування житлову кімнату в квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 18,4 кв.м., позначену в технічному паспорті від 20.03.2012 року під №2.
Виділено ОСОБА_2 у її користування житлову кімнату в квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 17,7 кв.м., позначену в технічному паспорті від 20.03.2012 року під №3.
Залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : коридор, загальною площею 6,0 кв.м., шафу, загальною площею 0,6 кв.м., кухню, загальною площею 7,8 кв.м., убиральню, загальною площею 1,3 кв.м., ванну, загальною площею 3,2 кв.м.
Зобов'язато ОСОБА_2 не перешкоджати у будь-який спосіб ОСОБА_1 користуватися: житловою кімнатою, загальною площею 18,4 кв.м., позначену в технічному паспорті від 20.03.2012 року під №2, коридором, загальною площею 6,0 кв.м., шафою, загальною площею 0,6 кв.м., кухнею, загальною площею 7,8 кв.м., убиральнею, загальною площею 1,3 кв.м., ванною, загальною площею 3,2 кв.м.
В задоволенні інших вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420 грн. 40 коп.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Постельга І.В., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не з'ясовано технічної можливості виділення сторонам часток квартири, у вигляді кімнат, в ізольовані квартири. Крім того, вказує на те, що визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Наполягає на тому, що виділення позивачу частки квартири в натурі є неможливим через психологічний стан дітей, спільне проживання батька з дітьми неможливе, позивач неодноразово вчиняв насильство по відношенню до відповідачки та їх спільних дітей. Також, вказує на те, що позивачем не доведено жодними доказами наявності перешкод у користуванні спірною квартирою.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Постельгу І.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, позивача ОСОБА_1 , який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно з копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого 19.01.1999 року Сєвєродонецьким МВУМВС України в Луганській області, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Сєвєродонецьк Луганської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 21.06.2016 року.
Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 20.12.2007 року Сєвєродонецьким МВУМВС України в Луганській області, відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка міста Сєвєродонецьк Луганської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 16.05.2012 року.
Сторони мають двох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується їх свідоцтвами про народження серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 .
Діти проживають разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Сєвєродонецького міського суду від 19.01.2016 року у справі №428/6350/15-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 15.03.2016 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №177224996 від 23.08.2019 року, квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної часткової власності у розмірі Ѕ частки - ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача щодо недосягнення сторонами згоди щодо користування квартирою АДРЕСА_1 , наявності у нього перешкод у користуванні власністю, та наявність у зв'язку з цим підстав для вселення останнього до спірної квартири, із одночасним виділенням ОСОБА_1 у його користування житлову кімнату, загальною площею 18,4 кв.м., а ОСОБА_2 - житлову кімнату, загальною площею 17,7 кв.м., із залишенням у їх спільному користуванні коридору, шафи, кухні, убиральні та ванної кімнати, а також зобов'язанням відповідачки ОСОБА_2 не чинити перешкоди позивачеві ОСОБА_1 у користуванні приміщеннями у квартирі, які виділено йому у користування. При цьому, суд виходив з того, що такий порядок користування квартирою забезпечить право кожного зі співвласників на користування тією часткою в праві спільної часткової власності, яка належить їм відповідно до правовстановлюючих документів, адже виділення часток співвласників в натурі є неможливим.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках, встановлених законом.
Закріплений в нормативно-правових актах принцип непорушності права приватної власності означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) гарантується кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (п. 1 ст. 8 Конвенції).
Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, позивач ОСОБА_2 позбавлений права користування власністю та доказів протилежного відповідачкою не надано.
Натомість, у сенсі положень статті 391 ЦК України, яка передбачає захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, вимога власника про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (негаторний позов) може бути пред'явлена у межах строку існування правопорушення (якщо перешкоди усунено, то відпадають і підстави на пред'явлення негаторного позову); до таких вимог позовна давність не застосовується. Власник майна як позивач не зобов'язаний доводити неправомірність дій відповідача; власник має доказати факт існування перешкод у здісненні користування та розпорядження майном. Особа, яка створює перешкоди, як то відповідач, має довести правомірний характер своєї поведінки для того, щоб позов не підлягав задоволенню.
Позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , де його частка становить 1/2. В квартирі фактично проживає відповідачка ОСОБА_2 (співвласниця іншої Ѕ частини цієї квартири), із дітьми, яка не допускає співвласника ОСОБА_1 до квартири, створюючи йому тим самим перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном - 1/2 часткою квартири.
Перешкоди позивачу, як співвласнику, зі сторони відповідачки у здійсненні права користування та розпорядження майном, що є об'єктом права спільної часткової власності, наявні, факт існування перешкод у користуванні цим майном доведений, що ж до відповідачки ОСОБА_2 , то нею правомірний характер своєї поведінки не доведений.
До доводів апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено жодними доказами наявності перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , колегія суддів відноситься критично, адже, заявляючи в апеляційній скарзі про відсутність перешкод ОСОБА_1 у користуванні власністю, відповідачка ОСОБА_2 даний позов не визнає та заперечує проти задоволення позовних вимог, вказуючи на неможливість їх спільного проживання у квартирі, що вочевидь свідчить про наявність неприязних стосунків між сторонами та підтверджує доводи позивача, викладені в позовній заяві.
За таких обставин, правові підстави для відмови ОСОБА_1 у задоволенні вимог про усунення перешкод у здійсненні ним, як співвласником, права користування та розпорядження квартирою відсутні. ОСОБА_1 , як співвласник квартири, має право використовувати помешкання за його цільовим призначенням як-то для власного проживання, так і для проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно зі статтею 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб'єктів. Для права власності характерна наявність одного суб'єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об'єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов'язків».
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша, друга, третя статті 358 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2020 року в справі № 748/2803/16-ц (провадження № 61-41895св18) вказано, що тлумачення частини третьої статті 358 ЦК України свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння і користування частина майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності.
У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що «первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим. Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників».
У справі, що переглядається, виділивши у користування ОСОБА_1 житлову кімнату, загальною площею 18,4 кв.м., а ОСОБА_2 - житлову кімнату, загальною площею 17,7 кв.м., залишивши загальні приміщення в спільному користуванні, суд першої інстанції, із урахуванням технічних характеристик квартири та кількості співвласників вирішив спір із дотриманням відповідності розміру ідеальних часток до розміру житлових приміщень, які виділяються у користування сторонам.
Доводи апеляційної скарги про неврахування в судовому рішенні прав неповнолітніх дітей, які також мають право користування квартирою, не заслуговують на увагу, оскільки в порядку статті 358 ЦК України спір про порядок користування житловим приміщенням, яке перебуває в спільній частковій власності, підлягає вирішенню саме між його співвласниками. При цьому, суд не встановив, що відповідач заперечує проти права користування дітьми належною позивачеві часткою у праві спільної часткової власності та приміщеннями загального користування.
Слід зазначити, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ, як єдине ціле. Тобто, право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року в справі № 442/7505/14-ц, провадження № 61-4536св18).
Отже, за встановленої судом відсутності технічної можливості виділу в натурі ідеальних часток сторонам належить частка в праві спільної часткової власності на всю квартиру, а не конкретна частина (кімната) квартири, в зв'язку з чим суд обґрунтовано визначив порядок користування квартирою з урахуванням її загальної житлової площі та розміру ідеальних часток сторін у праві спільної часткової власності.
Тим самим суд першої інстанції визначив єдиний можливий варіант користування квартирою, за якого забезпечується відповідність частин житлового приміщення, які виділяються у користування сторін, розміру ідеальних часток співвласників квартири, а доводи апеляційної скарги про те, що визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників, є неспроможними та спростовуються вищевикладеним.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Постельга Ірина Володимирівна, - залишити без задоволення.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 06 грудня 2021 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 грудня 2022 року.
Головуючий:
Судді: